Рішення

від 22.11.2022 по справі 320/5752/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2022 року № 320/5752/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення інфляційних збитків та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області, в якому просить суд:

- стягнути з Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат в розмірі 2075,63 грн. та 3% річних в розмірі 302,43 грн., а всього 2378,06 грн.;

- стягнути з Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі №320/3415/19, яке набрало законної сили 16.01.2020, відповідачем 04.12.2019 було здійснено виплату позивачу щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 18869,42 грн. за період з 01.04.2018 по 31.05.2018. На думку позивача, відповідач протиправно не виплатив йому суму інфляційних втрат в розмірі 2075,63 грн. та 3% річних в розмірі 302,43 грн. за втрату частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заборгованості зі страхових сум, що стало підставою для звернення до суду з позов у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив, що управління не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов?язання, в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення цієї статті не підлягають застосуванню до спірних відносин, і в задоволенні позову слід відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 05.06.2018 №3251008989. Зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1 . Фактичне місце перебування/проживання: АДРЕСА_2 .

Постановою Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області від 18.06.2018 №1082 /75117/8158/110 продовжено потерпілому ОСОБА_1 номер справи №75117 номер випадку 5117 раніше призначену грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності , що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у розмірі 1939,78 грн. Виплати провадити з 01.06.2018 безстроково.

Постановою Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області від 18.06.2018 №1082 /75117/8158/109 продовжено потерпілому ОСОБА_1 номер справи №75117 номер випадку 5117 раніше призначену грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності , що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у розмірі 7494,93 грн. Виплати провадити з 01.06.2018 безстроково.

У травні 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити йому раніше призначені страхові виплати за період квітень - травень 2018 року у зв`язку з втратою здоров`я.

У той же час, листом- відповіддю від 23.05.2019 №542, Ірпінським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області позивача повідомлено, що з червня 2018 року (з місяця, в якому надійшла заява) ОСОБА_1 у відділенні були призначені (відновлені ) страхові виплати, так як з 12.05.2018 набрала чинність постанова від 25.04.2018 року № 335 "Про внесенні змін до постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365", згідно якої виплата соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, недоотриманих за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Таким чином, щомісячні страхові виплати за період з квітня по червень 2018 року позивачу буде виплачено за умови визначення Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та невиплатою йому страхових виплат за період з 01.04.2018 по 31.05.2018, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі №320/3415/19, яке набрало законної сили 16.01.2020, адміністративний позов задоволено.

Визнано бездіяльність Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області (ЄДРПОУ 41437924), що полягає у не виплаті соціальної виплати у вигляді призначеної щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) протиправною.

Зобов`язано Ірпінське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області (ЄДРПОУ 41437924) виплатити ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) соціальну виплату у вигляді призначеної щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у розмірі 18869,42 грн.

На виконання вищевказаного судового рішення Ірпінським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області було прийнято постанову від 04.12.2019 №1082/75117/5117/115 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 та перераховано до Держказначейської служби України м. Київ кошти для відшкодування щомісячної страхової виплати у розмірі 18869,42 грн. за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 для подальшого зарахування на особовий рахунок позивача.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не було виплачено суму інфляційних втрат в розмірі 2075,63 грн. та 3% річних в розмірі 302,43 грн., а всього 2378,06 грн., позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення їх в судовому порядку, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 7 ст. 47 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-ХІV) установлено, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 ст. 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі соціальні виплати.

Згідно з ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2050-ІІІ своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно з п. 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до п.п. 3, 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року; компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати.

Пунктом 5 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналіз наведених нормативно-правових приписів зумовлює, по-перше, що основною умовою для виплати компенсації, що передбачена ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, при цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення; по-друге, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер; по-третє, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги; по-четверте, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені; по-п`яте, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу; по-шосте, наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів; по-сьоме, використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Враховуючи наведене, позивач має право на отримання компенсації втрати доходу у зв`язку із порушенням строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2018 по 31.05.2018.

Суд відхиляє доводи відповідача, що донарахована сума щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 на підставі рішення суду виплачена своєчасно та в повному обсязі, так як несвоєчасне нарахування та, як наслідок, несвоєчасна виплата щомісячних страхових сум (виплат) у спірних правовідносинах є наслідком протиправної бездіяльності органу соціального страхування, що встановлено рішенням суду у справі № 320/3415/19, яке набрало законної сили, і яким встановлено, що Ірпінське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області мало нараховувати та сплачувати позивачеві у період з 01.04.2018 по 31.05.2018 страхові виплати, але не здійснювало цього.

Отже, страхові виплати, нараховані та сплачені позивачу за вказаний період, не були нараховані своєчасно не у зв`язку із відсутністю обов`язку щодо такого нарахування, а у зв`язку із протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень (яка встановлена судом) щодо такого нарахування.

Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 8 червня 2022 року по справі № 200/5213/20-а, від 31 серпня 2021 року по справі № 264/6796/19-а.

Суд зазначає, що право на отримання компенсації виникло у позивача з дня отриманням страхових виплат за період з 01.04.2018 по 31.05.2018, тобто з 04.12.2019.

При цьому Закон № 2050-ІІІ та Порядок № 159 не пов`язують проведення такої компенсації із обов`язком особи звернутися із заявою про її виплату.

Таким чином, під час виплати позивачу заборгованості зі сплати щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2018 по 31.05.2018, яка мала місце у грудні 2019 року, відповідач зобов`язаний був у той же день нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, однак цього не зробив.

Враховуючи наведене вище суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням строків сплати щомісячної страхової виплати за період з 01.04.2018 по 31.05.2018.

Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача 30000,00 грн. завданої моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі № 822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).

При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач стверджує, що він як особа що зазнала та зазнає душевних страждань у зв?язку з протиправною поведінкою відповідача щодо нього має право на відшкодування моральної шкоди.

При цьому позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення у нього розладів здоров`я, стресового стану тощо, зокрема, доказів звернення до медичних установ та довідок з них з відповідними діагнозами, виписки з історії хвороби тощо.

Фактично, доводи позивача зводяться виключно до тверджень про заподіяння йому відповідачем моральних страждань, однак жодного доказу в обґрунтування цих тверджень позивач не надає.

На переконання суду не є достатнім лише тверджень позивача про завдання йому моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов`язково має надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза зловживань процесуальними правами у вигляді заявлення позивачами безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на допущення відповідачем протиправної бездіяльності, та без надання доказів завдання такою бездіяльністю втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.

Наведене, у свою чергу, суперечитиме положенням частини першої статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому суд зауважує, що згідно з частиною другою цієї ж статті на відповідача лише покладено обов`язок по доведенню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача.

Суд також звертає увагу позивача на положення частини першої статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Засади змагальності покладають на позивача обов`язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Ірпінське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області (ЄДРПОУ 41437924) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати щомісячної страхової виплати за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно).

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.