Ухвала

від 21.11.2022 по справі 916/1007/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

"21" листопада 2022 р.Справа № 916/1007/19

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

розглянувши подання (вх. ГСОО № 2-1098/22 від 14.11.2022) старшого державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білаш Є.Г. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України

у справі № 916/1007/19

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідачів:

1) Малого приватного підприємства "КАРАТ-2" (вул. Чорноморського козацтва, 121, м. Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 24533103)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАТ-2" (вул. Коблевська, 17/19, м. Одеса, 65029, код ЄДРПОУ 40026585)

про виселення та стягнення 45195,42 грн,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/1007/19 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Малого приватного підприємства "КАРАТ-2", Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАТ-2" про виселення та стягнення 45195,42 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.07.2019 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було задоволено повністю: виселено Мале приватне підприємство "КАРАТ-2" з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 58,0 кв. м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Коблевська, 17/19, - на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРАТ-2" з частини нежитлового приміщення підвалу, площею 50,0 кв. м від загальної площі 58,0 кв. м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Коблевська, 17/19, - на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; стягнуто з Малого приватного підприємства "КАРАТ-2" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати у розмірі 18 435,01 грн., пеню у розмірі 1970,97 грн., неустойку у розмірі 24789,44 грн; стягнуто з Малого приватного підприємства "КАРАТ-2" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 3842,00 грн. витрат зі сплати судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАТ-2" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 1921,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

13.08.2019 на виконання вказаного рішення суду було видано відповідні накази.

31.10.2019 до суду надійшла постанова державного виконавця Другого Приморського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області про закінчення виконавчого провадження № 59911841, в якій зазначено, що Малим підприємством «Карат-2» (боржником) виконано вимоги виконавчого документа щодо його виселення з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 58,0 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Коблевська, 17/19. Того ж дня, судом було отримано постанову державного виконавця Другого Приморського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області про закінчення виконавчого провадження № 59898883, в якій зазначено, що вимоги виконавчого документа виконано шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРАТ-2» з частини нежитлового приміщення підвалу, площею 50,0 кв.м від загальної площі 58,0 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Коблевська, 17/19.

14.11.2022 від державного виконавця Білаш Є.Г. до суду надійшло подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон керівника Малого приватного підприємства "КАРАТ-2" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до виконання зобов`язань, покладених на юридичну особу наказом Господарського суду Одеської області у справі № 916/1007/19 від 13.08.2019 про стягнення з Малого приватного підприємства «КАРАТ-2» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 45 195,42 грн.

Подання мотивовано тим, що відповідно до статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України Про виконавче провадження виконавцем 30.08.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

Відповідно до інформації з установчих документів боржника та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником Малого приватного підприємства «КАРАТ-2» є Кононов Юрій Володимирович.

Рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно інформації наданої на запити майно належне боржнику на праві власності відсутнє.

Виконавцем 20.05.2022 року на адресу керівника боржника надсилались виклики щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, однак керівник боржника на виклики не з`явився, про причини неявки не повідомив виконавця.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Ухвалою від 15.11.2022 повідомлено старшого державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білаш Є.Г. про те, що розгляд подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон у справі № 916/1007/19 призначено на 16.11.2022.

У зв`язку з перебоями електропостачання у м. Одесі, враховуючи відсутність електропостачання у Господарському суді Одеської області, судове засідання, яке було призначено на 16.11.2022, не відбулося.

Ухвалою від 18.11.2022 повідомлено старшого державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білаш Є.Г. про те, що розгляд подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон у справі № 916/1007/19 відкладено на 21.11.2022.

21.11.2022 від старшого державного виконавця Білаша Є.Г. на електронну пошту суду надійшли письмові пояснення та клопотання про розгляд подання без його участі, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути подання за наявними матеріалами справи за відсутності державного виконавця.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 337 Господарського процесуального кодексу України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Згідно з ст. 338 ГПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

За ч.1 ст. 2 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до п.1 9 ч.3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно зі статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в країну громадян України право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, зокрема, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

У листі Верховного Суду України від 01.02.2013 Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

При цьому ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України, при проведенні аналізу судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного/приватного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2020 у справі № 910/8130/17 зроблено висновок, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

При цьому Касаційний господарський суд у вищевказаній постанові звернув увагу на те, що Закон України Про виконавче провадження є спеціальною нормою права, якою врегульовано умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню. Тобто, вказаним Законом врегульовано права та обов`язки осіб, на правовідносини яких розповсюджується дія такої норми права. Відтак якщо спеціальною нормою права (пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України Про виконавче провадження) передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, то обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені спеціальною нормою права, а саме Законом України Про виконавче провадження.

Розділом ХІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, що відповідно до Закону підлягає примусовому виконанню, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України вирішує суд за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Подання формується в автоматизованій системі виконавчого провадження на бланку відповідного органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Подання має обов`язково містити: для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи - найменування суду, до якого надсилається подання; для встановлення заборони в`їзду в Україну іноземців або осіб без громадянства - найменування відповідного органу охорони державного кордону; відомості про виконавче провадження (найменування, дата, номер виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження, орган (посадова особа), який (яка) видав(ла) виконавчий документ, резолютивна частина рішення, номер виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження, дата відкриття виконавчого провадження тощо); прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) боржника - фізичної особи, дату народження (число, місяць та рік); громадянство боржника - фізичної особи; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію і номер паспорта боржника - фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відмітку у паспорті; інформацію про перетинання боржником державного кордону України. У разі виконання зведеного виконавчого провадження у поданні зазначаються його номер в автоматизованій системі виконавчого провадження, реквізити виконавчих документів, що входять до зведеного виконавчого провадження, суми стягнення за кожним виконавчим документом, загальна сума стягнення з урахуванням суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця тощо; обґрунтування наявності фактів ухилення боржника - фізичної особи від виконання своїх зобов`язань; резолютивну частину подання. До подання додаються копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження. У разі виконання зведеного виконавчого провадження до подання додається облікова картка на зведене виконавче провадження. За необхідності до подань державного виконавця, приватного виконавця можуть додаватися копії інших документів. За наявності в поданні також зазначаються місце проживання/перебування, адреса місця реєстрації проживання/перебування та інші відомості про боржника - фізичну особу, які відомі державному виконавцю, приватному виконавцю.

Таким чином, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а саме за ухилення від їх виконання.

Згідно з ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з цим з метою забезпечення повного і всебічного з`ясування всіх обставин справи при розгляді подання державного виконавця суд виходить з того, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі чи частково.

Тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.

Статтею 33 Конституції України гарантовано кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачені законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.11.2009 у справі Гочев проти Болгарії сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст. 2 ГПК України).

Водночас статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки).

За повідомленням Державної міграційної служби від 23.08.2022 № 6186/1/5101-22 керівник Малого приватного підприємства «КАРАТ-2» Кононов Юрій Володимирович, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , має паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.03.2014 органом видачі 5101, паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданий 27.01.2020 органом видачі 5115.

З матеріалів подання вбачається, що 30.08.2019 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження № 59902652 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 13.08.2019 у справі № 916/1007/19 про стягнення з Малого приватного підприємства «КАРАТ-2» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 45 195,42 грн. Вказаною постановою зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Як вказав державний виконавець, рішення у даній справі на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій, спрямованих на його виконання, не здійснено.

Надавши до подання копії запитів до державних органів та відповідей на запити, державний виконавець зазначив, що належне боржнику на праві власності майно відсутнє.

Водночас матеріали подання містять виклик державного виконавця від 20.05.2022 про зобов`язання керівника боржника з`явитися до виконавця 08.06.2022 о 10:00. При цьому доказів відправлення вказаного виклику, а також вчинення виконавцем дій із встановлення зареєстрованого місця проживання керівника боржника станом на час такого виклику у матеріалах подання суд не вбачає.

Окрім того, у разі, якщо посадова особа боржника без поважних причин не з`явилася за викликом виконавця, останній має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу. Проте, доказів звернення державного виконавця до суду щодо застосування до керівника боржника приводу, матеріали подання також не містять.

Більш того, державним виконавцем не зазначено і не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що саме обмеження Кононова Ю.В. у виїзді за кордон будь-яким чином вплине на виконання боржником рішення суду і буде сприяти погашенню боржником заборгованості.

Також слід зазначити про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження проведення державним виконавцем перевірки майнового стану боржника із дотриманням строків, передбачених ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», вжиття інших, передбачених ст. 18 вказаного Закону заходів примусового виконання судового рішення.

Враховуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні подання (вх. ГСОО № 2-1098/22 від 14.11.2022) старшого державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білаш Є.Г. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника Малого приватного підприємства "КАРАТ-2" Кононова Ю.В. у справі № 916/1007/19.

Суд вважає доцільним звернути увагу, що наявність лише самого зобов`язання не є безумовною підставою задоволення відповідного подання, та, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, зазначає, що станом на даний час відсутні достатні підстави для застосування такого виключного заходу як обмеження гарантованого фізичній особі права на свободу пересування.

Разом з тим, за наявності відповідних підстав для такого обмеження у майбутньому ГПК України не позбавляє державного виконавця права повторно звернутись до суду з відповідним поданням.

Керуючись ст. ст. 2, 76, 86, 234, 235, 337 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні подання (вх. ГСОО № 2-1098/22 від 14.11.2022) старшого державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білаш Є.Г. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника Малого приватного підприємства "КАРАТ-2" Кононова Ю.В. у справі № 916/1007/19 відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду у строк, передбачений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вступну та резолютивну частини ухвали складено 21.11.2022. Повний текст ухвали складено та підписано 22.11.2022.

Суддя Р.В. Волков