Постанова

від 29.11.2022 по справі 495/6101/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1072/22

Справа № 495/6101/17

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Вадовська Л. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.

за участю секретаря - Поворозко І.Ю.,

переглянувши справу №495/6101/17 за позовом прокурора в особі першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , за участю третіх осіб виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності за апеляційною скаргою заступника прокурора Одеської області (після зміни назви Одеська обласна прокуратура) на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 9 квітня 2019 року у складі судді Прийомової О.Ю., -

в с т а н о в и в :

Прокурор в особі першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, звернувшись 31 серпня 2017 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що між Затоківською селищною радою та фірмою «Харрісонс-Транс-Сервіс» у вигляді ТОВ 23 березня 2006 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,304 га терміном на 25 років для будівництва та експлуатації закладу відпочинку, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Сонячний район, зареєстрований у Білгород-Дністровському міському відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис за №04.06.506.00045 від 27 березня 2006 року. На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок відділом Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському 20 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0904 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:013:0021) із земель, наданих раніше у користування фірмі «Харрісонс-Транс-Сервіс» у вигляді ТОВ.

Рішенням Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року №3262 передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0904 га (кадастровий номер 5110300000:02:013:0021) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 від 4 вересня 2015 року щодо земельної ділянки площею 0,0904 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 4 вересня 2015 року №24152414.

Посилаючись на те, ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку набуто з порушенням вимог діючого законодавства, прокурор просив:

визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року №3262 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0904 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0021 (код 07.03 згідно з КВЦПЗ), для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 4 вересня 2015 року щодо земельної ділянки площею 0,0904 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0021, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »;

стягнути судові витрати (т.1 а.с.2-10).

Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 серпня 2017 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.32).

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 позов не визнала, зазначивши, що формування земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:013:0021 відбулося з дотриманням статті 79-1 ЗК України, порушення законодавства відсутні. Станом на дату прийняття Затоківською селищною радою рішення від 20 серпня 2015 року №3262 земельна ділянка вже існувала як окремий об`єкт, була в наявності технічна документація, кадастровий номер, адреса розташування. Крім того, фірма «Харрісонс-Транс-Сервіс» у вигляді ТОВ не уповноважувала прокурора звертатися до суду від її імені чи іншим чином захищати її інтереси. З самої позовної заяви вбачається подання позову на захист інтересів «територіальної громади смт. Затока», а не вказаної юридичної особи. Посилання на порушення інтересів окремої юридичної особи при обґрунтуванні звернення до суду з позовом в інтересах іншої особи є незаконним та безпідставним (т.1 а.с.41-45).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 лютого 2018 року за клопотанням прокурора залучено до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_2 , який набув право власності на земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого 4 серпня 2016 року договору купівлі-продажу (т.1 а.с.148-149).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 9 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с.228-240).

Висновок суду мотивовано тим, що прокурор не обґрунтував виключного випадку для подання позову за наявності суб`єкта владних повноважень та органу місцевого самоврядування, на які покладені повноваження врегулювання спірних правовідносин.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення суду.

В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Одеської області просить скасувати судове рішення суду першої інстанції повністю і ухвалити нове рішення про задоволення позову (т.1 а.с.244-251).

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає в наступному. Представництво прокурора у спірних правовідносинах доведено та обґрунтовано. Затоківською селищною радою спірну земельну ділянку передано у приватну власність всупереч інтересів територіальної громади. Прокурор може заявляти позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування. Зважаючи на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор у відповідності до частини 5 статті 56 ЦПК України набув статусу позивача у справі про визнання незаконним рішення селищної ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності. Суд невірно визначився з природою спірних правовідносин та безпідставно відмови в позові, вказавши на недоведеність підстав для представництва, чим позбавив судового захисту державу.

В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.

Відзив на апеляційну скаргу не подано, надано письмові пояснення представником ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 , де звернуто увагу на актуальну судову практику.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну рішення суду в його мотивувальній частині з урахуванням актуальної судової практики у подібних правовідносинах та залишення без змін в його резолютивній частині з огляду на наступне.

Учасники справи в порядку доведення обставин, на які посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані.

Згідно Договору про розірвання договору оренди, укладеного між Затоківською селищною радою та фірмою «Харрісонс-Транс-Сервіс» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, посвідченого 17 грудня 2015 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за №1354, розірвано Договір оренди з усіма додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього, укладений між Затоківською селищною радою та фірмою «Харрісонс-Транс-Сервіс» у вигляді ТОВ, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Щукіною Л.С. 23 березня 2006 року за реєстровим №1031, зареєстрований у Білгород-Дністровському міському відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №04.06.506.00045 від 27 березня 2006 року, індексний номер витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права: 47788804 від 17 листопада 2015 року, номер запису про інше речове право: 12084915 від 14 листопада 2015 року.

Орендарем за актом прийому-передачі від 17 грудня 2015 року передано орендодавцю об`єкт оренди земельну ділянка за адресою: смт. Затока м. Білгород-Дністровський Одеська область, Сонячний район, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:013:0005, загальною площею 1,3041 га.

Рішенням Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 20 серпня 2015 року №3262 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0904 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0021 (код 07.03 згідно з КВЦПЗ) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 » передано гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0904 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0021 (код 07.03 згідно з КВЦПЗ) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 .

За інформацією з Державного земельного кадастру станом на 9 серпня 2017 року земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:013:0021 має наступну інформацію: площа: 0,0904 га; цільове призначення: Е.07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; категорія землі: землі рекреаційного призначення; вид використання земельної ділянки: для будівництва та експлуатації закладу відпочинку; інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки: технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, виготовлена 24 липня 2014 року; форма власності: приватна; власник ОСОБА_2 ; орган, який зареєстрував земельну ділянку: Відділ Держземагенства у м. Білгород-Дністровському; державна реєстрація земельної ділянки проведена 20 грудня 2014 року.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26 грудня 2017 року земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:013:0021 має наступну інформацію: реєстраційний номер 717326451103; площа: 0,0904 га; дата державної реєстрації земельної ділянки: 20 грудня 2014 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Відділ Держкомзему у Білгород-Дністровському районі Одеської області; цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва; адреса: АДРЕСА_1 ; державна реєстрація проведена 4 серпня 2016 року; підстава: договір дарування, серія та номер 4302, виданий 4 серпня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М. (попередній власник земельної ділянки ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 4 вересня 2015 року Реєстраційною службою Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (ст.6 Конвенції).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.8, ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Щодо повноважень прокурора для звернення до суду.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках, що визначені законом.

У випадках, визначених законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»).

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді визначено положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів.

Згідно із частиною 1 статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 статті 56 ЦПК України.

За частиною 5 статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави у зв`язку з відсутністю органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор зазначає про це в позовній заяві, в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Зважаючи на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, місцева прокуратура у даній справі набула статусу позивача у відповідності до положень частини 5 статті 56 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (п.70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18 дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини 5 статті 56 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними.

Прокурор навів підставу для представництва інтересів територіальної громади смт. Затока, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Затоківську селищну раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення ради, тобто прокурор виконав вимогу частини 4 статті 56 ЦПК України.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги в частині здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави та вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові з підстав необґрунтованості та недоведеності прокурором свого представництва інтересів держави, безпідставності не зазначення органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов. Органи Держгеокадастру, які суд помилково відніс до можливих позивачів, не були наділені повноваженнями щодо повернення земельних ділянок шляхом скасування рішень місцевих рад про передачу цих земельних ділянок у власність, скасування свідоцтв про право власності тощо.

У розумінні частини 2 статті 5 Конституції України, яка передбачає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини народу, а саме членів територіальної громади, якщо вважає, що захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, який покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року №452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати.

Вищезазначене щодо представництва прокурора є підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції шляхом виключення висновку суду про відмову в позові з підстав недоведеності представництва прокурора та не зазначення органу, в інтересах якого подано позов.

Питання щодо того, хто (прокурор чи Держгеокадастр) має повноваження звертатися до суду у рамках здійснення державного контролю за використанням земель, в чергове розглянуто Великою Палатою Верховного Суду, яка у постанові від 20 липня 2022 року у справі №910/5201/19 дійшла висновку, що прокурор може здійснювати представництво інтересів держави замість Держгеокадастру, зокрема, у позові до ради про скасування рішення щодо земельної ділянки.

Щодо способу захисту порушених прав, застосованого позивачем.

Велика Палата Верховного суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 22 жовтня 2019 року №923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18.

Позовна заява у цій справі подана прокурором у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності фізичною особою відповідачем ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у справі №359/3373/16-ц у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/36817, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18.

Отже, вимоги про визнання незаконним рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку не відповідають належному способу захисту.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19).

Визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яке видане на підставі відповідного оспорюваного рішення про передачу у власність земельної ділянки, також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У таких випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 20 серпня 2015 року №3262 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0904 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0021 (код 07.03 згідно з КВЦПЗ), для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »; визнання недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 4 вересня 2015 року щодо земельної ділянки площею 0,0904 га, кадастровий номер 5110300000:02:013:0021, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 » не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18.

Відповідно до положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначено, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Оскільки висновок суду першої інстанції не відповідає актуальному правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/373/16-ц (офіційно оприлюднено 14 грудня 2021 року, тобто після розгляду справи судом першої інстанції) зі спору, що виник з подібних правовідносин, апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги з метою врахування висновків щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах.

На дане орієнтує й остання практика Верховного Суду у справах за позовами прокурора до Затоківської селищної ради, громадян, реєстраторів щодо набуття громадянами у власність земельних ділянок (постанови Верховного суду від 24 листопада 2021 року у справі №495/1439/18, від 4 травня 2022 року у справі №495/6094/17).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, однак застосував інші мотиви при ухваленні рішення. Зазначені обставини є підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду в редакції цієї постанови та залишення без змін резолютивної частини рішення суду.

Справа в провадженні суду першої інстанції з серпня 2017 року, суду апеляційної інстанції з червня 2019 року, призначалась до розгляду на 15 січня 2020 року, після зміни складу суду призначалась до розгляду на 4 лютого 2021 року, 30 вересня 2021 року, 10 лютого 2022 року, 10 листопада 2022 року. Інформація про дату, час та місце розгляду справи доступна на сайті «Судова влада». Учасники справи мали процесуальний час для надання суду обґрунтування власних позицій. Судом апеляційної інстанції вимоги статей 128, 130 ЦПК України щодо судового виклику/повідомлення учасників процесу виконувались, порядок вручення судових повісток дотримувався, учасники справи правом на отримання/неотримання надісланих поштою судових повісток розпоряджалися на власний розсуд; додатково учасники справи повідомлялися документом в електронному вигляді «Судова повістка…», «SMS»-повідомлення «Судова повістка…» На 10 листопада 2022 року учасники справи повідомлені завчасно, підстав для подальшого відкладення розгляду справи не встановлено.

Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Датою ухвалення призначеного у судове засідання на 10 листопада 2022 року рішення судом апеляційної інстанції відповідно до положень частини 5 статті 268 ЦПК України є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області (після зміни назви Одеська обласна прокуратура) - задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 9 квітня 2019 року в справі за позовом прокурора в особі першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , за участю третіх осіб виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності змінити в його мотивувальній частині та залишити без змін в його резолютивній частині.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 листопада 2022 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Г.Я.Колесніков

Є.С.Сєвєрова