Рішення

від 18.11.2022 по справі 920/673/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.11.2022м. СумиСправа № 920/673/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/673/22 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовомКомунального підприємства «Глухівський тепловий район» Глухівської міської ради (вул. Києво-Московська, буд. 14, м. Глухів, Сумська обл. 41400; код за ЄДРПОУ 31264398)

до відповідачаКомунального оптово-роздрібного підприємства «Глухівський міжрайонний аптечний склад» (в особі ліквідаційної комісії) (вул. Терещенків, буд. 25, м. Глухів, Сумська обл., 41400; код за ЄДРПОУ 30320414)

про стягнення 200675,93 грн

установив:

06.09.2022 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 200675,93 грн (двісті тисяч шістсот сімдесят п`ять грн 93 коп.) боргу за спожиту теплову енергію по АДРЕСА_1 ; а також стягнути з відповідача судові 3010,14 грн (три тисячі десять грн 14 коп.) судового збору.

Ухвалою від 09.09.2022 у справі №920/673/22 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.

Копія ухвали від 09.09.2022 у справі №920/673/22 була надіслана учасникам справи відповідно до вимог частин 6-7 статті 6 ГПК України на поштові та електронні адреси, зазначені у позовній за списками розсилки №2839 від 09.09.2022 та №2875 від 12.09.2022.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копію ухвали від 09.09.2022 у справі №920/673/22 відповідач отримав 13.10.2022.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Відповідач ні аргументованих заперечень щодо позовних вимог, ні доказів сплати заборгованості не подав.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, враховуючи принцип незмінності складу суду, передбачений ст.32 ГПК України, розгляд справи в зв`язку з тимчасовою відсутністю коштів на відправлення поштової кореспонденції для належного повідомлення учасників справи про розгляд судом зазначеної справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

01.10.2008 між Комунальним підприємством «Глухівський тепловий район» (далі позивач, енергопостачальна організація) та Комунальним оптово-роздрібним підприємством «Глухівський міжрайонний аптечний склад» (далі споживач, відповідач) укладено договір про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (далі договір).

Відповідно до п. 1 договору визначено, що за цим договором енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію у вигляді гарячої води в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно з п. 4.1. договору оплата за послуги, що надаються споживачеві проводяться грошовими коштами та по взаємозаліку відповідно до встановлених тарифів, які діють в період за який проводяться розрахунки.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим або авансовим платежем.

Згідно з п. 5.2.2. договору споживач теплової енергії зобов`язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором.

Розділом 7 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов`язань даному договору сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 10.1. та 10.4. договору договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2013; договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку позивачу за період з жовтня 2020 року по квітень 2022 за договором надано послуги на загальну суму 273975,93 грн, які частково сплачені позивачем в сумі 73300,00 грн. Таким чином, як зазначає позивач, станом на 01.05.2022 вартість неоплачених відповідачем послуг за теплову енергію за договором за період з жовтня 2020 року по квітень 2022 року склала 200675,93 грн.

19.05.2022 позивач направи відповідачу вимогу про розрахунки, в якій просив терміново з дня отримання претензії здійснити оплату за спожиту теплову енергії в сумі 200675,93 грн.

30.06.2022 між сторонами спору підписано та скріплено печатками підприємств акт звірки взаєморозрахунків, за яким заборгованість відповідача склала 200675,93 грн.

Відповідач заборгованість за договором не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.

Згідно зі статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої стаття 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. Аналогічні норми містяться в статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язань, встановлених статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (стаття 714 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договір про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.10.2008 №46 є договором про надання послуг.

Відповідно до приписів статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із пунктом 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 (далі Правила) споживач зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.

Пунктом 23 Правил визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Частиною шостою статті 25 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується у судовому порядку.

Крім того, у пунктах 20, 23, 30 Правил надання населенню послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 визначено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки; розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Факт надання позивачем відповідачеві послуг за договором за період з жовтня 2020 року по квітень 2022 року підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем.

Відтак, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 200675,93 грн за період з жовтня 2020 року по квітень 2022 року є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позов щодо стягнення з відповідача 200675,93 грн заборгованості за договором за період з жовтня 2020 року по квітень 2022 року, у зв`язку з чим позов задовольняється як законний та обґрунтований.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3010,14 грн, сплаченого при зверненні з позовом за платіжними дорученнями №741 від 17.08.2022.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню 3010,14 грн судового збору.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Комунального оптово-роздрібного підприємства «Глухівський міжрайонний аптечний склад» (в особі ліквідаційної комісії) (вул. Терещенків, буд. 25, м. Глухів, Сумська обл., 41400; код за ЄДРПОУ 30320414) на користь Комунального підприємства «Глухівський тепловий район» Глухівської міської ради (вул. Києво-Московська, буд. 14, м. Глухів, Сумська обл. 41400; код за ЄДРПОУ 31264398) 200675,93 грн (двісті тисяч шістсот сімдесят п`ять грн 93 коп.) боргу за спожиту теплову енергію по АДРЕСА_1 , та 3010,14 грн (три тисячі десять грн 14 коп.) судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2022.

СуддяВ.Л. Котельницька