Рішення

від 07.11.2022 по справі 447/2901/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2/447/60/22 Справа №447/2901/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

07.11.2022 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Венгер Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Миколаїв Львівської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання договору дарування земельної ділянки недійсним.

Процесуальні дії у справі.

07.09.2021 на адресу суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання земельної ділянки площею 0,1532 га, що розташована за адресою: Львівська область, Миколаївський район, с. Берездівці, кадастровий номер: 4623080400:01:001:0070, із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 й ОСОБА_2 та визнання договору дарування земельної ділянки від 17.04.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого державним нотаріусом Новороздільської державної нотаріальної контори Шолок О.Я., зареєстрованого в реєстрі за №1305, недійсним. В обґрунтування позову представник позивача адвокат Галич П.О. покликається на те, що будинок АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності позивачці ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23.11.2017 у справі №447/1105/16-ц та постанови Апеляційного суду Львівської області від 27.09.2018 у вказаній справі. Позивач та відповідач з 14.06.1980 по 06.02.2014 перебували у шлюбі. За час перебування у шлюбі, а саме з квітня 1993 року по грудень 2009 року було побудований житловий будинок, що визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Представник позивачки посилається на те, що з часу набрання 27.09.2018 законної сили постановою Апеляційного суду Львівської області у справі №447/1105/16-ц та як наслідок набрання у той же день законної сили рішення Миколаївського районного суду Львівської області, у позивачки виникла підстава для здійснення реєстрації права власності на вищевказаний будинок. 26.05.2021 на підставі вищевказаних рішень судів державним реєстратором було зареєстровано право власності позивачки на будинок. Водночас, яз вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, перебуває у власності ОСОБА_3 , що свідчить про порушення прав позивачки. Представник позивачки звертає увагу на принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою, тобто апелює тим, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. У позовній заяві зазначено про те, що спірна земельна ділянка була надана у власність відповідача ОСОБА_2 у порядку безоплатної приватизації на підставі рішення Берездівецької сільської ради із цільовим призначенням земельної ділянки будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Таким чином, позивач вважає, що спірна земельна ділянка, як і будинок, що на ній побудований, є спільною сумісною власністю подружжя. Всупереч наведеному, 17.04.2015 відповідач ОСОБА_2 відчужив на користь своєї нової дружини ОСОБА_3 шляхом укладення договорів дарування будинку та спірної земельної ділянки. Договір дарування земельної ділянки не був предметом розгляду у справі №447/1105/16-ц. Договір дарування земельної ділянки вчинено без згоди позивачки, тобто, відповідач розпорядився частиною майна, яке йому не належало. З огляду на наведене, просить задоволити позовні вимоги.

Разом із позовною заявою представник позивача подав клопотання про витребування договору дарування спірної земельної ділянки від 17.04.2015.

21.09.2021 ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Крім того, вказаною ухвалою задоволено клопотання представника позивача щодо витребування доказів.

Відповідачі отримали вищевказану ухвалу суду від 21.09.2021 та копію позовної заяви з додатками до такої 02.10.2021, що стверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, яке повернулися до суду (а.с. 49, 50).

18.10.2021 до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_3 , яка вказала, що не визнає позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 , такі є безпідставними та необґрунтованими, не відповідають вимогам законодавства. Крім цього, відповідачка покликається на те, що надані позивачкою докази не є достатніми та допустимими на доведення позовних вимог. Відповідачка вважає, що вона є добросовісним набувачем земельної ділянки, яку отримала у власність відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 17.04.2015. Зазначає, що представником позивача здійснено маніпуляцію фактами, наведено позиції Верховного Суду, які не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. Посилається на те, що хоча й спірна земельна ділянка приватизована під час перебування відповідача ОСОБА_2 та позивачки ОСОБА_1 у шлюбі, проте, земельна ділянка була його особистою приватною власністю, якою він розпорядився на власний розсуд відповідно до норм чинного на той час законодавства. Крім наведеного, вказує, що позивачці було відомо про порушення її прав ще станом на 23.11.2017, коли було ухвалено рішення Миколаївського районного суду Львівської області у справі №447/1105/16-ц, таким чином вона пропустила строк позовної давності. Відтак, відповідачка просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивачки (а.с. 51-53).

18.10.2021 до суду надійшов відзив, у якому відповідач ОСОБА_2 виклав доводи, аналогічні доводам, що приведено у відзиві, поданому відповідачем ОСОБА_3 . Крім того, відповідач вказав, що ним у порядку безоплатної приватизації земель комунальної власності було отримано у власність спірну земельну ділянку з цільовим призначенням будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських споруд згідно виданого 25.05.2006 Державного акту на право власності на земельну ділянку. Відтак, вважає, що дана земельна ділянка не була спільною сумісною власністю подружжя, приватизована ним у встановлений законом спосіб, та він міг нею розпоряджатися самостійно на власний розсуд. Вважає себе неналежним відповідачем у справі, відтак, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 55-57).

Разом із поданням відзиву, 18.10.2021 відповідачі подали заяви щодо проведення розгляду справи за їх відсутності, однак, за участі представника адвоката Павлюка В.В. (а.с. 60, 61).

Вказана цивільна справа перебувала у провадженні судді Друзюк М.М.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Миколаївського районного суду Львівської області №24 від 01.03.2022, призначено повторний автоматизований розподіл справи №447/2901/21, провадження №2/447/60/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2022, судова справа №447/2901/21 надійшла у провадження судді Головатого А.П.

Ухвалою суду від 07.03.2022 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання земельної ділянки об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання договору дарування земельної ділянки недійсним прийнято до свого провадження, постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі. У підготовче судове засідання викликано учасників судового провадження.

24.08.2022 постановлено ухвалу щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Належним чином повідомлені відповідачі, що стверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, долучених до матеріалів справи, у жодне судове засідання після прийняття справи до провадження судді Головатого А.П. не з`явилися, заяв чи клопотань до суду не подавали, відтак, суд бере до уваги відзив та заяви, подані під час розгляду справи суддею Друзюк М.М.

07.11.2022 представник позивача адвокат Галич П.О. подав до суду клопотання щодо проведення розгляду справи за його відсутності, позов підтримав та просив такий задоволити.

Згідно ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд встановив:

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23.11.2017 у справі №447/1105/16-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності, визнання недійсним договору дарування задоволено частково. Ухвалено визнати житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 293,4 кв.м, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 17.04.2015, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Новороздільської державної нотаріальної контори Шолок О.Я., зареєстрований в реєстрі за №1304, та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 293,4 кв.м (а.с. 17-20).

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27.09.2018 у справі №447/1105/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23.11.2017 залишено без змін. Постанова набрала законної сили 27.09.2018 (а.с. 21-24).

Вказаними рішеннями судів встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 14.06.1980 по 06.02.2014.

Спірний житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії Декларації про готовність об`єкта до експлуатації вищезгаданий будинок було збудовано у період часу з квітня 1993 року по грудень 2009 року, тобто в період перебування позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 в шлюбі.

Судами встановлено, що з 2002 року та на час розгляду справи позивачка постійно проживає та працює в Португалії і в період будівництва спірного будинку регулярно висилала гроші на ім`я свого чоловіка ОСОБА_4 на загальну суму 44 365 євро.

Враховуючи, що спірний будинок було збудовано в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в шлюбі, суди прийшли висновку про те, що спірний будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням та постановою встановлено також те, що договір дарування спірного будинку було вчинено без згоди ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 при вчиненні оспорюваного правочину розпорядився частиною майна, яке йому не належало, так як становило частку спільного майна подружжя та належало позивачу по справі ОСОБА_1 , а тому договір дарування житлового будинку від 17.04.2015 визнано недійсним як такий, що укладений не власником.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, обставини справи, що викладені в рішенні Миколаївського районного суду Львівської області від 23.11.2017 у справі №447/1105/16-ц та постанові Апеляційного суду Львівської області у вказаній справі від 27.09.2018 враховуються судом при розгляді даної справи.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №25849149, сформованого 26.05.2021, житловий будинок, загальною площею 293,4 кв.м, що знаходиться з адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, площею 0,1532 га, із кадастровим номером 4623080400:01:001:0070, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), перебуває у спільній сумісній власності на підставі постанови Апеляційного суду Львівської області від 27.09.2018 та рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23.11.2017 (а.с. 27-28).

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №045352, виданого ОСОБА_2 25.05.2006 на підставі рішення 23 сесії 4 скликання №280 від 21.12.2005 Берездівецької сільської ради, земельна ділянка площею 0,1532 га у межах згідно з планом у с. Берездівці Миколаївського району Львівської області із цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських споруд була передана у приватну власність відповідача ОСОБА_2 , співвласники у спеціально відведеному списку у державному акті не значилися (а.с. 29).

Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , виданого 09.10.2014 на заміну вищевказаного державного акту, ОСОБА_2 був вказаний як одноосібний власник спірної земельної ділянки (а.с. 30).

Вищевказане також стверджувалося Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №27888169 від 09.10.2014 (а.с. 31).

Відповідно до копії договору дарування земельної ділянки, укладеного 17.04.2015 у м. Новий Розділ Львівської області серії НАН 277555, посвідченого державним нотаріусом Новороздільської державної нотаріальної контори Шолок О.Я., зареєстрованого в Реєстрі за №1305, ОСОБА_2 передав безоплатно у власність (подарував), а ОСОБА_3 прийняла у дар земельну ділянку площею 0,1532 га, у межах згідно з планом, кадастровий номер: 4623080400:01:001:0070, розташовану за адресою: Львівська область, Миколаївський район, с. Берездівці, яка передана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 38).

Згідно п. 4, 5 вказаного договору дарування земельної ділянки, даруватель стверджує, що земельна ділянка, яка відчужується за цим договором, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, а обдарованій відомо про те, що земельна ділянка є особистою власністю дарувателя, що підтверджує відповідна заява.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №36433703, сформованого 17.04.2015, земельна ділянка площею 0,1532 га із кадастровим номером 4623080400:01:001:0070, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), перебуває у приватній власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування серії та номеру: 1305, виданого 17.04.2015 Новороздільською ДНК (а.с. 39).

Долучені представником позивача копії договору дарування житлового будинку від 17.04.2015 та витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на житловий будинок (а.с. 40, 41) суд до уваги не бере, оскільки як було вже встановлено, рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23.11.2017 у справі №447/1105/16-ц та постановою Апеляційного суду Львівської області у вказаній справі від 27.09.2018 вказаний договір дарування визнано недійсним.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, суд застосовує матеріальні норми, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частинами 3 та 1 статей 12 та 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 30 постанови Пленуму ВСУ №11 від 21.12.2007 передбачена рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Згідно з п. 21 вищезгаданої постанови, само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Вирішуючи питання щодо визнання земельної ділянки, що розташована за адресою: Львівська область, Миколаївський район, с. Берездівці, кадастровий номер: 4623080400:01:001:0070, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи письмових доказів, земельна ділянка площею 0,1532 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) була зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 на підставі рішення 23 сесії 4 скликання №280 від 21.12.2005 Берездівецької сільської ради.

Відповідно до положення ст. 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Статтею 89 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства,якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

Як визначено п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України, земельна ділянка набута дружиною, чоловіком за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України (у редакції на час виникнення права власності позивачки на житловий будинок як на спільну сумісну власність подружжя на підставі рішення суду, що набрало законної сили), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 1, 4 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Вказані норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Так, Верховний Суд України 16.12.2015 при розгляді справи №6-2710цс15, предметом якої був спір про поділ майна подружжя, зробив правовий висновок, відповідно до якого земельна ділянка, приватизована одним із подружжя у період шлюбу для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Разом із тим, у разі будівництва подружжям на такій земельній ділянці житлового будинку, право спільної сумісної власності на який виникає в обох з подружжя, відповідне право в обох з подружжя виникає і на земельну ділянку, відведену для будівництва будинку.

Також слід враховувати позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25.02.2019 у справі №199/2099/17 про те, що у кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, враховуючи, що на спірній земельній ділянці, яка не є спільною сумісною власністю подружжя, було збудовано житловий будинок АДРЕСА_1 , що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя на підставі рішення суду, відтак, суд вважає, що й на земельну ділянку виникає право власності відповідно.

Житловий будинок є об`єктом нерухомого майна, безпосередньо пов`язаний із земельною ділянкою і невіддільний від неї. Тому забезпечення прав власника житлового будинку, як і іншої нерухомості, невіддільне від вирішення питання про долю земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомого майна та тієї її частини, яка необхідна для обслуговування цього нерухомого майна, оскільки в іншому випадку право власності на нерухоме майно буде примарним, ілюзорним, так як не може бути реалізованим.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Щодо застосування положень ЦК України про позовну давність до вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки слід вказати таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За вимогами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З аналізу матеріалів справи судом зроблено висновок, що позивачкою не пропущено строк позовної давності, оскільки встановлено, що про своє порушене право позивачці стало відомо на час набрання законної сили постановою Апеляційного суду Львівської області 27.09.2018, якою залишено без змін рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23.11.2017, тобто з моменту визнання спірного житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Таким чином, доводи відповідачки щодо пропущення позивачкою строку позовної давності є необґрунтованими, враховуючи, що у позивача виникло право спільної сумісної власності з 27.09.2018, а позов пред`явлено до суду 03.09.2021, що стверджується відбитком штемпеля відділення поштового зв`язку на конверті, який надійшов до суду. Відтак, строк позовної давності позивачем не пропущено.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Згідно роз`яснень, викладених в п. 11 постанови Пленуму Верховного України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Представник позивача обґрунтовує свою позицію тим, що земельна ділянка, що є предметом договору дарування, знаходиться під житловим будинком, що на підставі рішення суду визнаний об`єктом спільної сумісної власності подружжя, така забезпечує експлуатацію будинку, а також спирається на принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, оцінюючи надані сторонами докази та наведені такими аргументи у наданих суду процесуальних документах, експлуатація житлового будинку без доступу до земельної ділянки є неможливою, однак не надає суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції, спірний договір порушує права та інтереси позивачки, створює для неї негативні наслідки.

Враховуючи все вищенаведене, вимога позивача про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 17.04.2015, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Новороздільської державної нотаріальної контори Шолок О.Я., зареєстрований в реєстрі за №1305, підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позов підлягає до задоволення, судовий збір у розмірі 908,00 гривень за кожну пред`явлену позовну вимогу слід стягнути з відповідачів на користь позивачки.

Керуючись ст. 2, 3, 4, 5, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 16, 253, 256, 257, 261, 368, 377, 392 ЦК України, ст. 57, 60, 63, 65 СК України, ст. 40, 81, 89, 120 ЗК України, суд,

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Визнати земельну ділянку площею 0,1532 га, що розташована за адресою: Львівська область, Миколаївський район, с. Берездівці, кадастровий номер: 4623080400:01:001:0070, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнати договір дарування земельної ділянки від 17.04.2015, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Новороздільської державної нотаріальної контори Шолок О.Я., зареєстрований в реєстрі за №1305, недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок на користь ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок на користь ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_2 ), РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідачі:

- ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

- ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 17.11.2022.

Суддя Головатий А.П.