Рішення

від 18.11.2022 по справі 910/5223/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.11.2022Справа № 910/5223/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/5223/22

за позовом Приватного підприємства "Торговельний дім "АВТОДЕН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА СЕРВІС УКРАЇНА"

про стягнення 63 752, 96 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Торговельний дім "АВТОДЕН" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА СЕРВІС УКРАЇНА" (далі - відповідач) про стягнення 63 752, 96 грн., з яких: основний борг у розмірі 40 636, 00 грн.; пеня у розмірі 4 196, 62 грн.; 3% річних у розмірі 529, 63 грн.; 20% додаткового штрафу у розмірі 14 806, 80 грн.; інфляційні витрати у розмірі 3 583, 91 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 03-17 від 14.03.1017 в частині оплати поставленого товару.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

21.07.2022 від позивача до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог на суму основного боргу у зв`язку зі сплатою його відповідачем.

Суд, розглянувши заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, дійшов висновку, що вона відповідає положенням ст. 46 ГПК України та приймається судом до розгляду.

Відтак, справа розглядається в межах нової ціни позову, визначеної позивачем, в розмірі 23 116,96 грн (з яких пеня у розмірі 4 196, 62 грн; 3% річних у розмірі 529, 63 грн; 20% додаткового штрафу у розмірі 14 806, 80 грн; інфляційні витрати у розмірі 3 583, 91 грн).

02.08.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

14.03.2017 між Приватним підприємством «Торговельний дім "Автоден" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мега Сервіс Україна» (далі - покупець) укладено договір поставки № 03-17, відповідно до якого постачальник зобов`язався поставляти (передавати у власність) покупця товар (партію товару) у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язався приймати товар (партію товару) та проводити оплату за товар (партію товару) на умовах даного договору.

Згідно п. 2.3. договору зобов`язання по поставці товару (партії товару) виникають на підставі погодженого та затвердженого постачальником замовлення.

Ціна товару (партії товару) зазначається в видаткових (товарних) накладних, які є невід`ємною частиною договору (п. 4.1. договору).

У відповідності до п. 5.1. договору оплата товару за договором здійснюється покупцем на наступних умовах: розрахунок за першу партію товару здійснюється покупцем шляхом оплати 100% вартості товару (партії товару). Розрахунок за наступні партії товару відбувається на протязі та не пізніше 3 календарних днів з дня передачі товару (партії товару) покупцю у безготівковому порядку на банківський рахунок постачальника, зазначений в п. 15 договору. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній. Поставлений товар повинен бути сплачений покупцем до закінчення терміну відстрочення платежу.

У п. 7.2.1. договору встановлено, що за порушення термінів розрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не оплати за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. У разі прострочення сплати вартості товару (партії товару) більш ніж на 3 (три) календарних дніпокупець зобов`язаний сплатити постачальнику додатковий штраф у розмірі 20% від вартості партії товару. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання не припиняється через шість місяців і нарахування за весь період прострочення виконання зобов`язання.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання (п. 8.1. договору).

В п. 8.2. договору сторони погодили, якщо ні одна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору письмово не попередить іншу сторону про бажання розірвати договір, то цей договір вважається продовженим на 1 (один) рік і на тих же умовах.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 74 034,00 грн згідно видаткових накладних: №32 від 17.01.2022 на суму 43 398,00 грн, №85 від 07.02.2022 на суму 18 168,00 грн, №118 від 21.02.2022 на суму 12 468,00 грн.

На підтвердження поставки товару згідно вказаних видаткових накладних позивач також надає складені та зареєстровані податкові накладні.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 33 398,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 13611 від 17.02.2022, № 13665 від 18.02.2022, № 13741 від 21.02.2022, №413750 від 22.02.2022.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою за вих. №07-3/22 від 07.06.2022 про погашення заборгованості за поставлений товар. Проте, відповідач вказану вимогу не задовольнив.

Після направлення позивачем позову уданій справі до суду (23.06.2022 згідно штемпеля на поштовому конверті) відповідач здійснив погашення основного боргу в сумі 40 636,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №14420 від 24.06.2022, №14436 від 27.06.2022, №14700 від 08.07.2022 та №14776 від 14.07.2022.

За таких обставин, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати за поставлений товар, позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 196, 62 грн, 3% річних у розмірі 529, 63 грн, 20% додаткового штрафу у розмірі 14 806, 80 грн та інфляційні витрати у розмірі 3 583, 91 грн.

Відповідач в свою чергу заперечує проти отримання товару за видатковою накладною №118 від 21.02.2022 на суму 12 468,00 грн, а також, зазначає, що ним було оплачено поставлений згідно видаткових накладних №32 від 17.01.2022 та №85 від 07.02.2022 товар в повному обсязі. На підтвердження оплати товару відповідачем до відзиву надано платіжні доручення на загальну суму 40 636,00 грн, а саме: №14420 від 24.06.2022, №14436 від 27.06.2022, №14700 від 08.07.2022 та №14776 від 14.07.2022. Крім того, відповідач вказує про неправильність нарахувань штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат позивачем, а також заявлено про зменшення штрафних санкцій та відсотків, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦКУ.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обґрунтовуючи пред`явлені до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА СЕРВІС УКРАЇНА" вимоги, позивач вказував на те, що на виконання Договору здійснив поставку товару на загальну сум 74 034,00 грн, на підтвердження чого надав видаткові накладні №32 від 17.01.2022 на суму 43 398,00 грн, №85 від 07.02.2022 на суму 18 168,00 грн, №118 від 21.02.2022 на суму 12 468,00 грн.

Щодо заперечень відповідача проти факту отримання товару за видатковою накладною №118 від 21.02.2022, суд зазначає наступне.

Так, дійсно судом встановлено, що надана позивачем на підтвердження його вимог до відповідача видаткова накладна №118 від 21.02.2022 на суму 12 468,00 грн не містить особистого підпису уповноваженої особи та відтиску печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА СЕРВІС УКРАЇНА".

Разом з тим, в матеріалах справи наявні зареєстровані позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за вказаними господарськими операціями.

Суд зазначає, що як доказ податкові накладні можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не можуть буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 916/922/19.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що загальна вартість поставленого товару за трьома видовими накладними становить 74 034,00 грн, частково оплата здійснена відповідачем - 33 398,00 грн, відповідно борг - 40 636,00 грн.

Водночас, відповідачем додано до відзиву докази оплати товару за Договором після направлення позивачем позову уданій справі до суду (23.06.2022 згідно штемпеля на поштовому конверті) в загальній сумі 40 636,00 грн.

Отже, загальна сума здійсненої відповідачем оплати товару становить 74 034,00 грн (33 398,00 грн + 40 636,00 грн), що є загальною вартістю товару за видатковими накладними 32 від 17.01.2022, №85 від 07.02.2022, №118 від 21.02.2022.

Доказів того, що оплата товару була здійснена за іншими видатковими накладними матеріали справи не містять.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач своїми конклюдентними діями щодо здійснення оплати за видатковими накладними №32 від 17.01.2022, №85 від 07.02.2022, №118 від 21.02.2022 підтвердив факт отримання товару, в тому числі за видатковою накладною №118 від 21.02.2022.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи твердження позивача про здійснення поставки товару на загальну суму 74 034,00 грн за видатковими накладними №32 від 17.01.2022, №85 від 07.02.2022, №118 від 21.02.2022 та реєстрацію ним податкових накладний, та відповідно оплату відповідачем товару на загальну суму 74 034,00 грн, суд дійшов висновку про доведеність тверджень позивача про поставку товару за вказаними накладними.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору, відповідач повинен був оплати поставлений товар:

- за видатковою накладною №32 від 17.01.2022 до 20.01.2022 включно;

- за видатковою накладною №85 від 07.02.2022 до 10.02.2022 включно;

- за видатковою накладною №118 від 21.02.2022 до 24.02.2022 включно.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд встановив, що позивачем невірно визначено початок періодів прострочення.

Як наведено судом вище, відповідач повинен був оплати поставлений товар:

- за видатковою накладною №32 від 17.01.2022 до 20.01.2022 включно, отже початком періоду прострочення є 21.01.2022;

- за видатковою накладною №85 від 07.02.2022 до 10.02.2022 включно, отже початком періоду прострочення є 11.02.2022;

- за видатковою накладною №118 від 21.02.2022 до 24.02.2022 включно, отже початком періоду прострочення є 25.02.2022.

За перерахунком суду з урахування викладеного розмір пені становить 3 708,45 грн, у зв`язку із чим вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму.

Перевіривши розрахунок штрафу позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 14 806,80 грн штрафу.

При цьому суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 08.08.2018 у справі №908/1843/17, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд встановив, що позивачем невірно визначено початок періодів прострочення.

За перерахунком суду розмір 3% річних становить 523,56 грн, у зв`язку із чим вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 3 583,91 грн інфляційних втрат.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 03-17 від 14.03.1017 належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 500,00 грн.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного суду від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження витрат у сумі 25500,00 грн представник позивача надав копію договору про надання правової допомоги від 20.06.2022; додаткову угоду № 1 від 20.06.2022 до договору про надання правової допомоги від 20.06.2022; акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 22.06.2022, рахунок на оплату від 25500,00 грн.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги через їх неспівмірність.

Дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, є доведеним, проте надмірно завищеним, у зв`язку з чим вважає за необхідне зменшити витрати на правничу допомогу до 10 000,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 30,00 грн поштових витрат за даним позовом, суд відзначає, що відповідні витрати не є судовими витратами в розумінні ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, тому не підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись ст. 129, 231, 232, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА СЕРВІС УКРАЇНА" (вул. Магнітогорська, буд.1, м. Київ, 02094; ідентифікаційний код 40240094) на користь Приватного підприємства "Торговельний дім "АВТОДЕН" (пров. Крушельницької, 5, кв. 47, м. Дніпро, 49125; ідентифікаційний код 38432565) пеню в сумі 3 708 (три тисячі сімсот вісім) грн 45 коп., штраф в сумі 14 806 (чотирнадцять тисяч вісімсот шість) грн 80 коп., 3% річних в сумі 523 (п`ятсот двадцять три) грн 56 коп., інфляційні втрати в сумі 3 583 (три тисячі п`ятсот вісімдесят три) грн 91 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 435 (дві тисячі чотириста тридцять п`ять) грн 68 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.11.2022.

Суддя М.Є. Літвінова