Рішення

від 21.11.2022 по справі 914/1740/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2022 Справа № 914/1740/22

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Леся-Плюс», с.Великий Омеляник Волинської області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», с.Братковичі Львівської області,

про стягнення 82'916,42 грн,

Суддя Яворський Б.І.

Справу розглянуто без судового засідання та виклику сторін.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Леся-Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про стягнення 82'916,42 грн заборгованості за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу товарів від 19.11.2018, з яких 10776,14 грн 3% річних та 72140,29 грн. інфляційних втрат. Також позивач також зазначив, що очікує понести витрати за надання правової (правничої) допомоги в орієнтовному розмірі 5'000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2021 у справі №914/2073/20 про стягнення заборгованості за отриманий ТзОВ «Україна» у 2019 році товар не виконане. Крім того, позивач додатково звертався до суду про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за невиконання рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2021. Рішенням від 09.09.2021 у справі №914/1915/21, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено повністю. За невиконання рішень суду позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 26.06.2021 по 25.07.2022 та інфляційні втрати з червня 2021 по червень 2022 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 01 серпня 2022 року справу № 914/1740/22 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою суду від 05.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. Суд встановив строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав, а також повідомив сторони, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати у строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана на електронну адресу сторін, докази про що знаходяться в матеріалах справи.

08.08.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№16643/22), у якому повідомляє, що несплата заборгованості спричинена фінансовим становищем товариства у період дії COVID-19 та арештом майна і грошових коштів товариства. Також інформував суд, що товариство надало майно на реалізацію з метою погашення існуючої заборгованості за рішенням суду, тому позовні вимоги визнає до 01.03.2022 року з огляду на п.8 договору купівлі-продажу товарів від 19.11.2018. Крім того, керівник підприємства перебуває у лавах ЗСУ і тому юридична особа фактично не провадить діяльність.

24.08.2022 позивач подав відповідь на відзив (вх.№17640/22). Заперечуючи щодо відзиву, зокрема зазначив, що товар був поставлений ТзОВ «Україна» упродовж 2019 року і відповідач не позбавлений був можливості його оплатити до запровадженого в Україні 12.03.2021 карантину та воєнної агресії російської федерації проти України у лютому 2022 року, адже товар був ним використаний у господарській діяльності та оплачений третіми особами. Вартість товару, що була поставлена у 2019 році, у цінах серпня 2022 значно зросла, тому нараховані позивачем суми лише частково компенсують завдані товариству збитки за невиконане зобов`язання. Доказів перебування засновника у лавах ЗСУ та зупинки діяльності товариства не надано, крім того, відзив підписано особою, яка не має відповідних повноважень.

21.11.2022 позивач подав клопотання про долучення доказів (вх.№23944/22). У поданому клопотання також повідомив суд, що станом на 18.11.2022 заборгованість відповідачем не сплачена.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.248 ГПК України).

Згідно з ч.2 та ч.8 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх пояснення. Судові дебати не проводяться.

У період з 06.08.2022 по 14.11.2022 включно суддя Яворський Б.І. перебував на лікарняному у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Станом на 21.11.2022 доказів сплати заборгованості відповідачем суду не надано.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

У провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/2073/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Леся-Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про стягнення 448'320,53 грн., в тому числі основного боргу в розмірі 382'597,00 грн., пені в розмірі - 46'806,23 грн., 3% річних в розмірі 9'696,72 грн., інфляційних в розмірі 9'220,58 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.01.2021 у справі № 914/2073/20, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено частково; присуджено до стягнення з ТзОВ «Україна» 332'597,00 грн. основного боргу, 46'806,23 грн. пені, 9'696,72 грн. 3% річних, 9'220,58 грн. інфляційних втрат та 6'724,80 грн. судового збору; закрито провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 50'000,00 грн.

09 березня 2021 року на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.

23.03.2021 відкрито виконавче провадження (ВП №64929932).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.09.2021 у справі № 914/1915/21, яке набрало законної сили, позовні вимоги ТзОВ «Леся-Плюс» про стягнення 3% річних за період 06.08.2020-25.06.2021 у розмірі 9'392,08 грн. та інфляційних втрат за період з вересня 2020 року по травень 2021 року у розмірі 34'444,51 грн. задоволено повністю. На виконання вказаного рішення 04.10.2021 видано відповідний наказ. 05 листопада 2021 відкрито виконавче провадження.

У зв`язку із несплатою боргу позивач звернувся з даним позовом та просить стягнути з відповідача 10'776,14 грн. 3% річних за період 26.06.2021-25.07.2022 та 72'140,29 грн. інфляційних втрат за період червень 2021-червень 2022 року, які не включені в обсяг заявлених вимог у справах №914/2073/20 та №914/1915/21. Докази сплати відповідачем вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених ст.59 цього Кодексу.

Отже, наведені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи. У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.

Приписами ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 60 ГПК України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи, в тому числі повноваження щодо підписання заяв, клопотань, тощо мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ст. 237 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 244 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність від імені юридичної особи видається органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (частина перша статті 246 ЦК України).

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 925/394/18).

Отже, представництво є поширеним засобом реалізації цивільних прав, що належать особі, і виконання нею цивільних обов`язків. Для того, щоб дії представника створили юридичні права і обов`язки для особи, яку представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження, котрими визначаються зміст і межі дій, які представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє.

Відзив на позовну заяву підписаний о. А.Грицайко, який на підтвердження своїх повноважень долучив довіреність від ОСОБА_1 на представлення його інтересів як засновника (учасника) ТзОВ «Україна». Враховуючи зміст довіреності, така видана не як керівником юридичної особи, а як учасником товариства. Згідно даної довіреності Грицайку А.В. надано право представляти інтереси не товариства, а фізичної особи як учасника ТзОВ «Україна». Відтак, відсутні докази, які б підтверджували право А.Грицайко представляти інтереси товариства і, відповідно подавати від імені ТзОВ «Україна» відзив. Враховуючи викладене, суд не бере до уваги поданий відзив.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Стаття 173 ГК України передбачає, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 19.11.2018.

Матеріалами справи підтверджується, що у ТзОВ «Україна» перед позивачем існувала основна заборгованість, яка разом із пенею, 3% річних, інфляційними втратами та судовим збором присуджена до стягнення за рішенням суду у справі №914/2073/20 від 21.01.2021. Крім того, рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/1915/21 стягнуто на користь позивача 9'392,08 грн 3% річних та 34'444,51 грн інфляційних втрат.

Частина 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43 рішення КСУ у справі «Шмалько проти України»).

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» зазначено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Отже, за змістом ст.ст. 598-609 ЦК України саме лише рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Як уже відзначалося, згідно із ч. 1 ст. 18 та ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальністю, встановленої законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (вказана правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).

У п.22 постанови від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц ВП ВС наголосила що, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц. У даній справі предметом позову було стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України за період з 1 вересня 2012 року по 1 жовтня 2015 року за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, підтверджених вироком суду. ВП ВС відзначала, що рішенням Господарського суду Львівської області від 18.10.2017 стягнуто з відповідача 75'687,50 грн, наказ на примусове виконання видано 06.11.2017, а сплачені дані кошти стягувачу (позивачу) були лише 02.11.2020. Тому вимога про стягнення 3% річних та інфляційних за період до виконання рішення суду є правомірною.

Відповідач не спростував доводів позивача, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які встановлені в ході судового розгляду.

Відповідно до ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягають заявлені позивачем 72'140,29 грн інфляційних втрат та 10'776,14 грн 3% річних.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № 9898 від 29.07.2022 на суму 2'481,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому судовий збір покладається на відповідача у розмірі 2'481,00 грн.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 5 000,00 грн. витрат на правову допомогу. На підтвердження понесених витрат подав договір про надання правничої допомоги №25/07/22-1 від 25.07.2022, укладений між Адвокатським об`єднанням «Преміум сервіс» та ТзОВ «Леся-Плюс». За умовами такого договору АО зобов`язалося надати правничу допомогу у справі про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу товарів від 19.11.2018, здійснюючи представництво, захист прав, свобод та законних інтересів клієнта в судових органах будь-якої ланки. Для надання правничої допомоги клієнту АО призначило адвоката Тарана О.П (п.2.6 договору). Розділом 4 сторони погодили порядок здійснення розрахунків. Так, п.4.1 договору за правничу допомогу клієнт оплачує винагороду у розмірі, вказаному в актах виконаних робіт/наданих послуг. Для виконання завдань клієнта, поставлених перед АО, клієнт на основі рахунків АО сплачує додаткові витрати останнього. А саме: представницькі (накладні) витрати, витрати на відрядження, транспортні витрати. Дані суми втрат в оплату послуг згідно п.4.1 договору не входять.

31.08.2022 сторони підписали акт приймання-передачі наданих послуг згідно договору №25/07/22-1 від 25.07.2022 та звіт про виконання (надання правової інформації, консультації, збір доказів та збір судової практики 1000,00 грн, складання позовної заяви 3000,00 грн., складання відповіді на відзив 1000,00 грн.). ТзОВ «Леся-Плюс» оплатило АО «Преміум сервіс» 5 000,00 грн. за надання правової допомоги за договором від 22.08.2022.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст.126 ГПК України).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України).

Судові витрати, крім судового збору, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та АО укладено договір про надання правової допомоги, проведена оплата за надання таких послуг.

Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на предмет договору об`єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги, зокрема, у зв`язку із вирішенням спору в суді першої інстанції.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 ГПК України).

У матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не подані клопотання, передбачені ст.126 ГПК України, а також докази неспівмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката. Натомість витрати позивача на правову допомогу підтверджуються наявними матеріалами.

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, тому суд стягує з відповідача понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Україна (81501, Львівська обл., Городоцький р-н, с. Братковичі, вул. Садова 36а, код ЄДРПОУ 19158424) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Леся-Плюс (45624, Волинська обл., Луцький р-н, с. Великий Омеляник, вул. Володимирська, 3; код ЄДРПОУ 21744779) 72'140,29 грн інфляційних втрат, 10'776,14 грн 3% річних, 2'481,00 грн. судового збору та 5 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Яворський Б.І.