Постанова

від 25.11.2022 по справі 520/20280/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Полях Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2022 р. Справа № 520/20280/21

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2021, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.12.21 по справі №520/20280/21

за позовом ОСОБА_1

до Кегичівської селищної ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кегичівської селищної ради ( далі відповідач) в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення XIV сесії VIII скликання від 30 липня 2021 року №2830 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ";

- зобов`язати Кегичівську селищну раду на найближчій сесії повторно розглянути його клопотання від 24.06.2021, вхідний №3937/04-16 від 25 червня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га із земель комунальної власності Кегичівської селищної ради.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що спірна відмова не ґрунтується на законі. Суд першої інстанції у порушення норм ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України ( далі ЗК України) не врахував, що відповідач при розгляді клопотання позивача не дотримався норми ч.7 ст. 118 ЗК України та не навів жодної підстави про відмову передбаченої цією нормою, окрім того, зміст спірного рішення відповідача прийняте на ХІУ сесії УІІ скликання від 30.07.2021 №2830 «про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 » не містить конкретної норми на підставі якої позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідачем в оскаржуваному рішенні в обґрунтування відмови у наданні дозволу було наведено, що відведення бажаної земельної ділянки одній особі суперечить інтересам широкого кола жителів територіальної громади на вільний доступ до таких земель, безперешкодне їх використання за цільовим призначенням, у зв`язку з чим Кегичівська селищна рада вирішила відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га, розташованої за межами населених пунктів, для ведення особистого селянського господарства. Дане рішення органу місцевого самоврядування містить підставу належність земельної ділянки до земель колективної власності, вид угідь пасовища, а тому відведення зазначеної земельної ділянки суперечить інтересам широкого кола жителів територіальної громади на вільний доступ до таких земельних ділянок, яка Законом не передбачена. На думку апелянта, зазначене свідчить про порушення відповідачем приписів ЗК України у питанні надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Апелянт зазначив, що з 01.01.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», відповідно до якого з цієї дати право розпорядження землями перейшло до Кегичівської селищної ради. Статтею 3 Закону України №899-ІУ визначено підстави для виділення земельних ділянок в натурі власникам земельних часток (паїв).

Суд першої інстанції не дослідив, що бажана земельна ділянка є не сформованою, у той час як, категорія земельні ділянки «Колективні пасовища» не міститься у Наказі Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 «Про затвердження класифікації видів цільового призначення земель».

Також апелянт посилається на те, що відсутні рішення про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), а також документів, що посвідчують право на земельну частку (пай) згідно ст. 2 Закону України №899-ІУ, бажана земельна ділянка не була надана у власність чи користування фізичним та юридичним особам.

Наполягав на тому, що бажана земельна ділянка, до якої найближчим кадастровим номером є 6323180400:02:000:0085, є несформованою ділянкою. Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовуються наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватись органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Посилався на практику Верховного Суду викладену у постанові від 25.06.2020 у справі №815/6057/16.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

ОСОБА_1 , керуючись ч. 6 ст. 118 ЗК України, звернувся до Кегичівської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею до 2,0000 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території місцевої ради.

До вищезазначеного клопотання позивачем було додано графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з Публічної кадастрової карти України бажаного розташування земельної ділянки до якої найближчим кадастровим номером є 6323180400:02:000:0085) з копіями документів у відповідності до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Вищевказане клопотання з документами було направлено позивачем цінним листом з описом вкладення по пошті 24.06.2021, отримане відповідачем від 25.06.2021, вхідний №3937/04-16 від 25 червня 2021 року.

Кегичівською селищною радою 30 липня 2021 року було прийнято рішення XIV сесії VIII скликання від 30 липня 2021 року №2830 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ".

У оскаржуваному рішенні підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів, для ведення особистого селянського господарства зазначалося, що бажана до відведення у власність земельна ділянка, розташована за межами населених пунктів на території Андріївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, представлена колективними пасовищами. З огляду на вимоги Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) " щодо можливого до паювання таких земель до 01 січня 2025 року, а також те, що відведення бажаної земельної ділянки одній особі суперечить інтересам широкого кола жителів територіальної громади на вільний доступ до таких земель, безперешкодне їх використання за цільовим призначенням. Не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до Харківського окружного суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив того, що відповідач правомірно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки спірна земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення для продажу прав на них на земельних торгах. Крім того, розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписи ч. 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до п. "а" ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

За правилами пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

З системного аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів дійшла висновку, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено під час судового розгляду, позивачем до заяви надано необхідний та повний пакет документів, визначений ст. 118 ЗК України. Дана обставина відповідачем не спростована.

Як вбачається зіст.79-1 ЗК України, метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Положеннями ч. 2 ст. 123 ЗК України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування чи у власність. Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 22.02.2019 у справі № 813/1631/14, від 25.06.2020 по справі №815/6057/16.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити.

Враховуючи вище зазначені правові норми та практику Верховного Суду, обставини справи, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення XIV сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради Красноградського району Хаківської області від 30 липня 2021 року №2830 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 " і зобов`язання відповідача на найближчій сесії повторно розглянути клопотання від 24.06.2021, вхідний №3937/04-16 від 25 червня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га із земель комунальної власності Кегичівської селищної ради.

Також колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на те, що бажана до відведення у власність земельна ділянка, яка розташована за межами населених пунктів на території Андріївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, представлена колективними пасовищами не підтверджені документально. Із наданих відповідачем до матеріалів справи плану зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність, витягу з протоколу №2 загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства «КІМ» від 29.05.1998 не вбачається, що саме бажана земельна ділянка віднесена до колективних пасовищ. Відповідачем не взято до уваги посилання позивача, що бажана земельна ділянка є не сформованою і категорія земельні ділянки «Колективні пасовища» не міститься у Наказі Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 «Про затвердження класифікації видів цільового призначення земель».

Посилання відповідача на положення вимоги Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» щодо можливого допаювання таких земель до 01.01.2025 колегія суддів вважає передчасними, оскільки ,під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Посилання суду першої інстанції на правомірність відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою, оскільки спірна земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення для продажу прав на них на земельних торгах, колегія суддів вважає помилковим та такими що не відповідають обставинам справи.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315КАС України занаслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно до п. 3 та 4 ч. 1ст. 317 КАС Українипідставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав дляскасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 по справі №520/4686/2, з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч.6ст. 139 КАС Українисудові витрати підлягають перерозподілу.

Керуючись ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року по справі № 520/20280/21 скасувати.

Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення XIV сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 липня 2021 року №2830 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Кегичівську селищну раду на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2021, вхідний №3937/04-16 від 25 червня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га із земель комунальної власності Кегичівської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Кегичівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04396963, Харківська облсть, Красноградський район, смт. Кегичівка, вулиця Волошина, 33) судовий збір за подачу позовної заяви 908 (дев`ятсот вісіс) грн. 00 коп та за подачу апеляційної скарги в сумі1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн.00 коп. .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк