Постанова

від 22.11.2022 по справі 380/2674/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/2674/22 пров. № А/857/12587/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівГінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засіданняХомича О.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-Мікс» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

суддя (судді) в суді першої інстанції Качур Р.П.,

час ухвалення рішення 11:52:03,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 28 липня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

02 лютого 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бетон-Мікс» звернулось в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 000324/0705 від 18 січня 2022 року та № 000325/0705 від 18 січня 2022 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку, за наслідками якої складено акт від 17 грудня 2021 року № 7330/09-19-07-05/38200875, яким встановлено нереальність здійснення господарських операцій із такими контрагентами: ТОВ «ДЖЕНЕРАЛ ВЕЙ БІЛДІНГ», ТОВ «ГРАНІТТОРГ», ТОВ «ДУМКАР ЛЬВІВ», ТОВ «ГАЛИЦЬКА ЩЕБЕНЕВА КОМПАНІЯ», ФОП ОСОБА_1 . Вказує, що оригінали документів первинного бухгалтерського обліку, що були досліджені ревізорами-інспекторами, повністю відповідають вимогам законодавства та розкривають суть і зміст спірних господарських операцій. Зазначає, що відсутність у контрагентів матеріальних та/або трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарських операцій та не може свідчити про отримання необґрунтованої вигоди покупцем. Вважає, що формальні недоліки на деяких документах не можуть вказувати на нереальність самих господарських операцій, адже із сукупного дослідження їх змісту можливо повністю встановити обставини господарських операцій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області № 000324/0705 від 18.01.2022 та № 000325/0705 від 18.01.2022.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що документи первинного бухгалтерського обліку, долучені до справи, відповідають вимогам законодавства та розкривають суть і зміст спірних господарських операцій. Відсутність у контрагентів позивача матеріальних та/або трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не може свідчити про отримання необґрунтованої вигоди покупцем. Дослідивши надані до матеріалів справи первинні документи, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в результаті господарських операцій з ТОВ «ДЖЕНЕРАЛ ВЕЙ БІЛДІНГ», ТОВ «ГРАНІТТОРГ», ТОВ «ДУМКАР ЛЬВІВ», ТОВ «ГАЛИЦЬКА ЩЕБЕНЕВА КОМПАНІЯ», ФОП ОСОБА_1 у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов`язань та у власному капіталі. Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Висновки контролюючого органу про те, що певні контрагенти, з якими провадив свою діяльність позивач, визнані відповідачем такими, що відповідають певним критеріям ризиковості самі собою не доводять факту нереальності господарської операції. Позивачем на підтвердження реальності вчинених господарських операцій надано належні, достатні та допустимі докази, що спростовують висновки відповідача про порушення ТОВ «БЕТОН МІКС» податкового законодавства.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що встановлено неможливість реального здійснення господарських операцій до ТОВ «Дженерал Вей Білдінг» за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2021 року. Щодо завищення витрат у рядку 2050 «собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» форми № 2 «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)» в сумі 7775120 грн та завищення податкового кредиту по ПДВ в сумі 1555024 грн вказує, що проведеною перевіркою встановлено, що позивачем допущено порушення податкового законодавства в результаті документального оформлення взаємовідносин за період з з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2021 року з наступними контрагентами: ТОВ «ДЖЕНЕРАЛ ВЕЙ БІЛДІНГ», ТОВ «ГРАНІТТОРГ», ТОВ «ДУМКАР ЛЬВІВ», ТОВ «ГАЛИЦЬКА ЩЕБЕНЕВА КОМПАНІЯ», ФОП ОСОБА_1 . Вказує, що встановлено ненадання документального підтвердження щодо транспортування документально оформленого придбання товарно-матеріальних цінностей, зокрема відсутні «залізничні накладні, товарно-транспортні накладні», які б відповідали законодавчим вимогам щодо визначення «первинних документів»; не підтверджено рух товару за ланцюгом постачання, Зазначає, що обсяг поданих позивачем доказів у сукупності є недостатнім для формування висновку про реальність здійснення господарських відносин зі спірними контрагентами. Вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що не підлягають скасуванню.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що надано ревізорам належні та допустимі докази здійснення господарських операцій із усіма контрагентами, а вчинені ним правочини реально спрямовані на настання правових наслідків.

Сторони явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕТОН МІКС» (код ЄДРПОУ 38200875) з 18.09.2012 зареєстроване як юридична особа, про що внесено відповідний запис. Основним видом діяльності є 23.63 виробництво бетонних розчинів, готових для використання. Також відповідно до цієї виписки, ТОВ «БЕТОН МІКС» з 18.09.2012 перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області як платник податків і платник єдиного внеску (т. 1 а.с. 66-67).

Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області на підставі направлень від 19.11.2021 року № 3162, 3163, відповідно до пункту 20.1 статті 20, статті 77, пункту 82.1 статті 82 глави 8 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2021 рік, на підставі наказу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 10.11.2021 № 2191-п, з 22.11.2021 по 10.12.2021 проведено планову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «БЕТОН МІКС», з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2017 по 30.09.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 30.09.2021, іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 30.09.2021.

За результатами проведеної перевірки складено Акт документальної планової виїзної перевірки від 17.12.2021 № 7330/09-19-07-05/38200875 (далі - Акт) (т. 1 а.с. 68-164).

Проведеною перевіркою встановлено порушення:

- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, пунктів 5, 7, 8, 21 положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 «дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.1999, п. 5 положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 11 «зобов`язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31.01.2000, ст. 1, ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999, пунктів 5, 6, 7, 10, 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 року, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 1422699 грн;

- занижено від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток за І квартал 2021 року в сумі 72216 грн;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 1555024 грн.

За результатами вищевказаної перевірки Головним управління ДПС в Івано-Франківській області прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 18.01.2022 № 000324/0705 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на суму + 1441441,00 грн, з яких: + 1153153,00 грн сума грошового зобов`язання за податковими та/або іншими зобов`язаннями; + 288288,00 грн сума грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- податкове повідомлення-рішення від 18.01.2022 № 000325/0705 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на суму + 1705250,00 грн, з яких: + 1422699,00 грн сума грошового зобов`язання за податковими та/або іншими зобов`язаннями; + 282551,00 грн сума грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі ПК України, у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей, зокрема: якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця (п.п. «а» п. 202.1 ст. 202 Податкового кодексу України).

Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пункт 203.1 статті 203 ПК України).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

ПК України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Відповідно до п.44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування визначено грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 ПК України), а звітним для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (п. 137.4 ст. 137 ПК України).

Проаналізувавши положення п. 44.1, 44.2 ст. 44, п. 134.1 ст. 134 ПК України, колегія суддів зазначає, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 p. № 996-XIV (далі Закон України № 996-XIV), господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно зі ст. 3 Закону України № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що документальному підтвердженню підлягає одна із подій, вказаних у пункті 187.1 статті 187 ПК України, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України № 996-XIV, то ця обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Оскільки видаткова накладна використовується для обліку товарно-матеріальних цінностей та є документом первинного обліку відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1990 № 996-XIV, то на виконання приписів закону та договірних домовленостей між сторонами щодо поставки товару, що зафіксовані в договорі поставки, були складені видаткові накладні.

Як слідує з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень стали висновки відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ДЖЕНЕРАЛ ВЕЙ БІЛДІНГ», ТОВ «ГРАНІТТОРГ», ТОВ «ДУМКАР ЛЬВІВ», ТОВ «ГАЛИЦЬКА ЩЕБЕНЕВА КОМПАНІЯ», ФОП ОСОБА_1 , і, як наслідок, про неправомірність показників бухгалтерського та податкового обліку по операціях із зазначеними контрагентами.

Між позивачем та ТОВ «ДЖЕНЕРАЛ ВЕЙ БІЛДІНГ» укладено договір поставки продукції № 15/07/19-1 від 15.07.2019.

Відповідно до п. 1.1. цього Договору Постачальник зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товарний бетон (надалі «Продукція») у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти Продукцію і сплатити за нього грошову суму на умовах, викладених у цьому Договорі (т. 4 а.с. 96-98).

На виконання цього договору позивачем здійснювалася поставка товару контрагенту, на підтвердження чого позивачем надано акти здачі-прийняття робіт, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні (т. 4 а.с. 99-115). На підтвердження розрахунків позивачем також надано виписки по картковому рахунку позивача (т. 4 а.с. 116-120).

Щодо доводів скаржника про те, що відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних подальша реалізація товарного бетону М150 Р-3 ТА с12/15 (В15) Р-2 відсутня, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що товарний бетон є цементною сумішшю, особливістю якої є те, що вона твердне і стає непридатною для використання і, отже, не може залишатись на складі та бути проданою пізніше іншим покупцям. Таким чином, на виході в ЄРПН у ТОВ «Дженерал Вей Білдінг» не може бути бетон товарний, оскільки ТОВ «Дженерал Вей Білдінг» є кінцевим одержувачем вказаної цементної суміші.

З матеріалів справи також слідує, що між позивачем та ТОВ «ГРАНІТТОРГ» укладено договір поставки № Ю-245/16 від 14.11.2016 (т. 2 а.с. 218-224).

Відповідно до п. 1.1. вищевказаного Договору постачальник зобов`язується поставити покупцю інертні будівельні матеріали нерудні корисні копалини: щебінь гранітний, відсів гранітний, пісок тощо, згідно заявки покупця, на умові ціни франко-станція Призначення, яку вказує покупець, а покупець зобов`язується оплатити поставлений товар, згідно рахунка(ів) на оплату товару, та прийняти товар на станції призначення (вказує покупець).

Факти здійснення взаєморозрахунків за цим договором, з урахуванням додаткової угоди та договору № 65 від 22.01.2020 між його сторонами підтверджується виписками по особовому рахунку ТОВ «БЕТОН МІКС» (т .2 а.с.225 т.3 а.с.1); у свою чергу, надання послуг та передача товару підтверджується видатковими накладними, накладними, товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі (т. 3 а.с. 2 т. 4 а.с. 95).

Посилання скаржника на те, що ТОВ «Гранітторг» є фігурантом кримінальних проваджень не може бути підставою для визнання факту придбання «Щебінь, інше…» таким, що не відбувся, а Договору поставки недійсним, оскільки відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Наявність кримінальних проваджень щодо ТОВ «Гранітторг», не може бути доказом порушення вимог чинного законодавства ТОВ «Бетон Мікс».

З матеріалів справи слідує, що між позивачем та ТОВ «ДУМКАР ЛЬВІВ» укладено договір поставки продукції № 230419 від 23.04.2019, за яким у порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується передавати у власність покупця щебінь гранітний, що виробляється продавцем, а покупець зобов`язується приймати цю продукцію та здійснити її оплату (т. 4 а.с. 122-124).

Поставка продукції підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними (т. 4 а.с. 125-183), а розрахунки за наданими/отриманими послугами між сторонами договору виписками з рахунку (т. 4 а.с. 184-197).

Щодо доводів скаржника про нереальність господарських операцій із ТОВ «Думкар Львів» у зв`язку із відсутністю взаєморозрахунків позивача із перевізником ОСОБА_2 , колегія суддів апеляційного суду вказує таке.

Згідно з п.2.1 Договору Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупця щебінь гранітний. Поставка продукції за уим договором здійснюється Продавцем залізничним та/або автомобільним транспортом (п.3.3 Договору).

Із вищенаведеного слідує, що взаєморозрахунків із перевізником ОСОБА_2 ТОВ «Бетон Мікс» не мав, оскільки замовлення доставки виконував ТОВ «Думкар Львів», тому в ТОВ «Бетон Мікс» були відсутні підстави для подання звіту 1-ДФ до податкового органу по ФОП ОСОБА_2 , поставка продукції здійснювалась відповідно до умов договору та згідно з належно оформленими первинними документами.

З матеріалів справи також слідує, що між позивачем та ТОВ «ДЖЕНЕРАЛ ВЕЙ БІЛДІНГ» укладено договір поставки продукції № 07/19 від 01.07.2019 (т. 7 а.с. 180-182).

Відповідно до п. 1.1. даного Договору постачальник зобов`язується постачати (передавати) у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товари сипучі матеріали (пісок, щебінь та ін.) на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження виконання умов вищевказаного договору позивачем надано товарно-транспортні накладні, видаткові накладні (т. 7 а.с. 183- т.8 а.с. 208). Взаєморозрахунки підтверджуються копією виписки з рахунку позивача (т. 8 а.с. 209-244).

Із вищенаведеного слідує, що господарські операції ТОВ «Бетон Мікс» із ТОВ «Дженерал Вей Білдінг» були відображені згідно первинних документів (прихідних накладних, залізничних накладних, товаро-транспортних накладних) у бухгалтерському обліку та відображеними у податковій звітності за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2021 року. Даний правочин був реально спрямований на настання правових наслідків, а саме придбання продукції (піску), що була використана в господарській діяльності позивача.

Стосовно доводів скаржника про непідтвердження походження піску у ТОВ «Дженерал Вей Білдінг», колегія суддів зазначає, що неможливо встановити нереальність господарської операції, вчиненої за ланцюгом постачання, без проведення відносно всіх учасників операцій визначених нормами податкового законодавства заходів контролю, таких як, перевірка платника податків, як і неможливо визнати нереальними господарські операції по ланцюгу контрагентів-постачальників, не дослідивши їх первинну документацію, складену за результатом вчинення таких операцій. Однак, доказів проведення зустрічних звірок та/або перевірок у вказаного контрагента відповідачем не надано.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем як покупцем та ТОВ «Галицька щебенева компанія» як постачальником укладено договір поставки № 01/1604/18 від 16.04.2018 за яким постачальник передає у власність покупцю щебінь гранітний різних фракцій та відсів гранітний, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором (т. 2 а.с. 51-53).

На виконання вимог даного договору, ТОВ «ГАЛИЦЬКА ЩЕБЕНЕВА КОМПАНІЯ» здійснювалася поставка продукції позивачу впродовж 2018 року. Вказані обставини підтверджуються видатковими накладними, накладними, товарно-транспортними накладними (т. 2 а.с. 54-200); факт взаєморозрахунків підтверджується випискою по банківському рахунку позивача (т. 2 а.с. 201-217).

Таким чином, розрахунки ТОВ «Бетон Мікс» та ТОВ «Галицька щебенева компанія» зроблені на підставі Договору про поставку товару № 01/1604/18 від 16 квітня 2018 року, а саме щебеню гранітного. Господарські операції по купівлі щебеню оформлені на підставі первинних документів, а саме оригінал вищезазначеного Договору поставки, видаткові накладні, залізничні накладні, товаро-транспортні накладні, податкові накладні.

Між позивачем (покупцем) і ФОП ОСОБА_1 (постачальник) укладено договори купівлі-продажу № 03 від 20.02.2017, № 02 від 05.02.2018, № 02 від 04.02.2019, № 02 від 10.01.2020, № 02 від 03.02.2021 за якими постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар, що є предметом договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість в порядку і на умовах, визначених договором (т. 4 а.с. 199-203).

На підтвердження факту надання послуг між контрагентами надано видаткові накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, (т. 4 а.с. 212 т. 7 а.с. 179; т. 8 а.с. 245 т. 9 а.с. 85). Проведення взаєморозрахунків за фактом вчинення господарських операцій за цим договором підтверджується випискою по картковому рахунку (т. 9 а.с. 86- т. 10 а.с. 9).

Посилання скаржника на відсутність трудових ресурсів та основних фондів у ТОВ «ГАЛИЦЬКА ЩЕБЕНЕВА КОМПАНІЯ» ФОП ОСОБА_1 не можуть братись судом до уваги. Сама по собі відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагента платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб`єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.

Доводи відповідача про відсутність контрагента за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, свідчать лише про недотримання цим контрагентом порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, однак не може вважатись доказом відсутності факту постачання товару. Факт належного підтвердження поставки товару підтверджується наданими для перевірки первинними документами, які містять для цілей оподаткування всі відомості про зміст і обсяг спірних операцій.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що документи первинного бухгалтерського обліку, долучені до справи, відповідають вимогам законодавства та розкривають суть і зміст спірних господарських операцій.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що факт належного підтвердження поставки товарів підтверджується наданими первинними документами які містять для цілей оподаткування всі відомості про зміст та обсяг спірних операцій.

Доводи скаржника щодо неможливості здійснення фінансово-господарських операцій з вищевказаними контрагентами, через відсутність у товариства документального підтвердження реальності господарських операцій є помилковими, оскільки позивачем надано первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій між ТОВ «БЕТОН МІКС» та його контрагентами за відповідні періоди, крім того, ці операції спричинили реальні зміни майнового стану товариства.

Фактичне виконання своїх зобов`язань за договорами здійснено як позивачем, так і його контрагентами, та підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Досліджені судом першої інстанції видаткові накладні, складені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», засвідчують факт здійснення господарської операції та договірних відносин.

Таким чином, дослідивши надані до матеріалів справи первинні документи, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в результаті господарських операцій з ТОВ «ДЖЕНЕРАЛ ВЕЙ БІЛДІНГ», ТОВ «ГРАНІТТОРГ», ТОВ «ДУМКАР ЛЬВІВ», ТОВ «ГАЛИЦЬКА ЩЕБЕНЕВА КОМПАНІЯ», ФОП ОСОБА_1 у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов`язань та у власному капіталі.

Контролюючим органом також не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження визнання в судовому порядку угод між позивачем та ТОВ «ДЖЕНЕРАЛ ВЕЙ БІЛДІНГ», ТОВ «ГРАНІТТОРГ», ТОВ «ДУМКАР ЛЬВІВ», ТОВ «ГАЛИЦЬКА ЩЕБЕНЕВА КОМПАНІЯ», ФОП ОСОБА_1 недійсними.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

За визначенням, наведеним в п. 2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.3 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п. 4 розділу III Порядку № 727 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Колегія суддів зазначає, що податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, не є доказом нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, які є підставами формування бухгалтерського обліку.

Крім цього, процес аналізу інформаційних баз даних ДПС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку.

З огляду на викладене, доводи апелянта з посиланням на інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах ДПС щодо контрагентів позивача вірно не взято судом першої інстанції до уваги, оскільки вказана інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 803/1712/13-а.

Допущені порушення вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності суб`єктами господарювання в ланцюгу постачання не можуть бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Вказана позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема і в постанові від 20 березня 2020 року у справі № 813/5407/15. Контролюючим органом не доведено про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства.

Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни може мати правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, відсутність основних засобів, не подання звітності до контролюючого органу, продаж товарів відмінних від придбаних) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податків, який у повному обсязі виконав передбачені податковим законодавством зобов`язання, які підтверджено документально. Окрім того, слід зазначити, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність у постачальника товарів та послуг виробничих потужностей, приміщень, транспортних засобів.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до доктрини «Ділова мета» (business purpose) та «Реальність господарської операції» діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета, крім мінімізації оподаткування. В іншому випадку, податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною сутністю операцій та такий правочин визнається недійсним. При цьому обов`язок доказування розумного змісту покладається на учасників правочину (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Halifax…).

Відтак оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку, то у разі підтвердження факту отримання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі № 813/4931/13-а та від 06.02.2018 по справі № 802/4940/14.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки контролюючого органу про те, що певні контрагенти з якими провадив свою діяльність позивач визнані відповідачем такими, що відповідають певним критеріям ризиковості самі собою не доводять факту нереальності господарської операції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем на підтвердження реальності вчинених господарських операцій надано належні, достатні та допустимі докази, що спростовують висновки відповідача про порушення ТОВ «БЕТОН МІКС» податкового законодавства, тому податкові повідомлення-рішення № 000324/0705 від 18 січня 2022 року та № 000325/0705 від 18 січня 2022 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року у справі № 380/2674/22 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 24 листопада 2022 року.