Ухвала

від 28.11.2022 по справі 161/20380/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

28 листопада 2022 року справа №161/20380/19 Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області

клопотання Волинського оптово-торгового об`єднання "Облкооплісбудгоспторг", м. Луцьк

про скасування заходів забезпечення позову

у справі

за позовом ОСОБА_1 , м. Луцьк

до відповідачів:

1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська облспоживспілка"

2) Волинського оптово-торгового об`єднання "Облкооплісбудгоспторг", м. Луцьк

3) Державного реєстратора - приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Веремчука Сергія Володимировича, м. Луцьк

про визнання протиправним та скасування розпорядження голови правління Волинської обласної спілки споживчих товариств №6/1-р від 19.02.2018р.; визнання недійсним і скасування запису проведення державної реєстрації змін до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №11981070007003776 від 03.05.2018р. про зміну керівника юридичної особи, здійсненого державним реєстратором - приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С.В.; поновлення повноважень директора Волинського оптово-торгового об`єднання "Облкооплісбудгоспторг" ОСОБА_1. з 03.05.2018р.,

ВСТАНОВИВ: ухвалою від 03.03.2022р. за задоволеною заявою ОСОБА_1 в порядку забезпечення позову у справі №161/20380/19 було заборонено суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", вчиняти реєстраційні дії а саме, вносити запис про припинення юридичної особи в результаті ліквідації щодо ВОТО "Облкооплісбудгоспторг".

Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.04.2022р. у справі №161/20380/19 (залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022р.) позовні вимоги було задоволено.

22 листопада 2022 року судом було зареєстроване клопотання ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" від 21.11.2022р. про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 03.03.2022р.

В правове обгрунтування заяви засвідчено, що у відповідності до ч. 7 ст. 145 ГПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Ухвалою від 22.11.2022р. клопотання ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" було призначено до розгляду в судовому засіданні із повідомленням сторін про день, час та місце його проведення.

25 листопада 2022 року судом було зареєстровано клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі та про відсутність заперечень щодо клопотання ВОТО "Облкооплісбудгоспторг".

У визначений судом день та час сторони в судове засідання уповноважених представників не направили.

З огляду на визначені положеннями ст. 145 ГПК України п`ятиденні строки розгляду судом заяв відповідної категорії, суд вважає за можливе та необхідне здійснити розгляд відповідного клопотання ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" в даному судовому засіданні.

Розглянувши заяву ВОТО "Облкооплісбудгоспторг" та мотивацію в її обґрунтування, суд, оцінюючи подану заяву за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, дійшов до висновку, що остання підставна та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 ГПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Зазначене положення процесуального закону має універсальний характер та не обмежує суд у можливості скасування заходів забезпечення позову після рішення по суті справи.

Нормою ч. 2 ст. 145 ГПК України передбачено, що клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала (ч. 4 ст. 145 ГПК України).

З врахування наведеного суд зазначає, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, реального виконання рішення суду та ефективного поновлення порушених прав позивача у разі задоволення позовних вимог, а суд не пов`язаний із скасуванням вжитих заходів до виконання рішення, яким закінчується розгляд справи по суті або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала, або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.08.2019р. у справі №15/155-б, в постановах Західного апеляційного господарського суду від 04.09.2019р. у справі №914/554/19, від 28.01.2020р. у справі №914/2302/19 та від 10.09.2020р. у справі №926/731/20, в постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2020р. у справі №5016/3029/2012(11/50), в постановах Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2020р. у справі №922/3284/18, від 08.10.2020р. у справі №905/1007/20.

Відповідно до положень ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною третьою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.ст. 129, 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Аналогічні положення містить ч. 2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004р. заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997р.).

У рішенні від 15.10.2009р. Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005р.) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

У п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Суд наголошує, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, слід враховувати, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 р. в справі "Артіко проти Італії", п. 32 рішення від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України").

Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Суд зазначає, що рішення суду саме по собі повинне бути не декларативним, тобто за наслідками ухвалення (прийняття) акту правосуддя має здійснюватися відновлення порушених прав, за захистом яких звертається сторона до суду.

Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №910/21911/14 ).

З урахуванням вищенаведеного, суд зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги клопотання ВОТО "Облкооплісбудгоспторг", суд, у відповідності до положень ГПК України, вважає за можливе задовольнити відповідне клопотання та скасувати вжиті ухвалою суду від 03.03.2022р. у справі №161/20380/19 заходи забезпечення позову, постановивши при цьому згідно ст. 145 ГПК України відповідну ухвалу.

Керуючись ст.ст. 145, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Клопотання Волинського оптово-торгового об`єднання "Облкооплісбудгоспторг" про скасування заходів забезпечення позову від 21.11.2022р., задовольнити.

2. Скасувати вжиті у відповідності до ухвали Господарського суду Волинської області від 03.03.2022р. у справі №161/20380/19 заходи забезпечення позову, зокрема, в частині заборони суб`єктам державної реєстрації, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", вчиняти реєстраційні дії а саме, вносити запис про припинення юридичної особи в результаті ліквідації щодо Волинського оптово-торгового об`єднання "Облкооплісбудгоспторг" (код ЄДРПОУ 05384258).

Відповідно до ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала підписана 28.11.2022р.

Суддя В. А. Войціховський

ухвалу направити:

- ОСОБА_1. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )

- ТОВ "Волинська облспоживспілка" (coopvolyn@gmail.com);

- ВОТО "Облкооплісбудгосптогр" (sorokav2006@ukr.net);

- Приватному нотаріусу Луцького МНО Веремчуку С.В. (ІНФОРМАЦІЯ_2).