Рішення
від 24.11.2022 по справі 755/346/22
ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2022 р.

м. Київ

справа № 755/346/22

провадження № 2/755/1212/22

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юніна Аліна Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Дмитро Володимирович, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними,

УСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 жовтня 2016 року за реєстровим № 3209, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юніною А.А.; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 16 грудня 2016 року за реєстровим № 2335, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. та застосувати наслідки недійсності правочину.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 16 лютого 2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії, відповідно до якого Банк відкрив позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті для споживчих цілей на загальну суму 210 195,00 Євро строком до 16 лютого 2010 року зі сплатою 15,00 % річних. 26 вересня 2018 року Договором про внесення змін та доповнень сторони змінили строк повернення кредиту - до 16 лютого 2014 року. Позичальник ОСОБА_1 28 лютого 2007 року для забезпечення виконання своїх зобов`язань передала в іпотеку кредитору АКБ «Правекс-Банк» належне їй на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 свої зобов`язання по кредитному договору не виконувала. Згідно рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 січня 2016 року з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитом в сумі

207 544,03 Євро. Дане рішення не виконане, борг не сплачений. 10.08.2017 року між позивачем ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ КБ «Правекс Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 485-002/07Ф від 16.02.2007 року перейшло до позивача. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.09.2021 року замінено стягувача у виконанні рішення суду з ПАТ КБ «Правекс Банк» на ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». Однак у період з 17.10.2016 року по 18.10.2016 року під електронним ключом приватного нотаріуса Бувайло Г.В. іпотечне обтяження відносно квартири АДРЕСА_1 було вилучено. 19.10.202016 року відповідач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3209 щодо квартири АДРЕСА_1 , а 16.12.2016 року відповідач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу № 2335 щодо квартири АДРЕСА_1 . Таким чином, на думку позивача, оспорювані договори купівлі-продажу квартири є фіктивними договорами, укладеними з метою приховати майно від подальшого звернення стягнення на нього задля погашення кредитної заборгованості, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

18 січня 2022 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва у порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру, об`єкт житлової нерухомості, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1059250880000, загальною площею 135,8 кв. м, житловою площею 84,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

06 травня 2022 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юніна Аліна Анатоліївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Дмитро Володимирович, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними. Розяснено сторонам порядок та строки подачі письмових заяв по суті позову.

10 серпня 2022 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» - Лукаша Олексія Анатолійовича, про витребування доказів, - задоволено. Витребувано у Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирилюка Дмитра Володимировича (м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 10, оф. 10) належним чином завірені копії документів із матеріалів справи по нотаріальному оформленню договору купівлі-продажу від 16 грудня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі під номером 2335, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Дмитром Володимировичем, в тому числі і належним чином завірену копію договору купівлі-продажу від 16 грудня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі під номером 2335. Витребувано у Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юніної Аліни Анатоліївни (м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 8А) належним чином завірені копії документів із матеріалів справи по нотаріальному оформленню договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі під номером 3209, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юніною Аліною Анатоліївною, в тому числі і належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі під номером 3209.

10 серпня 2022 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Самарцева Ярослава Юрійовича, про закриття провадження у справі, - відмовлено.

18 жовтня 2022 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва підготовче засідання закрито.

Представником відповідача ОСОБА_3 - Самарцевим Я.Ю. 18.10.2022 року до суду подано клопотання про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності (а.с. 185), оскільки позивач був обізнаним про укладення спірних договорів у 2017 році, внаслідок чого звертався із позовом до Дніпровського районного суду м. Києва по справі № 755/3678/17 до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Разом з тим, представник відповідача ОСОБА_3 - Самарцев Я.Ю. не скористався процесуальним правом надання письмового відзиву на позовну заяву.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями в порядку статті 33 ЦПК України 23 листопада 2022 року головуючим суддею по справі визначено суддю Галагана В.І.

23 листопада 2022 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято до свого провадження матеріали цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юніна Аліна Анатоліївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Дмитро Володимирович, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та постановлено з огляду на немайновий характер предмету спору, зібрання достатньої доказової бази та порушення процесуальних строків розгляду справи, подальший розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не скористались процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юніна А.А., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Д.В. - правом подачі письмових поясненьу встановлений законом строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до пункту другого частини першої ст. 3 Цивільного кодексу України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. (ч.1 та 2 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. (ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що 03.10.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Донькою Т.О., зареєстровано в реєстрі за № 2471, за умовами якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . (а.с. 13-14)

16.02.2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 485-002/07Ф із змінами, внесеними Договором від 26.09.2008 року, про відкриття кредитної лінії, термін дії до 16.02.2014 року. (а.с. 25-29, 30-35)

28.02.2007 року між ОСОБА_1 (іпотекодавець) та АКБ «Правекс-Банк» (іпотекодержатель) було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 485-002/07Ф із змінами від 26.09.2008 року, від 06.01.2012 року, відповідно до якого ОСОБА_1 для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань перед АКБ «Правекс-Банк» за договором про відкриття кредитної лінії №485-002/07Ф від 16.02.2007 року та можливих змін та доповнень до нього, передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . (а.с. 36-41).

