Постанова

від 16.11.2022 по справі 686/1411/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 686/1411/19

Провадження № 22-ц/4820/1658/22

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Грох Л.М.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю представниці позивача Рудківської Н.В. ,

представника відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Хмельницької міської ради до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за апеляційною скаргою Хмельницької міської ради на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2022 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Хмельницька міська рада (далі - Рада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Рада зазначила, що на підставі договору дарування від 3 серпня 2016 року ОСОБА_3 є власницею адміністративно-побутового приміщення загальною площею 448,7 кв.м і приміщення металевих складів ОКСу загальною площею 1111,4 кв.м по АДРЕСА_1 . Для обслуговування вказаного нерухомого майна відповідачка користувалася сформованою земельною ділянкою комунальної власності площею 17 882 кв.м без правовстановлюючих документів. ОСОБА_3 не зверталася до Ради з клопотанням про передачу земельної ділянки у користування та не укладала з Радою договір оренди землі, не здійснювала плату за користування земельною ділянкою у повному обсязі. Внаслідок цього у період з 1 вересня 2016 року до 1 травня 2018 року територіальна громада міста Хмельницького в особі Ради була позбавлена можливості отримати дохід від здачі земельної ділянки в оренду у розмірі 640 331 грн 32 коп. ОСОБА_3 зберегла у себе ці кошти без достатньої правової підстави та зобов`язана повернути їх власнику земельної ділянки.

За таких обставин Рада просила суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 640 331 грн 32 коп. збережених грошових коштів без достатньої правової підстави.

Короткий зміст судових рішень у справі

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2019 року залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 липня 2020 року, позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь Ради 640 331 грн 32 коп. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Компенсовано Раді судовий збір у розмірі 9 604 грн 97 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що у період з 1 вересня 2016 року до 1 травня 2018 року ОСОБА_3 використовувала земельну ділянку площею 17 882 кв.м (кадастровий номер 6810100000:14:002:0225) без правовстановлюючих документів і не вносила плату за землю у повному обсязі, внаслідок чого територіальна громада не одержала дохід у розмірі 640 331 грн 32 коп. Оскільки ОСОБА_3 зберегла ці кошти у себе без достатньої правової підстави, то їх слід стягнути з неї на користь Ради.

Постановою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 липня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції керувався тим, що суди належним чином не перевірили доводи відповідачки про те, чи підлягає розгляду ця справа у порядку цивільного судочинства, оскільки ОСОБА_3 як колишній власник нерухомого майна і користувач спірної земельної ділянки фактично є суб`єктом підприємницької діяльності, а Рада звернулася до неї з вимогою як до фізичної особи щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку у порядку цивільного судочинства. Суди дійшли правильного висновку про те, що оскільки речові права ОСОБА_3 на земельну ділянку не реєструвалися, остання не набула належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, тому вона використовувала земельну ділянку у спірний період без достатніх правових підстав. Водночас суди не встановили та не перевірили доводи відповідачки про те, що нею використовувалася лише частина земельної ділянки, на якій було розташовано належне їй нерухоме майно, а дійшли формального висновку про перебування в користуванні ОСОБА_3 земельної ділянки загальною площею 1,7882 га.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2022 року в позові Ради до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що речові права ОСОБА_3 на земельну ділянку не реєструвалися, остання не набула належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, тому вона використовувала земельну ділянку у спірний період без достатніх правових підстав. У ОСОБА_3 виникли кондикційні зобов`язання, оскільки вона не вносила плату за користування земельною ділянкою комунальної власності та зберегла у себе за рахунок територіальної громади грошові кошти орендної плати безпідставно. Рада не довела належними та допустимими доказами розмір площі фактично використовуваної ОСОБА_3 земельної ділянки, внаслідок чого позов є необґрунтованим. Позов Ради підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивачем заявлені вимоги до ОСОБА_3 як до фізичної особи, докази здійснення відповідачкою підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці відсутні, а її представник не заявляв клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що після набуття права власності на нерухоме майно ОСОБА_3 набула право користування сформованою та огородженою земельною ділянкою комунальної власності площею 17 882 кв.м (1,7882 га) з кадастровим номером 6810100000:14:002:0225, на якій це майно розміщувалося. ОСОБА_3 не уклала договір оренди земельної ділянки та не вносила орендну плату, внаслідок чого безпідставно збережені нею кошти слід повернути Раді як власнику земельної ділянки. Суд першої інстанції не застосував норми чинного законодавства, не врахував сталу судову практику, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_3 не подала відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Суд першої інстанції встановив обставини справи повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено ним неправильно. Крім того, суд неправильно витлумачив положення статті 120 ЗК України, статей 377, 1212 ЦК України та не дотримався приписів статей 81, 82 ЦПК України.

У зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

3 серпня 2016 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладені два договори дарування нежитлового приміщення, посвідчені приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Твердохліб Г.Г. (зареєстровані в реєстрі за №№1459, 1461), на підставі яких ОСОБА_3 набула право власності на приміщення металевих складів ОКСу (склад В-1) загальною площею 1111,4 кв.м та адміністративно-побутове приміщення загальною площею 448,7 кв.м по АДРЕСА_1 .

Вказані нежитлові приміщення розташовані на земельній ділянці комунальної власності площею 17 882 кв.м (1,7882 га) з кадастровим номером 6810100000:14:002:0225, призначеній для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код цільового призначення - 11.02).

З часу набуття права власності на нерухоме майно ОСОБА_3 користувалася земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, договір оренди земельної ділянки між Радою та ОСОБА_3 не укладався. За користування земельною ділянкою ОСОБА_3 сплатила до державного бюджету земельний податок: у 2016 році - 4 109 грн 25 коп., у 2017 році - 10 453 грн 94 коп., у 2018 році - 3 484 грн 64 коп.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21 серпня 2018 року стягнено з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Ради 62 937 грн 34 коп. збитків, завданих використанням земельної ділянки по АДРЕСА_1 , без правовстановлюючих документів за період з 17 квітня 2015 року до 1 серпня 2016 року.

За договорами купівлі-продажу від 16 травня 2018 року, посвідченими приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Твердохліб Г.Г. (зареєстровані в реєстрі за №№1135, 1137), ОСОБА_3 продала ОСОБА_5 приміщення металевих складів ОКСу (склад В-1) загальною площею 1111,4 кв.м та адміністративно-побутове приміщення загальною площею 448,7 кв.м по АДРЕСА_1 .

Рішенням Ради від 10 жовтня 2018 року №89 надано ОСОБА_5 в оренду земельну ділянку площею 17 882 кв.м з кадастровим номером 6810100000:14:002:0225, яка розташована по АДРЕСА_1 , строком на 10 років.

На підставі цього рішення 3 грудня 2018 року Рада та ОСОБА_5 уклали договір оренди землі №437/01.

Рада нарахувала неотриманий дохід від здачі спірної земельної ділянки в оренду за період з 1 вересня 2016 року до 1 травня 2018 року у розмірі 640 331 грн 32 коп.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо юрисдикції спору

Статтею 2 ЗК України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За змістом ст. 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

В силу п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Із положень ч. 2 ст. 4 ГПК України слідує, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як передбачено п. 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що господарська діяльність - це діяльність зареєстрованих у встановленому порядку суб`єктів господарювання, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру з метою одержання прибутку.

Спори, що виникають між суб`єктами господарювання у зв`язку з здійсненням ними цієї діяльності, підвідомчі господарським судам.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських правовідносин, які врегульовані чинним законодавством, наявність у законі процесуальної норми, що прямо передбачає вирішення спору господарським судом, і відсутність норми, що прямо передбачає вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Водночас у порядку цивільного судочинства розглядаються спори, які виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких віднесений до компетенції судів інших юрисдикцій.

Якщо між суб`єктами господарювання виник спір з приводу користування земельною ділянкою, то такий спір вирішується господарським судом. Водночас у разі невстановлення судом обставин фактичного використання фізичною особою - підприємцем спірної земельної ділянки для здійснення господарської (підприємницької) діяльності, тобто нездійснення нею на земельній ділянці діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Схожі за змістом правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2019 року (справа №320/5877/17) та від 15 травня 2019 року (справа №686/19389/17).

Із матеріалів справи вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_3 була зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець (т. 1 а.с. 51-52). Основними видами її економічної діяльності визначені роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (код 47.11), виробництво металевих дверей і вікон (код 25.12).

За договорами дарування нежитлового приміщення від 3 серпня 2016 року ОСОБА_3 набула право власності на приміщення металевих складів ОКСу (склад В-1) загальною площею 1111,4 кв.м та адміністративно-побутове приміщення загальною площею 448,7 кв.м по АДРЕСА_1 , як фізична особа.

У зв`язку з цим, Рада пред`явила до ОСОБА_3 позов про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати як до фізичної особи.

Водночас у справі відсутні докази використання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки для здійснення господарської (підприємницької) діяльності.

Отже, спір, який виник між Радою та ОСОБА_3 , є приватноправовим, а тому суд першої інстанції правомірно розглянув його в порядку цивільного судочинства.

Посилання ОСОБА_3 на те, що розгляд справи віднесено до компетенції господарського суду, не відповідає закону.

б) щодо вирішення спору по суті

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом ч. 1 ст. 124 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

В силу ст. 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Як передбачено пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України орендна плата для цілей розділу ХІІ цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Із положень ст. 288 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) слідує, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди .

Статтею ст. 120 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічним чином перехід права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовано у відповідній редакції статі 377 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування майном. Відносини, пов`язані з орендою землі, здійснюються на договірних засадах і підлягають державній реєстрації.

У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Тобто, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, то до нового власника переходить право оренди земельної ділянки, тобто усі права та обов`язки орендаря за чинним договором.

Землекористування в Україні є платним. Суб`єктами плати за землю є землекористувачі, в тому числі орендарі, які зобов`язані вносити орендну плату за користування земельними ділянками комунальної власності.

Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі підстави відпали.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року (справа №629/4628/16-ц) і постанові від 20 листопада 2018 року (справа №922/3412/17), яка в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахована судами при застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №917/1739/17) і від 20 листопада 2018 року (справа №922/3412/17) звернула увагу на те, що при вирішенні спорів про стягнення з відповідача безпідставно збережених сум орендної плати, яку він мав би сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою, суд повинен встановити площу цієї фактично використовуваної земельної ділянки. При цьому для розрахунку таких сум визначальне значення має саме площа, яку фактично використовує відповідач, підтверджена належними доказами, а не просто факт формування земельної ділянки в один об`єкт цивільних прав з відповідною площею.

Зібрані докази вказують на те, що у період з 1 вересня 2016 року до 1 травня 2018 року ОСОБА_3 використовувала земельну ділянку комунальної власності, на якій розташовані належні їй нежитлові приміщення, без належного оформлення права користування (оренди) на землю, тобто без достатніх правових підстав.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у ОСОБА_3 виникли кондикційні зобов`язання, оскільки вона не вносила плату за користування земельною ділянкою комунальної власності та зберегла у себе за рахунок територіальної громади грошові кошти орендної плати безпідставно.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21 серпня 2018 року встановлено, що в період з 17 квітня 2015 року до 1 серпня 2016 року ОСОБА_4 як власник нежитлових приміщень використовував без правовстановлюючих документів земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 1 466 кв.м. (1276+190), а саме земельну ділянку, на якій були розташовані вказані приміщення.

Після того, як ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_3 нерухоме майно, остання стала користуватися цією ж земельною ділянкою без оформлення речового права на неї.

Показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та акт обстеження земельної ділянки від 23 травня 2019 року (т. 1 а.с. 154) достовірно та достатньо не вказують на те, що ОСОБА_3 використовувала всю земельну ділянку по АДРЕСА_1 (площею 17 882 кв.м).

Доводи апеляційної скарги про використання ОСОБА_3 земельної ділянки саме такої площі є необґрунтованими.

Водночас факт використання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1 466 кв.м. є доведеним, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позову Ради в цілому не відповідає фактичним обставинам справи.

ОСОБА_3 користувалася земельною ділянкою, нормативна грошова оцінка якої становила: у 2016 році - 1 030 060 грн 36 коп. (12564488?1466:17882), у 2017-2018 роках - 1 091 863 грн 96 коп. (13318357?1466:17882).

Таким чином, із урахуванням періоду безпідставного використання ОСОБА_3 земельної ділянки та сум внесеного нею земельного податку, розмір збережених відповідачкою коштів без достатньої правової підстави склав: у 2016 році - 6 191 грн 35 коп. ((1030060,36?3%:12?4)-4109,25); у 2017 році - 22 301 грн 98 коп. ((1091863,96?3%:12?12)-10453,94); у 2018 році - 7 434 грн ((1091863,96?3%:12?4)-3484,64), - а всього - 35 927 грн 33 коп. (6191,35+22301,98+7434,00).

Посилання Ради в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в інших справах щодо визначення площі земельної ділянки, яка використовувалася відповідачами без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї, відповідно до площі земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, є безпідставними, оскільки в цих справах і справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, встановлені різні обставини.

Так, у справах №922/536/18 (постанова від 29 січня 2019 року), №922/393/18 (постанова від 11 вересня 2019 року), №646/4546/19 (постанова від 20 січня 2021 року), №922/20/60 (постанова від 5 серпня 2022 року), №922/1646/20 (постанова від 16 червня 2021 року), №588/2024/20 (постанова від 31 травня 2022 року) висновок суду касаційної інстанції ґрунтувався на доведеності факту використання відповідачами усієї площі сформованих земельних ділянок як об`єктів цивільних прав.

Натомість, у справі яка переглядається судом апеляційної інстанції, таке використання ОСОБА_3 земельної ділянки не встановено.

3 Висновки суду апеляційної інстанції

При вирішенні спору суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства і зробив помилковий висновок про необґрунтованість позову Ради в цілому, у зв`язку з чим ухвалене ним рішення не може залишатися в силі та підлягає зміні.

З ОСОБА_3 на користь Ради слід стягнути 35 927 грн 33 коп. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Щодо судових витрат

Вирішуючи питання про зміну розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов Ради заявлено з ціною 640 331 грн 32 коп. і задоволено на суму 35 927 грн 33 коп., тобто на 5,61% (35927,33?100:640331,32).

Оскільки ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи (т. 1 а.с. 193), у зв`язку з чим вона звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях (п. 9 ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір»), то Раді слід відшкодувати з державного бюджету обґрунтовано понесені витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної карги у розмірі 1 347 грн 10 коп. ((9604,97+14407,46) ?5,61%).

Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Хмельницької міської ради задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, розподіл судових витрат змінити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Хмельницької міської ради (місцезнаходження - 29013, місто Хмельницький, вулиця Героїв Маріуполя, 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 33332218) 35 927 гривень 33 копійки безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь Хмельницької міської ради (місцезнаходження - 29013, місто Хмельницький, вулиця Героїв Маріуполя, 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 33332218) 1 347 гривень 10 копійок судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 листопада 2022 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Р.С. Гринчук

Л.М. Грох

Головуючий у першій інстанції - Павловська А.А.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 4