Рішення

від 14.11.2022 по справі 930/170/22

НЕМИРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 930/170/22

Провадження № 2/930/304/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.11.2022 року Немирівський районний суд

Вінницької області

у складі: головуючого судді - Науменка С.М.

за участю: секретаря судового засідання - Андрущак Л.П.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Немирів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернулася до Немирівського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, визнати ним, право власності на частку земельної ділянки загальною площею 1,2244 га., кадастровий номер 0523084200:01:001:0495, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Мотивуючи позов тим, що 20 липня 2019 року та ОСОБА_2 (було досягнуто домовленостей та укладено договір позики. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 передав відповідачу кошти в сумі 30 000 (тридцять тисяч) гривень на її особисті потреби, в свою чергу відповідач зобов`язався повернути вказану суму на першу його вимогу у термін три дні з дня пред`явлення вимог.

При укладені договору ними було погоджено всі належні умови. Зокрема, у разі неповернення позивачу відповідачем вказаної суми коштів, він зобов`язався здійснити відчуження на користь ОСОБА_1 належну йому 1/2 земельної ділянки, загальною площею 1,2244 га., яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523084200:01:001:0495.

На підтвердження здійснення вказаного правочину відповідач власноручно написав письмову розписку, згідно змісту якої він дійсно зобов`язується повернути позивачу вказану суму грошей на першу вимогу або здійснити відчуження зазначеної вище земельної ділянки.

05 листопада 2021 року позивач звернувся до відповідача із вимогою повернути йому кошти до 09 листопада 2021 року, або нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу належної йому земельних ділянок, яка зазначена в розписці.

19 листопада 2021 року відповідач при зустрічі повідомив позивачу про те, що коштів на повернення боргу у нього немає і що він готовий до відчуження земельної ділянки на його користь. Однак, коштів на нотаріальне посвідчення договору у відповідача також немає, а також бажання здійснити візит у нотаріальну контору у нього також відсутнє.

Таким чином, враховуючи наявність відмови відповідача від повернення заборгованих коштів позивачу, а також відсутність можливості нотаріально посвідчити договір відчуження земельної ділянки, яка належить відповідачу, позивач змушений звернутись до суду із даним позовом.

Позивачка до зали судового засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просить справу слухати в її відсутність, позов підтримує.

Відповідач до зали судового засідання не з`явився, надала суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов визнає в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється. Ь

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами другою-третьою статті 640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Також частиною четвертою статті 639 ЦК України визначено, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.

Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

Досліджуючи боргову розписку чи договір позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі 6-50цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, розписки про отримання у позику грошових коштів від 20 липня 2019 року, позичену суму коштів в сумі 30 000 грн. позичальник ОСОБА_1 зобов`язувалась повернути на першу вимогу позикодавця ОСОБА_2 на протязі трьох днів (з дня) пред`явлення вимоги (а.с. 10).

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів того, що він заявляв таку вимогу до позичальника ОСОБА_2 .

Водночас, у тексті розписки ОСОБА_2 зазначив про наслідки неповернення боргу, згідно яких він зобов`язався здійснити відчуження на користь ОСОБА_1 належної йому частки земельної ділянки загальною площею 1,2244 га., кадастровий номер 0523084200:01:001:0495, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 10).

За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення зобов`язання не суперечить закону.

Водночас, як на підставу заявлених вимог позивач також посилався на положення статті 220 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Згідно зі статтею 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав би вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а сам по собі намір укладення такого договору позичальником ОСОБА_2 у майбутньому, у разі неповернення боргу, не тягне за собою таких правових наслідків.

Водночас, згідно із положеннями, зокрема, статей 15, 16 ЦК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 просить визнати право власності на земельну ділянку, яка належить іншій особі, а саме відповідачу ОСОБА_2 .

Таким чином, заявлені вимоги є незаконні і безпідставні.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд вважає, що заява представника відповідача про визнання позову, суперечить закону, а тому суд не приймає це визнання.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 247, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку передбаченому ст.ст.351-356 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя: С.М. Науменко