Постанова

від 16.11.2022 по справі 922/519/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 922/519/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Підлісна Катерина Олександрівна,

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Докар"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 (у складі колегії суддів: Медуниця О.Є. (головуючий), Гребенюк Н.В., Зубченко І.В.)

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Докар"

про стягнення 3 947 096,28 грн,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Харківська міська рада (далі - Позивач, Міськрада) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Докар" (далі - Відповідач, ТОВ "Докар") про стягнення з Відповідача на свою користь безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 3 947 096,28 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності по вул. Виконкомівській, 32 у м. Харкові, належним чином не оформив та не зареєстрував речові права на землю, не вносив плату за користування земельною ділянкою, внаслідок чого зберіг грошові кошти у вигляді орендної плати в розмірі 3 947 096,28 грн (в період з 01.01.2017 по 31.12.2019) за рахунок Міськради, як власника земельної ділянки.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.10.2020 у справі № 922/519/20 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Докар" на користь Міськради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1 102 128,00 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що право власності територіальної громади м. Харкова на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:09:002:0009 було зареєстроване 17.08.2018 за № 27576832. За вказаних обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2017 по 17.08.2018 є безпідставними, оскільки у вказаний період Позивач не був власником спірної земельної ділянки та не мав можливості передавати її в оренду.

При цьому, за висновком суду, Позивач при розрахунку суми безпідставно збережених коштів повинен був застосовати розмір ставки річної орендної плати на рівні 2,628 %, як визначено в укладеному в подальшому між сторонами договорі оренди від 27.12.2019, а не 4 %, як застосовано Позивачем при розрахунку.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі № 922/519/20 скасовано вказане рішення місцевого суду та прийнято нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Докар" на користь Міськради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 3 745 235,88 грн.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що у період з 18.03.2016 по 26.12.2019 без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд зазначив, що державна реєстрація права власності за Міськрадою на земельну ділянку не може вважатися юридичним фактом, з яким закон пов`язує існування такої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Позивачем при зверненні до суду пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2017 по 20.02.2017.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Докар" просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 908/592/19, від 13.03.2018 у справі № 910/23346/16, від 28.04.2020 у справі № 910/10553/18, від 05.05.2020 у справі № 917/1622/18, від 05.05.2020 у справі № 916/3097/19 (щодо застосування статей 56, 58, 254, 258 Господарського процесуального кодексу України); від 13.02.2019 у справі № 922/392/18, від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17 (щодо застосування статті 79-1 Земельного кодексу України); від 11.06.2019 у справі № 922/551/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19. від 13.10.2020 у справі № 922/3711/19 та від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 (щодо застосування підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та статей 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України).

Також обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 1212 Цивільного кодексу України, статей 79-1, 120, 124 Земельного кодексу України у аналогічних правовідносинах у випадку врегулювання спірних правовідносин відповідним договором, використання лише частини земельної ділянки та неможливості укладення договору оренди землі у певний період часу.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Міськрада просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Крім того, Міськрадою заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4. Рух справи у суді касаційної інстанції

4.1. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/519/20 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Зуєв В.А. (головуючий), Дроботова Т.Б., Чумак Ю.Я., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2021.

4.2. Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2021 вищезазначену касаційну скаргу залишено без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із незазначенням норми права відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ненаданням доказів про сплату судового збору у встановленому законом розмірі та визначено строк для усунення недоліків.

4.3. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 29.3-02/328 від 09.03.2021 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 922/519/20 у зв`язку з перебуванням судді Чумака Ю.Я. на лікарняному.

4.4. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2021 для розгляду справи № 922/519/20 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В.А. - головуючий, Дроботова Т.Б., Міщенко І.С.

4.5. З урахуванням усунення скаржником недоліків у встановлений Судом строк, ухвалою Верховного Суду від 09.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Докар" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2020 у справі № 922/519/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні 08.04.2021.

4.6. Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2021 зупинено провадження у справі № 922/519/20 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/751/20.

4.7. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 29.3-02/1861 від 09.07.2021 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 922/519/20 у зв`язку з відпусткою судді Дроботової Т.Б.

4.8. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2021 для розгляду справи № 922/519/20 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В.А. - головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С.

4.9. Ухвалою Верховного Суду від 09.07.2021 поновлено провадження у справі № 922/519/20 та зупинено його до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 303/4297/20.

4.10. Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 29.3-02/1861 від 26.10.2022 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 922/519/20 у зв`язку з увільненням судді Міщенка І.С. від роботи у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації.

4.11. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2022 для розгляду справи № 922/519/20 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В.А. - головуючий, Берднік І.С., Суховий В.Г.

4.12. У зв`язку із усуненням обставин, що викликали зупинення провадження у цій справі, ухвалою Верховного Суду від 27.10.2022 поновлено провадження у справі № 922/519/20 та визначено дату та час судового засідання з розгляду касаційної скарги ТОВ "Докар" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2020 у справі - 16.11.2022.

5. Обставини встановлені судами

5.1. На підставі договорів про внесення змін до договорів іпотеки, 18.03.2016 за ТОВ "Докар" зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. "К-2" загальною площею 1682,8 кв.м., літ. "О-1" загальною площею 3982,6 кв.м., літ. "П-3" загальною площею 2353,9 кв.м., літ. "М-1" загальною площею 12,3 кв.м., лі. "Ж-2" загальною площею 139,2 кв.м., літ. "З-1" загальною площею 157,5 кв.м., літ. "Г-2" загальною площею 399,8 кв.м., літ. "Д-1" загальною площею 26,6 кв.м., літ. "Е-1" загальною площею 49,9 кв.м., літ. "И-1" загальною площею 49,9 кв.м. по вул. Виконкомівській, 32 у м. Харкові, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №197925467 від 28.01.2020.

5.2. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.10.2019 №НВ-0003971252019, державна реєстрація земельної ділянки комунальної форми власності, площею 3,9338 га по Виконкомівській, 32 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137900:09:002:0009 відбулася 10.09.2013.

5.3. 17.08.2018 проведено державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, права власності Міськради на земельну ділянку комунальної форми власності, площею 3,9338 га по Виконкомівській, 32 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137900:09:002:0009, про що свідчить інформація із вказаного Реєстру.

5.4. Відповідно до витягу № 816/0/45-19 від 11.05.2019 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:09:002:0009 складає 3,9338 га.

5.5. 28.01.2020 Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що на земельній ділянці (кадастровий номер 6310137900:09:002:0009) площею 3,9338 га по вул.Виконкомівській, 32 у м.Харкові розташовані нежитлові будівлі літ. "О-1", "К-2", "П-3", "М-1", "Ж-2", "З-1", "Г-2", "Д-1", "Е-1", "И-1", право власності на які, з 18.03.2016 по теперішній час зареєстроване за ТОВ "Докар".

5.6. За результатами обстеження складено акт, в якому зафіксовано, що ТОВ "Докар" з 18.03.2016 по 28.12.2019 використовувало вказану земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статті 125 Земельного кодексу України.

5.7. 27.12.2019 між Міськрадою та ТОВ "Докар" укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого, Відповідачу передано у користування земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:09:002:0009, загальною площею 3,9338 га по вул. Виконанкомівській, 32 в м. Харкові для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд.

На земельній ділянці розміщено об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. "О-1", "К-2", "П-3", "М-1", "Ж-2", "З-1", "Г-2", "Д-1", "Е-1", "И-1" (пункт 3 договору).

5.8. За твердженнями Позивача, не сплачуючи в період з 01.01.2017 по 31.12.2019 оренду плату за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору оренди, Відповідач зберіг кошти та тим самим збільшив вартість власного майна, а Позивач втратив належне йому майно (кошти за користування його майном). Тобто, на думку Позивача, відбувся факт безпідставного збереження Відповідачем коштів у розмірі орендної плати за рахунок Позивача, що є підставою для застосування до спірних правовідносин статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

5.9. Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено розрахунок розміру безпідставно збережених ТОВ "Докар" у період з 01.07.2017 по 31.12.2019 коштів, згідно з яким їх розмір складає 3 947 096,28 грн.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. За умовами частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

6.3. Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

6.4. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

6.5. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

6.6. Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

6.7. Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

6.8. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

6.9. Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

6.10. При цьому, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

6.11. Водночас згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

6.12. Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

6.13. Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

6.14. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

6.15. Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

6.16. Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

6.17. Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та численних постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, які прийняті з їх урахуванням, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

6.18. У справі, що розглядається, суди установили, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.01.2020 № 197925467 право власності на нежитлові будівлі літ. "К-2" загальною площею 1682,8 кв.м, літ. "О-1" загальною площею 3982,6 кв.м, літ. "П-3" загальною площею 2353,9 кв.м, літ. "М-1" загальною площею 12,3 кв.м, лі. "Ж-2" загальною площею 139,2 кв.м, літ. "З-1" загальною площею 157,5 кв.м, літ. "Г-2" загальною площею 399,8 кв.м, літ. "Д-1" загальною площею 26,6 кв.м, літ. "Е-1" загальною площею 49,9 кв.м, літ. "И-1" загальною площею 49,9 кв.м по вул. Виконкомівській, 32 у м. Харкові зареєстровані з 18.03.2016 за ТОВ "Докар" на підставі договорів про зміни до договорів іпотеки.

Отже, із дня набуття права власності на об`єкти нерухомого майна ТОВ "Докар" як власник такого майна стало фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований ці об`єкти, тому саме із цієї дати у Відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно.

6.19. Як підтверджується матеріалами справи та установлено судами попередніх інстанцій, Департаментом територіального контролю Міськради 28.01.2020 проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ТОВ "Докар" з 18.03.2016 по 28.12.2019 використовувало земельну ділянку площею 3,9338 га (кадастровий номер 6310137900:09:002:0009) для обслуговування нежитлових будівель (виробничі, складські, допоміжні приміщення на гараж) по вул. Виконкомівській, 32 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статті 125 Земельного кодексу України.

6.20. Установлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що Відповідач як власник об`єктів нерухомого майна, зокрема, у період з 18.03.2016 по 28.12.2019 користувався земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розташовані, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, не сплачуючи коштів за її використання, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ТОВ "Докар" є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок Позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

6.21. Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі, що і було зроблено судами попередніх інстанцій.

6.22. Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

6.23. Згідно із частинами першої - четвертої та дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

6.24. Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

6.25. У справі, яка розглядається, суди установили, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-0003971252019 від 28.10.2019, земельній ділянці комунальної форми власності площею 39338 кв.м по вул. Виконкомівській, 32 в м. Харкові присвоєно кадастровий номер 6310137900:09:002:0009 та відомості про неї зареєстровано у Державному земельному кадастрі 10.09.2013.

Отже спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру Суд не має.

6.26. Крім цього, варто зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив таку правову позицію: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20), а у постанові від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України, згідно з яким необхідність встановлення сформованості земельної ділянки як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру взагалі залежить від конкретних обставин справи.

6.27. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд звертає увагу на те, що одночасно із переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду до покупця (набувача) такого об`єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (за їх наявності). При цьому нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 Земельного кодексу України не впливає ні на її розмір, ні на обов`язок власника будівлі (у спірних правовідносинах ТОВ "Докар") сплачувати за користування цією земельною ділянкою.

6.28. Зазначене відповідає правовому висновку, сформованому у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, відповідно до якого "…за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Крім цього, нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 Земельного кодексу України не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов`язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об`єкт нерухомості".

6.29. Відтак, посилання заявника касаційної скарги на те, що право передати спірну земельну ділянку в оренду виникає у Позивача лише з моменту державної реєстрації речового права на таку земельну ділянку, тобто виключає право розпорядження нею до вчинення такої реєстрації, не стосується даних спірних правовідносин, які виникли із приводу фактичного користування Відповідачем сформованою та внесеною (зареєстрованою) до Державного земельного кадастру земельною ділянкою комунальної власності за відсутності для того достатніх правових підстав за рахунок Позивача, якому належать ці землі відповідно до закону.

6.30. Щодо розміру позовних вимог, то Верховний Суд неодноразово зазначав, що основою для її визначення для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до частини другої статті 20 і частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Положення Податкового кодексу України і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

6.31. Судами попередніх інстанцій установлено, що розмір заявлених позовних вимог ґрунтується на витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Виконкомівській, 32 у м. Харкові (кадастровий номер 6310137900:09:002:0009) від 11.05.2019 № 816/0/45-19 (виданого Відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області).

6.32. Отже, приймаючи до уваги факт набуття Відповідачем права власності на нерухоме майно, а також користування ТОВ "Докар" у період з 01.01.2017 по 26.12.2019 без достатніх на те правових підстав сформованою земельною ділянкою, на якій розташована ця нерухомість, апеляційна інстанція дійшла правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в розмірі 3 745 235,88 грн (з урахуванням відмови у стягненні 183 837,15 грн орендної плати за період з 01.01.2017 по 20.02.2017 з підстав пропуску строку позовної давності про застосування якого заявлено Відповідачем).

6.33. За змістом касаційної скарги, підставою оскарження рішення суду апеляційної інстанції також є приписи пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 1212 Цивільного кодексу України, статей 79-1, 120, 124 Земельного кодексу України у аналогічних правовідносинах у випадку врегулювання спірних правовідносин відповідним договором, використання лише частини земельної ділянки та неможливості укладення договору оренди землі у певний період часу.

Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд вважає, що в цьому випадку відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначених скаржником питань, оскільки останній не довів необхідності його формування Верховним Судом.

Так, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням актуальної судової практики, встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, здійсненої ним оцінки наявних у справі доказів та підстав для часткового задоволення позову, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норм права вплине на висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскарженій постанові у цій справі.

6.34. Доводи касаційної скарги здебільшого стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі та зводяться до незгоди з відповідними обставинами і оцінкою, здійсненою судами.

6.35. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.36. До того ж, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

6.37. Щодо доводів скаржника про те, що позовна заява та апеляційна скарга підписані особами, які не мали права їх підписувати, судова колегія виходить з такого.

Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано Господарським процесуальним кодексом України, відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

З урахуванням положень частин першої і третьої статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторони, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та/або через свого представника; юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно з частиною першою статті 58 цього Кодексу представником може бути адвокат або законний представник.

За приписом підпункту 11 пункту 161 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Питання самопредставництва не закріплені у нормах Конституції, але ці питання унормовано положеннями відповідних Кодексів, у тому числі Господарському процесуальному кодексі України.

Таким чином, представництво Міськради у цій справі може здійснювати: адвокат як представник юридичної особи; керівник або інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва.

Для визнання особи такою, що діє у порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження.

З процесуального закону не випливає, що відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про особу, що підписала апеляційну скаргу, позбавляє її права на підписання такої скарги.

Наведений висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 922/751/20, в якій Верховний Суд відступив від правової позиції щодо обов`язковості відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформації про особу, яка може діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 908/592/19, а тому доводи скаржника про неврахування вказаних висновків судом апеляційної інстанції є безпідставними.

Зазначена правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду знайшла своє відображення також у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/14533/20 та від 27.10.2021 у справі № 920/751/20.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20 також підтвердила, що процесуальне законодавство передбачає за правилами самопредставництва можливість участі юридичної особи у справі через її працівника. Однак він має бути уповноваженим діяти від імені цієї особи або за законом, або за статутом чи положенням, або за трудовим договором (контрактом).

Як свідчать матеріали цієї справи, позовна заява підписана представником Міськради - уповноваженою особою А.М. Ворожбяновим.

На підтвердження своїх повноважень Ворожбяновим А.М. були надані відповідні документи, у тому числі, довіреність № 08-21/4475/2-19 від 27.12.2019, якою Міськрада уповноважила Ворожбянова А.М. на представництво інтересів Міськради в суді, з правом підпису позовної заяви; посвідчення Ворожбянова А.М., відповідно до якого, він є головним спеціалістом-юрисконсультом сектору правового забезпечення земельного контролю відділу правового забезпечення Департаменту територіального контролю Міськради; "Положення про Департамент територіального контролю Харківської міської ради", затверджене рішенням Міськради № 7/15 від 20.11.2015, в редакції рішення Міськради від 21.08.2019 № 1689/19.

Апеляційна скарга підписана представником Міськради - уповноваженою особою (на засадах самопредставництва) Г.Ю. Коваль.

На підтвердження своїх повноважень Коваль Г.Ю. були надані відповідні документи, у тому числі, копії посвідчення, відповідно до якого, вона є завідувачем сектору правового забезпечення земельного контролю відділу правового забезпечення Департаменту територіального контролю Міськради; розпорядження Харківського міського голови "Про призначення на посаду та присвоєння рангу посадової особи місцевого самоврядування" № 94/2к від 25.01.2018; розпорядження Харківського міського голови "Про переведення на іншу посаду" № 1240/2к від 16.09.2019 та рішення Міськради "Про затвердження положень виконавчих органів Харківської міської ради 7 скликання" № 7/15 від 20.11.2015 з Положенням про Департамент територіального контролю Харківської міської ради (нова редакція), що є додатком 13 до зазначеного рішення.

Зазначені документи, їх відповідність вимогам господарського процесуального законодавства на підтвердження повноважень в порядку самопредставництва були перевірені господарським судом апеляційної інстанції, що спростовує відповідні доводи скаржника.

6.38. Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів вважає, що представники Позивача у даному провадженні правомірно діяли в порядку самопредставництва Міськради, а доводи скаржника про зворотнє є необґрунтованими.

6.39. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

6.40. Щодо клопотання Міськради про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, судова колегія виходить з такого.

Зазначене клопотання обґрунтоване існуванням у справі виключної правової проблеми, вирішення якої забезпечить розвиток права та формування судової практики, а саме при розгляді спорів, що виникають з приводу безпідставно набутого майна.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Суд, керуючись внутрішнім переконанням у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми в застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає Суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Однак заявлене клопотання не містить належного обґрунтування щодо існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.

Враховуючи викладене, Суд відмовляє у задоволенні клопотання Міськради про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

7.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

7.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на останнього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Докар" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі № 922/519/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий