Рішення

від 28.11.2022 по справі 909/687/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/687/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.11.2022 м. Івано-ФранківськГосподарський суд Івано-Франківської області у складі судді Ткаченко І. В. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу № 909/687/22 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Наніра" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Тирлич" 10 646 грн 04 коп. інфляційних втрат, 1 582 грн 02 коп. 3 % річних та збитків в розмірі 2 500 грн.

ТОВ "Наніра" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом про стягнення з ТОВ "Тирлич" 62 728 грн 06 коп., з яких 48 000 грн - основний борг, 10 646 грн 04 коп. - інфляційні втрати, 1 582 грн 02 коп. 3 % річних та 2 500 грн - збитки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу перераховані за товар кошти та не компенсував сплачені позивачем штрафні санкції.

05 вересня 2022 р., суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, згідно з якою відповідачу належало подати відзив на позов у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до даних рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач отримав копію ухвали суду про відкриття провадження у справі 08 жовтня 2022 р.

20 жовтня 2022 р., відповідач надіслав суду відзив на позов, із змісту якого вбачається, що відповідач проти позову заперечує, при цьому зазначає, що долучений позивачем до позовної заяви рахунок на оплату не є доказом укладення договору, оскільки він не підписаний уповноваженою особою відповідача і на ньому відсутня печатка ТОВ "Тирлич". Крім того, представник відповідача зазначив, що рахунок на оплату не є первинним документом і носить інформаційний характер. Також відповідач зазначив, що, набувши без відповідної правової підстави кошти позивача, він їх повернув, в підтвердження чого подав суду платіжне доручення № 255 від 28 вересня 2022 р. Крім того, у своєму відзиві на позовну заяву відповідач просить суд зменшити суму відшкодування понесених послуг адвоката на користь позивача до 3 000 грн та стягнути понесені відповідачем судові витрати.

07 листопада 2022 р., до суду надійшла заява ТОВ "Наніра" про зменшення розміру позовних вимог, в якій представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 10 646 грн 04 коп. інфляційних втрат, 1 582 грн 02 коп. 3 % річних, 2 500 грн збитків, судовий збір у розмірі 2 481 грн та 10 000 витрат на професійну правничу допомогу. Також в цій заяві представник позивача зазначив, що твердження відповідача про те, що повернуті позивачу кошти в сумі 48 000 грн є помилково сплаченими не відповідають дійсності, оскільки про укладення між сторонами договору поставки свідчать наявні в матеріалах справи рахунок на оплату № 5, платіжне доручення № 83 та податкова накладна № 72 від 27 липня 2021 р.

Дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд

в с т а н о в и в:

27 липня 2021 р., ТОВ "Наніра", як оплату за безалкогольні напої, перерахувало на рахунок ТОВ "Тирлич" кошти в розмірі 48 000 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним доручення № 83 від 27 липня 2021 р.

Цього ж дня ТОВ "Наніра" (замовник) та ТОВ "Сота-ІФ" (перевізник) уклали договір-заявку/транспортне завдання № 27/7 (Договір), відповідно до умов якого перевізник надав замовнику автомобіль Вольво НОМЕР_1 / НОМЕР_2 та водія ОСОБА_1 для перевезення товару.

Згідно з п. 14 Договору, вартість фрахту становить 2 500 грн.

В п. 17 Договору, сторони визначили штрафні санкції: для перевізника - за не подання транспорту під завантаження - штраф в розмірі вартості фрахту; для замовника - за не надання вантажу для перевезення - штраф в розмірі вартості фрахту.

28 липня 2021 р., ТОВ "Сота-ІФ" виписало ТОВ "Наніра" рахунок-фактуру № СФ-0000943 від 28 липня 2021 р. для оплати штрафних санкцій за не надання вантажу для перевезення.

29 липня 2021 р., ТОВ "Наніра" згаданий вище рахунок оплатило, що підтверджується платіжним дорученням № 113 від 29 липня 2021 р.

03 серпня 2021 р., ТОВ "Наніра" направило на адресу ТОВ "Тирлич" лист вих. № 210729-1 від 29 липня 2021 р. з вимогою про повернення перерахованих згідно з платіжним дорученням № 83 від 27 липня 2021 р. коштів в сумі 48 000 грн та компенсацію штрафних санкцій в розмірі 2 500 грн.

06 серпня 2021 р., у відповідь на даний лист ТОВ "Тирлич" просило позивача надати належним чином завірені копії нормативно-правових документів, на підставі яких були здійснені ним дії, зазначені в листі вих. № 210729-1.

17 лютого 2022 р., ТОВ "Наніра" повторно звернулося до ТОВ "Тирлич" із претензію про повернення перерахованих ним коштів в сумі 48 000 грн та оплачених штрафних санкцій за не надання вантажу для перевезення в розмірі 2 500 грн.

28 вересня 2022 р., ТОВ "Тирлич" перерахувало ТОВ "Наніра" помилково сплачені кошти в сумі 48 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 255 від 28 вересня 2022 р.

За прострочення виконання зобов`язання ТОВ "Наніра" нарахувало ТОВ "Тирлич" інфляційні втрати та 3 % річних.

Отже, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3 % річних, нарахованих за прострочення виконання зобов`язання та стягнення збитків.

За змістом ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

В ч. 2 ст. 638 ЦК України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Долучений до матеріалів справи рахунок на оплату № 5 від 27 липня 2021 р. не підписаний постачальником - ТОВ "Тирлич", а відтак, в силу закону договір поставки є неукладеним.

Твердження позивача про те, що факт укладення договору поставки підтверджується також податковою накладною вбачаються безпідставними, оскільки сама лише податкова накладна не є безумовним доказом реальності здійснення господарської операцій з поставки товару і як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що фактом підтвердження господарської операції за договором є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції підприємства, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції (п. 44 постанови Верховного Суду від 28 серпня 2020 р. у справі № 922/2081/19).

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 р. у справі № 910/14900/19 та від 21 травня 2021 р. у справі № 910/8861/20.

Отже, в силу вище викладених обставин, позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що між сторонами виникли договірні правовідносини шляхом укладення договору поставки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 р. у справі № 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Аналогічний правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2022 р. у cправі № 910/16102/20).

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що між сторонами виникли відносини, які регулюються ст. 1212 ЦК України (загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави).

Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, позивач перерахував на рахунок ТОВ "Тирлич" кошти в розмірі 48 000 грн, які відповідач на його вимогу у встановлений законом строк не повернув.

За змістом ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

В ст. 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення, у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 р. у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 р. у справі № 14-16цс18.

Разом з цим, здійсненню нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України має передувати встановлення факту прострочення виконання боржником грошового зобов`язання та виникнення у кредитора права на нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

До спірних правовідносин належить застосовувати ст. 530 ЦК України, якою встановлені загальні підстави обчислення строків (термінів) виконання зобов`язання. Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України, у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням ст. 530 ЦК України обов`язок з повернення безпідставно одержаних грошових коштів виникає у відповідача на наступний день з дня закінчення встановленого законом семиденного строку, який слід відраховувати з моменту відповідної вимоги позивача.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 серпня 2021 р. у справі № 913/371/20.

Враховуючи наведене, а також те, що позивач направив відповідачу вимогу про повернення коштів 03 серпня 2021 р., яку, згідно з даними листа ТОВ "Тирлич" вих. № 5, останній отримав 06 серпня 2021 р., граничний строк повернення відповідачем безпідставно одержаних грошових коштів є 13 серпня 2021 р.

Суд самостійно розрахував інфляційні втрати та 3 % річних, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду і встановив, що за період з 14 серпня 2021 р. по 31 липня 2022 р. на суму 48 000 грн розмір інфляційних втрат становить 10 646 грн 04 коп., як і зазначив позивач, а розмір 3 % річних за період з 14 серпня 2021 р. по 31 серпня 2022 р. на суму 48 000 грн становить 1 511 грн 01 коп.

Відтак, з відповідача на користь позивача за користування чужими грошовими коштами слід стягнути 1 511 грн 01 коп. 3 % річних та 10 646 грн 04 коп. інфляційних втрат.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 500 грн збитків, а саме штрафних санкцій, сплачених ТОВ "Наніра" на користь ТОВ "Сота-ІФ" за не надання вантажу для перевезення, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для вирішення питання про наявність підстав для відшкодування збитків необхідно встановлювати наявність у діях винної особи чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Як вже встановлено судом, в даній справі між сторонами виникли відносини, які регулюються ст. 1212 ЦК України, а не правовідносини за договором поставки, тобто у відповідача не було обов`язку передачі позивачу товару, за не надання якого останній сплатив ТОВ "Сота-ІФ" штраф.

Таким чином, позивачем не доведено суду вини та причинного зв`язку між понесеними ТОВ "Наніра" додатковими витратами (сплатою ТОВ "Сота-ІФ" штрафу за не надання вантажу для перевезення) та діями (бездіяльністю) відповідача.

Враховуючи наведене, в стягненні з відповідача на користь позивача 2 500 грн збитків слід відмовити.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В позовній заяві, при розрахунку судових витрат, позивачем до судових витрат віднесено судовий збір в розмірі 2 481 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., а відповідач у відзиві на позов просить стягнути понесені ним судові витрати, а саме 10 000 грн за надання правової допомоги.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, у випадках, визначених положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 та у додатковій постанові Верховного Суду у справі № 910/789/21 від 19 січня 2022 р).

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 р. у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 р. у справі № 904/3583/19 та 26 січня 2022 р. у справі № 910/20883/20).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ТОВ "Наніра" надав суду договір про надання правової (правничої) допомоги від 16 лютого 2022 р. № 01/08, укладений між позивачем та адвокатом Боднарчуком Андрієм Михайловичем, розрахунок гонорару згідно з договором про надання правової (правничої) допомоги, акт приймання передачі виконаної роботи від 16 лютого 2022 р. на загальну суму 10 000 грн та довідку № 01/08 від 16 лютого 2022 р. про оплату правничої допомоги.

В свою чергу, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ТОВ "Тирлич" надав суду договір про надання правової допомоги від 18 жовтня 2022 р. № 021/22, укладений між відповідачем та адвокатським бюром "Тугай та партнери", умовами якого визначена фіксована сума гонорару адвокатського бюро в розмірі 10 000 грн.

Перевіривши подані адвокатами докази в підтвердження гонорару в сукупності з матеріалами справи, судом встановлено, що заявлені витрати на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та ціною позову.

Крім того, суд звертає увагу, що дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тобто без проведення судових засідань.

Враховуючи наведене, а також те, що категорія даного спору не відноситься до складної, суд вважає, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і співмірністю з виконаною адвокатом правничою послугою, становить 4 000 грн, а розмір витрат відповідача - 2 000 грн.

Судові витрати, згідно з положеннями ст. 129 ГПК України, суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 237, 238, 241 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково;

з товариства з обмеженою відповідальністю "Тирлич" (с. Шешори, Косівський район, Івано-Франківська область, 78623; ідентифікаційний код 13645359) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Наніра" (вул. Польова, буд. 2, оф. 1, м. Івано-Франківськ, 76005; ідентифікаційний код 43959242) стягнути 1 511 (одну тисячу п`ятсот одинадцять) грн 01 коп. 3 % річних, 10 646 (десять тисяч шістсот сорок шість) грн 04 коп. інфляційних втрат, 2 047 (дві тисячі сорок сім) грн 90 коп. судового збору та 3 301 (три тисячі триста одну) грн 74 коп. витрат на професійну правничу допомогу;

в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Наніра" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Тирлич" 71 грн 01 коп. 3 % річних та 2 500 грн збитків - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору в частині 433 грн 10 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 698 грн 26 коп. - залишити за позивачем.

З товариства з обмеженою відповідальністю "Наніра" (вул. Польова, буд. 2, оф. 1, м. Івано-Франківськ, 76005; ідентифікаційний код 43959242) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тирлич" (с. Шешори, Косівський район, Івано-Франківська область, 78623; ідентифікаційний код 13645359) стягнути 349 (триста сорок дев`ять) грн 13 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 650 грн 87 коп. - залишити за відповідачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І. В. Ткаченко