Рішення

від 08.11.2022 по справі 909/394/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.11.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/394/22

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Брошнівська будівельна компанія"

до відповідача: Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області

про стягнення заборгованості за договором на закупівлю підрядних робіт в сумі 1591391 грн 40 коп.

за участю:

представники сторін не з"явилися

встановив, що Приватне підприємство "Брошнівська будівельна компанія" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області про стягнення заборгованості за договором на закупівлю підрядних робіт в сумі 1591391 грн 40 коп.

Ухвалою суду від 10.06.22 позовну заяву вх.№7387/22 від 09.06.22 залишено без руху та постановлено позивачу в п"ятиденний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати Господарському суду Івано-Франківської області належним чином оформлену довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження особи, яка підписала позовну заяву, на її підписання.

23.06.22 позивачем подано суду клопотання вх.№7802/22, до якого долучено копію договору №Д22-05-01 від 02.05.22 про надання правової допомоги та здійснення представництва. Таким чином, позивачем усунуто недоліки позовної заяви, відтак ухвалою від 25.08.22 суд відкрив првадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 22.09.22.

Ухвалою від 22.09.22, занесеною до відповідного протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.10.22, однак судове засідання не відбулося у зв"язку з оголошенням масштабної повітряної тривоги по всій території України, відтак ухвалою від 12.10.22 призначено справу до судового розгляду по суті на 25.10.22, за наслідками якого розгляд справи по суті відкладено на 08.11.22.

Представники сторін в судове засідання не з"явилися, однак від позивача надійшло клопотання вх.№15045/22 від 07.11.22 щодо розгляду справи за його відсутності. У свою чергу, 22.09.22 за вх.№12540/22 відповідачем подано заяву щодо розгляду справи за своєї відсутності, у якій просив суд в позові відмовити.

Суд констатує, що за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

З метою дотримання розумних строків розгляду справи та приймаючи до уваги положення п.2ч.2ст.202 ГПК України щодо розгляду справи за відсутності учасника справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та відповідача. При цьому, суд бере до уваги те, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів для вирішення спору по суті, у зв`язку з чим відсутність у судовому засіданні зазначених сторін не впливає на можливість вирішення спору.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач не виконав зобов"язання по договору на закупівлю підрядних робіт за державні кошти №15т від 20.07.20 щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1591391,40грн. Позовні вимоги мотивує положеннями ст.193 ГК України та ст. 526, 530, 610, 879, 882 ЦК України.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позов не подав, в судові засідання жодного разу не зявився, хоча про дату, час та місце судового розгляду належним чином повідомлявся, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Суд констатує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Верховний Суд у справі №916/3188/16 зазначив, що держава в особі судових органів має забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту. Заінтересовані особи, в свою чергу, повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.

Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не подав.

Згідно з ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

20 липня 2020 року між Управлінням капітального будівництва в Івано-Франківській області (далі - Відповідач) та Приватним підприємством «Брошнівська будівельна компанія» (далі - Позивач) укладено Договір на закупівлю підрядних робіт за державні кошти №15т (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Підрядник зобов`язується у 2020-2021 роках виконати Замовникові роботи, зазначені в Договірній ціні (локальному кошторисі з розрахунком договірної ціни) відповідно до проектної документації та умов Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору, найменування робіт: «Капітальний ремонт приміщень, коридорів, класних кімнат Брошнів-Осадського ліцею за адресою: смт. Брошнів-Осада, вул. 22 Січня, N55, Рожнятівського району Івано-Франківської області» (ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013) (ДК 011:2015 - 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація)» (далі - Об`єкт).

За змістом п.2.1 Договору Підрядник зобовязався розпочати виконання робіт з моменту підписання договору та завершити виконання робіт до 30.12.2021 року з правом дострокового виконання.

Згідно з п. 2.3 Договору строки виконання робіт можуть змінюватися внаслідок порушення умов фінансування та виникнення інших обставин, що можуть влипнути на строки виконання робіт, з знесенням відповідних змін до договору підряду, а саме: виникнення обставин непереборної сили.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна цього Договору є приблизна (динамічна) та становить 23126 250,00 (з ПДВ).

Згідно з п. 3.3 Договору фінансове забезпечення зобов`язань здійснюється в порядку визначеному Бюджетним кодексом України лише за наявності відповід юго бюджетного призначення та в межах встановлених бюджетних асигнувань.

П. 3.4 Договору передбачено, що сума зобов`язань на наступні періоди на залишкову вартість робіт за договором буде визначена додатковими угодами при наявності бюджетних призначень.

У п. 4.2.2 Договору вказано, що Замовник зобов`язаний прийняти в установленому порядку та оплатити виконані роботи.

Згідно з 13.1 Договору, приймання-передача закінчених робіт (об`єкта будівництва) буде здійснюватися відповідно до вимог Загальних умов та інших нормативних актів, які регламентують прийняття закінчених об`єктів в експлуатацію.

Відповідно до п. 13.7 Договору, передача виконаних робіт Підрядником і приймання їх Замовником оформлюється актом про виконані роботи.

П. 13.10 Договору закріплено, що підписання акта приймання-передач є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Розрахунки за виконані роботи будуть здійснюватися із врахуванням положень Загальних умов на підставі актів виконаних робіт форми КБ-гв та довідки про вартість викоь аних робіт КБ- 3 проміжними платежами в міру виконання робіт за повністю завершені роботії (п 14.1 Договору).

У п. 14.2 Договору вказано, що Підрядник визначає обсяги та вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, та готує відповідні документи і подає їх для підписання Замовнику. Замовник зобов`язаний підписати подані Підрядником документи, що підтверджують виконання робіт, або обґрунтувати причини відмови від їх підписання протягом 30 календарних днів з дня одержання.

Додатковими угодами № 32/м від 30.12.2020 р., № 57/д від 26.08.2021 р. та № 65/д від 28.09.2021 р. Сторонами вносилися зміни до Договору. Зокрема, відповідно до п. 2.1 Додаткової угоди № 65/д від 28.09.2021 р. Підрядник зобовязався завершити виконання робіт до 30 грудня 2022 року.

У відповідності до п. 2.3 Додаткової угоди № 65/д від 28.09.2021 р. позивачем достроково виконано роботи щодо Об`єкту в повному обсязі.

Станом на 04.05.2022 року Позивач виконав роботи по зазначеному об`єкту на загальну суму 1591391,40 грн.

Однак, Відповідачем не виконано належним чином зобов`язання щодо оплати виконаних позивачем робіт, внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість у розмірі 1591391,40 грн.

За результатами виконання частини об`єму робіт за Договором Позивачем складено акти приймання-передачі виконаних будівельних робіт по примірній формі КБ-2В, а також складено Довідки про вартість виконаних будівельних робіт по примірній формі КБ-3.

04.05.22 Позивач звертався до Відповідача із листом щодо підписання актів згідно договору. У додатках до цього листа містилися акти виконаних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт, що були попередньо підписані технічним наглядом, залученим на підставі Договору Відповідачем.

13.05.22 Відповідачем було надано відповідь на лист щодо підписання актів згідно договору № 155, де було зазначено, що у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин, що підтверджується Довідкою Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, оплата робіт за даними актами є неможливою. Крім того, зазначено, що відповідно до розпорядження Івано-Франківської обласної військової адміністрації від 21.04.2022 №8у-к «Про ліквідацію Управління капітального будівництва в Івано- Франківській області», на даний час Управління перебуває в процесі ліквідації.

Відтак, лише частина об`єму виконаних робіт Позивачем є зафіксована в первинних документах (акти, довідки про вартість виконаних робіт), підписаних Відповідачем, та оплачена згідно Договору.

Станом на момент розгляду справи судом заборогованість відповідача перед позивачем за договором №15т становить 1591391,40грн., доказів погашення якої відповідачем матеріали справи не містять.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Відповідно до ч.1ст.67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

Згідно зі ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1ст.509 ЦК України та ч.1ст.193 ГК України зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов"язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В силу ст.ст.626, 627, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором підряду.

Згідно статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною першою статті 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Таким чином, згідно з положеннями статей 853, 882 ЦК України, якщо замовник не підписав акт та не висловив заперечення щодо виконаних робіт, такі роботи вважаються прийнятими.

Передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт підрядником за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про причини неприйняття робіт (виявлені недоліки) у строк, визначений договором. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.08.2021 у справі №910/16308/20.

В контексті наведеного суд констатує, що підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. При цьому сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів передачі-приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про невиконання позивачем робіт. Обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

Відповідач свої обов`язки з прийняття спірних робіт не виконав, акти та довідки залишив не підписаними без належних пояснень та визнав факт отримання актів виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідки про вартість робіт форми КБ-3. Крім того, відповідач жодними належними доказами не довів факту невиконання позивачем робіт на заявлену до стягнення суму заборгованості, а лише зауважив на тому, що позивач не дотримав встановлений договором порядок підписання актів та довідок та повідомив, що прийняття робіт є неможливим, оскільки він знаходиться в процесі ліквідації.

Разом з тим, суд констатує, що строк для підписання чи надання мотивованої відмови від підписання актів виконаних робіт та довідок про їх вартість настав, а прийняття розпорядження про ліквідацію Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області не може бути підставою для відмови прийняття робіт, виконаних підрядником до винесення вказаного розпорядження.

Твердження відповідача про відсутність бюджетного фінансування суд відхиляє, оскільки відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання (аналогічна позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005).

Посилання відповідача на строки виконання робіт, настання форс-мажорних обставин та відсутність асигнувань судом не приймається з огляду на вищенаведене. При цьому суд враховує, що рішенням Івано-Франківської обласної ради від 16.09.2022 №501-16/2022 "Про внесення змін до обласного бюджету на 2022 рік" збільшено бюджетні призначення, зокрема, для фінансування об`єкту, який був предметом договору підряду №15т.

Двосторонній характер договору підряду зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору підрядник бере на себе обов`язок виконати певну роботу, і водночас замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Таким чином, виконання позивачем робіт за відсутності заперечень відповідача щодо якості таких робіт, надає позивачу "законне очікування", що виконані ним роботи за цим договором будуть оплачені. Невиплата замовником таких коштів виконавцю прирівнюється до порушення права останнього на "мирне володіння майном" (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

Як встановлено статтями 193 Господарського та 526 Цивільного кодексів України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому, приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем вартості виконаних позивачем робіт.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 ст.614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1).

Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями(ст.96 Цивільного кодексу України).

У відповідності до положень ч.2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

За таких обставин суд дійшов висновку, що роботи за вказаними актами вважаються прийнятими, а замовник в порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухилився від прийняття робіт,оскільки не заявив про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, відтак зобов`язаний оплатити роботи, виконані позивачем за договором.

Висновки суду.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд також зазначає, що у п. п. 1- 3 ч 1 ст. 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Факт порушення відповідачем свого зобов`язання щодо оплати виконаних робіт у строк, встановлений договором, підтверджується матеріалами справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1591391,40грн. обґрунтована та належить до задоволення.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 23870,87грн., що підтверджується фіскальним чеком від 08.06.22(а.с.12) та вказав, що поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27225,00грн., що підтверджується фіскальним чеокм від 08.06.22(а.с.124), які просив стягнути з відповідача.

На підтвердження здійснених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: договір про надання правової допомоги та здійснення представництва б/н від 02.05.2022 , детальний опис робіт, фіскальний чек від 08.06.22 та ордер на надання правничої (правової) допомоги.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Відповідно до п.1.1. договору від 02.05.2022 сторони погодили, що Адвокатське об"єднання зобов`язується надавати правову допомогу клієнту в рамках будь-яких справ, що стосуються діяльності клієнта.

Вартість послуг визначена у розділі 4 договору.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України ).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5,6 ст. 126 ГПК України).

Враховуючи задоволення позову у повному обсязі, з огляду на викладені положення процесуального законодавства, враховуючи підготовку адвокатом документів для подання до суду, підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості відповідними документами, а також відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат позивача по сплаті судового збору у розмірі 23870,87грн. та витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, у розмірі 27225,00грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов приватного підприємства "Брошнівська будівельна компанія" до Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області про стягнення заборгованості за договором на закупівлю підрядних робіт в сумі 1591391 грн 40 коп.

Стягнути з Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області, вул. Грушевського, буд. 21, м. Івано-Франківськ, 76004 (код 42753445) на користь приватного підприємства "Брошнівська будівельна компанія"(Івано-Франківська область, Рожнятівський район, смт. Брошнів-Осада, вул. Івана Франка, буд.20, кв.20, код ЄДРПОУ 42197240) заборгованість за договором на закупівлю підрядних робіт в сумі 1591391 грн 40 коп.(один мільйон п"ятсот дев"яносто одну тисячу триста дев"яносто одну гривню сорок копійок), судовий збір у розмірі 23870,87грн.(двадцять три тисячі вісімсот сімдесят гривень вісімдесят сім копійок) та 27225,00грн. (двадцять сім тисяч двісті двадцять п"ять гривень) витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.11.2022

Суддя П. Я. Матуляк