Рішення

від 14.11.2022 по справі 570/5646/21

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 570/5646/21

провадження № 2/570/997/2022

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 листопада 2022 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

його представника адвоката Голуба В.,

секретаря судового засідання Новоселецької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ в порядку спрощенного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСББ "Варшавка 7" про відновлення первісного стану місця загального користування,

в с т а н о в и в:

покликаючись на самовільне встановлення відповідачем металопластикової перегородки та протиправного використання частини коридору загального користування як своєї кладовки, що порушує її права, позивач у поданій до суду 30 листопада 2021 року позовній заяві просить зобов`язати ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 повернути в попередній стан коридор загального користування, що знаходиться з лівої сторони від сходів та навпроти ванної кімнати квартири АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу всієї металопластикової перегородки, якою заблоковано прохід до вікна та прибрати особисті речі, також просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір.

Третя особа у поясненнях стверджує, що загальними зборами співвласників ОСББ «Варшавка 7» рішення про правила побудови у під`їздах перегородок та тамбурів не приймалось, дозвіл на будівництво не надавався, оскільки таке погодження не є їх повноваженнями. Відповідно до їх Статуту спори щодо здійснення прав свпіввласників вирішуються за угодою сторін або в суді.

Позивач в суді позов підтримала повністю і по аналогічних мотивах, підтверджує, що порушене її право користування частиною коридора і вікном, що є у ньому. На даний час шкода їй не заподіяна, тому позов про її відшкодування і не заявлявся. Вважає, що у даному випадку головне не наслідки, а те, що вона не може користуватися частиною коридору.

По сутіспору стверджує,що євласником квартири АДРЕСА_2 . Її квартира повністю відповідає технічному паспорту. Відповідач влітку 2020 року самовільно встановив перегородку в коридорі, загородивши вікно, яке є по технічному паспорту, і зробив там кладовку для своїх особистих речей. Згоди на встановлення відповідачем металопластикової конструкції вона не давала. Такими його незаконними діями порушуються права як жителів її квартири, так і сусідньої, оскільки перегородка затуляє природнє світло, тому в коридорі завжди темно. Власнику сусідньої квартири АДРЕСА_3 відомо про даний позов, але задоволення позову стане вирішенням і їх проблеми, тому немає необхідності подавати їм аналогічний позов. Їм також темно, хоча сирості у їх квартирі і не повино бути. Закрите перегородкою вікно знаходиться навпроти стіни ванної кімнати її квартири, що в подальшому із-за неналежної вентиляції та охолодження може призвести до руйнації стіни, і як наслідок, появи у ванній кімнаті неприємного запаху, цвілі і т.п. На даний час у ванній кімнаті відчувається запах затхлості із-за непровітрювання, бо вікно в коридорі загального користування закрите перегородкою відповідача.

Вважає, що встановлення нею своєї скляної перегородки в коридорі не має жодного негативного наслідку для відповідача, тому і в позові до неї з приводу її знесення було підставно відмовлено.

Відповідач в суді позов не визнав. Вважає, що відбулося взаємне погодження сторонами встановлення ними скляних перегородок і права позивача при цьому не порушені, жодної шкоди він позивачу своїми діями не завдав, а наслідки, які за припущеннями позивача, можливо колись виникнуть в майбутньому, жодним чином, зокрема і експертизою, не підтверджені.

По суті спору стверджує, що сторони зі згоди один одного встановили вказані перегородки, при цьому він пізніше за позивача, і ніяких претензій один одному не висловлювали. Їх будинок це перепланований готель і тому безпідставними є покликання позивача на чітке дотримання технічного паспорту будинку. Такі перегородки встановлені на усіх поверхах будинку, оскільки це є доцільним та раціональним. Перегородка не є несучою конструкцією, кріпиться до шахти непрацюючого ліфту і стіни його квартири, загороджує частину коридору, де раніше постійно нагромаджувалося сміття, нечистоти, що викликало неприємний запах, створювалися антисанітарні умови. Натомість свою перегородку позивач прикріпила до стіни його єдиної кімнати в квартирі.

Його перегородка має скляні фрамуги і світло в коридор проникає постійно, разом з тим, не заперечує встановити додаткові лампочки в коридорі на прохання позивача. Крім того, вікно знаходиться з східної частини будинку і світло, навіть у випадку невстановлення перегородки, було б у коридорі максимум до 11 год., а так коридор освітлюється через скляну фрамугу у перегородці. Стіна ванної кімнати квартири позивача жодним чином не прогрівається теплом із вікна коридору.

Його представник в суді, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, стврджує, що об"єктом захисту є порушене право позивача, разом з тим, позивач лише припускає появу неприємного запаху та плісняви. Можливо, саме перегородка, встановлена позивачем, може спричинити появу таких наслідків.

Показав, що дійсно у технічному паспорті на даний житловий будинок зазначено, що забороняється виконувати добудови, надбудови, будівництво службових та надвірних будівель, змінювати перепланування жилих будинків без дозволу виконавчого комітету та погодження з архітектурою. Разом з тим, і позивач, і відповідач, і інші власники квартир у даному будинку з метою покращення своїх умов спорудили такі перегородки. При цьому їх спорудження не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та /або інженерні системи загального користування, а тому не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання та після закінчення не підлягають прийняттю в експлуатацію відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №406 "Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання та після закінчення яких не підлягають прийняттю в експлуатацію". Таким чином, при облаштуванню перегородки відповідачем не було допущено порушень норм законодавства про архітектурну діяльність. Крім того, навіть недотримання відповідачем норм містобудування без факту порушення прав позивача при вирішенні цивільного позову власника майна не є підставою для його задоволення.

Суд, заслухавши їх пояснення, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідач скористався правовою допомогою.

Як встановлено судом, позивачу належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_2 .

Як вбачається з фотокопій, долучених до матеріалів справи, на другому поверсі будинку АДРЕСА_4 у коридорі загального користування, що знаходиться з лівої сторони від сходів та навпроти ванної кімнати квартири АДРЕСА_5 , встановлено двері та перегородки. Сторонами у копії поверхового плану вказаного будинку схематично відображено, де саме знаходяться спірні перегородки.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

У відповідності до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Ч.1-5 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Відповідно до вимог ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Ч.1-2 статті 386 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно з вимогами ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Такі положення кореспондуються зі змістом п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». У ч.1, 2 ст.5 Закону України передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку (ч.2 ст.383 ЦК України).

Відповідно до ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право, зокрема, на переобладнання і перепланування житлових приміщень відповідно до ст.100 і 152 ЖК Української РСР, згідно яких виконання наймачем робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребують отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується. Виконання робіт, визначених ч.1 цієї статті, внаслідок яких змінюється площа, кількість чи склад приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду, допускається за письмовою згодою наймодавця (орендодавця), якщо інше не передбачено договором найму (оренди). Виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

Порядок здійснення переобладнання та перепланування жилого приміщення визначено у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76. Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків (п.п.1.4.3 Правил). Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається (п.п.1.4.4 Правил). Для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися визначені цим підпунктом документи (п.п.1.4.5 Правил). Власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов`язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану (п.п.1.4.6 Правил).

За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.

Оскільки намагання позивача врегулювати вказану ситуацію не призвели до позитивного результату, позивач у судовому порядку просить зобов`язати відповідача демонтувати металопластикову перегородку та прибрати свої речі.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч.1 та ч.2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи підтверджено і сторонами не заперечено встановлення відповідачем металопластикової конструкції з лівої сторони від сходів на другому поверсі у коридорі загального користування в будинку АДРЕСА_4 .

Сторона відповідача під час розгляду справи по суті зазначила, що перегородка зведена у законний спосіб, оскільки дозволу на облаштування перегородки відповідно до норм чинного законодавства не потрібно, її вид та місце встановлення попередньо погоджене із сусідами, зокрема і позивачем, які в усній формі дали добро на її спорудження. Крім того, відповідач на таких саме умовах попередньо погодив встановлення перегородки позивачем.

Із фотографій, наявних у справі, видно, що двері в перегородці зображені закритими, зверху у перегородці є скляні фрамуги, доступ до квартири позивача не є утруднений. Враховуючи наведені обставини слід зазначити, що облаштована відповідачем перегородка не становить реальної перешкоди для позивача.

Власник за правилами ст.391 ЦПК України може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову. Підставою для подання такого позову є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у разі звернення особи до суду із цивільним позовом про приведення відповідного приміщення, яке самовільно змінене шляхом переобладнання чи перепланування, до попереднього стану, важливим є встановлення факту порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, зокрема наявність перешкод у реалізації своїх повноважень щодо належного йому майна. Натомість саме лише посилання на недотримання відповідачем законодавства у сфері містобудівної діяльності, без доведення факту порушення, невизнання, оспорювання прав, свобод чи законних інтересів позивача, при вирішенні цивільного позову власника майна не є підставою для задоволення позовних вимог.

Суд, встановивши, що дозвіл на виконання робіт з облаштування перегородки не потрібен, перегородка влаштована за згодою позивача, і вона не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем чиняться будь-які перешкоди в користуванні місцем загального користування, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в позові понесені судові витрати залишаються на стороні, яка їх понесла.

На підставі наведеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: ОСББ "Варшавка 7" про відновлення первісного стану місця загального користування.

Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСББ "Варшавка 7", місце знаходження, вул.Жовтнева, буд.7, с.Зоря Рівненського району Рівненської області.

Повне судове рішення виготовлене 18 листопада 2022 року.

Суддя Кушнір Н.В.