Рішення

від 16.11.2022 по справі 910/7468/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.11.2022Справа № 910/7468/22

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі

Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ»

про визнання недійсним договору, скасування рішення державного реєстратора та зобов`язання вчинити дії

Представники учасників справи:

прокурор: Винник О.О.;

від позивача: Дем`яненко С.О.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.08.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» про визнання недійсним договору, скасування рішення державного реєстратора та зобов`язання вчинити дії.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказує на те, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019.

Вказаний договір було укладено на підставі рішення Київської міської ради №1136/5200 від 05.07.2018 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на вул. Бродівська, 81-п у Голосіївському районі міста Києва», яке було визнано незаконним та скасовано судовим рішенням у справі №910/5201/19.

Таким чином, оскільки скасоване рішення власника (Київської міської ради), яке було підставою для передачі в оренду відповідачу земельної ділянки, прокурор просить суд:

1) визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019;

2) скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за відповідачем права оренди земельної ділянки, припинивши вказане право;

3) зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому відповідач одержав її в оренду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 відкрито провадження у справі №910/7468/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.09.2022, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 14.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 12.10.2022.

У підготовчому засіданні 12.10.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.11.2022.

У судове засідання 16.11.2022 з`явились представники прокуратури та позивача, надали усні пояснення по суті справи.

Представник відповідача у судове засідання 16.11.2022 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду була отримана відповідачем 09.11.2022.

При цьому, відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.

Господарським судом міста Києва справи №910/6977/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 16.11.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради вид 05.07.2018 №1136/5200 передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» в оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,5297 га (кадастровий номер 8000000000:90:439:0019, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-8000732292018) для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на вул. Бродівській 81-п у Голосіївському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.06.2015 №38474342).

28.12.2019 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований в реєстрі за №555.

Відповідно до п. 1.1 Договору оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019 орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 05.07.2018 №1136/5200 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу. Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 19963668 від 12.04.2017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1224246080000).

Згідно з п. 2.1 Договору оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019 об`єктом оренди відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 05.07.2018 №1136/5200 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вулиця Бродівська 81-п у Голосіївському районі міста Києва; цільове призначення - 03,10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будівель, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької ті іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку); категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу; розмір - 0,5297 га.

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019 договір укладено на 25 років.

Сторони підтверджують, що земельна ділянка, яка є об`єктом оренди за цим договором, передається в оренду у придатному для її використання стану та вважається переданою орендодавцем орендарю з моменту державної реєстрації права оренди (п. 6.1 Договору оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019).

Згідно з п. 14.1 Договору оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019 договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Судом встановлено, що у квітні 2019 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави з вимогами до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування Рішення Київської міської ради вид 05.07.2018 №1136/5200 (справа №910/5201/19).

Позовні вимоги у справі №910/5201/19 обгрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ», будучи власником нерухомого майна (площею 12,9 кв.м.), яке знаходиться на земельній ділянці по вул. Бродівська, 81-п у Голосіївському районі міста Києва, незаконно отримало за рішенням Київради № 1136/5200 від 05.07.2018 в оренду земельну ділянку територіальної громади міста Києва площею 0,5297 га (кадастровий номер: 8000000000:90:439:0019) для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу. В обгрунтування своїх вимог прокурор вказав, що площа земельної ділянки, наданої відповідачем в оренду, у 410 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване, а тому право користування на іншу частину земельної ділянки (вільну від нерухомого майна) могло набуватись лише на конкурентних засадах. Також вказав, що попередній власник даної земельної ділянки (Гарбуз А .М. ) не оформив право власності на неї, тому до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» не могло перейти право користування даною земельною ділянкою у порядку, визначеному ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. Окрім усього прокурор зазначив, що проект землеустрою Гарбуза А.М., затверджений Київрадою спірним рішенням, не містить даних, що площа земельної ділянки була визначена з урахуванням державних будівельних та санітарних норм. У позові, посилаючись на ст.ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України, прокурор просив визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 1136/5200 від 05.07.2018 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на вул. Бродівська, 81-п у Голосіївському районі міста Києва».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі №910/5201/19 відмовлено у задоволенні позову Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі №910/5201/19 скасовано; визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради № 1136/5200 від 05.07.2018 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на вул. Бродівська, 81-п у Голосіївському районі міста Києва».

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі №910/5201/19 залишено без змін.

Звертаючись з даним позовом до суду, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури вказує на те, що рішення Київської міської ради № 1136/5200 від 05.07.2018 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на вул. Бродівська, 81-п у Голосіївському районі міста Києва» визнано незаконним та скасовано.

Оскільки підставою для укладення Договору оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019 було саме вказане рішення Київської міської ради, яке визнано судом незаконним та скасовано, договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (РЖ V. Ргапсе) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійсненні процесуальних прав позивача.

У п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 79 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Згідно з п. 80 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до п. 81 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

За ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, у тому числі на землю. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Враховуючи викладене, Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста, уповноваженим діяти від імені територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання земель комунальної власності.

В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Як зазначає прокурор, спірний договір оренди землі укладено на виконання незаконного рішення органу місцевого самоврядування поза конкурентними засадами.

Згідно ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Конкурентний спосіб передачі земельних ділянок є ефективним інститутом державного регулювання земельних відносин та застосовується з метою отримання максимально вигідного для територіальної громади та держави результату і залучення додаткових коштів до бюджету.

Укладення спірного договору оренди земельної ділянки без проведення земельних торгів порушує інтереси держави, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою міста максимально великий розмір орендної плати за використання земельної ділянки у разі продажу права оренди на конкурентних засадах.

Отримані за результатами аукціону додаткові кошти можливо було б спрямувати на фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв`язку, розвитку освіти та медичного обслуговування, вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з бюджету.

Наповненість та збільшення бюджету, у тому числі місцевого як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільної економіки держави.

Таким чином, за твердженням прокурора, оскаржуваним договором оренди, укладеним на виконання незаконного рішення Київської міської ради, передано спірну земельну ділянку в оренду без проведення торгів чим порушено інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом, що утруднює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій.

У вказаному випадку, інтерес держави також полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель. При цьому, інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, що відповідає змісту ст. З Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17).

Наведене беззаперечно свідчить про порушення державних та суспільних інтересів, оскільки спірний договір оренди землі укладений з порушенням законодавства та позбавляє територіальну громаду міста Києва можливості отримати максимально вигідний результат та залучити додаткові кошти до бюджету у разі продажу права оренди землі на аукціоні.

Виконання субсидіарної ролі щодо заміни відповідного органу, який неналежно здійснює захист інтересів держави, є конституційним обов`язком прокурора вживати заходів щоб інтереси держави не залишалися незахищеними.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18.

Правомочності власника землі на території міста Києва від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада, яка відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України наділена державою повноваженнями щодо здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

В силу положень ст. 187 Земельного кодексу України, Київська міська рада як власник комунальної землі у місті Києві має здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель в обсязі, визначеному законом, та, відповідно, своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства.

Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Київська міська рада, як власник земельної ділянки, зобов`язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління довіреним їй комунальним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження, а у випадку порушення іншими особами права класності територіальної громади - невідкладно реагувати.

Як зазначає прокурор, Київська міська рада знала про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору оренди землі, однак свідомо не здійснює захист інтересів держави, хоча усвідомлює їх порушення та має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Так, про факт незаконності рішення Київради від 05.07.2018 про передачу ТОВ «Енерджі-ВМ» спірної земельної ділянки, на виконання якого було укладено договір оренди землі від 28.12.2019, Київська міська рада була обізнана з моменту прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі № 910/5201/19, у якій орган місцевого самоврядування був відповідачем.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Київська міська прокуратура у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомляла Київську міську раду та Департамент земельних ресурсів (КМДА) листами від 25.07.2022 № 15/1-438вих-22 та №15/1-439вих-22 про порушення вимог законодавства при укладенні спірного договору оренди землі, однак жодних належних заходів, у тому числі цивільно-правового характеру, Київської міською радою до цього часу не вжито, що вбачається з листа Департаменту земельних ресурсів від 01.08.2022 №05716-9502, наданого, у том числі за дорученням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, у відповідь на вказані листи прокуратури.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура повідомляла Київську міську раду про намір звернутися до господарського суду міста Києва з вказаним позовом в інтересах держави.

Отже, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених прав та інтересів держави.

Проте, Київська міська рада достеменно знаючи про порушення вимог законодавства при укладенні договору оренди від 28.12.2019, з позовом про визнання його недійсним, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди за ТОВ «Енерджі-ВМ» та повернення земельної ділянки територіальній громаді, до суду не звернулась, що свідчить про неналежне здійснення вказаним органом своїх повноважень по захисту державних інтересів.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що Першим заступником керівника Київської міської прокуратури обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначають, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (підпункт 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Суд зазначає, що за приписами ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування(ст. 116 Земельного кодексу України).

Положеннями ст. 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок в користування.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За частинами першою, другою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.

Таким чином, правомочності власника землі на території міста Києва від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада, яка відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України наділена державою повноваженнями щодо здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Оскільки відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, а рішення Київської міської ради №1136/5200 від 05.07.2018 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на вул. Бродівська, 81-п у Голосіївському районі міста Києва» було визнано незаконним та скасовано постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі №910/5201/19, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022, суд дійшов висновку щодо відсутності підстави для передачі в оренду відповідачу спірної земельної ділянки (з огляду на відсутність рішення власника щодо її передачі в оренду).

За наведених обставин, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

У розділі 7 Договору оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019 сторонами визначено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому, порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

Відповідно до п. 8.4 Договору оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019 орендар зобов`язаний повернути земельну ділянку орендодавцю у стані, придатному для її подальшого використання, після припинення дії цього договору.

З огляду на встановлені судом обставини щодо відсутності правових підстав користування відповідачем спірною земельною ділянкою (у зв`язку з визнанням недійсним рішення Київської міської ради, за яким земельна ділянка була передана відповідачу, та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки), суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради про зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді міста Києва спірної земельної ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому відповідач отримав її в оренду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

У ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказано, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Також, згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Як вказав прокурор у позовній заяві, на підставі Договору оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. було прийнято рішення №50538070 від 28.12.2019 про державну реєстрацію за відповідачем права оренди спірної земельної ділянки.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки №555 від 28.12.2019, який був підставою для державної реєстрації права користування (оренди) земельної ділянки за відповідачем, позовні вимоги прокурора про скасування рішення державного реєстратора, індексний номер 50538070 від 28.12.2019, про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» права оренди земельної ділянки площею 0,5297 га (кадастровий номер 8000000000:90:439:0019) на вул. Бродівській, 81-п у Голосіївському районі міста Києва, також підлягають задоволенню.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 226, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,5297 га (кадастровий номер 8000000000:90:439:0019) на вул. Бродівській, 81-п у Голосіївському районі міста Києва, укладений 28.12.2019 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований в реєстрі за №555.

3. Скасувати рішення державного реєстратора, індексний номер 50538070 від 28.12.2019, про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» права оренди земельної ділянки площею 0,5297 га (кадастровий номер 8000000000:90:439:0019) на вул. Бродівській, 81-п у Голосіївському районі міста Києва, припинивши вказане право.

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» (04053, м. Київ, вул. Січових стрільців, буд. 37-41, поверх 6; ідентифікаційний код: 39584862) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) земельну ділянку площею 0,5297 га (кадастровий номер 8000000000:90:439:0019) на вул. Бродівській, 81-п у Голосіївському районі міста Києва у стані не гіршому порівняно з тим, в якому товариство одержало її в оренду.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» (04053, м. Київ, вул. Січових стрільців, буд. 37-41, поверх 6; ідентифікаційний код: 39584862) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код: 02910019) судовий збір у розмірі 7443 (сім тисяч чотириста сорок три) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 24.11.2022.

Суддя О.М. Спичак