Постанова

від 22.11.2022 по справі 922/751/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 922/751/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Кравчук О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради

на рішення Господарського суду Харківської області від 19.08.2020 (суддя Лаврова Л. С.)

і постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 (головуючий суддя Зубченко І. В., судді Радіонова О. О., Чернота Л. Ф.)

у справі № 922/751/20

за позовом Харківської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державний реєстратор комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Дергачівської районної ради Харківської області Шевцова Лариса Вікторівна,

про скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності та звільнення земельної ділянки

(уповноважені представники сторін у судове засідання не з`явилися)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Харківська міська рада (далі - позивач, Рада) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" (далі - відповідач, ПрАТ Концерн АВЕК та Ко) про:

- скасування державної реєстрації права власності ПрАТ Концерн АВЕК та Ко на нежитлову будівлю літ.З-1 загальною площею 20,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Ювілейний, буд. б/н (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1756139963101, номер запису про право власності: 30112630) (далі - нежитлова будівля літ.З-1, спірний об`єкт);

- припинення права власності ПрАТ Концерн АВЕК та Ко на нежитлову будівлю літ.З-1;

- зобов`язання ПрАТ Концерн АВЕК та Ко звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,5213 га, кадастровий номер 6310136600:09:001:0082, за адресою: м. Харків, просп. Ювілейний, яка використовується ПрАТ Концерн АВЕК та Ко, шляхом демонтажу нежитлової будівлі літ.З-1 з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

2. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що: у забудовника під час державної реєстрації у 2019 році права власності був відсутній документ, що підтверджує прийняття спірного об`єкта до експлуатації, оскільки нежитлова будівля літ.З-1 була самочинно збудованим приміщенням № 15 та в експлуатацію не приймалася, право власності на неї не реєструвалося; реєстрація прав проведена з порушенням вимог чинного законодавства; спірний об`єкт розміщено в межах червоних ліній проектованої магістралі; ПрАТ Концерн АВЕК та Ко фактично використовує земельну ділянку шляхом її самовільного зайняття.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.08.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020, у позові відмовлено.

4. У прийнятті зазначених рішення та постанови суди попередніх інстанцій виходили з того, що: позивач не довів належними та допустимими доказами у контексті приписів Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) самочинності побудови нежитлової будівлі З-1; у свою чергу, ПрАТ Концерн АВЕК та Ко надало докази, які свідчать про те, що воно є законним власником спірного об`єкта, права власності на яке зареєстровано згідно з вимогами чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Рада подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення і постанову, справу № 922/751/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

6. Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо права органу місцевого самоврядування на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою, викладених у постановах від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17, від 27.10.2020 у справі № 911/3454/17, від 03.12.2019 у справі № 916/2553/18, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 24.07.2019 у справі № 464/1089/11, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, від 29.01.2020 у справі № 642/1536/17-ц.

7. Стосовно висновків Верховного Суду щодо ефективного способу захисту порушеного права скаржник посилається на постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

8. В частині доводів щодо можливості призначення експертизи за ініціативою суду скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17.

9. Окрім того скаржник зазначає про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання позивача про призначення будівельно-технічної експертизи для визначення самочинності побудови спірного об`єкта.

10. Позивач посилається на проведення 28.01.2019 державної реєстрації з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема без подання державному реєстратору документа, що підтверджує прийняття нежитлової будівлі літ. З-1 до експлуатації.

11. Скаржник зазначає про неналежне дослідження судом зібраних у справі доказів, зокрема, матеріалів інвентаризаційної справи; неналежне встановлення обставин щодо самочинності побудови спірного об`єкта; недолучення до матеріалів справи документів, доданих Радою до апеляційної скарги.

12. Окрім того скаржник посилається на встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема: довідки про вартість виконаних підрядних робіт та акта приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2005 року; технічного паспорта на громадський будинок нежитлову будівлю З-1, виготовлений станом на 09.01.2019; довідки ПП "Земельно-проектне бюро АГ Ріелті" від 09.01.2019.

Позиція інших учасників справи

13. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві відповідач повністю погоджується з висновками судів про безпідставність і необґрунтованість заявлених позовних вимог, зазначає про недоведення позивачем тих обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Суди попередніх інстанцій дослідили, що Комунальним підприємством Харківське міське бюро технічної інвентаризації по просп.50-річчя ВЛКСМ (нині - просп. Ювілейний) на підставі акта державної приймальної комісії від 27.11.1996 введено в експлуатацію другу чергу речового ринку.

15. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №609 від 07.08.1997 Про затвердження акта приймання до експлуатації об`єктів другої черги речового ринку по просп.50-річчя ВЛКСМ у Київському районі затверджено акт державної комісії по прийманню до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів другої черги речового ринку по пр.50-річчя ВЛКСМ, Акціонерного товариства Концерн АВЕК та Ко, загальною торговельною площею 36.010,0 кв.м на 6.000 торгових місць.

16. 03.09.1997 на підставі названого рішення виконавчого комітету Харківської міської ради та акта державної приймальної комісії по прийманню до експлуатації закінченого будівництвом об`єкту від 21.04.1997, видане реєстраційне посвідчення на наступні нежитлові будівлі: літ.Д-1 заг.площею 37,4 кв.м, літ.Е-1 заг.площею 603,3 кв.м, літ.Ж-1 заг.площею 21,3 кв.м, літ.З-1 заг.площею 144,8 кв.м, літ.И-1 заг.площею 34,7 кв.м, літ.К-1 заг.площею 103,7кв.м, літ.Л-1 заг.площею 126,7 кв.м, літ.М-1 заг.площею 72,4 кв.м. Комунальним підприємством Харківське міське бюро технічної інвентаризації за Акціонерним товариством Концерн АВЕК та Ко зареєстроване право власності на зазначені нежитлові будівлі за реєстровим №1754.

17. Комунальним підприємством Харківське міське бюро технічної інвентаризації 26.02.2004 повторно видано реєстраційне посвідчення на вищевказані нежитлові приміщення, серед яких приміщення літ.З-1 загальною площею 144,8 кв.м.

18. 12.11.2018 між відповідачем (замовник) і ПП "Земельно-проектне бюро АГ Ріелті" (виконавець) укладено договір на виконання робіт №14/11/18, предметом якого є технічна інвентаризація та виготовлення технічних паспортів на нежитлові будівлі, у тому числі нежитлову будівлю літ.З-1, яка розташована за адресою: м. Харків, просп. Ювілейний. На виконання умов названого договору виконавцем 09.01.2019 виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю літ.З-1 загальною площею 20,5 кв.м (7,0*5,45, h2.50).

19. ПП "Земельно-проектне бюро АГ Ріелті" 09.01.2019 надано довідку б/н, відповідно до якої, у зв`язку із демонтажем (знесенням) частини нежитлової будівлі літ.З-1, її площа зменшилася на 124,3 кв.м і на момент обстеження становить 20,5 кв.м, самочинне будівництво відсутнє.

20. 28.01.2019 згідно з довідкою ПП "Земельно-проектне бюро АГ Ріелті" б/н від 09.01.2019; акта державної приймальної комісії по прийманню до експлуатації закінченого будівництвом об`єкту б/н від 21.04.1997; рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів №1177 від 27.11.1996; рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №609 від 07.08.1997 державним реєстратором Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Дергачівської районної ради Харківської області зареєстроване право власності за ПрАТ Концерн АВЕК та Ко на нежитлову будівлю літ.З-1 загальною площею 20,5кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, просп. Ювілейний, буд. б/н.

21. Звертаючись з позовом, Рада посилається на те, що за відповідачем зареєстроване право власності на не прийнятий до експлуатації об`єкт будівництва, спірний об`єкт відповідно до матеріалів Комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації є самочинно збудованим приміщенням №15, а отже реєстрація права власності на нежитлову будівлю літ.З-1 по просп. Ювілейному у м. Харкові проведена з порушенням норм діючого законодавства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

22. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

23. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстав, передбачених пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

24. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах (пункти 6 - 8 цієї постанови).

25. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

26. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

27. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

28. Так, предметом розгляду цієї справи є вимоги Ради про скасування державної реєстрації права власності відповідача на нежитлову будівлю літ. З-1, припинення права власності відповідача на вказану нежитлову будівлю, а також зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,5213 га шляхом демонтажу нежитлової будівлі літ. З-1, мотивовані тим, що за відповідачем протиправно зареєстровано право власності на самочинно збудований об`єкт.

29. Оскаржуючи судові рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, Рада посилається на те, що власник земельної ділянки має право звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, зокрема, в порядку приписів статті 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також у цій частині посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду (пункт 6 цієї постанови).

30. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в наведених скаржником справах, зокрема у справі № 910/13356/17 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та повернення земельної ділянки, обґрунтовані зокрема розпорядженням таким майном на підставі підроблених судових рішень та придбання його у особи, яка не є власником такого майна.

31. У справі № 911/3454/17 предметом розгляду були вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та знесення самочинно побудованого майна, обґрунтовані реконструкцією орендованого майна шляхом його руйнування та здійснення самочинного будівництва готелю на земельній ділянці водного фонду.

32. У справі № 916/2553/18 предметом розгляду були вимоги про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності, зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт, обґрунтовані зокрема тим, що земельна ділянка для будівництва виставкового центру відповідачу не відводилася, правовстановлюючі документи на земельну ділянку відповідачу не видавалися.

33. У справі № 924/623/16 предметом розгляду були вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, приведенням її у первинний стан шляхом знесення самочинно прибудованих металевих сходів закритого типу, обґрунтовані тим, що виконання вказаних будівельних робіт здійснено без відповідного дозволу, без проєктної документації та на земельній ділянці, яка належить на праві постійного користування позивачу.

34. У справі № 910/19726/17 предметом розгляду були вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд, обґрунтовані тим, що відповідач використовує земельну ділянку орієнтовною площею для розміщення відкритої автостоянки з тимчасовим навісом, пунктом охорони та приміщенням, яке використовується для ремонту автомобілів, без належним чином оформлених передбачених ст.ст.125, 126 ЗК України документів.

35. У справі № 910/551/18 предметом розгляду були вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення капітальної нежитлової споруди, проїзд з асфальтовим покриттям і обмежуючим бордюрним камінням, та приведення земельної ділянки у первісний стан, обґрунтовані тим, що будівництво споруди та проїзду до воріт відповідача відбувалося без погодження з позивачем як власником земельної ділянки, що свідчить про порушення відповідачем його права власності.

36. У справі № 504/2864/13-ц предметом розгляду були вимоги про визнання недійсним протоколу про визначення переможця аукціону з продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору міни, зобов`язання повернути земельну ділянку, обґрунтовані вибуттям земельної ділянки водного фонду з власності держави з порушенням вимог законодавства.

37. У справі № 464/1089/11 предметом розгляду були вимоги про визначення ідеальних часток будинку, визначення порядку користування будинком між двома співвласниками та припинення права власності на частку нерухомого майна.

38. У справі № 910/22575/17 предметом розгляду були вимоги про зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт нерухомості та привести земельну ділянку у придатний для використання первинний стан; зобов`язання повернути Київській міській раді земельну ділянку, обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, однак відповідач розпочало на ній будівництво житлового будинку без оформлення передбачених ст. 125, 126 ЗК України документів.

39. У справі № 642/1536/17-ц предметом розгляду були вимоги про визнання договору недійсним та знесення нерухомого майна, обґрунтовані тим, що відчуження нежитлової будівлі здійснено за відсутності права власності на вказану самочинно збудовану будівлю, з порушенням вимог ЦК України, без права власності чи користування земельною ділянкою на якій розташована зазначена нежитлова будівля.

40. У наведених справах, суб`єктний і об`єктний склад, матеріально-правове регулювання, а також фактично-доказова база у яких є відмінними від справи, яка розглядається, суди досліджували питання самочинності побудови об`єктів у кожній конкретній справі з урахуванням предмета і підстав заявлених позовних вимог, змісту спірних правовідносин на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

41. У справі, яка розглядається, суди встановили, що: (1) нежитлова будівля літ. З-1 побудована і здана в експлуатацію відповідачем у 1997 році; (2) у користуванні відповідача перебувала земельна ділянка кадастровий номер 6310136600:09:001:0082 на підставі договору оренди землі від 17.01.2012 № 631010004000290, на якій розташована нежитлова будівля літ. З-1; (3) площа спірної будівлі літ. З-1 зменшена в результаті демонтажу частини будівлі; (4) відповідач зареєстрував за собою право власності на нежитлову будівлю літ. З-1 у 2019 році на підставі довідки ПП "Земельно-проектне бюро АГ Ріелті" б/н від 09.01.2019, акта державної приймальної комісії по прийманню до експлуатації закінченого будівництвом об`єкту б/н від 21.04.1997, рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 27.11.1996 №1177; рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 07.08.1997 №609.

42. При цьому, суди відмовили у задоволенні позовних вимог виходячи, зокрема, з того, що позивач не довів тих обставин, що приміщення №15 (рік побудови 2004), щодо самочинності побудови якого позивач зазначає в обґрунтування позовних вимог, є зареєстрованим відповідачем нежитловою будівлею літ.З-1 (рік побудови 1997), оскільки позивач лише зазначив про схожість приміщень за розмірами та конфігурацією. У свою чергу, суди дослідили що приміщення №15 та нежитлова будівля літ. З-1 мають різні технічні характеристики; відповідно до довідки ПП "Земельно-проектне бюро АГ Ріелті" від 09.01.2019, у зв`язку із демонтажем (знесенням) частини нежитлової будівлі літ.З-1, її площа зменшилася на 124,3 кв.м і на момент обстеження становить 20,5 кв.м, самочинне будівництво відсутнє (зазначені обставини встановлені судами попередніх інстанцій і не спростовані скаржником; їх переоцінка виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції).

43. Таким чином, у справі, яка розглядається, підставою для відмови в задоволенні позовних вимог став висновок судів про те, що позивач не довів, що нежитлова будівля літ. З-1, на яку відповідачем зареєстровано право власності, є самочинно збудованим приміщенням (зокрема, і реконструйованим), у свою чергу відповідачем надано докази на підтвердження правомірності проведеної державної реєстрації за ним права власності на нежитлову будівлю літ.З-1.

44. Процитовані скаржником висновки Верховного Суду стосовно застосування приписів статті 376 ЦК України у контексті доводів щодо права власника земельної ділянки звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цією земельною ділянкою, зокрема шляхом знесення самочинно збудованих на ній будинків, будівель і споруд не спростовують висновків судів, що стали підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Окрім того, скаржник, декларативно вириваючи з контексту зазначених постанов висновки Верховного Суду, не наводить обґрунтування щодо подібності правовідносин у наведених справах та у справі, яка переглядається. У той же час, як зазначено вище, наведені скаржником справи не відповідають критеріям подібності правовідносин, наведеним у пунктах 26, 27 цієї постанови.

45. Аналогічне стосується посилань скаржника на справи № 925/1265/16 (визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою), № 338/180/17 (стягнення безпідставно одержаних коштів та визнання укладеним договору підряду, стягнення боргу за поставлені будівельні матеріали), № 905/1926/16 (зобов`язання прийняти виконання зобов`язань за договором шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії), № 569/17272/15-ц (зобов`язання здійснити публікацію про порушення авторських прав на твір та стягнення суми компенсації за використання твору), № 653/1096/16-ц (визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселення їх без надання іншого житлового приміщення та зобов`язання знятися з реєстраційного обліку) в частині доводів щодо ефективного способу захисту порушеного права (пункт 7 цієї постанови), оскільки правовідносини у наведених скаржником справах є неподібними до правовідносин у справі № 922/751/20.

46. Доводи скаржника стосовно проведення 28.01.2019 державної реєстрації з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема без подання державному реєстратору документа, що підтверджує прийняття спірного об`єкта до експлуатації (1) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України, (2) зводять до переоцінки встановлених у справі обставин, зокрема, стосовно недоведення позивачем належними і допустимими доказами статусу самочинності побудови нежитлової будівлі літ. З-1, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

47. Стосовно доводів скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, стосовно проведення безпосередньо за ініциативою суду експертизи, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду наведеної справи були вимоги щодо стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу, в задоволенні яких суди відмовили вказавши, що позивач не довів розмір таких збитків. Направляючи справу № 908/2261/17 на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що господарські суди попередніх інстанцій при розгляді спірних правовідносин, встановивши наявність протиправної поведінки відповідача, вини, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими йому збитками, фактично не забезпечили право позивача на справедливий розгляд справи посилаючись на неможливість самостійно перерахувати суму заявлених до стягнення збитків. У контексті наведеного Верховний Суд зазначив, що враховуючи, що позивачем до матеріалів справи не було надано документів, в т.ч. фінансового характеру для здійснення розрахунку за заявлений період завдання збитків, з метою забезпечення всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, місцевий господарський суд не був позбавлений можливості реалізувати надане ст. 99 ГПК України право на призначення судової експертизи.

48. У справі, яка розглядається, питання щодо необхідності призначення судової експертизи під час розгляду справи в суді першої інстанції не виникало. У суді апеляційної інстанції позивач подав клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи мотивоване відсутністю в матеріалах справи висновків експерта з визначеного кола питань, суперечливістю поданих сторонами доказів та необхідністю спеціальних знань для визначення предмета доказування (самочинності побудови споруди). Апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання з тих підстав, що позивачем не наведено належного обґрунтування дійсної потреби у спеціальних знаннях експерта для вирішення цього спору, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, які дають можливість встановити фактичні обставини, що входять до предмета доказування.

49. Таким чином, обставини щодо застосування приписів статті 99 ГПК України в справі № 908/2261/17 та в справі, яка розглядається, є різними. Цитування скаржником виокремлених із контексту висновків Верховного Суду, без врахування при цьому обставини щодо можливості проведення експертизи за ініціативою суду, які склалися у справі № 908/2261/17 та обставин щодо недоведення позивачем необхідності у призначенні судової експертизи у справі № 922/751/20, які очевидно є відмінними у цих двох справах в питанні застосування приписів статті 99 ГПК України, не свідчать про належне обґрунтування останнім в цій частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

50. За таких обставин, звертаючись із касаційною скаргою, позивач, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не наводить висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального чи процесуального права в подібних правовідносинах, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій (пункти 4, 42, 43 цієї постанови) чи не були ним враховані при застосуванні норм матеріального чи процесуального права в оскаржуваних судових рішеннях.

51. Колегія суддів також зазначає, що посилання заявника касаційної скарги на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права у зв`язку з відмовою в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи не можуть бути підставою для скасування рішення та постанови в справі, з огляду на те, що призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, адже господарський суд призначає судову експертизу лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задавлені клопотання позивача, дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи та не встановив підстав для застосування спеціальних знань з метою встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.

52. Стосовно доводів скаржника про неналежне дослідження судом зібраних у справі доказів, колегія суддів зазначає таке.

53. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

54. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

55. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, що встановлено у пунктах 44, 45, 49 цієї постанови.

56. Більше того, безпідставними є доводи заявника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме в частині обставин самочинного будівництва нежитлової будівлі літ. З-1, на яку відповідачем зареєстровано право власності, що вбачається, зокрема, з матеріалів інвентаризаційної справи за 1997 та 2004 роки, що за твердженнями позивача свідчать про самочинну перебудову нежитлової будівлі літ. З-1 та зміну її техніко-економічних показників.

57. Як слідує зі змісту оскаржених рішень, судами надавалася оцінка зазначеним документам, а обґрунтування скаржника в цій частині фактично стосуються необхідності надання повторної оцінки цим доказам.

58. Суди попередніх інстанцій дослідили, що нежитлове приміщення №15 було трикутної форми, площею 20,5 кв.м, розмірами 8,45м х 7м, h=2,5м (рік побудови 2004), а зареєстроване відповідачем нежитлове приміщення літ.З-1 згідно з технічним паспортом має технічні характеристики 7,0м х 5,45м, h=2,5м (рік побудови 1997). Тобто, приміщення №15 та нежитлова будівля літ."З-1" мають різні технічні характеристики.

59. Окрім того, суди дослідили, що демонтаж частини будівлі літ.З-1 проведено у відповідності до пунктів 1, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №406 "Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію". Жодні економічні показники не змінювалися, експлуатація зазначеної нежитлової будівлі не призупинялася, що підтверджується довідкою ПП "Земельно-проектне бюро АГ Ріелті" від 09.01.2019, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за квітень 2005 року та актом приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2005 року.

60. При цьому посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Доводи скаржника у цій частині зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

61. Стосовно доводів скаржника про недолучення до матеріалів справи документів, доданих Радою до апеляційної скарги, Суд зазначає таке.

62. Скаржник зазначає, що ним на підтвердження факту самочинного будівництва, до апеляційної скарги додано: лист Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю виконавчого комітету Харківської міської ради від 15.09.2020 №1164/0/250-20, лист Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Харківської міської ради від 15.09.2020 №5748/0/605-20, акт перевірки вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 01.06.2017. Вказані докази, за твердженням скаржника, протиправно не прийняті судом апеляційної інстанції.

63. Відмовляючи у прийнятті, зокрема, листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю виконавчого комітету Харківської міської ради від 15.09.2020 №1164/0/250-20 та листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Харківської міської ради від 15.09.2020 №5748/0/605-20 апеляційний господарський суд вказав, що вони не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки датовані вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення (19.08.2020). Доводи ж скаржника, що доказами є не власне зазначені документи, а відомості (дані) в них, є декларативними,, не підтверджені належними посиланнями на відповідні норми процесуального права, не підтверджують їх неправильне застосування, а тому також не беруться до уваги.

64. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом додаткових доказів незалежно від причин їх неподання позивачем. Навпаки, саме допущення такої можливості судом матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

65. Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 19.10.2021 у справі №903/533/21.

66. Стосовно інших долучених позивачем доказів, зокрема, акта перевірки вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 01.06.2017, апеляційний господарський суд вказав, що вони не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки подані з порушенням встановленого процесуальним законом порядку. Так, позивач не надав клопотання про долучення таких документів до матеріалів справи та не обґрунтував неможливість подання відповідних доказів до суду першої інстанції.

67. Відповідно до приписів частин 2, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

68. Отже учасник справи має право на стадії апеляційного перегляду подавати нові докази, якщо доведе неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, які не залежали від нього

69. Враховуючи те, що позивач не навів причин неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції, колегія суддів визнає необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині неприйняття до уваги доказів, які не були подані позивачем до суду першої інстанції.

70. Аргументи Ради про те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема: довідки про вартість виконаних підрядних робіт та акта приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2005 року; технічного паспорта на громадський будинок нежитлову будівлю З-1, виготовлений станом на 09.01.2019; довідки ПП "Земельно-проектне бюро АГ Ріелті" від 09.01.2019, Суд також відхиляє з огляду на таке.

71. Згідно із частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

72. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина 2 статті 73 ГПК України).

73. Відповідно до статті 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

74. Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

75. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

76. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом. Однак відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

77. У той же час позивачем взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання довідки про вартість виконаних підрядних робіт та акта приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2005 року, технічного паспорта на громадський будинок нежитлову будівлю З-1, виготовлений станом на 09.01.2019, довідки ПП "Земельно-проектне бюро АГ Ріелті" від 09.01.2019 недопустимими, тобто такими, які не можуть підтверджувати відповідні обставини. Доводи позивача у цій частині знову ж таки зводяться саме до необхідності вирішення питання щодо належності доказів, тобто переоцінки їх змісту, що, як вже також неодноразово зазначалося, виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.

78. Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що судами надано всебічну, повну, об`єктивну та безпосередню оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам за правилами, встановленими ГПК України, підтвердженням чому є їх детальний аналіз, який висвітлено судом касаційної інстанції вище у цій постанові.

79. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову переоцінку наявних в матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахування його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, як вже зазначалося, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

80. При цьому, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

81. За таких обставин відсутні підстави для скасування судових рішень з підстав оскарження, передбачених у пункті 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

82. Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України. Посилання скаржника на значний суспільний інтерес та виняткове значення цієї справи для учасника справи також не є таким обґрунтуванням. Доводам в цій частині колегія суддів оцінки не надає, а також звертає увагу, що для правильного вирішення цієї справи (з огляду на підстави, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги (безвідносно до усіх висновків, якими керувалися суди при ухваленні оскаржуваних рішень)) вони вирішального значення не мають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

84. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою Ради, в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

85. У решті доводи касаційної скарги позивача не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (інші доводи скаржника не обґрунтовані посиланнями на відповідні пункти частини 2 статті 287 ГПК України), у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова- без змін.

Розподіл судових витрат

86. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 922/751/20 за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 19.08.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. У решті касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 19.08.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 922/751/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил