Рішення

від 24.11.2022 по справі 640/20056/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2022 року м. Київ № 640/20056/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомВиробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬПРОМ»доАнтимонопольного комітету України третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета споруМіністерство юстиції України провизнання протиправним та скасування нормативно-правового акту,

ВСТАНОВИВ:

Виробничо-комерційне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬПРОМ» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Антимонопольного комітету України № 5 від 19.04.1994 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України» (зі змінами та доповненнями).

В якості підстав позову позивач зазначає, що він є суб`єктом господарювання, метою якого є одержання прибутку від продажу товарів і послуг на конкурентних ринках України та інших країн, та у 2017 році притягався до відповідальності у порядку процедури, передбаченої оскаржуваним актом у справі № 142-02/2015; ч. 2 ст. 8 Конституції України містить чітку вимогу: закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; оскаржуваний акт має суттєві юридичні недоліки, зокрема, правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства не забезпечують ані принципу індивідуальності вини, ані презумпції невинуватості; затвердження спірного нормативно-правового акту простим розпорядженням Антимонопольного комітету України, а не законом прямо і грубо порушує вимоги п. 8 та п. 22 ст. 92 Конституції України, а тому спірне розпорядження підлягає скасуванню.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу було передано судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.09.2020 позовну заяву Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬПРОМ» було залишено без руху; позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Позивач усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.09.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі № 640/20056/20 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовче судове засідання на 03.12.2020. Залучено Міністерство юстиції України (адреса: 01001, місто Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, ідентифікаційний код 00015622) в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

18.11.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, у яких останній заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731; крім того, державна реєстрація нормативно-правових актів здійснюється відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661; згідно ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України має повноваження приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; наказом Міністерства юстиції України від 06.05.1994 № 90/299 зареєстровано розпорядження АМКУ від 19.04.1994 № 5 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України»; Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України розроблені відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.11.1993 «Про порядок введення в дію Закону України «Про Антимонопольний комітет України»; вказані правила відповідають вимогам, чинного на момент державної реєстрації, законодавства; таким чином, оскаржуване розпорядження АМКУ прийняте в межах компетенції та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, а тому позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

30.11.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Комітет здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про державну допомогу суб`єктам господарювання», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів; відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Комітету та застосування законодавства про захист економічної конкуренції, Комітет має, зокрема, повноваження приймати власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень з питань, що належать до його компетенції, зокрема щодо контролю за узгодженими діями, концентрацією, підвідомчості та розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, порушення законодавства про захист економічної конкуренції, організації діяльності органів Комітету; твердження позивача про те, що Правила прийняті як підзаконний нормативно-правовий акт, суперечать нормам Конституції, є хибними, оскільки Правила, як і інші підзаконні нормативно-правові акти Комітету, прийняті і ґрунтуються відповідно до Конституції України та законодавства про захист економічної конкуренції.

03.12.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із необхідністю підготування відповіді на відзив відповідача та пояснення третьої особи.

03.12.2020 представником Антимонопольного комітету України Музиченко О. подано заяву про залишення позову без розгляду, в обґрунтування якої зазначено, що позивач мав право звернення з позовом до суду за захистом свої прав, свобод чи інтересів лише протягом шести місяців від дня коли він дізнався про вказані обставини. Проте, на думку відповідача, ВКП ТОВ «СТАЛЬПРОМ» звернулося з даним позовом 27.10.2020 з порушенням встановленого строку, що є підставою для залишення позову без розгляду.

03.12.2020 судом відкладено розгляд справи, справу призначено до розгляду на 14.12.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.02.2021.

11.02.2021 у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному, розгляд справи відкладено на 04.03.2021.

04.03.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2021 у задоволенні заяви представника Антимонопольного комітету України Музиченко О. «Про залишення позову без розгляду» відмовлено.

04.03.2021 суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України, розглядати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Антимонопольним комітетом України прийнято розпорядження № 5 від 19.04.1994 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України», яке зареєстроване у Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299.

У Висновку Міністерства юстиції України про відомчий нормативний акт, поданий на державну реєстрацію, затвердженим 06.05.1994 заступником Міністра С.Р. Станік, зазначено, що зазначені Правила відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

Рішенням адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.06.2017 № 12-р/к у справі № 142-02/2015 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» визнано, що Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС» та Виробничо-комерційним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬПРОМ» вчинене порушення, передбачене п. 1 ст. 50, яке кваліфікується п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів процедури закупівлі по предмету: 24.20.3 - «Труби та трубки зовнішнього діаметра не більше ніж 406,4 мм, зі сталі, інші (труби сталеві)» (4 лоти) (Оголошення № 096792 про проведення відкритих торгів було опубліковано в інформаційному бюлетені «Вісник державних закупівель» № 220 (26.03.2015) від 26.03.2015), проведеної Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» та накладено штраф, зокрема, на позивача у розмірі 68 000,00 грн.

Також вищезгаданим Рішенням адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.06.2017 № 12-р/к у справі № 142-02/2015 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» визнано, що Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС» та Виробничо-комерційним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬПРОМ» вчинене порушення, передбачене п. 1 ст. 50, яке кваліфікується п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів процедури закупівлі по предмету: 24.20.3 - «Труби та трубки зовнішнього діаметра не більше ніж 406,4 мм, зі сталі, інші (труби сталеві)» (20 лотів) (Оголошення № 157397 про проведення відкритих торгів було опубліковано в інформаційному бюлетені «Вісник державних закупівель» № 69 (21.08.2014) від 21.08.2014), проведеної Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» та накладено штраф, зокрема, на позивача у розмірі 68 000,00 грн.

Позивач вважає що розпорядження Антимонопольного комітету України № 5 від 19.04.1994 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України» має суттєві юридичні недоліки, зокрема, правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства не забезпечують ані принципу індивідуальності вини, ані презумпції невинуватості, а тому спірне розпорядження має бути визнане судом протиправним.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

На виконання вимог ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України Антимонопольним комітетом України було опубліковано у Офіційному віснику України № 91 оголошення про відкриття провадження у адміністративній справі № 640/20056/20 щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5-р «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Суд зазначає, що розглядаючи адміністративні спори щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди у межах судового контролю, з урахуванням вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні першочергово визначати правову природу такого рішення.

Відповідно до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 522/22780/16-а, від 26.11.2019 у справі № 183/6195/17, від 11.12.2019 у справі № 369/7296/16-а, від 21.12.2019 у справі № 826/14366/15, від 09.04.2020 у справі № 807/150/16, від 26.05.2020 у справі № 750/11932/16-а та від 24.06.2021 у справі № 560/3160/20.

Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості акта є коло суб`єктів, на яке він поширюється. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).

Крім того, необхідно вказати на таку особливістю нормативного акта як його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Ще однією важливою ознакою нормативно-правового акта є неодноразовість його застосування.

Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.

Аналогічна права позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 560/3160/20.

Зі спірного розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України» вбачається, що від стосується неперсоніфікованих осіб. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності. Крім того, спірне розпорядження має необмежений термін дії, зумовлює настання правових наслідків для необмеженого кола осіб.

З огляду на вищезазначені правові висновки, вбачається, що розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України» є нормативно-правовим актом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, в цьому рішенні Конституційним Судом України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Підставами для визнання протиправним та скасування нормативно - правового акту є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який його видав.

Згідно з приписами ч. ч. 2, 3 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Як вбачається із наданих позивачем документів, що містяться в матеріалах справи, він є суб`єктом, до якого застосовані положення оскаржуваного розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України», оскільки на позивача було накладено штраф за порушення антимонопольного законодавства України, що підтверджується Рішенням адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.06.2017 № 12-р/к у справі № 142-02/2015 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

Суд вважає наведені доводи достатніми для висновку про наявність права у позивача оскаржити розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України».

Відповідно до ст. 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

За приписами ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», тут і надалі у редакції, що була чинною на момент введення в дію розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України», Антимонопольний комітет України є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень.

Основні завдання Антимонопольного комітету були визначені у ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», відповідно до якої ними є: здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень; сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Статтею 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що Антимонопольний комітет України у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», цим Законом, іншими актами законодавства, а також міжнародними договорами та угодами.

Положеннями ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» унормовано, що Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень; бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, антимонопольної політики та демонополізації економіки.

Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право, зокрема, розробляти і затверджувати з питань, що належать до його компетенції, нормативні акти, обов`язкові для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємцями, їх об`єднаннями, контролювати їх виконання (абз. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

Як вже зазначалося вище, розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України» були затверджені Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України.

Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України були розроблені відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.11.1993 № 3660-12 «Про порядок введення в дію Закону України «Про Антимонопольний комітет України».

Відповідно до п. 1 розділу І Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, ці Правила визначають порядок розгляду Антимонопольним комітетом України (далі - Комітет), його територіальними відділеннями (далі - відділення) справ про порушення антимонопольного законодавства (далі - порушення) відповідно до законів України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» та «Про Антимонопольний комітет України».

Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731.

Відповідно до п.п. 1, 2 Указу Президента України від 03.10.1992 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» установлено, що з 1 січня 1993 року нормативні акти, які видаються міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

Державна реєстрація провадиться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Міністерство юстиції України та управління юстиції складають державні реєстри зареєстрованих ними нормативних актів.

Матеріалами справи встановлено, що Висновком Міністерства юстиції України від 06.05.1994 про відомчий нормативний акт, поданий на державну реєстрацію, встановлено, що Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України розроблені відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.11.1993 «Про порядок введення в дію Закону України «Про Антимонопольний комітет України». Зазначені Правила відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Вони підлягають державній реєстрації як такі, що мають міжвідомчий характер і зачіпають законні інтереси громадян.

Спірне розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України» було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299.

Таким чином, суд приходить до переконання, що розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України» прийняте Антимонопольним комітетом України у відповідності до вимог та у межах наданих повноважень.

В той же час, суд при вирішенні даної справи виходить з того, що позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваного розпорядження правовим актам вищої юридичної сили, перевищення Антимонопольним комітетом України повноважень при його прийнятті, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Обґрунтовуючи протиправність спірного розпорядження, позивач по суті не згоден із рішенням Адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.06.2017 № 12-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

У той же час, суд звертає увагу, що визнання протиправним та скасування розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України», не буде мати на меті поновлення прав позивача, які він вважає порушеними.

Крім того, суд зауважує, що рішенням Господарського суду Одеської області від 08.11.2018 у справі № 916/1886/17, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18.06.2019, відмовлено у задоволенні позову Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬПРОМ» до Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Одеського обласного відділення Антимонопольного комітету України № 12-р/к від 29.06.2017 у справі № 142-02/2015.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України», прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ключі зазначеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬПРОМ» не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬПРОМ» - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя К.С. Пащенко