26.01.2016 року Дніпровським районним судом міста Києва у справі № 755/16280/15 ухвалено рішення згідно якого з ОСОБА_1 на користь АКБ «Правекс-Банк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором №485-002/07Ф від 16.02.2007 року в сумі 207 544,03 Євро.(а.с. 212-215)

19.10.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юніною А.А., зареєстрований в реєстрі за № 3209, за умовами якого ОСОБА_1 передано у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . (а.с. 64-67)

16.12.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за № 2335, за умовами якого ОСОБА_2 передано у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . (а.с. 68-70)

Крім того, до матеріалів справи долучено довідки приватного нотаріуса Шосткинського міського нотаріального округу Сумської області Буйвал Г.В. від 22.11.2016 року щодо несанкціонованого проникнення у її комп`ютер в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а саме: повідомлення, адресовані Головному територіальному управлінню юстиції у Сумській області, Сумській філії ДП «Національні інформаційні системи», Шосткинському міському відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області, Нотаріальній Палаті України щодо несанкціонованого проникнення в її комп`ютер 17, 18 жовтня 2016 року, 17 листопада 2016 року та були вчинені від її імені відповідні дії, серед яких: зняття арештів, припинення заборон, припинення договору іпотеки та інше. В цих повідомленнях зазначено одну особу, щодо якої вчинено дію - ОСОБА_5 , по іншим діям вказані реєстраційні номери заяв: 19068177, 19068213, 19090698, 19090744, 19561553, 19561593, 19561617, 19561653, 19561676, 19561699, 19561731, 19561754. Згідно відповіді Шосткинського ГУ НП в Сумській області від 01.12.2016 року на дане звернення останні повідомили приватного нотаріуса Буйвал Г.В., що в діях невстановленої особи вбачаються ознаки кримінального правопорушення, а тому матеріали перевірки ЖЕО за № 9934 від 25.11.2016 року долучені до матеріалів перевірки ЄРДР за №12066200110001697 від 02.12.2016 року (а.с.15-18).

21.02.2019 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 755/3678/17 ухвалено рішення, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 02.07.2019 року та постановою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року, в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юніна Аліна Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Дмитро Володимирович про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, відновлення запису про право власності - відмовлено. (а.с. 216-227)

Так, судом встановлено, що Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, дата формування 16 грудня 2016 року (в день укладення та посвідчення договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), на час укладення вказаного правочину заборон відчуження спірної квартири не було, в іпотеці квартира не перебувала.

Повідомлення приватного нотаріуса Буйвал Г.В. щодо несанкціонованого проникнення у її комп`ютер, та повідомлення поліції про реєстрацію повідомлення нотаріуса та внесення його до ЄРДР - не є належними та допустимими доказами що позовних вимог про визнання недійними договорів купівлі-продажу спірної квартири від 19.10.2016 року та від 16.12.2016 року.

Вказані повідомлення носять лише інформативний характер. Даних про здійснення перевірок повідомлень, про розслідування, про встановлення факту проникнення у комп`ютер приватного нотаріуса Буйвал Г.В., про встановлення винних осіб, притягнення їх до відповідальності - суду не було надано.

31.05.2017 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ КБ «Правекс-Банк» (правонаступник АКБ «Правекс-Банк») було укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитними договорами №1. До апеляційної скарги позивачем надано копію договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладеного між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ КБ «Правекс-Банк» 10 серпня 2017 року, з якого вбачається, що ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» набуло право вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 № 485-002/07Ф. (а.с. 224)

Як пояснив в суді апеляційної інстанції представник апелянта, право вимоги до ОСОБА_1 по договору іпотеки № 485-002/07Ф від 28.02.2007 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» не передавалось. (а.с. 224)

За даними Довідки Дніпровського РВ ДВС у м. Києві ЦМУЮ (м. Київ) від 11.05.2021 року № 55828844, у Відділі на виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 55892589, до складу якого входить два виконавчих провадження про стягнення боргів з ОСОБА_1 на користь юридичних осіб на загальну суму 1 025 464,63 грн., в склад якого входить виконавче провадження № 55828844 з примусового виконання виконавчого листа № 755/8527/16-ц від 10.03.2017 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» заборгованості в розмірі 1 009 388,71 грн. (а.с. 23)

21.09.2021 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/16280/15-ц замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа по цивільній справі № 755/16280/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме, стягувача з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія», код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Сікорського, 8, поверх 6, офіс 32. (а.с. 11)

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З конструкції частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17)

Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17)

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 Цивільного кодексу України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 Цивільного кодексу України.

На час звернення з позовом частиною другою статті 11 Цивільного процесуального кодексу України передбачався принцип диспозитивності, згідно з яким особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 погодилась з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2016 року за реєстровим № 3209, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юніною А.А., - оскільки цивільно-правовий договір, зокрема, досліджуваний у даному провадженні договір купівлі-продажу квартири від 19 жовтня 2016 року, використано відповідачем ОСОБА_1 для уникнення сплати боргу кредитодавцеві, правонаступником якого є позивач ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», та уникнення виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, що набрало законної сили. Відповідач (продавець) ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором від 26 вересня 2008 року, відносно якої рішенням суду стягнуто кредитну заборгованість та відкрито виконавче провадження, - уклавши договір купівлі-продажу квартири від 19 жовтня 2016 року, діяла вочевидь недобросовісно та зловживаючи правами стосовно кредитора, оскільки укладено договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Таким чином, укладення відповідачем ОСОБА_1 вказаного Договору купівлі-продажу квартири відбулось з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаними кредитними зобов`язаннями, зокрема, перед АТ «Правекс-Банк», правонаступником якого є позивач ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»,за Кредитним договором № 485-002/07Ф від 16.02.2007 року, та досліджуваний Договір укладено ОСОБА_1 за наявності рішення суду, що набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитними зобов`язаннями перед позивачем, доказів виконання яких не надано суду під час розгляду справи.

Таким чином, досліджуваний договір купівлі-продажу від 19 жовтня 2016 року за реєстровим № 3209, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юніною А.А., є фіктивним (фраудаторним) правочином, який характеризуються тим, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, та вчинення такого договору слід кваліфікувати як зловживання правом власності, оскільки власник використала правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора, - що відповідає вищенаведеному висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16.

В частині вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 16 грудня 2016 року за реєстровим № 2335 та застосування наслідків недійсності правочину, суд дійшов наступних висновків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом, що вбачається з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Зі змісту ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України убачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майновибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Також у п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5 зазначено проте, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК.

При цьому суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 463/5896/14-ц зроблено висновок, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 16 грудня 2016 року за реєстровим № 2335 та застосування наслідків недійсності правочину, - оскільки заявлений позивачем спосіб захисту порушеного права в цій частині вимог не є ефективним способом захисту права позивача як кредитора досліджуваних у розрізі даного спору правовідносин. При цьому позивачем не уточнено, які саме наслідки недійсності правочину він вважає повним та належним способом захисту порушеного права.

В частині застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності слід зазначити наступне.

Так, в матеріалах справи наявне клопотання, надане представником відповідача ОСОБА_3 - Самарцевим Я.Ю. , про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності (а.с. 185), оскільки позивач був обізнаним про укладення спірних договорів у 2017 році, набувши право вимоги за кредитним договором та внаслідок чого звертався із позовом до Дніпровського районного суду м. Києва по справі № 755/3678/17 до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до правового висновку, викладеного у п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20):Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).

Згідно п. 93. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 904/3405/19: на відміну від зазначених норм Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, перебіг позовної давності за нормами чинного ЦК України від 16 березня 2003 року починається від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права, загального правила про переривання позовної давності пред`явленням особою позову не встановлено.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно п. 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 904/3405/19: позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)). (п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 904/3405/19)

Згідно пунктів 121, 122постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19: за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Згідно пункту 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19: очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, відступати від якого правові підстави відсутні.

Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду:

Згідно п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі№ 904/3405/19: Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

128. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37) наведено такий висновок щодо застосування вказаної норми права: «Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається».

129. Задля забезпечення правової визначеності та єдності судової практики щодо однакового застосування норми частини другої статті 264 ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, сформульованого у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37).

Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та приймаючи до уваги письмові заяви сторін, керуючись вищенаведеними роз`ясненнями Великої Палати Верховного Суду, зважаючи на факт порушення 20 березня 2017 року Дніпровським районним судом м. Києва провадження у справі № 755/3678/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юніна Аліни Анатоліївни, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та її тривалий розгляд/перегляд до 07 грудня 2020 року, і, як наслідок, наявність для позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні, - суд дійшов висновку про поважність причини пропуску позивачем строку звернення з даним позовом до суду - 30 грудня 2021 року (а.с. 48).

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юніна Аліна Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Дмитро Володимирович, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, є таким, що підлягає до часткового задоволення.

В порядку положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з урахуванням задоволення позову в частині однієї вимоги немайнового характеру з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 270,00 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 11, 202, 203, 215, 321, 328, 334, 388 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 10, 15, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5, ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 158, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юніна Аліна Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Дмитро Володимирович, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними- задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований за реєстровим № 3209, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юніною А.А.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (код ЄДРПОУ: 38750239, м. Київ, вул. Ав. І. Сікорського, 8) судовий збір в розмірі 2 270,00 грн.

Заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням суду законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 24 листопада 2022 року.

Суддя: В.І. Галаган

Дата ухвалення рішення24.11.2022
Оприлюднено28.11.2022

Судовий реєстр по справі —755/346/22

Ухвала від 05.01.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Краснощоков Євгеній Віталійович

Постанова від 05.12.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Ухвала від 29.09.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Краснощоков Євгеній Віталійович

Ухвала від 29.09.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Приходько Костянтин Петрович

Ухвала від 08.09.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Краснощоков Євгеній Віталійович

Ухвала від 04.09.2023

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Галаган В. І.

Ухвала від 29.08.2023

Цивільне

Дніпровський районний суд міста Києва

Галаган В. І.

Постанова від 05.07.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Нежура Вадим Анатолійович

Ухвала від 22.05.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Нежура Вадим Анатолійович

Ухвала від 15.05.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Нежура Вадим Анатолійович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні