Постанова
від 24.11.2022 по справі 461/5166/20
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/5166/20 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д.

Провадження № 22-ц/811/4471/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.

Суддів:Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.

секретар : Салата Я.І.

З участю:представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом АТ «Ідея Банк» Жовтонецького В.М., відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представника адвоката Буковинського Т.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 461/5166/20 за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 09 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором; зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним та проведення перерахунку заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

В липні 2020 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивувало тим, що відповідно до укладеної, згідно діючого законодавства, угоди останній отримав кредит та зобов`язався його повернути у строк та на умовах, визначених кредитним договором. Відповідач скористався кредитними коштами, проте зобов`язання за договором належним чином не виконав. Станом на день подання позовної заяви до суду відповідач не повернув отриманий кредит, не сплатив проценти та інші платежі, встановлені договором. Загальна сума його заборгованості складає 64164,13 грн. , яку просить стягнути з відповідача, а також стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 2102 гривень та витрати за надання послуг професійної правничої допомоги.

Відповідач не погодився з позовними вимогами та подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, перерахунок заборгованості та стягнення витрат на правову допомогу.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 09 грудня 2020 року позов акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором - задоволено частково.

Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 64164 грн. (шістдесят чотири тисячі сто шістдесят чотири гривні), 13 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1700 грн. (тисяча сімсот гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» судовий збір в розмірі 2102 грн. (дві тисячі сто дві гривні).

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Ідея Банк», про визнання кредитного договору недійсним та здійснення перерахунку заборгованості відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що суд не звернув увагу на те, що інформація повинна надаватися безоплатно позичальнику/споживачу за законом, а тому встановлення відповідачем у п.1.11 Кредитного договору відповідної плати за такі дії є незаконним та несправедливим. Вважає, що така послуга у вигляді плати за обслуговування кредиту банком взагалі не може бути надано, оскільки в нього відсутній стаціонарний телефон, а електронна пошта банку не відома. В період дії кредитного договору він ніколи не звертався в банк з запитами, а останній ніколи не направляв інформації про стан рахунку, отже, банк не здійснював надання послуги, за яку встановив плату. Також вказує, що великий розмір плати за обслуговування кредитної заборгованості являється окремою та виключною підставою для визнання кредитного договору в тій частині недійсним.

Суд також не звернув уваги, що розмір зазначеної оплати за обслуговування є непропорційним визначеним договором процентам за кредит, внаслідок чого саме ця плата за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) має ознаки основного періодичного платежу позичальника в оплату кредиту (Фактичної плати за кредит), а не оплати послуг. На законних підставах для стягнення з позичальника зазначеної оплати, відповідач не виконав і свого обов`язку доказування щодо виконання умов договору про надання послуг як таких: наявності відповідних вимог позичальника, надання конкретних послуг із зазначеними встановленим порядком параметрами ціни за такі. Згідно умовКредитного договоруструктура процентів(процентнихплатежів) складається з двох його частин: процентів та плати за обслуговування кредитної заборгованості. Будь-якого іншого загального розміру процентних платежів за користування, окрім того, що зазначений у п, 1.3., 1.4 Кредитного договору, умовами Кредитного договору не передбачено та не встановлено.

Отже, з вищенаведеного випливає висновок, що плата за обслуговування кредитної заборгованості є складовою структурою (частиною) процентів та сплачується процентним платежем згідно Графіку щомісячних платежів, що зазначений у п. 6.1. Кредитного договору.

Однак, якщо здійснити підрахунок загальної суми процентних платежів (процентів та плати за обслуговування кредитної заборгованості), що зазначені у п.6.1. Таблиці обчислення загальної вартості кредиту по Кредитному договору за весь строк користування кредитом, то вийде, що така вартість процентних платежів є набагато вищою від розміру 21% річних та взагалі не відповідає пунктам 1.3., 1.4 Кредитного договору. Фактично вищезазначені положення Кредитного договору суперечать один одному, а отже при укладенні Кредитного договору, сторонами не було досягнуто згоди про ціну Договору як істотної його умови.

Вважає,що упозивача виникаєвиключно обов`язокщодо поверненняосновного боргу по Кредитному договору в розмірі 61601 грн.

Також вказує, що судом не вірно застосовані норми матеріального права, суд постановляючи своє рішення не врахував закон, який підлягає застосуванню у даних правовідносинах, а саме Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про споживче кредитування», «Про захист прав споживачів»

Просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким визнати недійсними пункти 1.1., 1.11., 6.1. Кредитного договору в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості та зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_1 за Кредитним договором від 15 червня 2018 року, з часу його укладення, зарахувавши сплачені вже кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості в рахунок погашення основного боргу по Кредитному договору .

Стягнути з нього на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за Кредитним договором в розмірі 23 752 грн. 98 коп. (двадцять три тисячі сімсот п`ятдесят три гривні 98 копійок).

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на його користь витрати на правову допомогу у суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 10 500 грн. ( десять тисяч п`ятсот гривень).

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на його користь сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3153 грн.

19 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 -адвокат Буковинський Т.Й. подав заяву про часткову відмову від апеляційної скарги.

В заяві зазначив, що відмовляється від апеляційної скарги в частині оскарження рішення про визнання недійсним пунктів 1.1,1.11,6.1 Кредитного договору №Z06.00205.004026509 від 15 червня 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року прийнято відмову від апеляційної скарги в цій частині.

Відтак, рішення суду переглядається в частині задоволення первісного позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про зобов`язання АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_1 за Кредитним договором №Z06.00205.004026509 від 15 червня 2018 року, зарахувавши сплачені кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості в рахунок погашення основного боргу по кредитному договору, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості в розмірі 23752,98 грн. та стягнення судових витрат, а саме сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Заслухавши судд-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законністьта обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 червня 2019 року року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Z06.00505.004026509.

Відповідно до договору банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредит в розмірі 61601 грн зі сплатою 21,99% річних з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів.

Банк взяті на себе зобов`язання виконав повністю.

Відповідач ОСОБА_1 не повернув отриманий кредит у встановлений договором строк та не сплатив нараховані інші платежі у тому числі проценти за Кредитним договором . Останню оплату ОСОБА_1 здійснинив 11 березня 2020 року.

Станом на 26 травня 2020 року заборгованість відповідача згідно наданого розрахунку становить 64164,13 грн із них: основний борг 21236,73 грн, прострочений борг 24740,21 грн; прострочені проценти 3653,26 грн, строкові проценти 163,05 грн, нарахована плата за користування кредитом 851,08 грн, прострочена плата за обслуговування кредиту 10536,43 грн, пеня 2983,37 грн.

07 квітня 2020 року на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань за вих. № 12.4.2/ Z06.00205.004026509.

На вимогу відповідач не відреагував та зобов`язань за вищезгаданим кредитним договором не виконав.

Крім заборгованості за кредитом, відсотками та пенею, до вимог банку було включено також плату за обслуговування кредиту.

Послуги, які визначені банком платними та надаються банком для обслуговування кредитом визначені у пункті 1.11 кредитного договору від 15 червня 2018 року.

Тобто, пунктом 1.11 кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено.

Вказана щомісячна плата за обслуговування міститься й у пункті 6 кредитного договору, а саме графіку щомісячних платежів.

Задовольняючи первісний позов суд виходив з того, що позивачем розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками. Відповідачем вказаний розрахунок жодними доказами не спростований та доказів на підтвердження належного виконання вимог договору з боку відповідача суду надано не було.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд зазначив, що укладення оспорюваного договору відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, позичальник був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розміри та терміни сплати процентів та інших платежів, які банк має право встановлювати.

З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У пункті 1.11 кредитного договору № Z06.00205.004026509 року зазначено, що за обслуговування кредитом банку, що включає в себе:

надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми оплати за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;

надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника;

опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості в термін та розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Розмір цієї плати визначений у пункті 6 кредитного договору, яким передбачений графік платежів за кредитом.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит(частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними(частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20) та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Пунктом 1.11 кредитного договору №Z06.00205.004026509 року встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.

Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 2267,90 грн, останній 481,47 грн., а всього плата за обслуговування по кредиту становить 41240,64 грн., що перевищує суму відсотків по кредиту майже вдвічі.

Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

При цьому одночасно пунктом 3.2.4 кредитного договору визначено, що позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватися позичальнику за законом.

Зміст пункту 3.2.4 кредитного договору контекстуально дублює положення пункту 1.11 кредитного договору в розрізі послуг щодо надання інформації за кредитом (розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості, тощо), але в пункті 3.2.4 кредитного договору безоплатно, а в пункті 1.11 кредитного договору - з оплатою наданих послуг.

Фактично на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць послуги з надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо, мають оплатний характер, що суперечить як змісту пункту 3.2.4 кредитного договору, так і вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення пунктів 1.11 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 388/1299/17 (провадження № 61-8199св21)зазначено: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

За таких обставин суд помилково задовольнив позов у повному обсязі з врахуванням плати за обслуговування кредиту та простроченої плати за обслуговування кредиту та безпідставно відмовив у зустрічній позовній вимозі про зобов`язання банк здійснити перерахунок заборгованості .

Оскільки пункти 1.11 та 6 договору № Z06.00205.0040265509 від 15 червня 2018 року є нікчемними, відсутні підстави для стягнення заборгованості по сплаті нарахованої та простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості та наявні підстави для перерахункуздійснених платежів.

З врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 388/1299/17 (провадження № 61-8199св21) колегія суддів вважає, що судове рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості підлягає зміні в мотивувальній частині , а також шляхом зменшення розміру заборгованості.

На обґрунтуваннявимог за зустрічнимпозовом представникнадав розрахунок,який зводитьсядо того,щоборжник протягом періоду з 15.06.2018 року по 20.07.2020 року оплатив 13 платежів по кредиту на загальну суму 50252 грн., з яких 26040,27 грн. банком зараховано в рахунок погашення плати за обслуговування кредиту , а лише 8160,55 грн. в рахунок погашення процентів та 15624,06 в рахунок погашення основного боргу. Відтак, оскільки умови договору про встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості визнано нікчемними заборгованість позивача перед відповідачем складає 23752 грн. 98 коп. з яких заборгованість за кредитом 19936 грн.67 коп., а заборгованість за процентами 3816,31 грн. .

На спростування наданого розрахунку сторона позивача АТ «Ідея Банк» власних міркувань не надала, проведений розрахунок відповідає умовам кредитного договору, а тому колегія суддів приходить висновку що з ОСОБА_1 необхідно стягнути в користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договоромв розмірі 23752 грн. 98 коп. з яких заборгованість за кредитом 19936 грн.67 коп., а заборгованість за процентами 3816,31 грн.

З врахуванням наведеного, судове рішення в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог про зобов`язанняпровестиперерахунок здійснених платежів підлягає скасуванню та ухвалення в цій частині нового рішення про задовлення позову.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючисвої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) знов наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.

Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.4 ст. 376 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності положень п. 1.11 та 6.1 договору кредит, колегія суддів вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених платежів ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 червня 2018 року № Z06.00205.004026509.

З врахуванням викладеного, оскаржене судове рішення в частині задоволення первісного позову підлягає зміні.

В частині вирішення позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_1 судове рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Згідно ст.141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог.Інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Наведене свідчить, що слід провести новий розподіл судових витрат, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення судових витрат на користь ОСОБА_1 в частині надання правничої допомоги в розмірі 10500 грн, апеляційний суд дійшов висновку, що зазначений розмір підлягає зменшенню, оскільки до виконаних робіт адвокатом включено складення апеляційної скарги, однак як вбачається з матеріалів справи на час її подання адвокатська діяльність адвоката Буковинського Т.Й. була зупинена. Також суд вважає, що така послуга як моніторинг судової практики не входить у перелік надання правничої допомоги, а 9 годин витраченого часу на складення зустрічної позовної заяви є неспівмірним із складністю цієї справи, тому суд дійшов висновку, що з врахуванням компетенції адвоката для її складення було витрачено чотири з половиною години.

Керуючись ст. ст.376 ч.1 п.2, ч.4,379 ч.1 п.3,4,ч.2, 383,384,389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції , -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 09 грудня 2020 року в частині задоволення первісного позову змінити, виклавшимотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови, а резолютивну частину в новій редакції.

Позов акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819) заборгованість за кредитним договором в розмірі 23752,98 грн. (двадцять три тисячі сімсот п`ятдесят дві грн.. 98 коп.). та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1200,00 грн. (тисяча двісті гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» судовий збір в розмірі 772,40 грн. (сімсот сімдесят дві грн. 40 коп.).

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 09 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Ідея Банк» про здійснення перерахунку заборгованості скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Ідея Банк» про здійснення перерахунку заборгованості задовольнити .

Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за Кредитним договором № Z06.00205.004026509 від 15 червня 2018 року з огляду на нікчемність пунктів 1.1,1.11,6.1 договору кредиту з часу його укладення , зарахувавши сплачені кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості, в рахунок погашення основного боргу по Кредитному договору № Z06.00205.004026509 від 15 червня 2018 року .

Стягнути з акціонерного товариства «Ідея Банк» в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1167,21 грн.(одну тисячу сто шістдесят сім грн..21 коп.) та 5767,13 грн. (п`ять тисяч сімсот шістдесят сім грн..13 коп.)витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 24 листопада 2022 року.

Головуючий: Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк

Дата ухвалення рішення24.11.2022
Оприлюднено28.11.2022

Судовий реєстр по справі —461/5166/20

Ухвала від 22.06.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Білоконь Олена Валеріївна

Ухвала від 09.05.2023

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Копняк С. М.

Ухвала від 14.04.2023

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Копняк С. М.

Постанова від 29.03.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Окрема думка від 29.03.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Ухвала від 23.03.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Ухвала від 13.03.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Ухвала від 10.02.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Ухвала від 16.01.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Крат Василь Іванович

Ухвала від 24.11.2022

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Мікуш Ю. Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні