Постанова

від 09.11.2022 по справі 495/7179/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3832/22

Справа № 495/7179/19

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Сидоренко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 червня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за розписками,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

09 серпня 2019 року позивач ОСОБА_2 , звернулася до суду через свого представника з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення коштів за розписками, просить суд: поновити строк позовної давності, стягнути з відповідача на її користь грошові кошти за розписками, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до письмових розписок ОСОБА_2 позичила ОСОБА_1 згідно названих нижче розписок: від 30.05.2006 року 25000 доларів США з обов`язком повернення боргу за 3 роки; від 16.06.2005 року 5500 доларів США з обов`язком повернення за 2 дні.

На вказаних розписках наявні підписи ОСОБА_1 ..

Проте, відповідач до цього часу борг за вищевказаними розписками не повернув.

Щодо строку звернення до суду з позовом пояснила наступне.

Вони з відповідачем мали почуття любові, поваги та довіри один до одного та з грудня 2004 року проживали разом в будинку, який на праві власності їй належав.

Відповідач 30.05.2005 року набув офіційний статус фізичної особи-підприємця з основним видом економічної діяльності: пасажирський наземний транспорт міського і приміського сполучення та яка припинена 25.05.2017 року.

Для розвитку бізнесу відповідач, саме через названі вище розписки, позичив у неї грошові кошти, які своєчасно не повернув, проте пообіцяв, що після припинення його комерційної діяльності поверне позичені кошти за розписками.

Так як вони довіряли один одному, вона не вимагала їх повернення в строк.

Грошові кошти були необхідні відповідачу для оформлення міжміських пасажирських перевезень.

Надалі, ОСОБА_1 став власником земельної ділянки кадастровий номер 51103000000:01:009:0121, площею 0,0626 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач запропонував їй у разі настання негативних наслідків від його підприємницької діяльності переоформити на неї належну йому земельну ділянку і як запобіжний захід цієї умови передав їй копію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 900555.

Вказує, що вона має тяжку хворобу, а в листопаді 2017 року її стан погіршився та вона була госпіталізована до лікарні.

Відповідач забрав свої речі з будинку та пішов проживати у інше місце.

Будь-які зв`язки із відповідачем перервались.

Після повернення з лікарні та довгої реабілітації вона письмово повідомила відповідача листом вимогою від 04.05.2019 року, яким просила повернути грошові кошти за розписками в сумі 30500 дол. США до 20.06.2019 року.

Відповідач отримав цей лист - вимогу особисто 07.06.2019 року, проте відповіді не надіслав.

Враховуючи вищевикладене, вона і звернулась до суду за захистом своїх прав та стягнення відповідної суми позики.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за розписками задоволено. Визнано причини пропуску строку позовної давності для звернення ОСОБА_2 з відповідним позовом поважними. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 16.05.2005 року в розмірі 5500 доларів США, що станом на день винесення рішення складає 134530 грн /із розрахунку 24,46 грн за один долар США/, та за договором позики від 30.05.2006 року в розмірі 25000 доларів США, що станом на день винесення рішення складає 611500 грн /із розрахунку 24,46 грн за один долар США/. Стягнено з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7460, 30 грн. на користь держави.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов помилкових висновків про поновлення строку позовної давності.

Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційна скарга необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сповіщення сторін.

Про судове засідання, призначене на 09 листопада 2022 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повне судове рішення виготовлено 21 листопада 2022 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що дійсно 16 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі було укладено договір позики, що підтверджується письмовою розпискою, наявною в матеріалах справи (т. 1 а.с. 9).

Так, згідно із укладеного між сторонами договору позики від 16.06.2005 року, ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 5500 доларів США строком на 2 дні.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі було укладено ще один договір позики, що підтверджується письмовою розпискою, наявною в матеріалах справи (т.1 а.с. 8).

У відповідності до умов договору позики від 30.05.2006р., ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 25 000 доларів США, які зобов`язався повернути через три роки.

Станом на день звернення до суду 09.08.2019 року, борг відповідачем за договорами позики від 16.06.2005 року та від 30.05.2006 року повернуто не було.

Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно із ст.ст. 253-255 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (ст.ст. 261, 265, 266 ЦК України).

Відповідно до ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, стосовно вимог позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою щодо стягнення боргу за договором позики, суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, як про це просить позивач, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

З юридично-правової точки зору, аналіз положень норм ЦК України щодо перебігу строку позовної давності, спливу цього строку та можливості визнання судом причин пропуску відповідного строку поважними, свідчить, що поважністю причин пропуску строку позовної давності є наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову з моменту настання строку виконання грошового зобов`язання.

Для фізичної особи такими обставинами можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач як на підставу поважності пропуску строку позовної давності вказувала на перебування сторін у відносинах любові, почуття та довіри, проживання їх за однією адресою, по суті на проживання їх однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Про вказаний факт засвідчують і свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що були заслухані в судовому засіданні 03.12.2019 року.

Позивач посилається на той факт, що відповідач на час отримання коштів за борговими розписками був фізичною особою-підприємцем та кошти були надані йому для розвитку бізнесу.

Більш того, відповідач надав позивачу копію державного акту про право власності на землю, та у разі негативних наслідків обіцяв переоформити на ОСОБА_2 належну йому земельну ділянку.

Окрім того, позивачем приєднані до матеріалів справи медичні довідки про наявність у неї тяжкої хвороби: сахарний діабет тяжкої форми, внаслідок чого вона періодично перебуває на стаціонарному лікуванні.

Згідно із довідки до акту огляду МСЕК, ОСОБА_2 присвоєна друга група інвалідності з 25.05.2010 року.

Вказує, що у 2017 році відповідач забрав свої речі та зв`язки із ним перервались.

Тож, вказане свідчить, що з 2004 рік по 2017 рік /до моменту встановлення їй діагнозу/ сторони перебували у теплих сімейних відносинах, як чоловіка і жінки, без реєстрації шлюбу.

Вказане не спростовується та жодним чином не заперечується і самим відповідачем, крім того ним визнається факт отримання у борг відповідних коштів за розписками від 16.06.2005 року та від 30.05.2006 року.

Після тривалої реабілітації, 04 червня 2019 року позивач звернулась до відповідача із листом-вимогою про повернення боргів за розписками від 16.06.2005 року та від 30.05.2006 року, проте відповіді на нього та відповідного реагування з боку відповідача не отримала.

Інститут позовної давності давно став предметом розгляду судами різних інстанції.

Зокрема, позиція Верховного Суду, що має застосовуватись, висловлювалась у різноманітних рішеннях.

Так, згідно із постанови Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №495/9109/17, суд виокремлював, щодо застосування судами попередніх інстанцій позовної давності:

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Формування загального правила, щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з безпосередньою обізнаністю особи про його порушення, а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

Відповідно до частин третьої, четвертої та п`ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Крім того, у постанові ВС від 12.08.2020 року у справі № 495/4057/17 йдеться зокрема, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно із статтею 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тож, позиція Верхового Суду з приводу строків позовної давності є однозначною, та їх треба вираховувати від часу, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Тому, у системному аналізі вищенаведених норм права, об`єктивна можливістю ОСОБА_2 знати про обставини порушення її прав виникла, коли її відносини з відповідачем були припинені, тобто з 2017 року.

Натомість, вона не мала можливості відновлення своїх прав, з огляду на погіршення стану її здоров`я.

З урахуванням усього вищенаведеного, враховуючи перебування позивача з відповідачем у сімейних відносинах, довіру та взаєморозуміння щодо повернення коштів, проте наявність інвалідності та тяжкої хвороби у позивача, що зумовило її госпіталізацію, особою з інвалідністю вона стала з 2010 року, а госпіталізована в 2017 року, стаючи на захисті прав такої особи, з огляду на об`єктивні та незалежні від позивача підстави, що істотно утруднювали своєчасне подання позову, виходячи із тривалої реабілітації позивача після хвороби, в той же час прийнявши до уваги момент припинення сімейних відносин з боку відповідача, про що ним жодного заперечення не надається та не спростовуються дані обставини, суд дійшов правильного висновку, що причини пропуску строку позовної давності є поважними, за таких обставин є можливість розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Разом з тим, незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За наведених обставин, враховуючи вимоги зазначених норм закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення зазначених у розписці сум боргу, а саме за розпискою від 16.05.2005 року в розмірі 5500 доларів США, що станом на день винесення рішення складає 134530 грн /із розрахунку 24,46 грн за один долар США/, та за розпискою від 30.05.2006 року в розмірі 25000 доларів США, що станом на день винесення рішення складає 611500 грн /із розрахунку 24,46 грн за один долар США/ .

У відповідності до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

У сенсі розуміння ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позивач вимогу щодо стягнення з відповідача відсотків від суми позики не заявляла, тому суд першої інстанції, не виходячи за межі позовних вимог, ураховуючи зміст заявлених позовних вимог, та прийнявши до уваги усі надані докази, а саме те, що дійсно між сторонами були укладені договори позики від 16.05.2005 року та від 30.05.2006 року, за зобов`язаннями якого повинен нести відповідальність відповідач щодо повернення усієї суми боргу, від чого він ухиляється, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за розписками є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судове рішення виготовлено 21 листопада 2022 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк