Рішення

від 21.11.2022 по справі 910/9148/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.11.2022Справа № 910/9148/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртеплосервіс»

до Державного підприємства «Завод 410 ЦА»

про стягнення 207.821,53 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

14.09.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртеплосервіс» до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення 207.821,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі укладеного між сторонами договору підряду на виконання робіт № 05/04-2019 від 25.04.2019 позивачем надано послуги на загальну суму 250.879,10 грн, що підтверджується актами наданих послуг № 37 від 31.05.2019, № 7/9-1 від 07.08.2019, № 100 від 30.08.2019 та № 187 від 13.11.2019. За умовами п. 3.2 договору оплата наданих робіт здійснюється у розмірі 100% протягом 10 банківських днів від дати підписання сторонами актів прийому виконаних робіт. У зв`язку з тим, що відповідачем було лише частково сплачено суму виконаних робіт, а саме 150.645,61 грн, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з останнього 207.821,53 грн, з яких 100.260,49 грн основного боргу, 12.545,30 грн пені, 76.292,29 грн інфляційних витрат та 18.723,45 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 відкрито провадження у справі № 910/9148/22 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 19.09.2022 було 19.09.2022 направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105492752874 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 94, яка згідно отриманої судом 16.09.2022 інформації із діючого сервісу, який має доступ до API ЄДР: Опендатабот (https://opendatabot.ua/) (сервіс, що надає доступ до державних даних з основних публічних реєстрів, актуальну інформацію про компанії, підприємців тощо) є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 19.09.2022, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 27.09.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105492752874, а отже відповідач мав подати відзив на позов у строк до 12.10.2022.

16.11.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. В поданому відзиві відповідач не заперечує факт прострочення оплати за договором підряду на виконання робіт № 05/04-2019 від 25.04.2019 у розмірі 100.260,49 грн та зазначає, що відповідне прострочення було здійснено у зв`язку з оголошеними простоями на виробництві. Відповідач вказує, що у період з 01.11.2021 по 09.12.2021 на підприємстві був оголошений простій у зв`язку із запровадженням заходів направлених на попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а у зв`язку із введенням 24.02.2022 воєнного стану в Україні Указом Президента України № 64/2022 на підприємстві оголошено простій починаючи з 24.02.2022, що триває на даний час. Враховуючи викладене та посилаючись на п. 10.1 договору (форс-мажорні обставини), відповідач просить відмовити у стягненні 76.292,29 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 18.723,45 грн. Щодо стягнення 12.545,30 грн пені відповідач зазначає, що дана вимога є безпідставною, оскільки позивачем заначено період нарахування пені з 15.06.2019 по 28.05.2021, а отже за даною вимогою минув строк позовної давності.

У поданому до суду відзиві міститься клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.

Суд розглянувши клопотання відповідача відзначає наступне

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення..

Згідно ч. 3 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Частина 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Суд розглянувши клопотання відповідача про поновлення пропущеного строку подачі відзиву враховуючи положення ст. 119 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе поновити відповідний строк відповідачу.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.04.2019 між Державним підприємством «Завод 410 ЦА» (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртеплосервіс» (далі - підрядник, позивач) укладено договір підряду на виконання робіт № 05/04-2019.

Відповідно до п. 2.1 договору замовник доручає, а підрядник зобов`язується на власний ризик, власними силами виконати та здати замовнику комплекс робіт на об`єкті за адресою м. Київ, просп. Повітрофлотський, 94, а саме: виконати частковий технічний огляд вантажопідіймальних механізмів; виконати роботи з нівелювання підкранових колій підрозділів заводу. Замовник зобов`язується здійснити приймання та сплатити вартість виконаних підрядником та прийнятих замовником робіт.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідач в порушення умов договору виконані позивачем роботи у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 100.260,49 грн та за несвоєчасне виконання грошового зобов`язанні позивачем нараховані пеня в розмірі 12.545,30 грн, 76.292,29 грн інфляційні втрати та 18.723,45 грн - 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 12.1 цей договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.01.2019, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання сторонами. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце в період дії даного договору.

Згідно до п. 4.1 договору терміни виконання робіт та/або етапів робіт - 240 календарних днів від дати підписання договору та отримання заявки замовника, згідно п. 3.2 договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна договору відповідає загальній вартості робіт та складає: 250.906,10 грн, в тому числі ПДВ 20% 41.817,68 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору замовник здійснює оплату за договором шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника на підставі рахунків-фактур підрядника в наступному порядку: 100% оплата протягом 10 банківських днів від дати підписання сторонами актів прийому виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.1 договору датою прийняття замовником виконаних підрядником робіт (етапів робіт) є дата підписання сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт.

Матеріали справи містять належним чином підписані сторонами наступні акти надання послуг на загальну суму 250.906,10 грн:

акт надання послуг № 37 від 31.05.2019 на суму 50.385,14 грн;

акт надання послуг № 7/9-1 від 07.08.2019 на суму 95.304,92 грн;

акт надання послуг № 100 від 30.08.2019 на суму 78.541,55 грн;

акт надання послуг № 187 від 13.11.2019 на суму 26.674,49 грн.

На виконання п. 3.2 договору позивачем виставлено відповідачу наступні рахунки на оплату робіт за договором:

- рахунок на оплату № 5.2019-24 від 24.05.2019 на суму 50.385,14 грн;

- рахунок на оплату № 7/9-1 від 09.07.2019 на суму 95.304,92 грн;

- рахунок на оплату № 67 від 27.08.2019 на суму 78.541,55 грн;

- рахунок на оплату № 85 від 05.11.2019 на суму 26.674,49 грн.

Згідно зі ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно п. 6.1.1. договору замовник зобов`язаний прийняти роботи, що були виконані підрядником своєчасно та якісно, а також своєчасно оплатити виконанні та прийняті роботи відповідно до умов договору.

Проте, в супереч п.п. 3.2 та 6.1.1. договору, відповідачем було здійснено лише часткову оплату за виконані та прийняті робити, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме:

платіжне доручення № 3612 від 18.12.2019 на суму 50.385.14 грн, призначення платежу: рахунок № 5.2019-24 від 24.05.2019;

платіжне доручення № 596 від 05.05.2020 на суму 13.337,24 грн, призначення платежу: рахунок № 85 від 05.11.2019;

платіжне доручення № 604 від 05.05.2020 на суму 47.652,46 грн, призначення платежу: рахунок № 7/9-1 від 09.07.2019;

платіжне доручення № 602 від 05.05.2020 на суму 39.270,77 грн, призначення платежу: рахунок № 67 від 27.08.2019.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач не в повному обсязі виконав зобов`язання по сплаті виконаних робіт, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої відповідач підтверджує у поданому до суду відзиві, що становить 100.260,49 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті виконаних робіт за договором в повному обсязі не подано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором в розмірі 100.260,49 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що за прострочення замовником строків оплати виконаних та прийнятих робіт згідно з умовами договору замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний прострочений день, але не більше 5% від ціни договору.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано пеню за порушення відповідачем строків оплати виконаних позивачем робіт за періоди: з 15.06.2019 по 15.12.2019 за актом № 37 від 31.05.2019; з 22.08.2019 по 22.04.2020 за актом № 7/9-1 від 07.08.2019; з 14.09.2019 по 14.03.2020 за актом № 100 від 30.08.2019; з 28.11.2019 по 28.05.2020 за актом № 187 від 13.11.2019.

При цьому, стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (п. 2 згаданої статті).

Отже, штрафні санкції можуть бути розраховані та стягнені за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається зі штампу, який міститься на позовній заяві, позов поданий до суду 14.09.2022.

Також, у позовній заяві позивач посилається на підпункт 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким доповнено розділ «Прикінцеві положення» Цивільного кодексу України пунктом 19 наступного змісту: « 19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії». Таким чином, на думку позивача, строк позовної давності за вимогами та розрахунками штрафних санкцій, визначений ст. 257 Цивільного кодексу України, продовжується на строк дії в Україні воєнного стану, а тому відповідний позов подано в межах строку позовної давності.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач заперечуючи проти позову просить суд застосувати строк позовної давності до вимоги про стягнення пені та вказує, що твердження позивача щодо застосування Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 є некоректними, оскільки строк позовної давності за вказаними вимогами сплив ще у червні 2021 року, а отже до набрання законної сили вищевказаним Законом. Крім того, відповідач посилається на ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Заперечення відповідача є слушними, тому з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред`явлення позивачем вимог про стягнення пені в розмірі 12.545,30 грн станом на день звернення до суду пропущено, в зв`язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті виконаних робіт, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 76.292,29 грн інфляційних втрат та 18.723,45 грн 3% річних.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Стаття 625 Цивільного кодексу України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

За розрахунками суду, що знаходиться в матеріалах справи розмір інфляційних втрат становить 41.324,76 грн та розмір 3% річних становить 11.676,83 грн та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, зокрема позивачем не враховано здійснені відповідачем часткові оплати.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Посилання відповідача як на підставу неможливості виконання зобов`язань за договором на наявність форс-мажорних обставин, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно з п. 10.1 договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за цим договором, якщо таке повне або часткове невиконання зобов`язань було викликане виникненням та/чи дією обставин форм-мажору і їх наслідків.

Відповідно до п. 10.2 договору під обставинами форс-мажору (обставинами непереборної сили) є наступні обставини, які можуть створитися в результаті непередбачуваних та виняткових за характером подій: повінь, пожежа, землетрус або інші стихійні лиха, страйк, військові дії і інші подібні дії, та безпосередньо вплинути на виконання сторонами умов цього договору.

Пунктом 10.4 договору встановлено, що сторона, яка зіткнулася з обставинами форс-мажору, внаслідок чого створилася неможливість виконання нею зобов`язань, прийнятих на себе за цим договором, зобов`язана письмово повідомити про настання цієї обставини іншу сторону договору без зволікання, проте не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня виникнення таких обставин, та вжити заходи з максимального зменшення негативної дії цих обставин для інших сторін цього договору. У повідомленні, окрім характеру обставин та їх можливих наслідків, повинні бути вказані дата виникнення таких обставин та передбачувана дата закінчення їх дії. Несповіщення або невчасне сповіщення позбавляє цю сторону права посилатись на такі обставини надалі.

Згідно з п. 10.7 договору факти, які містяться в повідомленні про виникнення форс-мажорних обставин, повинні бути підтверджені актами та/або довідками компетентних державних органів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україна» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований Всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідачем не було подано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором № 280421 від 28.04.2021, який б підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати виконаних робіт.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення позивачу письмового повідомлення про настання форс-мажорних обставин, як того вимагає п. 10.4 договору, у зв`язку з чим суд вважає, що відповідні заперечення відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртеплосервіс» підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03051, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 94, код ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртеплосервіс» (08133, Київська обл., м. Вишневе, вул. В.Чорновола, 7, код ЄДРПОУ 31101472) 100.260 (сто тисяч двісті шістдесят) грн 49 коп. основного боргу, 41.324 (сорок одна тисяча триста двадцять чотири) грн 76 коп. інфляційних втрат, 11.676 (одинадцять тисяч шістсот сімдесят шість) грн 83 коп. 3 % річних та 2.298 (дві тисячі двісті дев`яносто вісім) грн 93 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова