Постанова

від 21.11.2022 по справі 460/273/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 460/273/21 пров. № А/857/10860/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державного підприємства "Костопільське лісове господарство" на рішенняРівненського окружного адміністративного судувід 23 березня 2021 рокуу справі №460/273/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРБА-ВВ" до Державного підприємства "Костопільське лісове Господарство"про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій,-

суддя (судді) в суді першої інстанції Борискін С.А.,

справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення: 23.03.2021 р.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕРБА-ВВ" (далі ТзОВ "ВЕРБА-ВВ") звернулося в суд з адміністративним позовом до Державного підприємства "Костопільське лісове господарство", в якому просило: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання достовірної, точної та повної інформації за письмовим запитом позивача від 17.12.2020 на доступ до публічної інформації, в частині, що стосується відповідача; зобов`язати відповідача надати позивачу достовірну, точну та повну інформацію в частині, що стосується відповідача, за письмовим запитом позивача від 17.12.2020 на доступ до публічної інформації в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Державного підприємства "Костопільське лісове господарство" щодо неналежного розгляду запиту Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРБА-ВВ" про надання (доступ) до інформації від 17.12.2020. Зобов`язано Державне підприємство "Костопільське лісове господарство" повторно розглянути запит ТзОВ "ВЕРБА-ВВ" про надання (доступ) до інформації від 17.12.2020, з урахуванням правової позиції, наданої судом у рішенні.

Рішення мотивоване тим, що державні лісогосподарські підприємства, як постійні лісокористувачі, наділені виключними повноваженнями на господарювання в лісах, які знаходяться на землях державної власності, заготівлю деревини та подальшу її реалізацію, а тому відповідно до п.4 ч.1 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є розпорядниками відповідної інформації. З урахуванням зазначеного, ДП "Костопільське лісове господарство" є розпорядником запитуваної позивачем інформації у розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації". При цьому, на переконання суду, запитувана інформація може бути предметом суспільного інтересу.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано та не взято до уваги, що згідно з пунктом 4 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. Разом з тим, запитувана позивачем інформація не відноситься до інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них чи такої, що становить суспільний інтерес. При цьому, в статуті ДП "Костопільське лісове господарство" відсутня інформація, що таке є суб`єктом господарювання, який займає домінуюче становище на ринку або наділений спеціальними чи виключними правами, або є природною монополією.

В зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 17.12.2020 ТзОВ "Верба-ВВ" звернулося до відповідача з письмовим запитом на доступ до інформації, в якому позивач просив: надати інформацію - бюлетень (список лотів) щодо продажу необробленої деревини заготівлі державними підприємствами лісового господарства Рівненської області, що виставлялися на електронні торги 15/16/17 грудня 2020 року на сайті ТБ "СУРЕНЖ" (код ЄДРПОУ 40182379), а також копії аукціонних (біржових) свідоцтв від 15/16/17 грудня 2020 року, виданих за їх результатами (за винятком інформації, що містить захист персональних даних фізичних осіб).

11.09.2020 відповідач надав позивачу відповідь за вих.№530, в якій відмовив у наданні інформації, зазначеної позивачем у запиті. Повідомив, що норми статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на оприлюднення та надання запитуваної інформації (ч.3. ст. 13 Закону), оскільки така інформація не відноситься до публічної, а також ДП «Костопільський лісгосп» не є розпорядником такої інформації. Також зазначав, що ДП «Костопільський лісгосп» не є розпорядником інформації щодо продажу необробленої деревини заготівлі державними підприємствами лісового господарства Рівненської області, що виставлялися на електронні торги 15/16/17 грудня 2020 року на сайті ТБ «СУРЕНЖ» (Код ЄДРПОУ 40182379), а також копії аукціонних (біржових) свідоцтв від 15/16/17 грудня 2020 року виданих за їх результатами, та відповідно ДП «Костопільський лісгосп» не володіє, та не зобов`язане володіти такою інформацією. (а.с.5).

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача у наданні запитуваної інформації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до преамбули Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон №2939-VI) цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Згідно з ст. 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону №2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Статтею 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Згідно з ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 22 Закону № 2939-VI передбачено право розпорядника інформації відмовити в задоволенні запиту, якщо:

- розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

-інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

- особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

- не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону).

Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації, яка стосується реалізації деревини ДП "Костопільське лісове господарство", проте державне підприємство відмовило у наданні такої інформації, з огляду на те, що воно не є її розпорядником.

Так, із Статуту відповідача, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 03.10.2017 №444, судом встановлено, що ДП "Костопільське лісове господарство" засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 "Про організаційну структуру управління лісовим господарством України", належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України (надалі Орган управління майном) і координується Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (надалі Управління).

Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі відповідно до чинного законодавства та цього Статуту.

Підприємство створене з метою: - ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; - охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; - одержання прибутку від комерційної діяльності.

Щодо доводів скаржника про те, що лісогосподарські підприємства не є розпорядниками інформації, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Статтею 1 Лісового кодексу України серед іншого визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною першою статті 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства. Постійні лісокористувачі зобов`язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 4) вести первинний облік лісів; 5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; 8) забезпечувати безперешкодний доступ до об`єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

Відтак, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що державні лісогосподарські підприємства як постійні лісокористувачі, наділені виключними повноваженнями на господарювання в лісах, які знаходяться на землях державної власності, заготівлю деревини та подальшу її реалізацію, а тому відповідно до п. 4 .ч. 1 ст. 13 Закону №2939-VI є розпорядниками інформації щодо раціонального використання необробленої деревини у процесі власної обробки, яка може бути предметом суспільного інтересу.

Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

З огляду на викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність відмови відповідача в наданні відповіді на запит про доступ до публічної інформації позивача від 17.12.2020 та про наявність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, як визначив суд першої інстанції, а саме, визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду запиту позивача про надання інформації від 17.12.2020, зобов`язавши відповідача повторно розглянути вказаний запит з урахуванням правової позиції, наданої судом у рішенні.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Костопільське лісове господарство" залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі № 460/273/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 21.11.2022.