Постанова

від 22.11.2022 по справі 760/11633/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/11571/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2022 року місто Київ

справа № 760/11633/22

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року про відмову у відкритті провадження, постановлену під головуванням судді Зуєвич Л.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА», третя особа: Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання трудового договору припиненим та зобов`язання внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року позивач звернувся до Солом'янськогорайонного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив :

визнати трудовий договір між ним та ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА» припиненим з 10 серпня 2022 року на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України;

зобов'язати Шевченківську районну в місті Києві державну адміністрацію внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запис щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА» та виключення його з переліку підписантів.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 рокувідмовлено у відкриті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив скасувати вказану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано фактичних обставин справи, дій вчинених ним, його статусу у спірній справі та суті предмету спору, а також судової практики.

Вважає, що у зв`язку з тим, що єдиний учасник ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА», який уповноважений на звільнення директора загальні збори не провів, проект протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА» про припинення обов`язків директора не підписав та заяву про звільнення не розглянув протягом передбачених законодавством строків, тобто не виконав покладених на нього Статутом та законодавством обов`язків по обранню нового виконавчого органу, чим порушив трудові права позивача.

Вказував, що судом не враховано, що у разі відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, йому з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими (постанова Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №758/1861/18).

Зазначав, що оскільки його дії не призвели до прийняття уповноваженим органом рішення про його звільнення у нього виникло право на звернення до суду із позовною заявою про визнання трудових відносин припиненими, який розглядається у суді загальної юрисдикції.

Відзиву на апеляційну скаргу позивача до Київського апеляційного суду не надійшло.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від третьої особаи Шевченківської РДА в місті Києві надійшло клопотання, в якому остання просила розглядати справу у відсутність її представника.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА», третя особа: Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання трудового договору припиненим та зобов`язання внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що згідно із протоколом Загальних зборів учасників ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА» від 18 травня 2009 року №2 вирішено призначити ОСОБА_1 на посаду директора товариства.

Вказував, що на виконання зазначеного протоколу, наказом ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА» від 18 травня 2009 року №4 він прийняв на себе обов`язки директора з 18 травня 2009 року, про що до його трудової книжки внесено відповідний запис та внесено відомості, як керівника та підписанта наказом ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА» в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначав, що у зв`язку із запровадження в Україні воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» зі змінами, беручи до уваги безпосередню небезпеку для життя та здоров`я та повну неможливість виконання ним посадових обов`язків, ОСОБА_1 звернувся до генерального директора засновника відповідача ЗАТ «КАРГОТРАНССЕРВІС» (Росія) із заявою про припинення обов`язків директора ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА» від 21 березня 2022 року №09/03.

Посилався на те,що вказану заяву разом із проектом протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА» про припинення обов`язків директора він надіслав 21 березня 2022 року на електронну адресу засновника відповідача ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА».

Зважаючи на відсутність будь-яких дій з боку учасників ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА», він повторно звернувся до генерального директора засновника відповідача - ЗАТ«КАРГОТРАНССЕРВІС» із заявою про припинення обов`язків директора ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА» від 10 серпня 2022 року №01/08, яку надіслав на електронну адресу засновника відповідача.

Вказував, що єдиним учасником товариства є ЗАТ «КАРГОТРАНССЕРВІС» (Росія), з яким втраченно можливість зв`язку з моменту введення воєнного стану, окрім можливості направити електронний лист, що і було зроблено неодноразово. З лютого 2022 року єдиний учасник товариства справами не цікавиться та господарська діяльність не ведеться.

Вважає, що у зв`язку з тим, що єдиний учасник ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА», який уповноважений на звільнення директора загальні збори не провів, проект протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА» про припинення обов`язків директора не підписав та заяву про звільнення не розглянув, протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього Статутом та законодавством обов`язків по обранню нового виконавчого органу, чим порушив трудові права позивача.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилався на п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір у даній справі виник з корпоративних відносин та підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, як такий, що пов'язаний з питанням звільнення директора, як виконавчого органу ТОВ «Карготранссервіс Україна».

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Стаття 55 Конституції України закріплює право кожної особи на судовий захист. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦКУкраїни , положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГКУкраїни встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі №910/7164/19).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ст.3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина перша статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з частинами першою - третьою статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган попередивши власника письмово за два тижні.

Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №758/1861/18).

Відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року №14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов'язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №758/1861/18).

Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням ТОВ «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг»про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 згідно із протоколом Загальних зборів учасників ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА» від 18 травня 2009 року №2 призначений на посаду директора товариства.

Отже, питання обрання, звільнення та відкликання одноосібного виконавчого органу товариства відноситься до компетенції загальних зборів учасників товариства.

Встановивши, що предметом спору у даній справі є припинення трудових відносин директора ОСОБА_1 , як виконавчого органу ТОВ «КАРГОТРАНССЕРВІС УКРАЇНА», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідні правові висновки у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №361/17/15-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі №683/351/16-ц, від 12 січня 2021 року у справі №127/21764/17, від 23 лютого 2021 року у справі №753/17776/19, від 19 січня 2022 року у справі №911/719/21 та в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №761/20061/21.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки дії позивача не призвели до прийняття уповноваженим органом рішення про його звільнення, отже у нього виникло право на звернення до суду із позовною заявою про визнання трудових відносин припиненими, який розглядається у суді загальної юрисдикції, колегія суддів відхиляє, оскільки реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини, які вирішуються в порядку господарсього судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив предметну юрисдикцію спору, обґрунтовано вважав, що цей позов підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки стосується вимоги позивача про припинення його повноважень як виконавчого органу юридичної особи приватного права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Солом'янського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 листопада 2022 року.

Головуючий:

Судді: