Рішення

від 23.11.2022 по справі 515/1249/22

ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/1249/22

Провадження № 2/515/1820/22

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2022 року Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Тимошенка С.В.

за участю: секретаря судового засідання Коренчук О.Е.

представника позивача - адвоката Давиденка К.В.

представника відповідача - адвоката Логінова О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Татарбунари Одеської області в по- рядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

про визнання права довічного успадкованого володіння

на земельну ділянку в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

28 жовтня 2022 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Давиденка К.В. звер- нулася до суду з позовною заявою, в якій просила визнати за нею право довічного успадкованого володіння на земельну ділянку в порядку спадкування, посилаючись на наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 5,64 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Татарбунарської міської ради Одеської області. На підставі рішення Та- тарбунарської районної ради народних депутатів № 106-ХХІ від 27.05.1992 р. ОСОБА_2 заз- начена земельна ділянка була передана в довічне успадковане володіння із земель запасу Татарбу- нарської міської ради земельна ділянка площею, акт зареєстровано в Книзі державних актів на пра во довічного успадкованого володіння землею за № 37. Даній земельній ділянці присвоєний када- стровий номер 5125084700:01:001:1921. Відповідно до п.8 постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 р. № 2200-ХІІ «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», громадя- ни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні діля- нки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих зе мельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України. При зверненні до нотаріуса з приводу прийняття спадщини їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з причини того, що зазначена земельна ділянка є ко- мунальною власністю, та рекомендував звернутися до суду для захисту своїх майнових прав. Зва- жаючи на те, що успадкувати земельну ділянку у нотаріальному порядку вона не має можливості, просила визнати за нею право власності на спадкове майно.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги підтримав (а.с.27).

Представник відповідача також у судове засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав у повному обсязі та просить справу розглянути у його відсутність, проти задоволення позовних вимог не заперечує (а.с.26).

Як передбачено ч.3 ст.200 ЦПК України, суд ухвалює рішення за результатами підготовчого провадження за наявними у справі доказами у зв`язку з визнанням позову відповідачем

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про роз- гляд справи за його відсутності. У такому разі фіксування судового засідання за допомогою звуко- записувального технічного засобу, у відповідності з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України, не здійс- нюється.

Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того за конних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В силу ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають до- казуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добро- вільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по су- ті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За загальним правилом (ч.1 ст.13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених ви- мог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Ко- дексом випадках.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з оглду на таке.

З копії паспорту НОМЕР_1 (а.с.6) вбачається, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Стру- мок Татарбунарського району Одеської області.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.7), 11.11.1984 р. було укла- дено шлюб між ОСОБА_2 , 1952 р. народження, та ОСОБА_3 , 1959 р. народження, після чого позивачу було присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ».

Згідно копії державного акту, виданого на підставі рішення 106-ХХІ Татарбунарської районної ради від 27.05.1992 р. (а.с.11-13), ОСОБА_2 була надана у довічне успадковуване володіння зе- мельна ділянка площею 5,64 га, цільове призначення якої - для ведення фермерського господар- ства.

Як видно з витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 04. 10.2022 р. (а.с.14-15), що земельна ділянка площею 5,6416 га, кадастровий номер 5125084700:01: 001:1921, яка розташована на території Татарбунарської міської ради Одеської області, була пере- дана у постійне користування ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.8) підтверджується, що ОСОБА_2 по- мер ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Струмок Татарбунарського району Одеської області.

Як слідує з копій: свідоцтв про право на спадщину за законом від 28.05.2012 р., зареєстрованих в реєстрі за № № 1088 та 1091 (а.с.9, 10), ОСОБА_1 прийняла у спадщину грошовий вклад, ма- йновий пай, що знаходився у КСП «Струмок» та земельну ділянку, площею 5,31 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Струмківської сільсь- кої ради Татарбунарського району Одеської області.

Вартість земельної ділянки загальною площею 5,6416 га, кадастровий номер 5125084700:0166 1:1921, що перебувала у власності ОСОБА_2 , становить 134393,24 грн., що видно з довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 25.10.2022 р. (а.с.16-18).

Відмова нотаріуса (а.с.19) свідчить про неможливість позивача отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке залишилось після смерті спадкодавця ОСОБА_2 (спа- дкова справа 311/2011), у зв`язку з тим, що спірна земельні ділянка є комунальною власністю.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 05.12.1990 р. № 511 «Про вирішення питань, пов`язаних із правом власності на землю» визначено, що громадянам надавалися земельні ділянки для ведення селянського й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та об- слуговування жилих будинків, задоволення інших потреб, передбачених законом, у довічне успад- дковуване володіння.

Земельним кодексом Української РСР від 18.12.1990 р. також передбачалось право громадян на довічне успадковування володіння землею, а постановою Верховної Ради Української РСР від 27. 03.1991 р. № 889 «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і По- ложення про порядок надання і вилучення земельних ділянок», які втратили чинність, затвердже- но форму державного акта на право довічного успадкованого володіння землею та умови надан- ня такого права.

З введенням в дію ЗК Української РСР від 18.12.1990 р. (в редакції від 13.03.1992 р.) надання та кого права не передбачалось, але підпунктом другим п.5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р. № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» передбачалося, що громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земе льні ділянки, наданні їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Поняття «користування землею» у ЗК Української РСР від 18.12.1990 р. (ст.7) поряд з постій- ним (без заздалегідь встановленого строку) передбачало тимчасове користування (короткостроко- ве - до трьох років і довгострокове - від трьох до десяти років). Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей, як правило, мало бути довгостроковим. Для ведення се- лянського (фермерського) господарства земля надавалася в оренду районною, міською радою (ч.3 ст.8). У зазначеному кодексі з`явилася нова форма володіння землею: довічне успадковуване воло- діння, яке надавалося громадянам, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і го- сподарських будівель, у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання і т. ін., та постійне володіння, яке надавалося колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, гро- мадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям.

Земельний кодекс України в редакції від 13.03.1992 р. закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земе- льних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного гос- подарства тощо (ст.6). Громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарст- ва, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля на давалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сіно- косіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове кори- стування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п`яти років) (ст.7). Проте чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися у користу- вання для ведення селянського (фермерського) господарства, а коли - в оренду, в цьому кодексі не здійснено.

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимча- сового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів пра- ва на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не пе- реоформленням правового титулу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.8 постанови Верховного Ради України від 13.03.1992 р. № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», громадяни, підприємст- ва, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних діля- нок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу Ук- раїни.

Згідно з п.6 постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р. № 563 «Про земель- ну реформу», громадяни, підприємства, установи й організації, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію ЗК Української РСР, повинні до 15.03.1994 р. оформити пра- во власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Згідно з постановою Верховної Ради Украї- ни від 17.02.2004 р. № 1492, дію вказаного пункту продовжено до 01.01.2008 р.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп положення п.6 розд. X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та п.6 постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18.12.1990 р. № 563-ХІІ визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення зазначеного рішення.

Таким чином, користувачі земельних ділянок, право яких посвідчено державним актом на пра- во довічного успадковуваного володіння землею, не можуть бути позбавлені права користування і не зобов`язані переоформити його на право власності чи укласти договір оренди земельної ділян- ки.

В мотивувальній частині свого рішення Конституційний Суд України від 22.09.2005 р. зазна- чав, що визнавши право приватної власності громадян на земельні ділянки, які були надані в пос- тійне користування, встановивши порядок набуття цього права у зазначених нормативно-правових актах шляхом безоплатної передачі, держава має вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечен- ня безперешкодного набуття громадянами права приватної власності на земельні ділянки.

Крім того, в постанові Великої палати ВСУ від 20.11.2019 р. у справі № 368/54/17, суд дійшов висновку, що право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою відноситься до таких права, які можуть бути успадковані.

Роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.23 (абз.3) своєї постанови № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За змістом ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків /спадщини/ від фізи- чної особи, яка померла /спадкодавця/, до інших осіб /спадкоємців/. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, як передбачено ст.1217 ЦК України.

Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадко- давця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

В силу ч.1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спа дщину чи не прийняти її.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом в порядку пер- шої черги після померлого чоловіка ОСОБА_2 , перешкодою в отриманні позивачкою свідоцт- ва про право на спадщину на земельну ділянку є те, що спірна земельна ділянка входить до кому- нальної власності.

Отже, суд вважає, що за позивачкою має бути визнано право власності на земельну ділянку, що залишилася після смерті ОСОБА_2 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1216, 1217, 1261, 1268 ЦК України, ст.ст.76-82, 200, 206, 211, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права довічного успадкованого во- лодіння на земельну ділянку в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний но- мер НОМЕР_4 , право власності на земельну ділянку площею 5,6416 га, кадастровий номер - 512 5084700:01:001:1921, цільове призначення якої - для ведення селянського (фермерського) господа- рства, що розташована на території Татарбунарської міської ради Одеської області, згідно держав- ного акта на право довічного успадковуваного володіння, виданого на підставі рішення Татарбу- нарської районної ради народних депутатів № 106-ХХІ від 27.05.1992 р. Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею № 37, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його про голошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учас- никами справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили піс- ля повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Суддя Тимошенко С.В.