Рішення

від 22.11.2022 по справі 911/772/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2022 р. м. Київ Справа № 911/772/22

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участі секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури, Київська обл., м. Біла Церква, в інтересах держави в особі

1. Державної екологічної інспекції Столичного округу м. Київ

2. Тетіївської міської ради, Київська обл., Тетіївський р-н, м. Тетіїв

до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» Київська обл., смт. Іванків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Київської обласної ради, м. Київ

про стягнення заподіяної шкоди

представники:

від позивача 1 не з`явився

від позивача 2 - не з`явився

від відповідача - не з`явився

від третьої особи - не з`явився

від прокуратури - Д.Ю.Скляр

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/772/22 за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі позивач 1) та Тетіївської міської ради (далі позивач 2) до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (далі відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Київської обласної ради (далі третя особа) про стягнення заподіяної шкоди.

Ухвалою суду від 06.06.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/772/22 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.07.2022 року.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Київської області №54-АР від 07.07.2022, у зв`язку з припиненням трудових відносин з суддею Лилаком Т.Д., справу №911/772/22 передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями, оформленого протоколом б/н від 07.07.2022 року, справу №911/772/22 передано до розгляду судді Господарського суду Київської області Д.Г.Зайцю.

Ухвалою суду від 08.07.2022 року справу №911/772/22 прийнято до провадження судді Д.Г.Зайця, підготовче засідання призначено на 19.07.2022 року.

Позивач 2 та третя особа, повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 19.07.2022 року не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 19.07.2022 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено розгляд справи на 27.09.2022 року.

До суду від третьої особи надійшло клопотання б/н б/д (вх. №12280/22 від 13.09.2022) про розгляд справи без участі представника третьої особи.

До суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив №50/6-5597 від 12.09.2022 року (вх. №12476/22 від 15.09.2022).

Позивач 2 та третя особа, повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 27.09.2022 року не з`явились.

Ухвалою суду від 27.09.2022 року відкладено підготовче засідання на 25.10.2022 року.

Ухвалою суду від 25.10.2022 року закрито підготовче провадження у справі №911/772/22 та призначено розгляд справи по суті на 22.11.2022 року.

До суду від відповідача надійшла заява б/н від 22.11.2022 року (вх. №16744/22 від 22.11.2022) про відкладення розгляду справи.

Стосовно клопотання представника відповідача б/н від 22.11.22 (вх. №16744/22 від 22.11.2022) про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України, статтею 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Статтею 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні одного з представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, враховуючи наявність в матеріалах справи передбачених ГПК України заяв по суті справи, враховуючи неодноразові відкладення підготовчого засідання, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання.

У судову засіданні 22.11.2022 року прокурор підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 22.11.2022 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокуратури, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що відповідач, як постійний лісокористувач земельною ділянкою, розташованою в кварталі 26 виділ (4) Тетіївського агролісництва в адміністративних межах Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, не виконав покладених на нього чинним законодавством обов`язків щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконної порубки дерев. Відтак, внаслідок порушення відповідачем лісового та природоохоронного законодавства державі завдано збитків. У позові, посилаючись на приписи ст. 1166 ЦК України, прокурор просить стягнути з ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» шкоду, завдану навколишньому природному середовищу, у сумі 261212,85 грн.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Так, частиною 3 ст. 53 Господраського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України).

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації (п. 6 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Необхідність захисту інтересів держави у даній справі прокурор обґрунтував бездіяльністю Станишівської сільської ради та незверненні до суду з позовною заявою про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу незаконною порубкою лісів, внаслідок чого порушено інтереси держави та територіальної громади.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Отже, державні органи та інші суб`єкти владних повноважень зобов`язані вживати (реалізовувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав, в межах визначених законодавством повноважень.

Статтею 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища тощо.

Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від рорми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекпія) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів.

Таким чином, функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено на Державну екологічну інспекцію Столичного округу.

Згідно п.п. 5 п. 2 Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 01.06.2021 №253 «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекції Столичного округу (нова редакція)» (далі Положення), Інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства, серед інших, про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок.

Враховуючи зазначене, Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому, є належним позивачем у даній справі.

Водночас, як зазначено прокурором, Державною екологічною інспекцією Столичного округу за наявності достатніх підстав не вжито заходів щодо захисту інтересів держави в частині відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями відповідача.

Відтак, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу.

До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами п. б ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та оповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Окружною прокуратурою до Тетіївської міської ради направлено лист щодо встановленого прокуратурою факту порушення вимог лісового законодавства, що спричинило шкоди інтересам держави у сумі 261212,85 грн. Однак, Тетіївською міською радою заходи щодо стягнення збитків, завданих державі вжито не було, відповідну позовну заяву до суду не подано.

Таким чином, Білоцерківська окружна прокуратура звертається до суду з даним позовом на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах в порядку ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з нездійсненням Тетіївською міською радою та Державною екологічною інспекцією Столичного округу захисту інтересів держави в суді, як суб`єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлений прокурором позов спрямований на виконання конституційної функції прокуратури, як органу держави, а отже, позов подано у відповідності до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в інтересах держави.

Як встановлено судом та зазначено у позовній заяві, Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області за результатами опрацювання матеріалів кримінального провадження №1201111030000863 від 29.04.2021 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст 246 КК України, виявлено порушення майнових інтересів держави, що спричинені внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема, під час ведення лісового господарства.

Так, прокуратурою встановлено, що 28.04.2021 року до відділення поліції №3 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області надійшла заява ДП «Спеціалізоване підприємство «Київоблагроліс» про виявлення самовільної рубки 33 сироростучих та 5 сухостійних дерев в кварталі 26 виділ (4) Тетіївського агролісництва в адміністративних межах Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області. До зазначеної заяви долучено копію акту, із якого вбачається, що 13.04.2021 інженером лісового господарства Зелінським А.І. в кварталі 26 виділ 17(4) виявлено самовільну порубку дерев в кількості 38 дерев. Однак, в день виявлення самовільної рубки дерев, тобто 13.04.2021, до правоохоронних органів заяви та повідомлення про вказаний факт не надходили, і лише 28.04.2021, тобто через 15 днів до відділення поліції №3 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області надійшло зазначене повідомлення.

Прокурор зазначає, що ДП «Спеціалізоване підприємство «Київоблагроліс» встановлюються самовільні рубки, проте, заходи, спрямовані на своєчасне повідомлення правоохоронних органів не вживаються, що призводить до значних матеріальних збитків, завданих лісовим ресурсам, які залишаються невідшкодованими, винні у скоєнні незаконних рубок особи до встановленої законом відповідальності не притягуються.

Згідно акту від 13.04.2021 року встановлено, що інженером лісового господарства Зелінським А.І. в кварталі 26 виділ 17 (4) виявлено самовільну порубку дерев в кількості 38 шт., в результаті вказаного порушення заподіяно шкоду лісовому господарству на суму 261212,85 грн., що встановлена висновком судової інженерно-екологічної експертизи №1088/21-23 від 08.09.2021 року, проведеної у кримінальному провадженні №12021111030000863 від 29.06.2021 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

Наказом т.в.о. директора ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» №31 від 14.06.2021 року «Про проведення службового розслідування та відсторонення від виконання службових обов`язків» розпочато службове розслідування щодо лісника Тетіївського агролісництва обходу №9 Василенка Д.М. до виявлення в кварталі 26 виділ 17 (4) незаконної рубки 38 дерев. Згідно акту за результатами службового розслідування від 10.06.2021 року комісією встановлено факт самовільної рубки у кількості 38 дерев, крім того, лісничий Тетіївського агролісництва Захарчук С.О. не виконав вказівку т.в.о. директора Борисенка А.М. 14.04.2021 року виїхати у в квартал 26 виділ 17 (4) та повідомити правоохоронні органи про самовільну рубку і зафіксувати факт самовільної рубки, комісія дійшла висновку про притягнення лісничого Тетіївського агролісництва Захарчука С.О. та лісника Василенка Д.М. за невиконання службових обов`язків до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що відповідно до Статуту ДП «СЛП «Київоблагроліс», затвердженого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 02.12.2016 року №503, підприємство засноване на основі державної власності шляхом приєднання агролісогосподарських підприємств, агролісництв, з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Оскільки, відповідач є постійним лісокористувачем земельної ділянки, що розташована на території Тетіївського агролісництва в адміністративних межах Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, тому, саме ДП «СЛП «Київоблагроліс» зобов`язаний здійснювати державну лісову охорону. Однак, оскільки, відповідач допустив незаконну порубку лісу на підвідомчій йому території, він має відшкодувати збитки, заподіяні порушенням лісового та природоохоронного законодавства.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що цивільні права і обов`язки виникають безпосередньо з актів цивільного законодавства, а також внаслідок завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. (ст. 16 ЦК України). Згідно п.8 ч.2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться в ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Застосування цього способу захисту визначається положенням ст. 22 ЦК України і проводиться як у договірних зобов`язаннях (ст. 611 ЦК України), так і в позадоговірних зобов`язаннях (гл. 82 ЦК України), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до ст. 623 ЦК України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст. 1166 ЦК України, згідно з якою - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відшкодування шкоди, заподіяною порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Права і обов`язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов`язання.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

З огляду на наведене - предметом доказування у справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.

Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності україн-ського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України "Про охорону новколишнього природного середовища", використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно ст.ст. 16, 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Частиною 2 ст. 19 Лісового кодексу України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно ст. 107 Лісового кодексу україни, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Таким чином, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Відповідно до Статуту ДП «СЛП «Київоблагроліс», затвердженого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 02.12.2016 року №503, підприємство засноване на основі державної власності шляхом приєднання агролісогосподарських підприємств, агролісництв, з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що на земельних ділянках, які перебувають у постійному користуванні виявлено факт незаконної порубки дерев.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього прирорднього середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 69 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Таким чином, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Частиною 2 ст. 40 Закону України "Про рослинний світ" встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні у протиправному знищенні або пошкодженні об`єктів рослинного світу.

Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується матеріалами справи.

Нормами чинного законодавства, зокрема, Лісовим кодексом та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.12.2019 №906/133/18, від 09.08.2018 №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17.

Таким чином, суд дійшов висновку, що усвідомлюючи свої дії відповідач неправомірно не здійснив належних заходів для збереження лісонасаджень, на земельних ділянках постійним користувачем яких він є. Вказане свідчить про наявність як вини відповідача, так і протиправної поведінки.

Як встановлено судом, 13.04.2021 в кварталі 26 виділ 17(4) виявлено самовільну порубку дерев в кількості 38 дерев в кварталі 26 виділ (4) Тетіївського агролісництва в адміністративних межах Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, що підтверджується заявою ДП «Спеціалізоване підприємство «Київоблагроліс» про виявлення самовільної рубки, копією акту від 13.04.2021, із якого вбачається, що 13.04.2021 інженером лісового господарства Зелінським А.І. в кварталі 26 виділ 17(4) виявлено самовільну порубку дерев в кількості 38 дерев, актом за результатами службового розслідування від 10.06.2021 року комісією встановлено факт самовільної рубки у кількості 38 дерев копіями матеріалів кримінального провадження №1201111030000863 від 29.04.2021 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст 246 КК України.

Вказані докази є належними та допустимими для встановлення факту вчинення правопорушення природоохоронного законодавства та завдання державі шкоди незаконною порубкою лісових насаджень.

Оскільки відповідач, як лісокористувач, не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, зазначене є підставою для стягнення з ДП «СЛП «Київоблагроліс» суми завданої шкоди.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 09.11.2018 у справі №909/912/17, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 18.02.2019 у справі № 926/869/18.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що прокурор повинен довести наявність усіх зазначених елементів складу цивільного правопорушення, в тому числі (але не виключно), і наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, оскільки, шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Отже, відшкодування шкоди за незаконну рубку лісу об`єктивно може бути наслідком лише активної фізичної поведінки особи, спрямованої на порубку дерев. На думку відповідача, підставою для притягнення постійного лісокористувача до відповідальності, є не факт незаконної вирубки (вина), а невиконання покладених на ДП СЛП "Київоблагроліс" законом обов`язків, наслідком чого стало можливим здійснення крадіжки лісових ресурсів. Прокурором не встановлено дій, спрямованих на охорону лісових ресурсів, недотримання яких ДП СЛП "Київоблагроліс" призвело до незаконної порубки лісових ресурсів. Вматеріалах справи відсутній будь-який акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів Державним підприємством «Київоблагроліс». Доказом порушення вимог природоохоронного законодавства в частині здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, на думку відповідача, є акт Державної екологічної інспекції Столичного округу, складений за результатами перевірки діяльності ДП СЛП «Київоблагроліс» який до матеріалів справи не додано. Відповідач вважає, що нормами Лісового кодексу України не передбачено відповідальності за незабезпечення захисту та збереження лісу, а обов`язок постійного лісокористувача, полягає в тому, щоб не охороняти ліс від самовільних рубок, а здійснювати комплекс заходів щодо його захисту, законодавством не визначається, прямий обов`язок постійних лісокористувачів здійснювати саме охорону лісового фонду від самовільних (незаконних) рубок.

Зазначені твердження відповідача не приймаються судом до уваги як необґрунтовані, оскільки, за змістом наведених вище норм природоохоронного законодавства за порушення лісового законодавства цивільно-правову відповідальність несуть не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а й постійні лісокористувачі, які допустили протиправну бездіяльність щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних порубок.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі №920/1106/17.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність вини відповідача у незабезпеченні охорони та збереженні лісових насаджень від незаконних рубок із земель лісового фонду на підвідомчій йому території. Вказана бездіяльність призвела до завдання збитків державі, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою бездіяльністю та завданою матеріальною шкодою.

Шкода та її розмір, який є предметом даного позову, підлягає доведенню, оскільки є оціночним поняттям та підлягає доказуванню у межах розгляду даної справи.

Згідно висновку судової інженерно-екологічної експертизи №1088/21-23 від 08.09.2021 року, проведеної в рамках кримінального провадження №12021111030000863 від 29.06.2021 встановлено розмір заподіяної шкоди лісовому господарству на суму 261212,85 грн.

Заперечень щодо розміру заподіяної шкоди лісовому господарству на суму 261212,85 грн. або альтернативного розрахунку розміру збитків відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що нарахування розміру заподіяної шкоди в сумі 261212,85 грн є правомірним.

Причинний зв`язок полягає у тому, що внаслідок протиправної винної поведінки відповідача, яка полягає у нездійсненні комплексу заходів щодо збереження лісу на земельних ділянках, які перебувають у його постійному користування державі завдано збитків в сумі 261212,85 грн.

Суд вважає, що відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив належну охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустивши незаконну порубку дерев, чим заподіяно матеріальну шкоду лісу (навколишньому природному середовищу), яка становить в загальному розмірі 261212,85 грн.

Крім того, згідно ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п. 7 ч. 3 ст. 29, п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зараховуються до спецфондів Державного, обласних та місцевих (сільського, селищного, міського) бюджетів за місцем скоєння правопорушення. При цьому джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Незаконну рубку вчинено на території села Теліжинці, яке входить до складу Тетіївської міської ради - об`єднаної територіальної громади. Оскільки, порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища відбулось на території с. Теліжинці Білоцерківського району Київської області, що входить до Тетіївської міської об`єднаної територіальної громади, тому, заподіяна шкода підлягає стягненню на користь місцевого бюджету Тетіївської міської ради

За таких обставин суд дійшов висновку, що заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури належними, допустимими та достовірними доказами доведено склад цивільного правопорушення, визначеного ст. 1166 ЦК України. Так, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев та завдання державі шкоди в сумі 261212,85 грн.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу м. Київ, Тетіївської міської ради до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні позивача Київської обласної ради вимог про стягнення 261212,85 грн. шкоди підлягають задоволенню у повному обсязі.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу м. Київ та Тетіївської міської ради до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Київської обласної ради про стягнення заподіяної шкоди задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (07201, Київська обл., смт. Іванків, вул. Івана Проскури, 24, код ЄДРПОУ 24219849) на користь державного бюджету України, обласного бюджету Київської області, місцевого бюджету Тетіївської міської ради шкоду (09801, Київська обл., Тетіївський р-н., м. Тетіїі, вул. Януша Острозького, 5, код ЄДРПОУ 42096329) 261212 (двісті шістдесят одну тисячу двісті дванадцять) грн. 85 коп. шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки лісу.

3. Стягнути з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (07201, Київська обл., смт. Іванків, вул. Івана Проскури, 24, код ЄДРПОУ 24219849) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 27/2; отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; назва банку - Державна казначейська служба України м. Київ; МФО банку - 820172; розрахунковий рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641) витрати по сплаті судового збору в сумі 3918 (три тисячі дев`ятсот вісімнадцять) грн. 20 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання 29.11.2022 року.

Суддя Д.Г. Заєць