Постанова

від 22.11.2022 по справі 140/12533/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 140/12533/21 пров. № А/857/14735/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Затолочного В.С., Курильця А.Р.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Мовіан» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року (суддя першої інстанції Плахтій Н.Б., м. Луцьк)

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2021 року Приватне підприємство «Мовіан» (далі ПП «Мовіан») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування наказу №2797 від 30.09.2021 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ПП «Мовіан».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року позовні вимоги було задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Волинській області №2797 від 30.09.2021 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ПП «Мовіан». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь Приватного підприємства «Мовіан» судові витрати в розмірі 3270 грн.

Із таким судовим рішенням не погодилося Головне управління ДПС у Волинській області та подало апеляційну скаргу. Вважає рішення постановленим з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення та прийняти нове про відмову в позові. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначило, що згідно зі ст.77 ПК України та відповідно до Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.06.2015 №524 (далі Порядок №524), ПП «Мовіан» включено до плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 2021 як платника податків, що має критерії ризику несплати податків високого ступеню. Так, платник податків включається до плану-графіку проведення перевірок залежно від ступеня ризику в діяльності такого платника податків. Розрахунок критеріїв несплати податків здійснюється засобами інформаційно-комунікаційних систем контролюючих органів, зокрема за даними податкової звітності платників податків, що цілком відповідає пункту 5 Розділу III Порядку №524. Відображені в інформаційно-комунікаційних системах ДПС показники фінансово-господарської діяльності позивача відповідають критеріям ризиків, встановлених пунктом 5 Розділу III Порядку №524. Крім того, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» передбачено скорочення строку дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення таких видів перевірок юридичних осіб: документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу. Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцевих положень» Закону України від 17.09.2020 №909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Кабінету Міністрів України надано право скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. Тобто, на даний час існує дві діючі норми права відносно проведення перевірок під час COVID-19. Одна норма у ПК України, а інша у пункті 4 розділу II «Прикінцевих положень» Закону України від 17.09.2020 №909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Апелянт наголосив, що вищевказані зміни стосуються не податків і зборів, а врегулювання правовідносин, пов`язаних з COVID-19. У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною. Також апелянт не погоджується із стягненням судом на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Судом було призначено апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику сторін.

Щодо поданого Головним управлінням ДПС у Волинській області клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції підставно з урахуванням положень ст. 12 КАС України відніс вказану справу, до категорії справ незначної складності у зв`язку з чим рішення ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції не знаходить правових підстав для віднесення вказаної справи до категорії справ загального позовного провадження, а відтак керуючись п.3 ч.1 ст.311 КАС України відмовляє відповідачу у задоволенні вказаного клопотання та розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Водночас, колегія суддів зазначає, що право відповідача на доступ до суду та викладення своєї правової позиції порушено не було, оскільки розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження передбачає можливість сторін висловлення своєї позиції шляхом подання письмових пояснень та відповідних доказів як до суду першої так і апеляційної інстанцій (ст. 261 КАС України). Разом з тим, відповідачем не зазначено жодних обставин про існування об`єктивних причин, через які відповідач не міг викласти свою правову позицію та пояснення в письмовій формі шляхом подання до суду письмових пояснень та відповідних доказів.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ПП «Мовіан» зареєстроване як юридична особа з 06.02.2016, основним видом діяльності якого за КВЕД є 45.11 торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами.

30.09.2021 ГУ ДПС у Волинській області прийнято наказ №2797 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ПП «Мовіан»» за період діяльності з 06.02.2019 по 30.06.2021 з метою дослідження питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та за період діяльності з 06.02.2019 по 30.06.2021 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з врахуванням вимог п.102.1, п.102.3 ст.102 ПКУ, з 27.10.2021 тривалістю 10 робочих днів (а.с.14).

02.11.2021 працівниками ГУ ДПС у Волинській області здійснено вихід на адресу місцезнаходження позивача, уповноважений представник ПП «Мовіан» відмовився допустити посадових осіб ГУ ДПС у Волинській області до проведення планової виїзної перевірки, про що складено акт про відмову в допуску до проведення документальної планової виїзної перевірки від 02.11.2021 (а.с.15-16).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не було доведено та підтверджено документально, що позивач є платником з високим ступенем ризику несплати до бюджету податків та зборів, що у розумінні Порядку №524 є підставою для включення підприємства до плану-графіка документальних перевірок. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження законності підстав включення ПП «Мовіан» до плану-графіка на 2021 рік, що свідчить про недотримання умов та порядку прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки та в свою чергу не може бути належною підставою для прийняття оскаржуваного наказу ГУ ДПС у Волинській області від 30.09.2021 №2797 «Про проведення документальної планової перевірки ПП «Мовіан». Крім того, на період з 06.02.2019 по 31.12.2021 на території України встановлений карантин, а отже відповідно діє мораторій на проведення документальних перевірок платників податків. Під дію мораторію, передбаченою вказаною нормою ПК України, підпадають планові перевірки. Норма п.52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України в частині обмежень на проведення планових перевірок є чинною та не скасована. Інших змін до даної норми внесено не було. Карантин також діє на території України до 31.12.2021. Отже, за наявності чинної норми пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України прийняття оскаржуваного наказу №2797 від 30.09.2021 «Про проведення документальної планової перевірки ПП «Мовіан» у період дії карантину суперечить вимогам податкового законодавства, а тому є протиправним.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі ПК України).

Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Статтею 77 ПК України визначено, що про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу. Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу. Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України встановлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім: документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.

Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня 2020 р. по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, протягом 10 календарних днів з дня завершення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 р. та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19). Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом.

На період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Тобто, вимоги пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пов`язані та прямо відсилають до актів Кабінету Міністрів України, на підставі яких завершується дія карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Дію карантину введено постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України № 1336 від 15 грудня 2021 року, дію карантину продовжено до 31 березня 2022 р.

Отже, Кабінетом Міністрів України на момент прийняття спірного наказу не приймалось рішення про завершення дії карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а відтак діяв мораторій на проведення документальних планових перевірок платників податків.

Відповідно до пункту 4 розділу II Закону України від 17 вересня 2020 р. №909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

На підставі цієї норми Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №89 від 3 листопада 2021 року «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірки» якою було скорочено строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення таких видів перевірок юридичних осіб:

- тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 р. та не були завершеними;

- документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу;

- документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.1 та/або 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Кодексу, суб`єктів господарювання реального сектору економіки, які сформували податковий кредит за рахунок оформлення ризикових операцій з придбання товарів/послуг (із переліку ризикових платників податків, визначених у межах роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування оприлюднених у засобах масової інформації фактів можливих корупційних дій посадових осіб органів державної влади, які призвели до значних втрат дохідної частини Державного бюджету України, утвореної відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24 квітня 2020 року №568-ІХ);

- документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;

- документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.12, 78.1.14, 78.1.15, 78.1.16 пункту 78.1 статті 78 Кодексу.

Водночас, мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України (в редакції на момент винесення спірного наказу) та вказана норма в частині обмежень на проведення планових перевірок, була чинною, її дія не зупинялась.

Згідно пункту 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Тобто, зміна приписів ПК України здійснюється виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків, дії мораторію може бути здійснення виключно шляхом прямого внесення змін до Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відповідно, за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у Податковому кодексу України, з одного боку і в постанові Кабінету Міністрів України з іншого боку - застосуванню підлягають положення і правила саме Податкового кодексу України.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 15 квітня 2022 року справі №160/5267/21, від 06 липня 2022 року у справі №360/1182/21.

Таким чином, беручи до уваги той факт, що пункт 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України є нормою вищої юридичної сили, ніж Постанова Кабінету Міністрів України № 89 від 3 лютого 2021 року, суд апеляційної першої інстанції дійшов правильного висновку, що за загальним правилом вирішення колізій, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України, а тому у даному випадку, підлягають застосуванню саме норми Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, прийняття ГУ ДПС у Волинській області спірного наказу про проведення перевірки ПП «Мовіан» суперечить вимогам податкового законодавства, а тому такий наказ є протиправним та правильно скасований судом першої інстанції.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі статтею 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Статтями 26, 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положеннями ч. 5 ст. 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2019 по справі № 826/15063/18, згідно яких, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 02.10.2019 №02/10-19, акт виконаних робіт від 02.11.2021 №02/10-19-02/11-1 (а.с.17-19).

Із акту виконаних робіт від 02.11.2021 №02/10-19-02/11-1 видно, що позивачу були надані юридичні послуги по оскарженню наказу начальника ГУ ДПС у Волинській області від 30.09.2021 №2797: правова (правнича) консультація клієнта, роз`яснення положень законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини та визначення правової позиції 2 години - 1000,00 грн; вивчення наданих документів та їхній аналіз 2 години - 1000,00 грн; підготовка позовної заяви 2 години - 1000,00 грн.

Дослідивши надані докази, суд апеляційної інстанції зазначає, що в кожному із перерахованих документів міститься детальний опис усіх наданих послуг саме у цій справі, тобто наявні усі дані, які дають можливість ідентифікувати кожну надану послугу та прослідкувати взаємний зв`язок із даними спором.

Вказані докази є первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в даній справі.

Однак, з огляду на предмет спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 3000 грн є неспівмірною та завищеною.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, перелічивши надані позивачем докази у підтвердження витрат на правничу допомогу та зазначаючи про наявність цих документів в матеріалах справи, надав повну оцінку цим документам на предмет їх належності, допустимості та достатності щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, дослідив обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зазначений в тому числі в акті виконаних робіт, складність та якість складених документів, співмірність розміру витрат витраченому адвокатом часу, ціні позову.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні розміру витрат, що підлягають відшкодуванню на користь позивача, суд першої інстанції врахував, що дана справа не є складною, підготовка позовної заяви та обґрунтування правової позиції позивача не потребувало витрачання великої кількості часу. Більше того, представник позивача участі у судових засіданнях не приймав, так як дана адміністративна справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, як справа незначної складності (малозначна справа). У вказаній категорії справ є значна стала судова практика.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає співмірним розмір відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 1000 грн, який є доведеним, документально обґрунтованим та правильно стягнутий судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний А. Р. Курилець