Постанова

від 22.11.2022 по справі 523/3520/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2022 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи №523/3520/20

Апеляційне провадження №22-ц/813/480/22

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого -Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),

суддів Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Кузьмук А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Тяжкороб Євгенії Віталіївни в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 20 липня 2021 року, постановлене під головуванням судді Мурманової І.М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позов

У березні 2020 року представник Демчук Я.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк») в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі ФГВФО), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальська (Паракуда) Ірина Вікторівна, Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (т.1 а.с.2-13).

Позов обґрунтований тим, що 10 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11265994000. Згодом, 08 грудня 2011 року права кредитора за даним договором перейшли до ПАТ «Дельта Банк». В подальшому, 28 серпня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В. (нині -Ковальською) вчинено виконавчий напис № 2179 та запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 . Представник позивача зазначав, що про вказаний виконавчий напис позивачу стало відомо лише 24 лютого 2020 року з відповіді на адвокатський запит. Вважає, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом із порушенням вимог ст.88 Закону України «Про нотаріат» та Інструкції, оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною. Крім того, нотаріус не врахував положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо неможливості звернення стягнення на нерухоме майно під час дії Закону.

На підставі наведеного, представник позивача просив суд визнати зазначений виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Заявою від 17 березня 2020 року представник ПАТ «Дельта Банк» повідомило суд про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 11265994000 ТОВ «Укрдебт плюс», який є новим кредитором (т.1 а.с.44).

Заявою від 07 липня 2020 року представник позивача Демчук Я.В. просив суд залучити ТОВ «Укрдебт плюс» до участі у справі в якості співвідповідача (т.1 а.с.58-59).

Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 05 жовтня 2020 року вказане клопотання задоволено, залучено до участі в справі в якості співвідповідача ТОВ «Укрдебт плюс» (т.1 а.с.81).

У відзиві на позов ТОВ «Укрдебт плюс» позовні вимоги ОСОБА_1 не визнало, посилаючись на їх недоведеність та необґрунтованість, та просило відмовити у їх задоволенні. Зазначало, що нотаріусом при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не порушено норми діючого законодавства. На момент вчинення виконавчого напису спір про право був відсутній. Позивачем не спростовано того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, що запропонована в ньому до стягнення; не надано доказів часткового чи повного погашення заборгованості; не надано доказів наявності спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Оскаржуваний виконавчий напис вчинено до набрання чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому посилання позивача на порушення нотаріусом цього закону є безпідставним (т.1 а.с.104-106).

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що нотаріус не може здійснювати захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису, так як Переліком не передбачено документів, які достовірно можуть підтверджувати безспірність заборгованості. Посилався на преюдиційність рішення Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14, яким визнано незаконним положення постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року. Заперечував проти посилання відповідача про відсутність спору про право, зазначивши, що 12 січня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» направив позивачу повідомлення про зміну кредитора із вимогою про погашення заборгованості у розмірі 99091,90 доларів США по тілу кредиту та 40014,26 доларів США по відсотках. Відтак, за позицією позивача, банку було відомо про порушення їх цивільних прав, про що він виразив свою незгоду та пред`явив вимогу, і саме час пред`явлення вимоги можна вважати моментом виникнення спору про право тому на момент вчинення виконавчого напису вже існував спір про право. Окрім того, 12 вересня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» пред`явило позов до позивача у справі № 523/14016/14-ц з тих самих правовідносин, що й у виконавчому напису, що підтверджує твердження позивача про наявність спору (т.1 а.с.118-123).

Короткий зміст судового рішення першої інстанції, що оскаржується

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 20 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені (т.1 а.с.151-154).

Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальської (Паракуда) І.В. від28 серпня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за №2179 щодо задоволення вимог стягувача за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , за кредитним договором про надання споживчого кредиту №11265994000 від 10 грудня 2007 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 в сумі 1 266124,85 грн., таким, що не підлягає виконанню.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення обґрунтоване тим, що між сторонами на момент вчинення виконавчого напису був в наявності спір про право (обов`язок) та розмір і строки виконання зобов`язання, оскільки відповідачем не було подано нотаріусу (і не могло бути подано) виписку із рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення саме перед стягувачем - стороною кредитного договору. Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис як такий, що не підтверджений випискою по рахунку позивача за договором кредиту, що є порушенням вимоги п. 3.5 ст. 3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, а також відсутні докази належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень у не менш ніж тридцяти денний строк, що є обов`язковою вимогою відповідно до п. 6 ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому за відсутності доказів наявності з боку позивача кредитного боргу у визначеному відповідачем розмірі, у останнього були відсутні правові підстави звернення до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису щодо стягнення такого боргу. Разом з тим, суд погодився з доводами представника відповідача щодо безпідставності посилання позивача в позові на ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки Закону набрав сили в 2014 року, в той час, як спірні правовідносини між сторонами виникли в 2013 року, тобто за рік до набрання сили даним Законом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на скаргу

В апеляційній скарзі адвокат Тяжкороб Є.В. в інтересах ТОВ «Укрдебт плюс», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 20 липня 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову (т.1 а.с.159-161).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення не враховано, що :

-позивачем не надано належних та допустимих доказів, що сума заборгованості перед банком за кредитним договором станом на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою ніж та, яка запропонована у ньому до стягнення; що він сплатив заборгованість за кредитним договором повністю або частково і вказана в виконавчому написі сума боргу є недостовірною, або що він оскаржив на момент видачі виконавчого напису в суді питання щодо заборгованості за кредитом;

- у позовній заяві замість доказів та обґрунтувань на підтвердження своєї позиції позивач тільки наводить положення чинного законодавства України, інколи надаючи їм власні тлумачення;

- рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 27 квітня 2015 року у справі № 523/14016/14-ц, яким відмовлено у задоволені позову банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, не може свідчити про спірність заборгованості за кредитним договором від 10 грудня 2007 року, оскільки підставою відмови в позові зазначено тільки обрання банком не правильного способу захисту своїх порушених прав. Обставин спірності боргу цим рішенням суду не встановлено;

- отримання позивачем повідомлення від ПАТ «Дельта Банка» про зміну кредитора із вимогою про погашення заборгованості за договором від 10 грудня 2007 року підтверджено самим позивачем (т.1 а.с.118-132);

- висновки суду ґрунтуються на припущеннях позивача, нічим не підтверджені та є безпідставні.

Правом відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

У судовому засіданні 22 листопада 2022 року в режимі відеоконференції прийняв участь представник Земляков О.А. в інтересах ТОВ «Укрдебт плюс». Від представника Стадник П.О. в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без участі позивача (т.2 а.с.12-13).

Колегією суддів враховано наявність в матеріалах справи письмових документів, на підтвердження позицій сторін, положення ст.129 Конституції України, ст.2 ЦПК України, якими передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду.

Ураховуючи наведене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 22 листопада 2022 року.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Установлені судом фактичні обставини справи

10 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11265994000, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США на строк до 10 грудня 2028 року під 12,40 % річних.

Виконання вказаного кредитного договору забезпечено іпотечним договором, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1

08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило право вимоги за вказаним кредитом ПАТ «Дельта Банк».

12 січня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» повідомило ОСОБА_1 про зміну кредитора за кредитним договором та наявну заборгованість за кредитним договором станом на 19 грудня 2011 року, яка складалась з:

-заборгованості за тілом кредиту 99091,90 доларів США;

-заборгованість по відсотках 40014,26 доларів США (т.1 а.с.124).

Вказаний лист від 12 січня 2012 року отриманий ОСОБА_1 , з огляду на надання його копії суду саме представником позивача.

28 серпня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 , є предметом іпотечного договору від 10 грудня 2007 року у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту № 11265994000 від 10 грудня 2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 . Зазначено, що строк платежу настав 13 червня 2013 року та строк, за який проводиться стягнення : з 19 грудня 2011 року по 13 червня 2013 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного нерухомого майна. Запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «Дельта Банк» в сумі 1266124,85 грн, з яких:

-сума заборгованості за кредитом 99091,90 доларів США, що еквівалентно 792041,56 грн;

-сума заборгованості за відсотками 59312,31 доларів США, що еквівалентно 474083,29 грн. (а.с.18).

Предметом позову у цій справі є визнання вказаного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

19 березня 2014 року державним виконавцем першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ Комаренко Р.А. на підставі виконавчого напису №2179 від 28 серпня 2013 року відкрито виконавче провадження ВП №42543930, яке наразі триває (т.1 а.с.16-31).

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 27 квітня 2015 року у справі № 523/14016/14-ц відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про надання споживчого кредиту №11265994000 від 10 грудня 2007 року шляхом передачі і визнання за іпотекодержателем - ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру шляхом припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру та виселення її з квартири (т.1 а.с. 125-127).

15 листопада 2019 року ПАТ «Дельта Банк» відступило право вимоги за вказаним кредитом ТОВ «Укрдебт плюс» (т.1 а.с.45-48).

З позовом до суду у цій справі ОСОБА_1 звернулась 04 березня 2020 року (а.с.2-13).

Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 30 листопада 2020 року у цій справі задоволено клопотання адвоката Демчука Я.В. в інтересах позивача та витребувано від приватного нотаріуса Ковальської (Паракуда) І.В. належним чином засвідчені копії матеріалів нотаріальної справи, в якій вчинено виконавчий напис за реєстровим номером № 2179 від 28 серпня 2013 року (т.1 а.с.95).

Листом від 22 грудня 2020 року приватний нотаріус повідомила суд про неможливість виконання вищезазначеної ухвали суду, оскільки документи, на підставі яких 28 серпня 2013 року вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 2179, було знищено (т.1 а.с.98).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права

За загальним правилом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч.1 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч.1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Так, згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вказаних норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів ст.ст.15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування суд має перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про задоволення позову з огляду на таке.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 мала довести, що була відсутня правова підстава для вчинення спірного виконавчого напису, тобто факт відсутності порушеного права відповідача та відсутність підстав для захисту відповідного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення кредитної заборгованості на підставі спірного виконавчого напису, або неправомірність вимог стягувача, зокрема в силу спливу строків позовної давності (в повному обсязі чи у їх частині), або спірність розміру заборгованості, заявленого до стягнення нотаріусу.

Підставою позову ОСОБА_1 зазначено, що:

1)сума боргу у виконавчому написі не є безспірною;

2)не врахування нотаріусом положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Отже, факт прострочення виконання зобов`язання по кредитному договору позивач не оспорював, на порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису у якості підстави визнання його таким, що не підлягає виконанню, не посилався.

Щодо безспірності суми заборгованості

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 достоменно знала про наявність заборгованості за кредитним договором від 10 грудня 2007 року, що підтверджується листом ПАТ «Дельта Банк» від 12 січня 2012 року наданим її представником суду, що свідчить про отримання нею вказаного листа (а.с.124).

Посилаючись в позовній заяві на те, що сума у виконавчому написі не є безспірною, позивач зобов`язаний був довести шляхом подання відповідних доказів обставини відсутності (або інший розмір) заборгованості за кредитним договором.

Однак, позивачем не надано суду жодного належного доказу на підтвердження відсутності безспірності суми заборгованості не надано контррозрахунку заборгованості за кредитним договором, квитанцій про сплату заборгованості повністю або частково тощо.

Посилання представника позивача на лист ПАТ «Дельта Банк» від 12 січня 2012 року як на підтвердження спору про право є необґрунтованим. Наявність листа банку, яким повідомлено про зміну кредитора та наявність заборгованості не свідчить про наявність спору між сторонами договору щодо розміру заборгованості.

Крім того, посилання представника позивача на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 27 квітня 2015 року у справі № 523/14016/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки як на підтвердження наявності спору між сторонами щодо не приймаються до уваги колегіє суддів з огляду на таке.

Як вбачається з тексту вказаного судового рішення підставою відмови у задоволенні позову стало обрання позивачем не правильного способу захисту своїх порушених прав (т.1 а.с.125-127).

Слід також акцентувати увагу, що вказане судове рішення винесено після вчинення оскаржуваного виконавчого напису.

Окрім того, вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінніст. 88 Закону України "Про нотаріат"слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про звернення стягнення на предмет іпотеки не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц звернула увагу на те, що спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до ч.4 ст.42 Закону України "Про нотаріат"і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної.

З огляду на те, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про задоволення позову.

Колегією суддів враховано, що обов`язок доведення обґрунтованості позову покладено саме на позивача і саме він має подати докази на підтвердження свого позову, а у контексті даної справи довести те, що його заборгованість на момент вчинення виконавчого напису не була безспірною.

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.

У справі, яка переглядається, установлено невиконання позивачем загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, зокрема щодо подання доказів та доведеності перед судом їх переконливості, доведення тих обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач не довів обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог жодним належним і допустимим доказом.

Відтак, позивачем не доведено обставини на спростування безспірності вимог, недотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису вимог чинного законодавства, що є підставою для відмови у задоволенні позову щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Сама лише незгода позивача із заборгованістю, зазначеною у виконавчому написі, не може бути безумовною підставою для задоволення позовних вимог.

Посилання позивача на преюдиційність рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 не стосується виниклих правовідносин між сторонами, оскільки в рамках справи № 826/20084/14 переглядалась законність окремих положень Постанови КМУ №662 від 26листопада 2014року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», в той час як оскаржуваний виконавчий напис вчинено 28 серпня 2013 року, тобто до винесення вказаної постанови. При цьому колегіє суддів враховно, що відповідно до імперативно встановленого правила закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Щодо не врахування нотаріусом положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність посилання позивача на Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки вказаний закон не застосовується до виниклих правовідносин з підстав набрання ним законної сили в 2014 року, в той час, як спірні правовідносини між сторонами виникли в 2013 року, тобто за рік до набрання сили даним Законом.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції постановлене без додержання норм процесуального права та з невірним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за не доведеністю.

Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений при подачі апеляційної скарги у розмірі 1942,80 грн. (т.1 а.с.162).

Керуючись ст.ст.374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Тяжкороб Євгенії Віталіївни в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 20 липня 2021 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальська (Паракуда) Ірина Вікторівна, Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» (місце знаходження: м.Київ, пр.С.Бандери, 28-А, ЄДРПОУ:43212924) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 942,80 грн. ( одна тисяча дев`ятсот сорок дві гривні вісімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 листопада 2022 року.

Головуючий: Судді: