Рішення від 18.11.2022 по справі 161/9624/22

Справа № 161/9624/22

Провадження № 2-а/161/224/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі :

головуючого судді Кихтюка Р.М.,

секретаря Дмитрук Т.В.,

з участю представника позивача Кінах Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської митниці Державної митної служби України про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Рівненської митниці Державної митної служби про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 13.07.2022 року постановою Рівненської митниці, його було визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів у розмірі 742696,05 грн.

Із вказаною постановою не погоджується та вказує, що жодних дій спрямованих на зниження вартості декларованого ним товару не вчинено.

Вважає постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки ним під час митного оформлення було надано належні товаросупровідні документи і в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що під час оформлення транспортного засобу з метою неправомірного зменшення розміру митних платежів, було вказано неправдиві відомості щодо вартості автомобілів.

Враховуючи викладене, просить визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у заяві та просила задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений судом належним чином, про причини неявки не повідомив. А тому, суд вважає за можливе справу слухати у його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Із постанови в.о. начальника Рівненської митниці від 13.07.2022 року слідує, що ОСОБА_1 визнано винним у порушені митних правил, тобто порушення, передбаченого ст. 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, а саме: 742696,05 грн., оскільки останнім вчинено дії спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, шляхом заявлення на митному оформлені товарів недостовірних відомостей щодо фактичної вартості товарів за митними деклараціями від 18.10.2019 №UA204070/2019/019684, від 31.10.2019 № UA204070/2019/020809, від 08.11.2019 № UA204010/2019/242418, від 11.11.2019 № UA204010/2019/242681, від 26.12.2019 № UA204080/2019/302363, від 28.12.2019 № UA204080/2019/302559, від 14.01.2020 № UA204080/2020/000721, від 17.01.2020 № UA204080/2020/001129, від 17.01.2020 № UA204080/2020/001219, від 31.01.2020 № UA204080/2020/002813, від 18.02.2020 № UA204020/2020/208435, від 06.03.2020 № UA204020/2020/212197 (а.с. 19-31).

Відповідно до ч. 1 ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 486 МК України, щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил згідно ст.489 МК України зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 475 МК України передбачена відповідальність за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, яка тягне за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 485 МК України встановлено відповідальність за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги.

При цьому, обов`язковою умовою притягнення особи до відповідальності за статтею 485 МК України є наявність вини у формі умислу.

Диспозиція вказаної правової норми передбачає необхідність спеціальної противної мети у вигляді неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру. При цьому, у статті 485 МК України вказано, що застосування адміністративного стягнення до порушника митних правил можливе тільки за заявлення у митній декларації «неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості».

Отже, відповідальність за ст. 485 МК України може наставати лише у випадку, коли правопорушник свідомо, з умислом, спрямованим на зменшення митних платежів, вказав неправдиву інформацію або ж надав органам доходів та зборів документи, в яких містяться відомості, що не відповідають дійсності.

Вказана позиція щодо ст. 485 МК України міститься у Постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 640/7258/17, згідно якого: «для притягнення до відповідальності, згідно статті 485 Митного кодексу України необхідно доведення факту заявлення в митній декларації, в даному випадку неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості та наявність прямого умислу. При цьому, статтею 485 Митним кодексом України передбачено наявність спеціальної протиправної мети неправомірного звільнення від сплати чи зменшення розміру сплати митних платежів, що свідчить про те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, оскільки необережно не можливо заявити неправдиві відомості.

В даному випадку, на думку суду, в діях ОСОБА_1 відсутня суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, у вигляді умислу на зменшення розміру митних платежів, адже декларуючи спірні транспортні засоби, зазначені в митних деклараціях, позивач керувався наявними у нього правовстановлюючими документами, а саме:

1) контрактом № 2019/09/16 від 16.09.2019, укладеного між компанією NOVACHEM LLC LIMITED (FLAT/RM 48 23/F HARBOUR TOWER, 199 KOWLOON CITY ROAD, TOKWAWAN, HONG KONG) та LIMITED LIABILITY COMPANY BETTA GRANT (UKRAINE, 43005. LUTSK CITY, SHOPIN STREET, BUILDING 22A);

2) інвойсами на транспортні засоби від 17.10.2019 № 0228, від 29.10.2019 № 0241, від 05.11.2019 № 0901, від 06.11.2019 № 1034, від 23.12.2019 № 0284, від 27.12.2019 № 0288, від 09.01.2020 № 0295, від 15.01.2020 № 0298, від 16.01.2020 № 2400, від 23.01.2020 № 2403, від 14.02.2020 № 0927, від 02.03.2020 № 0940.

Як з`ясовано судом, під час розмитнення товару жодних зауважень з боку митних органів не було, не було і зауважень безпосередньо до митної вартості. Крім того, слід зазначити, що митний орган у разі сумніву щодо ціни товару має повноваження запитувати додаткові документи або коригувати митну вартість. Рішення про коригування митної вартості відповідачем не приймалось.

Таким чином, позивачем під час процедури митного оформлення задекларовано митну вартість транспортних засобів і сплачено суми митних платежів на підставі первинних документів.

Відтак, позивачем виконані митні і податкові зобов`язання під час здійснення митних процедур. Рішення про коригування митної вартості митним органом не приймалося. Додаткових досліджень податковими та митними органами не проводилося, а інформація, отримана від уповноважених органів іноземних держав, стосувалася факту ймовірної підробки документів, однак в матеріалах справи відсутні докази щодо обставин, які саме документи є підробленими .

Частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 ст. 74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, зважаючи, що відповідачем жодних доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували, що останній допустив порушення митних правил та умисно спричинив дії спрямовані на зменшення митних платежів суду не представлено, а тому суд приходить до висновку, що позивача було неправомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. ст. 485 КУпАП.

Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується також на правових висновках, які зробив Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі №23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд не вбачає в діях ОСОБА_1 умислу на приховування відомостей для визначення коду товару з метою зменшення розміру митних платежів, а відтак й складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами не доведена, а тому вважає за необхідне позов задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, справу про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами не доведена, а тому вважає за необхідне позов задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, справу про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до вимог статті 244КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 139КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 496,20,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Частинами першою, третьою статті 132КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 01 березня 2021 року №01-03/01, акта прийняття-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №01/22 від 22.07.2022 року, квитанції №22-07/01 від 22.07.2022 р. на суму 10000,00 грн (а.с. ).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна згонораром успіху. Європейський суд з прав людини указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що загальна сума, заявлена до відшкодування 10000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає до відшкодування.

З урахуванням наведеного, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 496,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 8-10, 77, 94, 241-246, 250, 255 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рівненської митниці Державної митної служби України про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил задовольнити.

Скасувати постанову у справі про порушення митних правил № 0064/20400/22 від 13.07.2022 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення митних правил, передбачених ст. 485 Митного кодексу України у вигляді штрафу у розмірі 300% несплаченої суми митних платежів, що становить 742696,05 грн.

Провадження у справі про порушення митних правил, передбачене ст. 485 МК України, відносно ОСОБА_1 закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 (десять тисяч) грн.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складений 23 листопада 2022 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк