Рішення
від 16.11.2022 по справі 336/1439/22
ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа №336/1439/22

Провадження №2/336/2843/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С., за участю секретаря судового засідання Бублій Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОФІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

за участю відповідачки - ОСОБА_1 , -

встановив:

Представник позивача - адвокат Мартиненко В.В. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій після уточнення, просив стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором № L01.210.72311 від 29.06.2016 у сумі 44 803,90 грн., що складається з: заборгованості за основним боргом - 15 379,89 грн., заборгованості за нарахованими та несплаченими відтоками - 13 328,94 грн., заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями - 10 822,50 грн., заборгованості 3% річних за користування кредитом - 12 79,91 грн. та заборгованості за інфляційними витратами - 3 992,66 грн.

Позов обґрунтовує тим, що 29.06.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №L01.210.72311, відповідно до якого відповідачка отримала кредит (грошові кошти) на поточні потреби у сумі 16714,00 гривень, включаючи витрати на страховий платіж, зі сплатою відсотків за користування кредиту у розмірі 22,0000% річних від залишкової суми кредиту, сплатою плати за кредитне обслуговування щомісячно у розмірі 1,7500% від початкової суми кредиту, строком дії договору 92 місяця (до 28.02.2024) та щомісячним ануїтетним погашенням кредиту у сумі 669,86 гривень (останній платіж 28.02.24 - 790,64 гривні), до якого входили: тіло кредиту, відсотки та щомісячна комісія у сумі 292,50 гривні. ОСОБА_1 отримала примірник оригіналу договору та додатку до нього (Графік щомісячних внесків).Цього ж дня між сторонами було укладено Договір добровільного страхування життя № НПБ130801 від 23.05.2014, об`єктом страхування якого є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов`язані з життям застрахованої особи. 03.12.2020 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» було укладено договір факторингу №12/90, відповідно до умов якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Профіт Капітал» за плату право грошової вимоги в тому числі до ОСОБА_1 у сумі 39 531,33 грн., з яких: заборгованість за основним боргом - 15 379,89 грн., заборгованість за відсотками - 13 328,94 грн., заборгованість за комісіями - 10 822,50 грн. Посилаючись на викладене вище, а також на те, що згідно з кредитним договором ОСОБА_1 зобов`язувалася повернути кошти та виконати інші зобов`язання за кредитом в повному обсязі у строки і на умовах, визначених договором, а також те, що направлена на адресу відповідачки 30.11.2021 досудова вимога № 115/2021 про дострокове стягнення заборгованості, залишена останньою без виконання, позивач вимушений звернутись з відповідним позовом до суду, в якому окрім заборгованості просить стягнути з відповідачки понесені судові витрати у вигляду сплаченого судового збору у сумі 2 481,00 грн. та витрат на правничу допомогу у сумі 2 000 грн.

Ухвалою суду від 11.03.2022 відкрито провадження по справі, справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

15.04.2022 відповідачкою отримана ухвала про відкриття провадження, позов з додатками.

27.04.2022 відповідачка подала заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку з введенням дії військового стану. В заяві просила подовжити строк для надання відзиву на позов та звернення за юридичною допомогою.

27.04.2022 судове засідання відкладено, у зв`язку з неявкою сторін.

23.05.2022 відповідачка подала заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку з направленням на адресу позивача відзиву та надання терміну для відповіді на відзив.

23.05.2022 ОСОБА_1 подала заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначила, що оскільки відповідно до довідки-повідомлення до Заяви про приєднання до публічного кредитного договору, повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом визначене періодичними щомісячними платежами, то враховуючи правову позицію Верховного Суду України у справі №6-31цс 15, у позивача виникло право вимагати повернення кредиту у 2017 році, а тому саме з цього періоду має рахуватися строк позовної давності щодо повернення кредиту в цілому. Строк позовної давності сплив 01.07.2020, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Станом на 23.05.2022 відзив на позов подано не було.

23.05.2022 судове засідання відкладено, у зв`язку з неявкою сторін.

14.06.2022 надійшов уточнений позов, в якому було виправлено описку в написанні дати укладення договору між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 . В іншому позовні вимоги, їх обґрунтування та підстави стягнення, позивачем уточнені/змінені не були.

17.06.2022 ОСОБА_1 подала заяву про відкладення розгляду справи для підготовки відзиву на уточнену позовну заяву. В заяві зазначила, що уточнений позов нею був отриманий (без додатків) лише 11.06.2022.

17.06.2022 судове засідання відкладено, у зв`язку з неявкою сторін.

01.07.2022 на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_1 , направлений шляхом поштового відправлення від 27.06.2022.

У відзиві ОСОБА_1 просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем для звернення до суду з вимогою про повне стягнення заборгованості, не дотримано досудового врегулювання. У Додатковій угоді до кредитного договору, укладеній 29.06.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та нею зазначено, що кредит надається на 92 місяці. Згідно графіку платежів останній платіж повинен бути сплачений 28.02.2024, тобто строк повного погашення кредиту ще не настав. Суд, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц, встановивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. Враховуючи, що право кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договорам, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було завчасно направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а відповідачем така вимога була отримана. Таким чином, звернення до суду із позовом є передчасним. В обґрунтування наявності саме у позивача права вимоги за кредитним договором від 29.06.2016, укладеним між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , позивач зазначає про наявність та повне виконання договору факторингу від 03.12.2020, укладеного між ним та ПАТ «Ідея Банк», оскільки ТОВ «ФК «Профіт Капітал» не виконало вимоги п.5.3 Договору, відповідно до якого воно повинно було повідомити кожного боржника про відступлення прав вимог протягом 10 днів. Жодного повідомлення щодо відступлення права вимоги договору факторингу від 03.12.2020, укладеного між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» вона не отримувала і про наявність зазначеного договору дізналась тільки після отримання позовної заяви. Позивачем не надано (не долучено до матеріалів справи) доказів укладення договору споживчого кредиту у письмовій формі, що є порушенням ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно п. 5 (Графік щомісячних платежів) Додаткової угоди від 29.06.2016 укладеного між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 банк встановив комісію за обслуговування кредитної заборгованості, яку позичальник повинна була сплачувати щомісячно в визначені терміни та розмірах. Відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю заборонялося встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, а тому умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Крім того, за змістом статей 11.18 Закону України «Про захист прав споживачів», банк не мав права включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. ОСОБА_1 зазначила, що положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту були несправедливими, що є підставою для визнання їх недійсними. До того ж, відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, банки не мали права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на їх користь за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Таким, чином умова кредитного договору, щодо обов`язку сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною з моменту укладення договору, а позовна вимоги щодо стягнення комісій є безпідставною. На підтвердження суми заборгованості наявної у ОСОБА_1 перед ПАТ «Ідея Банк» за кредитним договором від 29.06.2016, позивач надав неправдиву інформацію, оскільки в доданому до позовної заяви розрахунку не зазначені квитанції від 20.01.2017 на суму 630,00 гривень та квитанції від 01.12.2016 на суму 675,00 гривень. Оскільки у розрахунку заборгованості, доданому позивачем до позовної заяви не враховано вказані платежі, та цей розрахунок не може бути визнано належним доказом, а відтак і розмір заборгованості у зазначеній в розрахунку сумі є не доведеним. Також, позивачем заявлені позовні вимоги після спливу строків позовної давності, про що було подано заяву в порядку ч.3 ст. 267 ЦК України про застосування строків позовної давності.

До відзиву долучено докази його направлення на адресу відповідача та суду, датовані 27.06.2022.

25.07.2022 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник позивача просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що досудове врегулювання спору між ним та відповідачкою відбувалось шляхом направлення на адресу останньої досудової вимоги щодо дострокового стягнення заборгованості, за № 115/2021 від 30.11.2021 року (трек номер № 0209425618420, не отримано адресатом). Досудова вимога була направлена з описом цінного листа засобом поштового зв`язку «Укрпошта». Проте, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. ОСОБА_1 дійсно досудову вимогу не отримала, але це в силу ст.612 ЦК України не є підставою для звільнення її від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань. 29.06.2016 відповідачка власноручно підписала заяву про приєднання до публічного кредитного договору, відповідно до п. 10.30 якого, Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту (наданих Траншів), сплати процентів, плати за обслуговування кредитної заборгованості, відшкодування збитків, а Клієнт, у свою чергу, зобов`язаний на вимогу Банку достроково виконати зазначені грошові зобов`язання за наступних умов: 1) якщо Клієнт порушив терміни сплати щомісячних платежів більш, ніж на 1 (один) календарний місяць; 2) встановлення недостовірності інформації чи документів, наданих Клієнтом Банку відповідно до цього Договору, та/або приховування Клієнтом важливої інформації про свій фінансовий або правовий стан, яка могла значним чином вплинути на прийняття Банком рішення про кредитування; 3) надання поруки, застави за грошовими зобов`язаннями інших позичальників (боржників) без згоди Банку; 4) за наявності такого, що набуло законної сили, рішення суду або іншого уповноваженого органу, виконання якого істотно ускладнює або унеможливлює розпорядження Клієнтом належним йому майном; 5) невиконання або неналежного виконання Клієнтом будь-якої іншої умови цього Договору. Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Отже, досудове врегулювання спору відбувалось згідно до норм чинного законодавства. Досудова вимога булла надіслана відповідачці 30.11.2021. Щодо повідомлення відповідачку про відступлення прав вимоги за спірним кредитним договором, то відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі №1507/2772/12, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про зміну кредитора за умови невиконання боржником грошового зобов`язання, не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань, які на користь первісного кредитора боржник не виконав також. ОСОБА_1 досудову вимогу про дострокове повернення боргу було надіслано 30.11.2021, в ній була вказана інформація про відступлення права вимоги АТ «Ідея Банк» ТОВ «ФК «Профіт Капітал». До того ж, починаючи з 23.05.2022 , відповідачка була обізнана про договір факторингу, але погашення заборгованості ні на рахунок АТ «Ідея Банк», ні на рахунок ТОВ «ФК «Профіт Капітал» не здійснювала. Щодо укладення договору та нарахування комісій у відповіді на відзив зазначено, що ОСОБА_1 29.06.2016 шляхом підписання Заяви про приєднання до Публічного кредитного договору, Додаткової угоди № L01.210.72311/1 до Кредитного договору № L01.210.72311 від 29.06.2016 , 29.06.2016 уклала відповідний Кредитний договір. Пунктом 1.7. Додаткової угоди № L01.210.72311/1, який було власноручно підписано відповідачкою, передбачено, що Позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 92 щомісячних внесках включно до 1 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів. Платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок № НОМЕР_1 в Банку, МФО 336310, з якого проводиться погашення заборгованості за договором у такій черговості: 1) для оплати прострочених процентів, простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості; 2) для плати простроченої заборгованості по кредиту; 3) для погашення строкових процентів та строкової плати за обслуговування кредитної заборгованості; 4) для погашення строкової заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій (пені) згідно п. 3.3.1. Кредитного договору, 6) погашення іншої заборгованості. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно має право встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за надані ним послуги. Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір від 29.06.2016 був укладений відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, оскільки він підписаний обома сторонами. Також, ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови щодо предмету договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Після укладення договору, ОСОБА_1 виконувала його умови та покладені на неї договірні зобов`язання, сплачуючи тіло кредиту, відсотки та комісію, що свідчить про свідоме визнання нею умов договору, в тому числі умов, які вона оспорює (стягнення комісії). За умовами договору сторони погодили розмір щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості, що відображає відповідно до графіку щомісячних платежів, яка повинна сплачуватися протягом дії договору. Усі умови договору між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 були погоджені 29.06.2016. у тому числі і комісія передбачена в щомісячних платежах. Щодо строку позовної давності, зазначив, що згідно до п.1.2 Додаткової угоди, Банк надав кредит у день підписання угоди строком на 92 місяці. Датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок Позичальника, вказаний в п. 1.5. Додаткової угоди. Посилаючись на вимоги ст.ст. 526, 629, 1048, 1050 ЦК України, постанову Верховного Суду України від 06.11.2013 року в цивільній справі № 6-116 цс 13 та постанову Великої Палати ВС від 28 березня 2018 року у справі № 14-10 цс 18 зазначив, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання в праві заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами), що підлягає сплаті. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування починається після невиконання/неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором. Отже,строки позовної давності слід відраховувати окремо за кожним платежем згідно до графіку щомісячних платежів. Оскільки позивач подав позов в суд 28.01.2022, то строк позовної давності почав відраховуватись з 01.03.2019 по 01.12.2021 (30.11.2021 року направлення досудової вимоги, про дострокове виконання зобов`язання «зміна строку виконання зобов`язання») у даний період здійснювались нарахування всіх платежів, що визначені договором, а саме: Графіком щомісячних платежів, які в сукупності склали 22 775,24 гривень. У період з 01.01.2022 по 28.02.2024 зважаючи на ті обставини, що позивачем змінено строки виконання основного зобов`язання, за ОСОБА_1 виникає обов`язок здійснити повернення усіх несплачених платежів, що мають виникнути в майбутньому достроково. При цьому, позивачем не враховувались відсотки та комісія. За вказаний період ОСОБА_1 зобов`язана повернути тіло кредиту у сумі 8 054,99 грн., окрім цього відповідно до розрахунку 3% річних та інфляційних витрат у зв`язку з неповерненням повинна сплатити 4 112,02 грн. Загалом відповідачка має сплатити позивачу заборгованість у сумі 34 942,55 грн. = (22 775,24+8 054,99+4 112,02), як суму нараховану відповідно до графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

26.07.2022 відповідачкою подано заяву про відкладення розгляду справи для ознайомлення з відповіддю на відзив.

26.07.2022 судове засідання відкладено, у зв`язку з неявкою сторін.

05.08.2022 ОСОБА_1 подала заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначила, що посилання позивача на ст.612 ЦК України щодо належного досудового врегулювання спору, є неправильним, оскільки вказані норми закону передбачають право кредитора вимагати дострокового повернення кредиту, але не передбачають, що для належного досудового врегулювання кредитору достатньо тільки направити досудову вимогу. Оскільки кредит брався з метою задоволення особистих економічних та побутових потреб, кредитування здійснювалось на споживчі потреби, то до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство щодо захисту прав споживачів. Посилаючись на висновок у рішенні Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, зауважила, що оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було завчасно направлені вимоги про дострокове повернення кредитів, а відповідачем такі вимоги було отримано, то у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором. Таким чином, звернення до суду із позовом є передчасним. Також, позивачем було порушено вимоги п. 5.3 Договору факторингу та ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування», а саме не повідомлено боржника протягом 10 днів з дня укладення Договору факторингу про зміну кредитора. Крім того, посилаючись на ст.ст.215, 216 ЦК України та постанову Великої Палати Верховного Суду (Справа № 496/3134/19) від 13.07.2022, якою визнано нікчемними умови договору про надання споживчого кредиту, які містять обов`язок позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, зазначила, що п. 5 (Графік щомісячних платежів) Додаткової угоди від 29.06.2016, укладеного між нею та ПАТ «Ідея Банк», яким передбачено обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, визначені пунктом є нікчемним, а тому суд з власної ініціативи може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Крім того, позивачем фактично визнається, що у позовній заяві було зроблено розрахунок заборгованості поза межами позовної давності, оскільки у відповіді на відзив зазначено, що строк позовної давності почав відраховуватися з 01.03.2019 по 01.12.2021 і сума заборгованості за цей період складає 22 777,24 грн. Позивачем в порушення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не доведено, що Договір про надання споживчого кредиту від 29.06.2016 було укладено у письмовій формі та один з оригіналів договору було передано споживачу, оскільки наданий позивачем текст договору не місить підпису сторін, дати його укладання або дати пропонування банківських послуг; позивач не надав доказів того, що Додаткова угода від 29.06.2016 укладена між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 має відношення саме до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем не є правильним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було завчасно направлені вимоги про дострокове повернення кредитів, а відповідачем такі вимоги було отримано (у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором). Згідно розрахунку, долученого до відповіді на відзив сума, яка повинна бути сплачена відповідачем, але повернення якої не прострочено на час подання позову до суду складає 8 054, 99 грн., таким чином, позовні вимоги щодо стягнення зазначеної суми є безпідставними. Оскільки умови Додаткової угоди від 29.06.2016, згідно якого передбачено обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним, то заборгованість слід перерахувати, шляхом вирахування із суми заборгованості суми комісії з дня укладення договору. Позивачем застосовується невірна формула для розрахунку суми 3% річних та індексу інфляції. Розраховуючи суму заборгованості, слід застосовувати строки позивної давності, у зв`язку з чим, заборгованість, яка повинна бути сплачена за кредитним договором становить 14 207,68 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту та відсотками - 1 2830, 24 грн. (за період з 01.03.2019 по 01.12.2021), 3% річних - 357,05 грн. (за період з 03.12.2020 по 01.01.2022) та інфляційні втрати - 1 020,38 грн. (за період з грудня 2020 року по листопад 2021 року).

24.08.2022 ОСОБА_1 подала заяву про відкладення розгляду справи для витребування від позивача детального розрахунку заборгованості, а також у АТ «Ідея Банк» довідки по всім транзакціям (платежам), здійснених нею в рахунок погашення заборгованості по спірному кредитному договору за період з 29.06.2016 по теперішній час.

24.08.2022 судове засідання відкладено, у зв`язку з неявкою сторін.

Ухвалою суду від 24.08.2022 заяву ОСОБА_1 задоволено та у позивача витребувано: детальний розрахунок заборгованості по Кредитному договору № L01.210.72311, укладеному 29.06.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 із зазначенням дати операції, сплаченої суми, дати погашення тіла кредиту, відсотків, інших нарахованих відповідно до умов Договору платежів, а також платежів, нарахованих за прострочення належного виконання умов Договору); остаточне уточнення позовних вимог з обґрунтуванням законності з їх зверненням. Також, у АТ «Ідея Банк» витребувано виписку по транзакціям (платежам) здійсненим ОСОБА_1 у відділеннях АТ «Ідея Банк» за період з 29.06.2016 по теперішній час із зазначенням дат та сум, коли нею були здійснені платежі в рахунок погашення заборгованості по Кредитному договору № L01.210.72311, укладеному 29.06.2016.

19.09.2022 представником позивача подані пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив стягнути з відповідачки на користь Товариства кредитну заборгованість у сумі 44803,90 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 2000 грн., а також судовий збір. В обґрунтовування зазначив, що досудове врегулювання спору між сторонами відбувалось шляхом направлення на адресу ОСОБА_1 досудової вимоги щодо дострокового стягнення заборгованості, за № 115/2021 від 30.11.2021 року (трек номер № 0209425618420, не отримано адресатом). Відповідно до постанови Верховного суду від 18.03.2021 (справа № 911/3142/19), направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Оскільки позивачем було витримано строк протягом 30 днів з дня направлення вимоги на адресу боржника, позивач лише 28.01.2022 направив позов до суду. Щодо правової допомоги, то між Товариством та адвокатським об`єднанням «Правовий діалог» 29.09.2021 було укладено договір про надання правової допомоги №28092021-1, відповідно до п.п. 1.1. якого, Об`єднання взяло на себе зобов`язання по наданню Клієнту за його зверненням на довгостроковій основі правової допомоги у відповідності з умовами цього договору, а Клієнт зобов`язався прийняти надану йому правову допомогу та здійснити її оплату у відповідності до п.3.1. Договору - 2 000,00 грн. Відповідно до Акту, вартість наданих послуг із правової допомоги склала 886 000,00 грн., в котрий відповідно включено правову допомогу до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № L01.210.72311 в розмірі 2 000,00 грн., що була сплачена Об`єднанню Товариством в повному обсязі, та підтверджується платіжним дорученням. На виконання ухвали суду про витребування доказів зазначив, що 20.10.2021 Адвокатським об`єднанням «Правовий діалог» для можливості реалізації захисту прав ТОВ «ФК «Профіт Капітал», шляхом стягнення заборгованості за Кредитними договорами (право вимоги за котрими перейшли до останнього за Договором факторингу) в судовому порядку, звернувся до АТ «ІДЕЯ БАНК» з вимогою надати (в тому числі) розрахунок заборгованості за Кредитним договором в період з дати видачі кредитних коштів до дати відступлення права вимоги за Договором факторингу, проте, Банк на виконання вимог адвокатського об`єднання, було надано розрахунок заборгованості, щодо ОСОБА_1 по Кредитному договору, котрий Позивачем додано до позовної заяви. Зважаючи на ті обставини, що ТОВ «ФК «Профіт Капітал» не здійснювало видачу кредитних коштів, так і не здійснювало нарахування заборгованості за Кредитним договором, як відповідно до вище зазначеного Договору факторингу до останнього перейшло тільки право вимоги за уже сформованим боргом по Кредитному договору, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» має можливість сформувати розрахунок заборгованості за Кредитним договором зважаючи на ту інформацію котра міститься в виписці по рахунку та самому Кредитному договору (Розділ «Графік Платежів»).

27.09.2022 представником АТ «Ідея банк» Трофімовою Л.А. на виконання ухвали суду від 24.08.2022 надано виписку за кредитним договором №L01.210.72311 від 29.06.2016.

10.10.2022 судове засідання, призначене на 09.30 год., відкладено, на підставі Наказу голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя №13 від 18.07.2022, у зв`язку з оголошенням у м. Запоріжжі з 06.46 години до 12.10 години повітряної тривоги.

01.11.2022 відповідачкою подане клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи та підготувати заперечення на пояснення позивача від 12.09.2022. Цього ж дня ОСОБА_1 була під особистий підпис ознайомлена з матеріалами справи.

01.11.2022 судове засідання відкладено у зв`язку з неявкою сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився. Позов містить посилання про розгляд справи за відсутності представника позивача, який позов підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги визнала лише частково у сумі 14 207,68 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту та відсотками - 12 830, 24 грн., 3% річних та інфляція - 1 377,44 грн. Пояснила, що платежі по погашенню кредиту здійснювала в різних відділеннях Банку, загалом 12 разів. Додала, що вона не пам`ятає, чи отримувала від Банка будь-які листи чи SMS-повідомлення. Зауважила, що Вимогу про дострокове повернення кредиту - не отримувала. Додала письмові пояснення, в яких зазначила, що позовні вимоги Товариства є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами, звернення до суду є передчасним без дотримання обов`язкового досудового врегулювання спору. Зазначила, що розрахунок, наданий позивачем не є належним доказом, оскільки банк не врахував платежі, які нею були сплачені відповідно до квитанцій від 20.01.2017 на суму 630,00 грн. та від 01.12.2016 на суму 675,00 грн. Посилання позивача на те, що «направлення листа рекомендованою кореспонденцією, на дійсну адресу, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника» є безпідставним, оскільки зазначені позивачем рішення Верховного суду та Касаційного господарського суду стосуються інших правовідносин, і навпаки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 (справа №638/13683/15-ц) зазначила, що у відповідача виникне обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором тільки тоді, коли будуть докази того, що позивачем було завчасно направлені вимоги про дострокове повернення кредиту, а відповідачем такі вимоги було отримано (аналогічні висновки у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.02.2022, справа № 755/11307/17). Щодо відшкодування витрат на правову допомогу зазначила, що позовні вимоги не містять конкретної орієнтовної суми витрат на правничу допомогу, до того ж, витрати стягуються пропорційно розміру задоволених вимог.

Вислухавши пояснення відповідачки, дослідивши позовну заяву, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно ч.ч.7,8 ст.178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ч.4 ст.179 ЦПК України передбачено, що відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Згідно п.1 ч.1ст.191 УПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Згідно ч.1 ст.199 ЦПК України, у строк, встановлений судом, позивач має право подати відповідь на відзив, а відповідач - заперечення.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч.ч. 1,2,6 ст. 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Так, згідно поштового повідомлення, відповідачкою ухвала про відкриття провадження та позов з додатками були отримані 15.04.2022, відтак, останнім днем подання відзиву на позов було 30.04.2022. Однак, відзив в зазначений термін подано не було.

Однак, доказів того, що ОСОБА_1 направлено відзив на позов, суду надано не було. Відзив на позов до суду не надходив.

17.06.2022 ОСОБА_1 подала заяву про відкладення розгляду справи для підготовки відзиву на уточнену позовну заяву, яку нею було отримано (без додатків) лише 11.06.2022. Доказів того, що ОСОБА_1 дійсно отримала уточнену позовну заяву саме 11.06.2022 надано не було. Крім того, поданий 14.06.2022 уточнений позов, містив уточнення тільки в даті укладення договору (виправлено описку в написанні дати укладення договору між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 ) в іншому позовні вимоги, їх обґрунтування та підстави стягнення, позивачем уточнені/змінені не були.

01.07.2022 на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_1 на уточнений позов, направлений шляхом поштового відправлення від 27.06.2022.

Вивчивши надані суду документи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до суду з заявами/клопотаннями про відкладення розгляду справи, як то для: надання часу на отримання юридичної консультації, підготування відзиву на позов, в подальшому на уточнений позов, підготування та надання заперечень, пояснень, ознайомлень з матеріалами справи, тощо. При цьому, відповідачкою не було надано відзив на первісний позов, як і не надано доказів направлення цього відзиву позивачу, як того вимагає законодавець. Також, ОСОБА_1 не надано доказів того, що уточнений позов, в якому було виправлено лише дату укладення кредитного договору, нею було отримано 11.06.2022, що дало їй змогу подати відзив в останній день строку (27.07.2022).

З огляду на вищевказане, суд вважає, що дії ОСОБА_1 мають ознаки недобросовісного користування наданими правами, зокрема правом на відкладення розгляду справи з метою уникнення цивільної відповідальності.

Крім того, клопотання ОСОБА_1 про продовження строку для надання відзиву від 27.04.2022 не містило ніякого обґрунтування причин пропуску строку його подання вчасно.

Верховний Суд наголошує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (ухвала Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 127/2897/13-ц).

Суд звертає увагу на те, що в своєму рішенні по справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що його безпосередньо стосуються, утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під зловживанням правом, як матеріальним, так і процесуальним, необхідно розуміти таке його використання, яке спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому ж позитивним регулятивним потенціалом, в тому числі, що суперечить принципу правової визначеності.

Вищевказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 неодноразово подаючи заяви/клопотання про відкладення розгляду справи, намагалася затягнути розгляд справи з метою перешкоджання ухваленню несприятливого для себе судового рішення, використовуючи надані процесуальні права всупереч інтересам забезпечення справедливого та неупередженого правосуддя у розумний строк.

За своїм значенням принцип диспозитивності не є абсолютним, тому він не може служити виправданням безпідставного здійснення процесуальних прав, не пов`язаних з метою реального захисту своїх інтересів у встановленому законом порядку.

Вказані дії, спрямовані на зловживання процесуальними правами, хоч і виглядають як дії, спрямовані на повне та всебічне дослідження обставин справи або захист порушеного права, однак по суті були спрямовані на деструктивність судового розгляду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Суд вважає, що вищевказані обставини та процесуальна поведінка особи, яка є відповідачкою по справі, протягом розгляду справи в суді дозволили суду прийти до висновку про наявність правових підстав щодо розгляду справи без чергового відкладення судового засідання.

Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі»№ 28249/95 від 19.06.2001 року, в п.53 якого зазначено, що «…право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави ...», тобто уникнення зловживання суб`єктами такими правами.

Відтак, оцінивши у сукупності дії ОСОБА_1 , а також враховуючи вимоги ЦПК України щодо подання у визначені ним строки документів, як доказів по справі, в обґрунтування своєї позиції, поданий 27.04.2022 ОСОБА_1 відзив, суд залишає без розгляду, оскільки його подано з порушенням строків, встановлених ухвалою суду від 11.03.2022 про відкриття провадження по справі, а доказів того, що відповідачкою надсилався відзив на позов, копію якого нею було отримано 15.04.2022 (відповідно до поштового повідомлення), ОСОБА_1 не надано. Поданий представником позивача 14.06.2022 уточнений позов містить в собі уточнення тільки в даті укладення договору, в іншому, позовні вимоги, обґрунтування та підстави звернення з позовом до суду, є аналогічні тим, що були подані позивачем 11.03.2022. Відтак, відзив поданий ОСОБА_1 на позовну заяву, подано з порушенням строку, встановленого судом.

Враховуючи порушення відповідачкою норм ч.7 ст.178 ЦПК України, суд дійшов висновку про залишення без розгляду відзиву на позовну заяву.

У зв`язку з тим, що судом поданий відповідачкою відзив залишено без розгляду, подані в подальшому відповідь на відзив від 25.07.2022 та заперечення на відповідь на відзив від 05.08.2022 суд під час вирішення справи також не бере до уваги.

Судом встановлено та перевірено матеріалами справи, що 29.06.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та відповідачкою ОСОБА_1 шляхом підписання Заяви про приєднання до Публічного кредитного договору та Додаткової угоди № L01.210.72311/1 було укладено кредитний договір № L01.210.72311.

Цього ж дня між Банком та відповідачкою було підписано заяву № L01.210.72311 на приєднання до договору добровільного страхування життя останньої.

Згідно з п. 1.1. Додаткової угоди, банк надав позичальниці кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 16 714,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності).

Відповідно до п. 1.2. Додаткової угоди, Банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 92 місяці. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника.

Згідно п. 1.3 Додаткової годи, за користування кредитом Позичальник сплачує проценти за ставкою 22,0000% річних від неповернутої суми кредиту. Процентна ставка є фіксованою і не може збільшуватись без попереднього повідомлення та погодження Позичальника.

Згідно з п.п 1.4, 1.5 Додаткової угоди, за обслуговування кредитної заборгованості Банком, позивальник сплачує фіксовану щомісячну плату в розмірі 17 500 % від початкової суми кредиту. Згідно постанови НБУ №168 від 10.05.2017, реальна річна процентна ставка складає 62,1031 №. Абсолютне значення подорожчання кредиту складає 45 033,9000 гривні. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення Позичальником грошових зобов`язань відповідно до п.1.7 Додаткової угоди.

Згідно п.1.6 Додаткової угоди, Банк відкриває Позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні в рамках пакету послуг «БПР «Стартовий»», що обслуговується на умовах Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Відповідно до п. 1.7 Додаткової угоди, Позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 92 щомісячних внесках включно до 1 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів. Платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок № НОМЕР_1 в Банку, МФО 336310, з якого проводиться погашення заборгованості за Договором у такій черговості: 1) для оплати прострочених процентів, простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості; 2) для оплати простроченої заборгованості по кредиту; 3) для погашення строкових процентів та строкової плати за обслуговування кредитної заборгованості; 4) для погашення строкової заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій (пені) згідно п 3.3.1. Кредитного Договору, 6) погашення іншої заборгованості.

Згідно п.2, ця Додаткова угода є невід`ємною частиною Кредитного договору.

Пунктом 5 Додаткової угоди встановлено Графік щомісячних платежів за кредитним договором, відповідно до якого починаючи з 01.08.2016 по 01.02.2024 Позичальниця повинна сплачувати Банку ануїтетними платежами грошові кошти (тіло кредиту, проценти та комісію) у сумі 669,86 гривень щомісячно, а останній платіж у сумі 790,64 гривень необхідно сплатити 28.02.2024.

Відповідно до п.4 Додаткової угоди, вона набирає чинності з моменту її підписання та діє до її припинення.

ОСОБА_1 своїм підписом підтвердила, що Оригінал Додаткової угоди №L01.210.72311/1 від 29.06.2016 до Кредитного договору № L01.210.72311 від 29.06.2016 одержаний нею (Позичальником) 29.06.2016 від ПАТ «Ідея Банк».

Відповідно до підписаної 29.06.2016 ОСОБА_1 . Довідки-повідомлення, позичальниця підтвердила, що кредитодавець ПАТ «Ідея Банк» 29.06.2016 до підписання кредитного договору, надав їй в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, а саме: а) кредитодавець: ПАТ «Ідея Банк» структурний підрозділ кредитодавця; б) умови кредитування, зокрема: 1) можлива сума кредиту: 16714.00 Грн.; 2) строк, на який кредит може бути одержаний: 92 місяці; 3) мету, для якої кредит може бути використаний на поточні потреби; 4) форми та види його забезпечення: застава придбаного за рахунок кредиту товару, без забезпечення (підкреслити необхідне); 5) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється: оцінка майна необов`язкова; 7) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача: готівкова (видача коштів з каси кредитодавця), безготівкова (переказ коштів на вказаний клієнтом рахунок одержувача (продавця товару); 8) тип процентної ставки: фіксована; 9) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування: 10) переваги - проценти нараховуються на залишок кредиту; 11) недоліки: мінімальний вік позичальника із довідкою про доходи 21р., без довідки про доходи 23р., аннуїтетна схема погашення, яка призводить до подорожчання кредиту; в) орієнтовна сукупна вартість кредиту складає 45033.9000 грн. з урахуванням: 1) процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, з також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, тощо); 2) варіанти погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги: щомісячне погашення згідно умов кредитного договору; 3) можливості та умови дострокового повернення кредиту: можливе дострокове повне погашення кредиту з попереднім повідомленням кредитодавця; г) інші умови, передбачені законодавством; д) база розрахунку платежів: залишок кредиту - для процентів; сума наданого кредиту - для комісій та щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості. Наведена вище інформація є їй доступною і зрозумілою.

29.06.2016 ОСОБА_1 підписавши заяву, приєдналася до Договору добровільного страхування життя № НПБ130801 від 23.05.2014.

Відповідно до Ордеру - розпорядження №1 Про видачу кредиту від 29.06.2016, ОСОБА_1 отримала від ПАТ «Ідея Банк» кошти у сумі 16 714,00 грн. за кредитним договором №L01.210.72311 від 29.06.2016.

Факт отримання грошових коштів не заперечувався відповідачкою.

На вимогу ухвали суду від 24.08.2022, АТ «Ідея Банк» надало виписку за кредитним договором L01.210.72311 від 29.06.2016, сформовану станом з 29.06.2016 по 16.09.2022. З виписки вбачається, що ОСОБА_1 у період з 02.08.2016 по 04.05.2017 періодично (12 разів) сплачувала щомісячні внески відповідно до графіку на погашення тіла кредиту, процентів та комісії на загальну суму 7 923,91 гривня.

Відповідачка в судовому засіданні не спростувала вказану у виписці інформацію та підтвердила, що нею дійсно 12 разів здійснювались платежі в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.

В силу статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 598, 599 ЦК України, зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, умовами кредитного договору є обов`язок кредитодавця надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Судом встановлено, що підписуючи 29.06.2016, Додаткову угоду L01.210.72311/1, Заяву про приєднання до Публічного кредитного договору, Довідку-повідомлення та Заяву на приєднання до договору добровільного страхування життя, а також здійснюючи періодично сплату встановлених вищевказаними договорами грошові кошти, ОСОБА_1 фактично погодилася з усіма істотними умовами Кредитного договору та виконувала їх.

Положеннями ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

03.12.2020 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір факторингу №12/90, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» передає (відступає) ТОВ «ФК «Профіт Капітал» за плату належні йому права вимоги та приймає належні АТ «Ідея Банк» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Частиною 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Проте, відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Тобто, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Отже, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором №L01.210.72311 від 29.06.2016 та Додатковою Угодою №L01.210.72311/1 від 29.06.2016.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №12/90 від 03.12.2020, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» набуло право вимоги до відповідачки у сумі 39531,33 гривня, з яких: 15379,89 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 13328,94 гривень - заборгованість за відсотками та 10822,50 гривні - заборгованість за комісією.

Відповідно до п.5.1 Договору факторингу, перехід від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» права вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання реєстру боржників.

Матеріали справи містять Досудову вимогу №15/2021 від 30.11.2021, яку ТОВ «ФК «Профіт Капітал» направило на адресу реєстрації ОСОБА_1 , яка згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя від 11.03.2022 не змінилася станом на день розгляду справи у суді.

У Вимозі зазначено, що 03.12.2020 відповідно до Договору факторингу №12/90, АТ «Ідея Банк» здійснило відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Профіт Капітал» за Кредитним договором №L01.210.72311 від 27.04.2017. Станом на 03.12.2020 сума заборгованості за Кредитним договором становить 39 531,33 гривня, яку необхідно сплатити протягом 30 календарних днів з дня одержання повідомлення такої вимоги.

З уточненого позову, вбачається, що в даному документі, помилково датою укладення договору зазначено 27.04.2017 замість правильного 29.06.2016.

Вказана обставина не оспорювалася в судовому засідання відповідачкою, яка лише зазначила, що вказану вимогу вона не отримувала.

Факт того, що ОСОБА_1 вказана вимога не була отримана зазначався у позові представником ТОВ «ФК «Профіт Капітал».

Разом з тим, матеріали справи містять Опис вкладення у цінний лист на ім`я відповідачки та копію реєстру відправки поштової кореспонденції, що свідчить про те, що позивачем були виконані вимоги законодавця, щодо обов`язкового досудового врегулювання спору перед тим, як звернутись з вказаним позовом до суду.

Згідно пункту 8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила), оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень належать: листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю. Положеннями п. 11 Правил визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Відповідно до п. 19 Правил, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. Тобто, до інших видів листів, крім листів з оголошеною цінністю, опис вкладення не передбачений.

Пунктом 61 Правил встановлено, що у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення, бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Пунктом 2 Правил визначено, що розрахунковий документ - це документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

Приписами ст. 13 Закону України «Про поштовий зв`язок» від 04.10.2001 № 2759-III передбачено порядок надання поштового зв`язку, зокрема, у абзаці 3 вказано, що у договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. У договорі, стороною якого є національний оператор зв`язку, укладеному у будь-якій формі, має міститися попередження про недопущення пересилання письмової кореспонденції, виконаної і розтиражованої друкарським способом, без вихідних даних (тираж, назва друкарні, номер замовлення та інше). За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв`язку.

Відповідно до п. 3.2.1.2 Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» 12.05.2006 за № 211, при прийманні листа (бандеролі) з оголошеною цінністю з описом вкладення працівник зв`язку звіряє вкладення з описом ф. 107, а також перевіряє відповідність місця призначення, найменування адресата та суми оголошеної цінності, зазначених на відправленні та примірнику опису, розписується на ньому і проставляє відбиток календарного штемпеля.

Проставлений на Описі відбиток календарного штемпеля не дає змоги точно встановити дату поштового відправлення, є зрозумілим лише те, що його було відправлено у грудні 2021 року.

Положеннями ст.612 ЦК України передбачено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», якщо Кредитодавець відповідно до Умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредит: у забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дні одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

З огляду на вищенаведене, ТОВ «Фінансової компанія «Профіт Капітал» направленням вимоги на адресу ОСОБА_1 вимагало від неї достроково повернути прострочену суму заборгованості за тілом кредиту, за відсотками, за комісією та інші належні до сплати платежі за цим Кредитним договором, у 30-тиденний термін з дня отримання вимоги, в порядку, передбаченому Кредитним договором.

26 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду постановою у справі №638/13683/15-ц дійшла висновку, що якщо кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника і кредитодавець звертається до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, не виконавши вимоги ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо направлення позичальнику повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, то у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині дострокового стягнення коштів.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Крім того, положеннями ст..16 Закону України «Про споживче кредитування», визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом забезпеченим іпотекою, та за споживчим на придбання житла - щонайменше на три календарних місяці, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

29.06.2016 ОСОБА_1 підписавши заяву про приєднання до публічного кредитного договору, погодилася з тим, що вона була ознайомлена з усіма істотними умовами кредитного договору. Так, відповідно до п.10.30 публічної пропозиції ПАТ «Ідея Банк» про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, плати за обслуговування кредитної заборгованості, відшкодування збитків, а Клієнт, у свою чергу, зобов`язаний на вимогу банку достроково виконати зазначені грошові зобов`язання за наступних підстав, зокрема: якщо Клієнт порушив терміни щомісячних платежів більш, ніж на 1 (один) календарний місяць.

ОСОБА_1 в судовому засіданні визнано, що нею умови кредитного договору виконувалися неналежним чином, у зв`язку з чим, вона мала заборгованість перед кредитодавцем станом на 30.11.2020.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що Вимога про дострокове повернення коштів за Кредитним договором була надіслана ОСОБА_1 без порушення чинного законодавства України, а тому з даного слідує, що Позивачем у зв`язку із неналежним виконанням умов договору і порядку визначеному Кредитним договором, Закону України «Про споживче кредитування» та ч.2 ст. 1050 ЦК України було змінено строки виконання основного зобов`язання, та відповідно у відповідачки станом на 01.01.2022 виник обов`язок повернути Товариству платежі, строк сплати яких ще не настав.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що діяла на момент укладення договору), договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що діяла на момент укладення договору), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачають зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що діяла на момент укладення договору) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

При укладенні 29.06.2016 року спірного Кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, строки повернення коштів, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Так, підписавши договір, позивач засвідчив, що він погодився з його умовами. Крім того, позичальник в подальшому виконував умови кредитного договору та сплачував кошти в рахунок погашення заборгованості, останній платіж у січня 2020 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України та згідно роз`яснень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ та визнання правочинів недійсним» від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхні малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Отже, правовою підставою визнання договору недійсним, є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Тобто порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність, а призводять до інших правових наслідків, передбачених законом.

Таким чином, підставою для визнання правочину (угоди) недійсним слугує невідповідність вимогам закону, а підставою розірвання правочину - договору - неналежне виконання або невиконання його умов чи умов, встановлених для такого договору законом.

Підписуючи договір, ОСОБА_1 чітко засвідчила факт ознайомлення з його умовами та дала свою згоду на отримання кредиту на цих умовах, при цьому вона не вбачала в діях відповідача порушень принципу рівності сторін та наявність несправедливих умов, по відношенню до неї як споживача.

Більше того, підписуючи кредитний договір № L01.210.72311 від 29.06.2016, Додаткову угоду та Довідку-повідомлення, ОСОБА_1 засвідчила факт ознайомлення її з його умовами та надала свою згоду на отримання послуги на цих умовах.

Відповідне повідомлення здійснене саме у письмовій формі, і такий письмовий доказ зазначеного факту є достатнім. Адже закон містить вимогу повідомити споживача про певні умови, але не містить вимоги підписання споживачем саме такого документа, у якому такі умови були би повністю викладені. У цьому контексті, крім іншого, відрізняються між собою поняття «умови, про які кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача перед укладенням кредитного договору» (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»), з однієї сторони, та поняття «істотні умови договору» (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»), з іншої сторони.

Таким чином, свобода договору визначає право громадян вступати чи утримуватись від вступу в будь-які договірні відносини. Суд констатує той факт, що укладення кредитного договору було волевияленням відповідачки. Тому, суд не може прийняти до уваги її доводи позивача, в тій частині, що даний кредитний договір був укладений з порушенням вимог ст. 203 ЦК України, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи, та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Також, відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що діяла на момент укладення договору) споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Проте, ОСОБА_1 не відмовлялася від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликала, і навіть не зверталася до кредитора за додатковими роз`ясненням положень договору ні до, ні під час, ні після його укладення, тобто не скористалася цим своїм правом.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що діяла на момент укладення договору) несправедливими є умови договору про встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Як встановлено судом, Банком надано відповідачці кредит (послугу) в повному обсязі в розмірі та на умовах, встановлених укладеним обома сторонами кредитним договором.

Відтак, оскільки ОСОБА_1 добровільно погодилася з відповідними умовами кредитного договору, виконувала його з моменту укладення, сплачуючи кредит, про що свідчать квитанції та виписки, вказаний кредитний договір не може бути визнаний недійсним.

Обравши способом захисту своїх прав визнання умов (пунктів) кредитного договору недійсними з підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, ОСОБА_1 з урахуванням принципу змагальності сторін зобов`язана була довести наявність правових та фактичних підстав для задоволення вимог, натомість належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину не надала.

Доводи ОСОБА_1 в частині несправедливості та суперечливості певних положень оспорюваного кредитного договору суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з її особистих суб`єктивних оцінок як боржника, зацікавленого у мінімізації своїх грошових зобов`язань. При цьому на час укладання договору ОСОБА_1 була згодна з його умовами та взяла на себе відповідні зобов`язання добровільно.

Згідно ч. 14 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Наведене свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно із п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 (далі - Правила), банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Згідно із п. 2.4 Правил Банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів (п. 2.5 Правил).

Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша -ні), - Закон України «Про захист прав споживачів» мав на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами укладуваного ним договору на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об`ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника - споживача. Дані вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Закон України «Про захист прав споживачів» ніяким чином не звільняв споживача (позичальника) від його обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.

До матеріалів справи позивачем долучено копію Додаткової угоди №L01.210.72311/1 від 29.06.2016 до Кредитного договору №L01.210.72311 від 29.06.2016, в якій під п. 5 міститься Графік щомісячних платежів.

п.п. 5.1 - щомісячні внески наведені у таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит та сплачуються на транзитний рахунок № НОМЕР_2 . Даний документ підписаний відповідачкою у декількох місцях, останній раз у графі «Оригінал Додаткової угоди №L01.210.72311/1 від 29.06.2016 до Кредитного договору №L01.210.72311 від 29.06.2016 одержаний Позичальником 29 червня 2016 р. від ПАТ «Ідея Банк».

З аналізу даного документу, можна дійти висновку, що він не є занадто громіздким, чи об`ємним, що могло б розглядатись як суттєва і об`єктивна перешкода у його вивченні споживачем; він не є незрозумілим чи заплутаним, чи викладеним складними сентенціями, чи викладеним у такий спосіб, що його не може зрозуміти звичайний споживач (особа без відповідного фаху і знань), розуміння даного документу потребує звичайного рівня інтелектуальних здібностей і не потребує фахових знань. Зокрема, в ньому наглядно, прозоро і зрозуміло прописано необхідні суттєві умови договору, який укладається, про суму кредиту, строки і порядок повернення, про процентну ставку і її розрахунки, визначені всі інші умови і наслідки невиконання умов договору, в ньому наведені розрахунки платежів, і крім того, в останньому розділі 6 Договору безпосередньо перед підписом позичальника, вказано суму щомісячного платежу та плату за обслуговування, тобто зміст вказаного договору відповідає вимогам закону з цього приводу.

Суд не вбачає підстав для визнання умов договору такими, що вносять суттєвий дисбаланс у розподіл прав та обов`язків між сторонами, або як такий, що містить приховані і суттєві обтяження чи обмеження для споживача, що давало б підстави для визнання його несправедливим. Всі негативні для споживача-позичальника наслідки, передбачені умовами договору є адекватними і відповідними змісту договору кредиту. Тому відсутні підстави для визнання недійсними пунктів договору як таких, що є наслідком нечесної практики кредитора, або як таких, що укладені на вкрай несправедливих для споживача умовах.

Суд, розглядаючи справу в межах заявлених вимог і підстав та обґрунтувань, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, не встановив таких умов, які б могли бути визнані несправедливими у розумінні норми закону. У даному випадку суд рахує, що всі умови договору були для споживача прозорими, зрозумілими, і підписання договору було дійсним волевиявленням ОСОБА_1 , спрямованим на реалізацію бажання отримати кредитні кошти на умовах обов`язковості їх повернення зі сплатою відсотків і певними негативними наслідками у разі порушення умов, що стосуються повернення кредитних коштів та сплати відсотків. Суд не вбачає підстав для висновку, що відповідачка не розуміла дійсної природи договору і вказаних наслідків, зокрема виникнення у неї вказаних обов`язків. Суд виходить з того, що ОСОБА_1 усвідомлювала характер і природу укладеного договору (кредиту), передбачала і не могла не передбачити та не могла не усвідомлювати необхідність виконання вказаних зобов`язань після отримання кредитних коштів, і була згодна на такі дійсно дещо обтяжуючі для неї умови (необхідність повернення в цілому більшої кількості грошових коштів, ніж буде отримано за договором), але вже після їх отримання позичальниця змінила свою думку з приводу тих наслідків отримання кредитних коштів, на які була згодна до та під час підписання договору.

Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).

Згідну пункту 4 Паспорту споживчого кредиту Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування» також передбачено платежі за додаткові та супутні послуги.

Так, у пункті 6.1 Таблиці пункту 6 «Графік щомісячних платежів за кредитним договором», Банк, на виконання вимог Закону, цілком правомірно зазначив плату за обслуговування кредиту.

Отже, Банк не встановлював ніякої комісії за ведення справи, договору, обліку заборгованості споживача, тощо; за дії які банк здійснює на власну користь - за прийняття платежів від позичальника, тощо, за укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди, тощо, про що помилково зазначає ОСОБА_1 .

У свою чергу, згідно п. 1.4 Додаткової угоди до Кредитного договору сторонами погоджено, що за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 1,7500% від початкової суми кредиту.

Згідно довідки-повідомлення, яку власноручно підписала ОСОБА_1 та якою погодилася, що плата за обслуговування кредитної заборгованості встановлена у вказаному вище розмірі, яку вона, згідно п. 1.7 Додаткової угоди до Кредитного договору, щомісячно повинна сплачувати в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.

Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил.

Враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові по справі № 467/555/19 від 26.12.2019.

Таким чином, судом встановлено, що оспорювані відповідачкою умови (пункти) кредитного договору підписані сторонами, які досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; Банк надав відповідачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі щодо сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору, більш того, остання сплачувала щомісячні платежі за цим договором, що свідчить про визнання його умов не тільки на момент підписання договору, а і в подальшому при його виконанні, а тому її посилання на визнання недійсними умову Договору № №L01.210.72311 від 29.06.2016 в частині, якою передбачено повернення його разом з процентними платежами (платою за обслуговування кредитної заборгованості) та в частині, за якою передбачено, що за обслуговування кредиту Банком Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором, в частині визначеної в графіку щомісячних платежів комісії є безпідставними.

За змістом ст. ст. 610, 611, 612, 623, 625 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно Довідки-розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 станом на 03.12.2020 має заборгованість за кредитним договором № L01.210.72311 від 29.06.2016 у сумі у сумі 39531,33 гривня, з яких: 15379,89 гривень - заборгованість за основним боргом, 13328,94 гривень - заборгованість за нарахованими та не сплаченими відсотками, 10822,50 гривні - заборгованість за нарахованою та не сплаченою комісією.

Додатково позивач просив стягнути з відповідачки за порушення строків виконання зобов`язання 3% річних за користування кредитом - 1279,91 гривень та інфляційні витрат - 3992,66 гривні.

23.05.2022 відповідачкою було заявлено про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

При цьому правило ч.1 ст.261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Початок перебігу строку позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За правилами ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а згідно з ч.2 цієї статті, терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч.1 ст.631 ЦК України).

Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч.2 ст.632 ЦК України), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.4 ст.631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст.530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що сторони визначили строк договору у 92 місяці, який діє з 29.06.2016 до 28.02.2024. Також, договором погодили термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, судом встановлено, що за умовами договору, ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 92 щомісячних внесках включно до 1 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів (п.1.7 Додаткової угоди). Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Банк обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачці. Остання зобов`язалася за договором повертати кредит з процентами, комісіями періодичними платежами до 01 числа/дня кожного місяця до 28.02.2024 включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 28.02.2024, відповідачка мала, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати всі передбачені договором періодичні (щомісячні) платежі один раз на місяць не пізніше першого дня/числа місяця наступного за місяцем користування кредитом. Починаючи з 29.06.2016, ОСОБА_1 мала обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 6 листопада 2013 року (№ 6-116цс13), 19 березня 2014 року (№ 6-20цс14) та 18 червня 2014 року (№ 6-61цс14). У вказаній постанові спір між сторонами стосувався стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості за кредитом, відсотками та пенею, а також штрафу (фіксованої частини та процентної складової) після спливу передбаченого договором строку кредитування.

Верховний Суд України в постанові від 06.11.2013 року в цивільній справі № 6-116цс13 сформував правову позицію, згідно з якою перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання в праві заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами статті 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

У постанові від 28.03.2018 (справа № 444/9519/12 провадження № 14-10 цс 18) Велика Палата ВС зазначила, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, оскільки за умовами договору відповідачка мала виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 01 числа/дня кожного місяця впродовж строку кредитування (92 місяці), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Тому, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що строки позовної давності слід відраховувати окремо за кожним платежем згідно Графіку щомісячних платежів.

Пунктом 1.2 Додаткової угоди до Кредитного договору №L01.210.72311 від 29.06.2016 сторони домовились, що Банк надає кредит у день підписання даної Додаткової угоди строком на 92 місяці. Останній платіж повинно бути сплачено 28.02.2024.

Направляючи 30.11.2021 на адресу відповідачки вимогу про дострокове повернення заборгованості за Кредитним договором №L01.210.72311 від 29.06.2016, позивач змінив строк виконання умов цього договору (строк виконання зобов`язання по ньому).

28.01.2022 ТОВ «ФК «Профіт Капітал» звернулося з вказаним позовом до суду (матеріали надійшли поштою 11.03.2022).

З пояснень ОСОБА_1 вказану вимогу вона не отримувала, про її існування вона дізналася лише 15.04.2022 (відмітка про отримання позову з додатками у поштовому повідомленні), а тому, враховуючи вказане, відповідачка повинна була сплатити зазначену у вимозі заборгованість протягом 30 календарних днів з дня її отримання.

Станом на час розгляду справи, вимога не виконана, заборгованість не сплачена.

Звернувшись з позовом до суду, позивачем змінено строк виконання зобов`язання по кредитному договору №L01.210.72311 від 29.06.2016.

Отже, оскільки позивач позов до суду подав 28.01.2022 (до суду надійшов 11.03.2022), то строк позовної давності необхідно відраховувати з 01.03.2019 по 01.12.2021 (дата направлення Вимоги про дострокове виконання зобов`язання - 30.11.2021).

Кредитодавцем за вказаний період здійснювалися нарахування всіх, передбачених кредитним договором платежів, що відображено у Графіку щомісячних платежів, що загалом склало 22 775,24 гривень, які суд вважає такими, що підлягають стягненню з відповідачки, враховуючи строк позовної давності.

Крім того, зважаючи на те, що позивачем було змінено строки виконання основного зобов`язання у період з 01.01.2022 по 28.02.2024 за відповідачкою виникає обов`язок повернути всі несплачені платежі, на які у майбутньому має право позивач.

Однак, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 за вказаний період (з 01.01.2022 по 28.02.2024) повинна сплатити позивачу виключно заборгованість з тіла кредиту за вказаний період у сумі 8 054,99 грн. без сплати відсотків та комісії, зазначених у Графіку щомісячних платежів.

Вказана обставина не заперечувалася представником позивача у письмових поясненнях від 19.09.2022 та самою відповідачкою в судовому засіданні.

Загалом з відповідачки на користь Товариства підлягають стягненню заборгованість у сумі 30 830,23 грн. = 22 775,24 грн.(заборгованість за період з 01.03.2019 по 01.12.2021) + 8 054,99 грн. (заборгованість за період з 01.01.2022 по 28.02.2024).

Крім того, відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що ОСОБА_1 було порушено виконання умов Договору від 29.06.2016, в результаті чого виникла заборгованість, суд вважає, що з неї підлягають стягненню 3 % річних (за період з 03.12.2020 по 01.01.2021) у сумі 998,19 грн., а також інфляційні збитки (за період з грудня 2020 року по листопад 2021 року) - 3 113,83 грн.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення відповідачки, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, про часткове задоволення позовних вимог з вищенаведених підстав.

Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 2 000 грн., суд прийшов до наступного висновку.

Як передбачено у ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139 та ч. 3 ст. 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами ч. 1 ст. 26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VІ, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Матеріали справи містять договір про надання правничої допомоги від 28.09.2021, відповідно до якого Адвокатське об`єднання «ПРАВОВИЙ ДІАЛОГ» в особі директора розумного Євгенія Миколайовича та ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» укладено Договір про надання правової допомоги № 28092021-1, (далі - Договір), предметом якого є зобов`язання Об`єднання надати правову допомогу, задля чого приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси Клієнта, в тому числі, в судових органах усіх інстанцій. Професійна правнича допомога, обумовлена Договором від 28.09.2021 надавалася адвокатом Мартиненком В.В. (наказ № ПД000000002 від 13.08.2021 про прийняття на роботу).

Сторони в п. 3.1. Договору визначили, що Клієнт сплачує на користь Об`єднання винагороду, зокрема у розмірі 2 000,00 грн., за підготовку та подання 1 (однієї) позовної заяви до суду, згідно реєстру боржників.

Так, на виконання умов визначених розділом 3 Договору складено Акт №1 приймання-передачі наданої правової допомоги, відповідно до котрого, вказується розмір та обсяг наданої правової допомоги із зазначенням вартості.

Відповідно до Акту, вартість наданих послуг із правової допомоги складає 886000,00 грн., в який включено правову допомогу, пов`язану зі зверненням до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 за кредитним договором №L01.210.72311 від 29.06.2016 у сумі 2 000,00 грн., що була сплачена ТОВ «ФК «ПРОФІТ КАПІТАЛ» Об`єднанню в повному обсязі, та підтверджується платіжним дорученням № 9641 від 05.07.2022, копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідачкою не надане клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу через їх не співмірність складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони, що передбачено частиною п`ятою статті 141 ЦПК, а тому відповідно до вимог законодавства, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати за послуги адвоката у сумі 2 000.00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2481,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.141, 258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» заборгованість за кредитним договором № L01.210.72311 від 29.06.2016 у сумі 34 942 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот сорок дві) гривні 55 копійок, яка складається з:

- заборгованості за кредитом - за період з 01.03.2019 по 01.12.2021 - 22 775 (двадцять дві тисячі сімсот сімдесят п`ять) гривень 24 копійки,

- заборгованість по тілу кредиту за період з 01.01.2022 по 28.02.2024 - 8 054 (вісім тисяч п`ятдесят чотири) гривні 99 копійок,

- 3% річних за період з 03.12.2020 по 01.01.2022 - 998 (дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 19 копійок,

- інфляційні збитки за період з грудня 2020 року по листопад 2021 року - 3 113 (три тисячі сто тринадцять) гривень 83 копійки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» судові витрати: судовий збір у сумі 1 934 (одна тисяча дев`ятсот тридцять чотири) гривні 93 копійки та витрати на правничу допомогу - 2 000 (дві тисячі) гривень, що разом складає 3 934 (три тисячі дев`ятсот тридцять чотири) гривні 93 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення буде складено та оголошено 24.11.2022

Реквізити учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд.8, 04071 (ЄДРПОУ 39992082, рахунок: IBAN № НОМЕР_3 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» Код Банку 322001).

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя: Н.С. Звєздова


Дата ухвалення рішення	16.11.2022
Оприлюднено	28.11.2022

Судовий реєстр по справі —336/1439/22

Рішення від 16.11.2022

Цивільне

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Звєздова Н. С.

Рішення від 16.11.2022

Цивільне

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Звєздова Н. С.

Ухвала від 23.08.2022

Цивільне

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Звєздова Н. С.

Ухвала від 10.03.2022

Цивільне

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Звєздова Н. С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 16.11.2022 по справі 336/1439/22ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Судовий реєстр по справі —336/1439/22

Рішення від 16.11.2022

Рішення від 16.11.2022

Ухвала від 23.08.2022

Ухвала від 10.03.2022

Рішення
від 16.11.2022 по справі 336/1439/22
ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