Постанова

від 02.11.2022 по справі 904/8222/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 904/8222/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Колективного підприємства «Меркурій» - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Сірка Олександра Миколайовича - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Новіка Віктора Борисовича - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сірка Олександра Миколайовича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2022 (у складі колегії суддів: Верхогляд Т.А. (головуючий), Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2018 (суддя Юзіков С.Г.)

у справі № 904/8222/17

за позовом Колективного підприємства «Меркурій»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», Фізичної особи-підприємця Сірка Олександра Миколайовича, Фізичної особи-підприємця Новіка Віктора Борисовича

про усунення перешкод у здійсненні права користування майном,

ВСТАНОВИВ:

Колективне підприємство «Меркурій» (далі - КП «Меркурій») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (далі - ТОВ «Нова Пошта»), Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Сірка О.М., ФОП Новіка В.Б., у якому просило зобов`язати відповідачів негайно звільнити приміщення будівлі складу Г-1 за адресою: АДРЕСА_1, та допустити КП «Меркурій» і ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» для завершення технічної інвентаризації об`єктів, розташованих на земельній ділянці КП «Меркурій» за наведеною адресою.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами порушення відповідачами права КП «Меркурій» на користування майном, що належить позивачу на праві власності.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2022, позов задоволено частково. Зобов`язано ФОП Сірка О.М. та ФОП Новіка В.Б. негайно звільнити приміщення будівлі складу Г-1 за адресою: АДРЕСА_1, що є власністю КП «Меркурій», та негайно допустити КП «Меркурій» і ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» для завершення технічної інвентаризації об`єктів, розташованих на земельній ділянці КП «Меркурій» за наведеною адресою. У позові до ТОВ «Нова Пошта» відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2022 року ФОП Сірко О.М. подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 904/8222/17 за касаційною скаргою ФОП Сірка О.М. з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.11.2022.

КП «Меркурій» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Сторони в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, відсутність клопотань сторін про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі відповідно до частини 4 статті 197 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі рішення виконкому Петріківської селищної ради від 17.01.2001 № 4/10 і акта прийому в експлуатацію, затвердженого рішенням виконкому Петріківської селищної ради, КП «Меркурій» видано свідоцтво про право власності від 17.01.2001 № 4/10, яким посвідчено право власності позивача на будинок побуту в цілому, що складається з чотирьох нежитлових будівель і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації на праві власності за КП «Меркурій», про що вчинено запис у реєстрову книгу № 1 24.05.2002 за реєстровим № 28.

Це нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,3329 га, наданій

КП «Меркурій» у постійне користування для обслуговування будинку побуту на підставі рішення Петриківської селищної ради від 04.12.2001, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-ДП № 007758, виданого 29.12.2001, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29.12.2001 за № 39.

За рішенням загальних зборів КП «Меркурій» від 21.01.2002 на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.2002, укладеного між КП «Меркурій» в особі директора Малиш Н.О. і громадянином Абалмасовим О.І., останньому продано мозаїчний цех, розмір нежилої площі 75,9 кв. м, що становить 3/20 частин будинку побуту за наведеною адресою.

Відповідно до рішення Петриківської селищної ради від 26.04.2007 № 79 будівлі мозаїчного цеху присвоєно юридичну адресу: АДРЕСА_1, а згідно з рішенням ради від 21.04.2008 Абалмасову О.І. виділено як окремий самостійний об`єкт приміщення будівлі мозаїчного цеху розміром 75,9 кв. м і земельна ділянка, на якій розташовано цей об`єкт за адресою: АДРЕСА_1.

Судами встановлено, що адресу: АДРЕСА_1, було присвоєно тільки будівлі мозаїчного цеху В-1, загальною площею 75,9 кв. м.

У подальшому об`єкт - мозаїчний цех В-1, розташований за наведеною адресою, неодноразово був предметом купівлі-продажу; 12.05.2015 власником цього об`єкта став ОСОБА_1 ; речові права на земельну ділянку, на якій розташовано мозаїчний цех за наведеною адресою, за останнім не зареєстровано.

23.12.2016 за замовленням КП «Меркурій» ОКП «Дніпродзержинське Бюро технічної інвентаризації» було проведено технічну інвентаризацію будівель, що належать позивачу та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У ході інвентаризації було складено схематичний план земельної ділянки громадського будинку «Будинок побуту» із схематичним розташуванням будівель, що є складовими частинами зазначеного об`єкта нерухомого майна, а також виготовлено технічний паспорт на цей об`єкт, проте інформацію щодо об`єкта відображено не в повному обсязі, оскільки не було надано доступу до обмірів будівлі складу Г-1 та капітальних будівель біля цього складу, про що представником ОКП «Дніпродзержинське Бюро технічної інвентаризації» було складено акт від 23.12.2016.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.03.2017 КП «Меркурій» є власником об`єкта нерухомого майна - будівлі будинку побуту загальною площею 237,3 кв. м, у тому числі нежитлового приміщення - склад Г-1 площею 19,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на те, що наразі приміщення будівлі складу Г-1 за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у користуванні ФОП Новіка В.Б. на підставі договору суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2015, укладеного з ФОП Сірком О.М., тобто зазначені особи протиправно користуються належним позивачу на праві власності майном - будівлею складу Г-1, що примикає до мозаїчного цеху В-1, КП «Меркурій» у позові просило зобов`язати відповідачів негайно звільнити приміщення будівлі складу Г-1 за адресою: АДРЕСА_1, та допустити КП «Меркурій» і ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» для завершення технічної інвентаризації об`єктів, розташованих на земельній ділянці КП «Меркурій» за наведеною адресою.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, заявлені до ФОП Новіка В.Б. і ФОП Сірка О.М. у зв`язку з доведеністю позовних вимог, та відмовив у задоволенні позову до ТОВ «Нова Пошта» з огляду на безпідставність позовних вимог, оскільки за встановлених у справі обставин товариство не займає приміщення, належне позивачу, а відтак не порушує права останнього.

Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що за встановлених у справі обставин, що підтверджено належними і допустимими доказами, ФОП Новік В.Б. і ФОП Сірк О.М. за відсутності правових підстав користуються приміщенням, належним на праві власності позивачу, чим чинять останньому перешкоди у здійсненні ним права власності та розпорядження своїм майном.

У поданій касаційній скарзі ФОП Сірко О.М. послався, зокрема на те, що судами при вирішенні спору було допущено порушення норм процесуального права, оскільки позовна заява не відповідає вимогам статей 162, 164 ГПК; відповідача не було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді першої інстанції, та не враховано висновків з питань належного повідомлення сторони, викладених у постановах Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 906/142/18, від 02.08.2022 у справі № 280/1026/21; судами порушено положення статей 73, 74, 76 ГПК та безпідставно прийнято як належний і допустимий доказ акт від 23.12.2016 про відсутність доступу до нежитлового приміщення, складений представником ОКП «Дніпродзержинське Бюро технічної інвентаризації», оскільки цей акт складений і підписаний без належного повідомлення скаржника про причини його складання, при цьому судами не було враховано правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 925/180/18; судами попередніх інстанцій допущено порушення положень статей 391 ЦК і не враховано, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права шляхом пред`явлення негаторного позову, при цьому судами не було враховано правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

У статті 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також право кожної особи на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а у статті 16 ЦК передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 2).

Отже, частина 1 статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Позивач як особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

При цьому суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

У частині 2 статті 16 ЦК визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (інтересу). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Відповідно до статей 317, 319 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною 1 статті 321 ГПК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті 386 ЦК визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (частина 1). Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина 2).

За змістом статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК) і цей спосіб захисту може бути реалізовано шляхом подання негаторного позову, що є позовом власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У розумінні приписів статті 391 ЦК право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17).

Разом із тим однією з умов застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (аналогічний за змістом правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18).

Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, КП «Меркурій» є власником об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, у тому числі нежитлового приміщення - склад Г-1 площею 19,7 кв. м, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 провадження у справі № 904/8222/17 було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №187/1386/17, яка розглядається Петриківським районним судом Дніпропетровської області.

Відповідно до рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 18.09.2020 у справі № 187/1386/17, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.07.2021, задоволено позов КП «Меркурій»; визнано недійсним договір дарування торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; скасовано рішення державного реєстратора Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області Медведєвої С.В. про реєстрацію змін 31.08.2017 до запису, за яким мозаїчний цех змінено на торгівельний комплекс, загальна площа якого змінена з 75,9 кв. м на 198,9 кв. м; скасовано рішення державного реєстратора про проведення державної реєстрації права власності на торгівельний комплекс за ОСОБА_2 .

З огляду на фактичні обставини, що підтверджено наявними у матеріалах справи № 904/8222/17 доказами, а також з урахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями, що набрали законної сили, у справах № 904/10242/16, № 904/2219/17, № 904/5455/17, № 904/651/20, № 187/1386/17, судом апеляційної інстанції також установлено, що ОСОБА_1 , який придбав нежитлове приміщення - мозаїчний цех, який примикає до нежитлового приміщення - склад Г-1 площею 19,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 12.05.2015 по 18.08.2017 за відсутності правових підстав збільшив основну та допоміжну площу приміщень шляхом самочинного будівництва та переобладнання приміщень, що розташовано на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні КП «Меркурій». Факт самочинного будівництва, на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні КП «Меркурій», де був розташований склад Г-1 (власність КП «Меркурій»), підтверджено у тому числі висновками судової експертизи, земельно-технічної судової експертизи, проведених у межах справи № 187/1386/17.

Також судом апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, встановлено, що орендовані відповідачами ФОП Новіком В.Б. та ФОП Сірком О.М. приміщення, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , знаходяться фактично на місці складу Г-1, що належить КП «Меркурій» на праві власності та на земельній ділянці, наданій позивачу в постійне користування.

Відповідно до акта від 23.12.2016, складеного представником ОКП «Дніпродзержинське БТІ» Куц М.В., останній не мав можливості провести поточну технічну інвентаризацію нерухомого майна - будівлі складу Г-1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, згідно з замовленням КП «Меркурій», з огляду на те, що до об`єкта не було надано допуску для проведення обмірів. Цей акт підписано Куц М.В. , ОСОБА_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Зазначені приміщення було передано ОСОБА_2 в оренду ФОП Сірко О.М., а останнім - в суборенду ФОП Новік В.Б. і в процесі розгляду справи судами попередніх інстанцій установлено обставини, що саме відповідачі чинять перешкоди позивачу у здійсненні ним права вільно користуватися належним йому майном - будівлею складу Г-1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Факт користування, зокрема ФОП Сірком О.М. спірним приміщенням, було підтверджено і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, про що свідчить як зміст апеляційної скарги відповідача, так і зміст постанови суду апеляційної інстанції.

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 1 статті 74 ГПК).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин у справі, оцінки поданих сторонами доказів, дійшли обґрунтованого висновку, що порушене право власності позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб, який є належним і ефективним за цих обставин.

Такі висновки судів попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, на яку послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, тому така підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час розгляду касаційної скарги.

Крім того, відповідно до статті 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1); суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2); докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3); суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4); у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина 5).

Суд апеляційної інстанції у межах, визначених статтею 269 ГПК, переглянув справу за апеляційною скаргою ФОП Сірка О.М., надавши оцінку всім наведеним у ній доводам, на підставі наявних у матеріалах справи доказах та відповідно до норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, у тому числі стосовно належного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції.

Посилання ФОП Сірка О.М. у касаційній скарзі на невідповідність позовної заяви нормам процесуального права не знайшли свого підтвердження, оскільки суд першої інстанції при прийнятті позовної заяви до розгляду будь-яких порушень норм процесуального права не встановив, тому постановив ухвалу про порушення провадження у справі.

Доводи ФОП Сірка О.М. стосовно того, що судами порушено положення статей 73, 74, 76 ГПК та безпідставно прийнято як належний і допустимий доказ акт від 23.12.2016 про відсутність доступу до нежитлового приміщення, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки жодний доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили і відповідно до статті 86 ГПК цей доказ було оцінено судами в сукупності з іншими доказами, наданими сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сірка Олександра Миколайовича залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2018 у справі № 904/8222/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий