Рішення

від 21.11.2022 по справі 363/3964/19

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

21.11.2022 Справа № 363/3964/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Котлярової І.Ю.,

за участі секретаря - Тищенко К.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинг експерт Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбного договору від 25.01.2018 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 103, в частині пунктів 3,4,5,6 та 8 відповідно до статті 234 ЦК України, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Консалтинг експерт Україна»звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбного договору від 25.01.2018 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 103, в частині пунктів 3,4,5,6 та 8 відповідно до статті 234 ЦК України. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25.01.2018 року був укладений шлюбний договір відповідно до п. 1 якого, сторони врегульовують майнові відносини між ними, включаючи визначення правового режиму майна, набутого в період перебування в зареєстрованому шлюбі, визначення майнових прав та обов`язків кожного з подружжя. Згідно п. 3. шлюбного договору все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу до укладення цього договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте. Відповідно до п. 4. шлюбного договору все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, яке буде придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після укладення даного договору, є особистим майном і належить на праві особистої власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте. Відповідно до п. 5. шлюбного договору у випадку розірвання шлюбу всі об`єкти рухомого та нерухомого майна, належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я таке майно придбане або набуте. Згідно п. 8. шлюбного договору дарунки, отримані подружжям один від одного, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, хто прийняв (одержав) дарунок. Цим же шлюбним договором, а саме: пунктом 15 встановлено, що даний договір на вимогу одного з подружжя або іншої сторони, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України. Представник позивача вважає, що, зокрема пунктами 3, 4, 5 та 8 вказаного шлюбного договору порушуються права позивача, а такий договір укладено фіктивно з умислом уникнути повернення грошових коштів стягнутих за рішенням суду з ОСОБА_1 . Впровадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук Катерини Леонідівни перебуває виконавче провадження № 58675479, відкрите 20.03.2019 року, з примусового виконання виконавчого листа № 2- 40/11, виданого 31.07.2015 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПАРАДАЙЗ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № CM-SME 006/348/2008 від 08 вересня 2008 року в розмірі 541 267, 17 доларів США, що за курсом НБУ (7.9980 грн/1 дол. США) становить 4 329 054, 82 грн. та 569 206, 22 грн. штрафних санкцій, а також судових витрат по справі в розмірі 1 823,50 грн. Представник позивача зазначив, що виконавчий лист № 2-40/11 виданий 31.07.2015 року, а шлюбний договір укладено 25.01.2018 року у зв`язку з умислом відповідача таким чином уникнути виконання рішення суду. Крім того вказав, що ОСОБА_1 здійснив відчуження нерухомого майна на користь своєї дружини й після чого між ними було укладено оспорюваний шлюбний договір, в якому умисно за для не виконання таким способом виконавчого листа № 2-40/11, виданого 31.07.2015 року Печерським районним судом міста Києва прописав в такому договорі визначення правового режиму майна подружжя таким чином, що усе майно (рухоме та нерухоме), придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу до укладення цього договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте. Дарунки, отримані подружжям один від одного, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, хто прийняв (одержав) дарунок, а також вказали, що будь-які зобов`язання за договором позики, кредитними договорами, іншими договорами, правочинами є особистими зобов`язаннями того з подружжя, хто є стороною таких договорів. Вказані факти свідчать про те, що такий шлюбний договір було укладено не з метою врегулювати майнові шлюбні відносини, а для того, щоб відповідач таким способом зміг уникнути відповідальності шляхом невиконання виконавчого листа № 2-40/11, виданого 31.07.2015 року Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПАРАДАЙЗ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № CM-SME 006/348/2008 від 08 вересня 2008 року. На підставі викладеного звернувся до суду та просив визнати недійсним шлюбний договір від 25.01.2018 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 103, в частині пунктів 3,4,5,6 та 8. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921, 00 грн.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29.10.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20.08.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 06.04.2021 року замінено позивача ТОВ «Фінансова компанія «Парадайз Фінанс» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтинг експерт Україна».

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 16.06.2021 року клопотання представника позивача ТОВ «Консалтинг експерт Україна» задоволено. Призначено в справі підготовче судове засідання, з повідомленням учасників справи. Залучено до участі у справі в якості співвідповідача - ОСОБА_2 . Виключено з учасників справи, в якості третьої особи ОСОБА_2 .

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04.11.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з підстав викладених у відзиві.

Відповідачі та їх представник в судове засідання не з`явилися, про місце, день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення. Від представника до суду неодноразово надходили клопотання про відкладення розгляду справи, у тому числі і на дане судове засідання, без будь-яких підтверджень про поважність неявки до суду. Відзив у встановлений строк, відповідачами, поданий не був, як і клопотання про продовження встановленого строку для подання відзиву.

Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права відповідачами на доступ до правосуддя, суд оцінює таку поведінку відповідачів, як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Більш того, в умовах воєнного стану, з огляду на неприпустимість зупинення роботи судів та здійснення правосуддя та на розумність строків розгляду справ, суд не має чекати, що особа щодо якої розглядається справа виявить бажання з`явитись до суду за умови не повідомлення суду причин своєї неявки.

Слід зауважити, що представник відповідачів неодноразово звертався до суду з заявами про відкладення розгляду справи, однак, про причини неявки не повідомив, підтверджень поважності причин неявки до суду не надав. За неявки без поважних причин відповідачів та їх представника, неповідомлення поважності причин неявки в судове засідання, суд дійшов висновку враховуючи вимоги ст. 210 ЦПК України, щодо строків розгляду справи про розгляд справи за відсутності відповідачів та їх представника.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Судом встановлено, що 13.02.1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , видане 13.02.1992 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку.

В провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук Катерини Леонідівни перебуває виконавче провадження № 58675479, відкрите 20.03.2019 року, з примусового виконання виконавчого листа № 2- 40/11, виданого 31.07.2015 року Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПАРАДАЙЗ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № CM-SME 006/348/2008 від 08 вересня 2008 року в розмірі 541 267, 17 доларів США, що за курсом НБУ (7.9980 грн./1 дол. США) становить 4 329 054, 82 грн. та 569 206, 22 грн. штрафних санкцій. Стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПАРАДАЙЗ ФІНАНС» судових витрат по справі в розмірі 1 823,50 грн. За вказаним виконавчим документом боржником є - ОСОБА_1 . Приватним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження від 20.03.2019 року зобов`язано ОСОБА_1 подати декларацію про доходи та майно боржника протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

Одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження в порядку ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем 20.03.2019 року винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.

Приватним виконавцем на адресу боржника надіслано виклики-вимогу від 03.04.2019 року яким зобов`язано ОСОБА_1 з`явитися та надати пояснення з приводу невиконання виконавчого листа № 2-40/11 виданого 31.07.2015 року Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПАРАДАЙЗ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № CM-SME 006/348/2008 від 08 вересня 2008 року в розмірі 541 267, 17 доларів США, що за курсом НБУ (7.9980 грн./1 дол. США) становить 4 329 054, 82 грн. та 569 206, 22 грн. штрафних санкцій, а також стягнення на користь ТОВ «ФК «ПАРАДАЙЗ ФІНАНС» судові витрати по справі у розмірі 1 823, 50 грн. та зобов`язано боржника заповнити декларацію та надати повну інформацію про майновий стан, місцезнаходження та наявність майна, копії технічної та правовстановлюючої документації на належне майно тощо.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.05.2019 року у справі № 752/7694/19-ц задоволено подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України та тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , до виконання зобов`язань покладених на нього рішенням суду на підставі якого видано виконавчий лист № 2-40/11, виданий 31.07.2015 року Печерським районним судом м. Києва.

Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстровано від 29.08.2014 року на праві власності: земельну ділянку, кадастровий номер 3221886001:01:212:0159, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 435244032218, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1742, виданий 29.08.2014, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Микола Олександрович.

13.05.2019 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано земельну ділянку, кадастровий номер: 3221886001:01:212:0159, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 435244032218, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1742, виданий 29.08.2014, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Микола Олександрович.

23.05.2019 року приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єктів господарювання для участі у виконавчому провадженні з метою визначення вартості нерухомого майна.

Згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,0031 га (кадастровий номер: 3221886001: 01:212:0159), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 вартість об`єкта оцінки станом на 27.05.2019 становить 7 060, 00 грн.

На вимогу приватного виконавця № 488/58675479 від 08 квітня 2019 року до приватного нотаріуса Шевченко О.В. було отримано відповідь за вихідним № 20/01-16 від 26.04.2019 року, в якій зазначається, що приватним нотаріусом Шевченко О.В. 18.05.2015 року за реєстровим № 1298 було посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею - 0,150 га, кадастровий номер: 3221886001:01:212:0156, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 273495632218, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також долучені завірені копії документів, які були необхідні для вчинення нотаріальної дії.

18.05.2015 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу № 1298 було придбано земельну ділянку зі згоди чоловіка, що підтверджується заявою ОСОБА_1 № 1297 від 18.05.2018 року підписаної власноручно та засвідченою нотаріально, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0, 150 га.

25.01.2018 року між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 103, відповідно до п. 1 якого, сторони врегульовують майнові відносини між ними, включаючи визначення правового режиму майна, набутого в період перебування в зареєстрованому шлюбі, визначення майнових прав та обов`язків кожного з подружжя.

Представник позивача звернувшись до суду просив визнати недійсним шлюбний договір від 25.01.2018 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 103, в частині пунктів 3,4,5,6 та 8.

Згідно п. 3. вказаного шлюбного договору все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу до укладення цього договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте.

Відповідно до п. 4. шлюбного договору все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, яке буде придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після укладення даного договору, є особистим майном і належить на праві особистої власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте.

Відповідно до п. 5. шлюбного договору у випадку розірвання шлюбу всі об`єкти рухомого та нерухомого майна, належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я таке майно придбане або набуте.

Згідно п. 6. шлюбного договору, сторони домовилися, що будь-які зобов`язання за договарами позики, кредитними договорами, іншими договорами, правочинами є особистими зобов`язаннями того з подружжя, хто є стороною таких договорів.

Згідно п. 8. шлюбного договору дарунки, отримані подружжям один від одного, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, хто прийняв (одержав) дарунок.

Представник позивача звертаючись до суду з даним позовом посилався на те, що шлюбний договір, укладений відповідачами не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлювались ним, а був спрямований виключно на ухилення від виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно зі статтею 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (стаття 94 СК України).

Відповідно до статті 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Дійсність оспорюваних правочинів може бути оспорена як стороною правочину так і зацікавленою особою в судовому порядку, тобто у зацікавленої особи є можливість звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину або його частини недійсним.

Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, має буту враховано, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Разом з цим чинний закон не передбачає обмежень звертатися до суду з позовами про визнання правочинів фіктивними для інших заінтересованих осіб.

Таким чином, фіктивний правочин - це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину.

Якщо ж одна сторона діяла без наміру створити юридичні наслідки, а інша сторона такий намір мала, правочин не може бути визнаний недійсним. Недійсним визнається й шлюбний договір, не спрямований на реальне настання правових наслідків (фіктивний правочин).

Відповідно до статті 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Верховний Суд неодноразово вказував на недопустимість зловживання цивільними правами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зазначено, що «згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й шлюбний договір) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили.

В даному випадку відповідачі перебуваючи у зареєстрованому шлюбі уклали між собою шлюбний договір, незважаючи на те, що у приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 58675479, відкрите 20.03.2019 року, з примусового виконання виконавчого листа № 2- 40/11, виданого 31.07.2015 року Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПАРАДАЙЗ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № CM-SME 006/348/2008 від 08 вересня 2008 року в розмірі 541 267, 17 доларів США, що за курсом НБУ (7.9980 грн./1 дол. США) становить 4 329 054, 82 грн. та 569 206, 22 грн. штрафних санкцій, а також судових витрат по справі в розмірі 1 823,50 грн.

Згідно пунктами. 3,4,5,6 та 8 вказаного шлюбного договору все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу до укладення цього договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте; все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, яке буде придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після укладення даного договору, є особистим майном і належить на праві особистої власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте; у випадку розірвання шлюбу всі об`єкти рухомого та нерухомого майна, належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я таке майно придбане або набуте; сторони домовилися, що будь-які зобов`язання за договорами позики, кредитними договорами, іншими договорами, правочинами є особистими зобов`язаннями того з подружжя, хто є стороною таких договорів; дарунки, отримані подружжям один від одного, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, хто прийняв (одержав) дарунок.

Отже підставою для визнання недійсними зазначених пунктів шлюбного договору, є те що, оскільки встановлення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя не створює правових наслідків, які обумовлені цим договором, то укладення такого договору не спрямоване на реальне настання правових наслідків, а з іншою завідомо неправомірною метою (у даному випадку - на ухилення відповідача ОСОБА_1 від виконання рішення суду про стягнення з нього грошових коштів за виконавчим провадженням.

Укладення шлюбного договору, що за змістом суперечить вимогам закону, а також не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є порушенням ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його частково недійсним, в частині, що визначає правовий режим майна подружжя.

Відповідачі не надали жодного доказу на підтвердження того, що оспорюваний договір в частині, що визначає правовий режим майна подружжя відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, волевиявлення кожного з них було вільним і відповідало внутрішній волі,

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до внутрішнього переконання.

Таким чином, оскільки на момент укладення шлюбного договору від 25.01.2018 року, відповідно до умов якого майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу до укладення цього договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте; все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, яке буде придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після укладення даного договору, є особистим майном і належить на праві особистої власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте; у випадку розірвання шлюбу всі об`єкти рухомого та нерухомого майна, належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я таке майно придбане або набуте, вже існувало рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПАРАДАЙЗ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № CM-SME 006/348/2008 від 08 вересня 2008 року в розмірі 541 267, 17 доларів США, що за курсом НБУ (7.9980 грн./1 дол. США) становить 4 329 054, 82 грн. та 569 206, 22 грн. штрафних санкцій, а також судових витрат по справі в розмірі 1 823,50 грн., яке було звернене до виконання та постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук Катерини Леонідівни від 20.03.2019 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного рішення, суд приходить до висновку про те, що оспорюваний шлюбний договір направлений на недопущення звернення стягнення на нерухоме майно боржника, що вочевидь не можна визнати добросовісними діями, а тому позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76-83, 88, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинг експерт Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбного договору від 25.01.2018 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 103, в частині пунктів 3,4,5,6 та 8 відповідно до статті 234 ЦК України - задовольнити.

Визнати недійсними пункти 3, 4, 5, 6 та 8 шлюбного договору від 25.01.2018 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 103.

Повний текст рішення суду виготовлений 24 листопада 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтинг експерт Україна» (код ЄДРПОУ 38937562, адреса: м. Київ, вул. Межигірська, буд. 24-Б).

Відповідачі: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ).

Суддя І.Ю. Котлярова