Рішення

від 22.11.2022 по справі 640/19327/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2022 року м. Київ № 640/19327/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеон Лімітед Груп»

про стягнення санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеон Лімітед Груп» в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 30339,00 гривень та пеню у розмірі 363,09 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у 2020 році не виконав встановлений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів а тому відповідачу нараховані адміністративно-господарські санкції та у зв`язку із порушенням строків їх сплати на вказану суму нараховано пеню в розмірі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.07.2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу строк для надання до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач заперечує проти позовних вимог оскільки ним здійснено всіх заходів для працевлаштування осіб інвалідністю, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артеон Лімітед Груп» перебувало у 2020 році на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Артеон Лімітед Груп» подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік за формою №10-ПОІ, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 № 591.

Згідно поданого звіту, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 9 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - становить 1 особа.

Відповідно до нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особа з інвалідністю, але відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.

Таким чином, на переконання позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 30339,00 гривень та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 363,09 гривень.

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, згідно якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, вказане свідчить про наявність у роботодавця обов`язку виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, а також повідомляти уповноважені органи про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Звіт форми № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником.

Суд зазначає, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 13 липня 2020 року у справі №804/4097/18.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надаючи інформацію про попит на вакансії підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідачем долучено до матеріалів справи копію звітності інформації про попит на робочу силу (вакансії) по формі №3-ПН з коментарями до даних про вакансії із зазначенням - особи з інвалідністю від 13.11.2020, які подавались та були прийняті Київським міським центром зайнятості.

Верховний Суд розглядав справи з подібними правовідносинами (постанови від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17) та висловлював правовий висновок про те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316.

Беручи до уваги викладене, судом з наданих відповідачем доказів не вбачається, що ним подавалась протягом усього звітного періоду звітність до органів державної служби зайнятості за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) або інших доказів того, що ним було створено робочі місця для працевлаштування інвалідів та здійснювались дії щодо розміщення таких вакансій на спеціалізованих ресурсах пошуку роботи.

Доводи відповідача щодо створення робочого місця для особи з інвалідністю у листопаді 2020 року та, відповідно, відкриття вакансії з повідомленням до органів зайнятості населення відхиляються судом, оскільки більшу частину звітного періоду відповідачем не вчинялось жодних дій для створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині невиконання відповідачем обов`язку з подачі звітності про наявність вакансій для осіб з інвалідністю та невиконання нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, є обґрунтованими.

Доказів того, що відповідачем виділено та створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом всього звітного періоду відповідачем не надано та не доведено факту інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів.

Отже, відповідач не вжив у 2020 році всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому на нього має бути покладена адміністративно-господарська відповідальність.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеон Лімітед Груп» (01043, м. Київ, бульвар Марії Приймаченко, 1/27, оф. 305, код ЄДРПОУ 43669606) про стягнення санкцій задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеон Лімітед Груп» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 30339 (тридцять тисяч триста тридцять дев`ять) гривень 16 копійок та пеню у розмірі 363 (триста шістдесят три) гривні 09 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.А. Качур