Рішення

від 08.11.2022 по справі 461/9024/20

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/9024/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2022 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого - судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Кіш В.Т.,

представника позивача Бучацького А.Я.,

представника третьої особи Бурдюг Т.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Калита»

(79005, м. Львів, вул. Здоров`я, 14/12, ЄДРПОУ 23268395),

до

відповідач - ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

треті особи:

ОСОБА_2

( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ),

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»

(04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, 5-Б, ЄДРПОУ 36799749),

про застосування наслідків недійсного правочину шляхом скасування рішень/записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з одночасним припиненням права власності,

встановив:

Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Калита», в особі директора А.В. Кондратюка, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», в якому просить скасувати рішення про проведену державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 84.4 м кв. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1681097946101) номер рішення: 43783418 від 31.10.2018р. та усі наступні/пов`язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійснені після 31.10.2018р. Скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 84,4 м кв. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1681097946101) номер запису № 28671614 від 31.10.2018р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та всі наступні/пов`язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійснені після 31.10.2018р. Судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач покликається на те, що 27 лютого 1997 року ТзОВ «Калита» стало власником приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , площею 84.4 м кв, на підставі Договору купівлі-продажу від 27.02.1997р., посвідченого державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори Бояківським О.В., зареєстрованого за номером 2-438. Зазначає, що станом на час звернення до суду у Товариства є усі правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності на дане приміщення ТзОВ «Калита». Також, Товариство має безперешкодний доступ до даного приміщення. Отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу стало відомо, що в реєстрі існує запис про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 84,4 м кв. Власником даної квартири зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дана квартира була придбана у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка нібито належала їй на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської Ради народних депутатів 09.06.1995р № Г-02310. Позивач стверджує, що станом на день звернення до суду існує подвійна реєстрація права власності на одне і те ж приміщення, що суперечить нормам законодавства України та порушує його права, як єдиного та законного власника даного приміщення. Позивач вважає, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_1 є незаконною та вчиненою на підставі підроблених документів, укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є нікчемним в силу прямої вказівки закону, а запис про право власності № 28671614 підлягає скасуванню.

У зв`язку з вищевикладеним, посилаючись на доводи та мотиви наведені у позовній заяві, заявлені вимоги просить задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09.11.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

20.11.2020 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 23.11.2020 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

08.06.2021 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

15.06.2021 року надійшло клопотання від представника ТОВ «Вердикт Капітал» про залучення останнього до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

27.09.2021 року ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати було змінено порядок розгляду справи, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження. Окрім того, було задоволено клопотання представника ТОВ «Вердикт Капітал» про залучення до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у зв`язку з чим було встановлено строк для подання пояснень третьої особи.

09.11.2021 року до суду надійшли пояснення третьої особи ТОВ «Вердикт Капітал», в яких представник сторони просив суд відмовити в задоволені позовних вимог, оскільки позивачем не доведено їх обгрунтованості.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 30.11.2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Представник третьої особи ТОВ «Вердикт Капітал» - адвокат Бурдюг Т.В. в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав їхньої недоведеності та необґрунтованості. Вказала, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами тотожності об`єкта нерухомого майна №1920157246101 з об`єктом нерухомого майна №1681097946101.

Відповідач та третя особа ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

В свою чергу, сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач та третя особа неодноразово не з`являлися в судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Суд приходить до висновку про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача чи третьої особи або їх уповноважених представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, з врахуванням тривалості провадження, з метою забезпечення розумних строків розгляду у справі, суд вважає, що розгляд справи у відсутності відповідача є можливим, а законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Також суд враховує, що Указом № 64/2022 Президента України від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

При цьому, суд також виходить з того, що Законом України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено наступне.

Стаття 10. Неприпустимість припинення повноважень органів державної влади, інших державних органів в умовах воєнного стану

1. У період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Стаття 12-2. Діяльність судів, органів та установ системи право суддя в умовах воєнного стану

1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Стаття 26. Правосуддя в умовах воєнного стану

1. Правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

2. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

3. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Наведені положення покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги

При ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Судом встановлено, що ТзОВ «КАЛИТА» є власником нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_4 , площею 84.4 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1920157246101, що підтверджується долученим до матеріалів справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №181988735 від 23.09.2019.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №202856043 від 04.03.2020, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1681097946101.

Позивач стверджує, що вищевказані об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_4 із реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1920157246101 та житлове приміщення (квартира) за адресою АДРЕСА_6 із реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1681097946101, фактично є одним і тим же об`єктом нерухомого майна, що суперечить нормам законодавства України та порушує його права як єдиного та законного власника.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулюються відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і положення вказаного Закону спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав, зокрема, підлягає право власності (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на кожний об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва під час проведення державної реєстрації права власності на них вперше та на кожний об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості під час проведення державної реєстрації спеціального майнового права на них вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер відповідному об`єкту.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 15 Закону У країни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків передбачених ст. 14 цього закону.

Із наведеного вбачається, що вищевказані об`єкти нерухомого майна, які мають різні реєстраційні номери об`єкта нерухомого майна, в розумінні ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є різними об`єктами нерухомого майна.

Як зазначено вище, стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19 наведено висновок про те, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Згідно ч.5 ст. 177 ЦК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.

У відповідності до положень ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як визначено у ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем не надано жодних належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_4 із реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1920157246101 та житлове приміщення (квартира) за адресою АДРЕСА_6 із реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1681097946101, є одним і тим же об`єктом нерухомого майна, а також, що державна реєстрація за ОСОБА_1 житлового приміщення (квартири) за адресою АДРЕСА_6 із реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1681097946101 якимось чином порушує його право.

Зокрема в позовній заяві позивач зазначає, що у 2019 року директором ТзОВ «Калита» було змінено замки у дверях до належного йому нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_4 . В ході судового провадження не встановлено даних про те, що будь-яка особа, зокрема відповідач ОСОБА_1 , висувала претензії щодо власності на вказане нежитлове приміщення та намагалася будь-яким чином ним розпоряджатися чи користуватися.

Згідно долученого до матеріалів справи листа Управління комунальної власності Львівської міської ради від 14.05.2022 №2302-вих-35764, загальна площа будинку за адресою АДРЕСА_4 , становить 1129,7 м2.

Також, в долученому до матеріалів справи листі Галицької районної адміністрації від 12.03.2022 №31-вих-20703, зазначено: «Згідно архівної будинкової книги будинку АДРЕСА_7 , на квартиру АДРЕСА_8 видавався ордер від 31.07.1947 року №1953, згідно якого основним квартиронаймачем був ОСОБА_4 із сім 'єю.

Вищенаведене свідчить про те, що за адресою АДРЕСА_4 розташовані кілька об`єктів нерухомості, що в свою чергу викликає, розумний сумнів, що нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_4 із реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1920157246101 та житлове приміщення (квартира) за адресою АДРЕСА_6 із реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1681097946101, є одним і тим же об`єктом нерухомого майна.

Разом з тим, оскільки позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, суд не вбачає підстав для надання оцінки доводам позивача, щодо неправомірності набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_6 .

В цьому контексті варто також відзначити, що в ході судового провадження встановлено, що за фактом набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_6 на даний час триває досудове розслідування. В межах даного кримінального провадження накладено арешт на дану квартиру. Однак, на момент ухвалення рішення у даній справі жодного вироку, який встановлює незаконні дії під час оформлення чи набуття права власності на даний об`єкт суду не надано.

З огляду на викладені вище доводи та мотиви, виходячи із принципів верховенства права, виваженості, розумності та справедливості, суд доходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Калита» та відсутність законних підстав для задоволення позовної заяви, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

При цьому, наводячи мотиви та доводи якими суд керувався при ухваленні даного рішення, суд вважає за необхідне врахувати позицію Європейського суду з прав людини, який неодноразово у своїх рішеннях вказував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, сплачена сума судових витрат, у тому числі судовий збір, не відшкодовується позивачеві.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Калита»

(79005, м. Львів, вул. Здоров`я, 14/12, ЄДРПОУ 23268395);

відповідач - ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

треті особи:

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 );

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»

(04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, 5-Б, ЄДРПОУ 36799749).

Повний текст рішення складено 18 листопада 2022 року.

Головуючий суддя Стрельбицький В.В.