Рішення

від 23.11.2022 по справі 918/832/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2022 р. м. РівнеСправа № 918/832/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГ "БРЕНД"

до відповідача: Приватного підприємства "ІБК "ДЕДАЛ"

про: стягнення 48 520,21 грн

секретар судового засідання: С.Коваль;

представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОПИС СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВГ "БРЕНД" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "ІБК "ДЕДАЛ" про стягнення 48 520,21 грн, з яких: 26 080,00 грн заборгованість, 12 256,15 грн пеня, 1 890,62 грн проценти за користування чужими коштами та 8 293,44 грн інфляційних втрат.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у відповідності до договору про відступлення права вимоги від 26 лютого 2021 року первісний кредитор - ТОВ "Теплосервіс Волинь" відступив новому кредитору - ТОВ "Виробнича група "БРЕНД" право вимоги згідно із умовами договору поставки №25072019/ТСВ від 25 липня 2019 року, який укладений між ТОВ "Теплосервіс Волинь" та ПП "ІБК "Дедал". На підставі вказаного договору ТОВ "Виробнича група "БРЕНД" набуло право вимоги до відповідача за договором поставки №25072019/ТСВ від 25 липня 2019 року в сумі 26 080,00 грн.

У зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 12 256,15 грн пені, 1 890,62 грн відсотків річних та 8 293,44 грн інфляційних втрат.

Відзиву на позовну заяву з відображенням своїх правової позиції відповідач суду не надав.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 13 жовтня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 08 листопада 2022 року.

Ухвалою суду від 08 листопада 2022 року розгляд справи відкладено на 22 листопада 2022 року.

В судове засідання представники сторін не з`явились.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

25 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс Волинь" та Приватним підприємством "ІБК "Дедал" (покупець/відповідач) було укладено договорі поставки №25072019/ТСВ, відповідно до предмету якого, постачальник зобов`язується виготовити та здійснити поставку (продаж) покупцю деталей згідно із технічною документацією та/або зразків покупця (надалі "товар") у власність (повне господарське відання) покупця окремими партіями, відповідно до погодженого сторонами замовлення, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Згідно з умовами пункту 6.2. договору, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 3 (трьох) календарних днів з дати підписання сторонами цього замовлення на умовах: 70% - попередньої оплати за товар; 20% - на момент відвантаження товару (або повідомлення покупця про готовність товару на електронну адресу; 10% - остаточний розрахунок проводиться покупцем протягом 5-ти банківських днів після підписання видаткової накладної уповноваженими представниками сторін.

Згідно із видатковою накладною №28 від 07 квітня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс Волинь" поставило Приватному підприємству "ІБК "Дедал" товар за договором №25072019/ТСВ на загальну суму 36 080,00 грн.

26 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс Волинь" та позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича група "БРЕНД") було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до предмету якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору щодо сплати останньому заборгованості, що виникла внаслідок виконання ним господарського договору, а саме: договору поставки №25072019/ТСВ від 25 липня 2019 року (надалі іменується - "основний договір"), який укладений між первісним кредитором та Приватним підприємством "ІБК "ДЕДАЛ" (надалі іменується - "боржник").

Згідно з умовами пункту 1.2. договору про відступлення права вимоги, заборгованість боржника перед первісним кредитором, право вимоги якої за цим договором відступається новому кредиторові і переходить до останнього, складає 26 080,00 (двадцять шість тисяч вісімдесят гривень 00 копійок) гривень.

Пунктами 1.3, 1.4. договору про відступлення права вимоги встановлено, що за цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів в розмірі, визначеному в п.1.2 цього договору.

До нового кредитора не переходить право на стягнення штрафних санкцій за порушення основного договору боржником.

Відповідно до пункту 3.2. договору про відступлення права вимоги, з моменту набрання чинності цим договором, незалежно від виконання боржником його обов`язків перед новим кредитором, у первісного кредитора виникає право вимоги до нового кредитора щодо сплати останнім ціни договору у розмірі визначеному в. п.2.1., а новий кредитор зобов`язаний виконати таку вимогу на користь первісного кредитора не пізніше 01 березня 2021 року шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок первісного кредитора.

04 березня 2021 року первісний кредитор направив боржнику повідомлення про відступлення права вимоги від 26 лютого 2021 року.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються правочину щодо поставки товару а також відступлення права вимоги. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права щодо стягнення з відповідача заборгованості обґрунтованими, оскільки позивач набув вимоги за договором про відступлення права вимоги, та з огляду на невиконання вимоги позивача про сплату заборгованості, права останнього є порушеними.

Як унормовано положеннями статті 11 ЦК України та статті 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з нормами статті 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами статті 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із фактичних обставин справи суд установив, що відповідач свої обов`язки з оплати поставлено товару належним чином не виконав.

Одним з основоположних принципів цивільного права є правова максима pacta sunt servanda (договори мають виконуватись). Цей принцип знайшов відображення в цивільному законодавстві: договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Також pacta sunt servanda, як один з основоположних цивільно-правових принципів, становить основу норм, що регулюють виконання господарських зобов`язань.

Так, у силу вимог положень статті 193 ГК України, які кореспондуються зі статтями 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Суд встановив, що станом на час звернення до суду з позовом заборгованість відповідача складала 26 080,00 грн, докази оплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Згідно з нормами статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За змістом статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Повідомлення боржника про заміну кредитора слід відрізняти від згоди боржника на таку заміну.

У цьому контексті варто звернути увагу на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 р. у справі № 910/14716/17, відповідно до якої законодавець відокремлює надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов`язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог. Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦКУ договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам ч. 1 ст. 516 ЦКУ.

Приписами статті 204 ЦК України, передбачено презумпцію правомірності правочину, а саме правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає, що права, які виникли на підставі правочину, не повинні порушуватися та ігноруватися.

Як унормовано у статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За відсутності доказів визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 26 лютого 2021 року (у даному випадку правочин відноситься до оспорюваних правочинів), у суду відсутні підстави ігнорувати та не враховувати умови договору про відступлення права вимоги від 26 лютого 2021 року.

З врахуванням наведеного, позивач набув право вимоги до боржника в сумі 26 080,00 грн., докази виконання зобов`язання відповідачем у вказаній частині відповідач суду не надав.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2022 року відповідача зобов`язано надати суду докази що стверджують розрахунки за договором поставки №25072019/ТВС від 25 липня 2019 року.

Відповідачем вказані вимоги ухвали суду не виконано.

Позивач вказує, що 23 квітня 2021 року направив відповідачу вимогу (від 15.04.2021 року) про сплату заборгованості в сумі 26 080,00 грн.

Водночас суд зауважує, що вказана вимога була направлена не на юридичну адресу відповідача, при цьому докази вручення відповідачу вказаної вимоги матеріали справи не містять. Поштове відправлення за номером, що міститься на поштовій накладній не відстежується, отже в суду відсутні правові підстави вважати заяву позивача від 15 квітня 2021 року пред`явленою вимогою про сплату заборгованості.

26 липня 2022 року позивач направив відповідачу претензію про сплату боргу в розмірі 26 080,00 грн, вказана претензія відправлена ТОВ "ІБК "Дедал", та вручена відповідачу 28 липня 2022 року, що стверджується відомостями з трекінгу відстеження поштового направлення АТ "Укрпошта".

Звертаючись з позовом до суду позивач просить суд стягнути з відповідача 12 256,15 грн пені.

Згідно з визначенням статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що відповідач порушив договірне зобов`язання, зокрема допустив порушення строків оплати за товар поставлений згідно з умовами договору.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Як зазначено в статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частини 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (штраф, пеня) необхідно застосовувати положення глави 26 ГК України.

Згідно зі статтею 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 1 статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з визначенням статті 546 ЦК України, неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вичиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За положеннями ГК України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

З аналізу положень статті 231 ГК України можна зробити висновок, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а тому не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Аналогічні правові висновки наводить Верховний Суд у своїй постанові від 10 грудня 2019 року по справі № 904/4156/18.

Суд підкреслює, що умови укладеного договору про відступлення права вимоги в імперативному порядку встановлюють, що до нового кредитора не переходить право вимоги на стягнення штрафних санкцій за порушення основного договору (пункт 1.4. договору).

Таким чином, підстави для нарахування неустойки у вигляді пені в даному випадку відсутні, а позовні вимоги про стягнення 12 256,15 грн пені є такими, що не можуть бути задоволені.

Згідно із положеннями статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач за період з 12 квітня 2020 року по 06 жовтня 2022 року нарахував відповідачу 1 890,62 грн 3% річних та з 12 квітня 2020 року по 30 вересня 2022 року 8 293,44 грн інфляційних втрат, а проте умовами договору поставки передбачено, що остаточний розрахунок проводиться протягом 5 банківських днів.

Банківський день - період робочого часу банку, протягом якого проводяться розрахункові операції з клієнтами банку і позначаються (датуються) цим числом.

У системі електронних платежів Національного банку України банківський день позначається календарною датою як проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, пов`язані з проведенням міжбанківських електронних розрахункових документів через систему електронних платежів Національного банку України, за умови, що підсумки розрахунків за цими документами відображаються на кореспондентських рахунках банків (філій) у територіальному управлінні на ту саму дату.

Таким чином, останнім днем для здійснення оплати поставленого товару є 14 квітня 2020 року.

За розрахунком суду заявлена до стягнення сума інфляційних втрат та 3% річних не перевищує належних до оплати відповідачем розмірів втрат від інфляції та процентів за період з 15 квітня 2020 року по 30 вересня 2022 року, а отже такі вимоги є обґрунтованими.

З врахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення 8 293,44 грн інфляційних втрат та 1 890,62 грн 3 % річних мають бути задоволені.

В даному випадку судом ураховано правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

На думку суду, встановлені обставини щодо невиконання відповідачем зобов`язань з оплати наявного боргу, що свідчить про порушення відповідачем прав позивача.

Суд погоджується з аргументами позивача стосовно обґрунтованості позовних вимог про стягнення 26 080,00 грн заборгованості, 8 293,44 грн інфляційних втрат та 1 890,62 грн 3 % річних.

Водночас в задоволенні позову в частині вимог про стягнення 12 256,15 грн пені необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З врахуванням наведеного, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 854,30 грн покладаються на відповідача, решта 626,70 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ІБК "ДЕДАЛ" (35612, Рівненська область, Дебенський район, с.Варковичі, вул. Шевченка 36, код ЄДРПОУ 35505111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГ "БРЕНД" (45750, Волинська область, Луцький район, смт. Сенкевичівка, вул. Гагаріна 5, код ЄДРПОУ 38176387) 26 080 (двадцять шість тисяч вісімдесят) грн 00 коп. заборгованості, 8 293 (вісім тисяч двісті дев`яносто три) грн 44 коп. інфляційних втрат, 1 890 (одна тисяча вісімсот дев`яносто) грн 62 коп. три відсотки річних та 1 854 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят чотири) грн 30 коп. судового збору.

3. У задоволенні позову про стягнення 12 256,15 грн. пені відмовити.

4. Судові витрати у вигляді 626,70 грн судового збору покласти на позивача.

Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "ВГ "БРЕНД" (45750, Волинська область, Луцький район, смт. Сенкевичівка, вул. Гагаріна 5, код ЄДРПОУ 38176387).

Відповідач (Боржник): Приватне підприємство "ІБК "ДЕДАЛ" (35612, Рівненська область, Дебенський район, с.Варковичі, вул. Шевченка 36, код ЄДРПОУ 35505111).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Суддя А.Качур