Постанова

від 17.11.2022 по справі 910/15058/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2022 р. Справа № 910/15058/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022

у справі № 910/15058/21 (суддя Я.В. Маринченко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Синевір"

до Київської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Перепелицін К.М.;

від скаржника: Полішко Л.О.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Синевір" (далі - ТОВ "Синевір", позивач, орендар) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - КМР, відповідач, орендодавець) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 13.05.2004 № 62-6-00140, в редакції, наведеній у п. 2 прохальної частини заяви про зміну предмета позову.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди між сторонами вважається поновленим на той самий строк та на тих самих умовах на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), а у випадку його поновлення, укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди є обов`язковим в силу приписів частини 8 статті 33 наведеного Закону. Оскільки позивач реалізував своє переважне право на поновлення договору, а відповідач зволікає в оформленні додаткової угоди, наявні підстави для визнання додаткової угоди до договору оренди про поновлення договору оренди укладеною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/15058/21 позовні вимоги задоволено повністю, визнано укладеною між КМР та ТОВ "Синевір" додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 13.05.2004 № 62-6-00140 у редакції, запропонованій позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки на підставі статті 33 Закону "Про оренду землі" та врахував той факт, що позивач продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою, належно виконує обов`язки орендаря за договором і до закінчення строку дії договору повідомив відповідача про свій намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, долучивши до листа-повідомлення проект додаткової угоди. Оскільки відповідач не підписав додаткової угоди без зазначення будь-яких заперечень щодо її змісту, не прийняв у встановлені Законом строки рішення про продовження договору, допустивши тим самим безпідставне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" (далі - КП "Київтранспарксервіс") звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, та прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, КП "Київтранспарксервіс" наголошує на тому, що рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" КП "Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів в м. Києві. Відповідно до пункту 47 таблиці № 1 додатка № 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення Київської міської ради від 31.08.2021 № 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві"), яким визначено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс", передбачено, що за підприємством закріплено паркувальний майданчик за адресою: вул. Електротехнічна, 28. Спір у даній справі виник у зв`язку із зволіканням відповідача в оформленні додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 13.05.2004 № 62-6-00140, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Електротехнічна, 28. Отже, на переконання скаржника, задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції було порушено права апелянта на користування паркувальним майданчиком за адресою: м. Київ, вул. Електротехнічна, 28 та є перешкодою для отримання відповідного збору до бюджету міста Києва.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 понолено КП "Київтранспарксервіс" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/15058/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Київтранспарксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/15058/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 28.09.2022; сторонам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/15058/21.

08.09.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 14.09.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги позивач вказував на те, що зі змісту рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення Київської міської ради від 31.08.2021 № 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві") неможливо встановити, про яку саме земельну ділянку йде мова, оскільки не зазначено кадастровий номер такої земельної ділянки. Також у рішенні зазначено, що загальна площа земельної ділянки складає 5350,00 (не зазначено, в яких одиницях), тоді як площа переданої в оренду позивачу земельної ділянки складає 0,8925 га. Крім того, позивач зазначає, що скаржником не враховано цільове призначення земельної ділянки та наявність на земельній ділянці нерухомого майна, яке належить позивачу на праві власності. Отже, як вказує позивач, на момент прийняття Київською міською радою рішення спірна земельна ділянка перебувала в оренді у позивача, а тому твердження апелянта про порушення його права на користування паркувальним майданчиком є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

27.09.2022 електронною поштою на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

28.09.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли міркування, аргументи та відповідні докази по справі.

28.09.2022 розгляд справи № 910/15058/21 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/15058/21 на 09.11.2022.

26.10.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 640/16170/22 за позовом ТОВ "Синевір" до КМР про визнання протиправним та скасування пункту № 47 таблиці № 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків та зборів у м. Києві" (в редакції рішення Київської міської ради від 31.08.2021 № 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві").

02.11.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких останній зазначив, що земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Електротехнічна, 28, надана в оренду позивачу та включена на підставі рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення Київської міської ради від 31.08.2021 № 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві") до переліку паркувальних майданчиків, закріплених за КП "Київтранспарксервіс", є однією і тією ж самою земельною ділянкою.

09.11.2022 розгляд справи не відбувся у зв`язку з знеструмленням електромережі суду згідно графіку ДТЕК Київські електромережі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу КП "Київтранспарксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/15058/21 на 17.11.2022.

У судове засідання 17.11.2022 позивач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв учасників судового процесу про розгляд апеляційної скарги на електронні адреси, зазначені представниками учасників.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення учасників судового процесу про розгляд апеляційної скарги.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі № 761/14537/15-ц, провадження № 61-3069св21.

Водночас колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 ГПК України, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 -IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи відсутність клопотань від останнього про відкладення розгляду справи, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для розгляду апеляційної скарги без заслуховування його пояснень, з огляду на встановлені строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 17.11.2022 представники скаржника та відповідача підтримали апеляційну скаргу, подану скаржником, просили вимоги апеляційної скарги задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

17.11.2022 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, вислухавши пояснення скаржника та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.03.2004 між КМР (орендодавець за договором) та ТОВ "Синевір" (орендар за договором) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі п.15 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 за № 638/798, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду на 15 років земельну ділянку, визначену цим договором. Об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Електротехнічна у Деснянському районі м. Києва; розмір - 0,8925 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування автостоянки, магазину та кафе; кадастровий номер - 8000000000:62:021:0025.

Відповідно до пунктів 1.3. та 1.4. договору передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі земельної ділянки в день державної реєстрації цього договору. Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору.

Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 13.05.2004 у книзі записів державної реєстрації договорів.

З матеріалів справи вбачається, а сторонами не заперечується, що 12.02.2019 позивач за три місяці до закінчення терміну оренди, на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» звернувся до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки, у якому позивач підтвердив відсутність заборгованості за орендною платою, належне виконання обов`язків за договором оренди та додав проект додаткової угоди про поновлення договору.

У зв`язку із відсутністю відповіді орендодавця на лист-повідомлення про поновлення договору 08.07.2019 позивач звернувся до Київської міської державної адміністрації із заявою щодо розгляду питання поновлення договору.

У відповідь на вказану заяву Департаментом земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було надано лист № 057-ОП-С-9843-2728 від 30.07.2019, з якого вбачається, що проект рішення Київської міської ради про поновлення вказаного договору оренди земельної ділянки в складі матеріалів кадастрової справи А-26691 розглянуто заступником голови Київської міської державної адміністрації та направлено для подальшого опрацювання Київською міською радою.

В подальшому, позивачем було направлено лист до Київської міської ради, у якому позивач повідомив про продовження користування земельною ділянкою на умовах договору оренди.

З матеріалів справи вбачається, що після закінчення строку оренди за договором ТОВ "Синевір" продовжило користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату відповідно до умов та у розмірі, передбаченому договором, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Посилаючись на неправомірне зволікання відповідачем щодо укладення додаткової угоди про поновлення договору, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди землі.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Право оренди земельної ділянки, відповідно до ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України, це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналогічні приписи містить ст.1 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним законом та визначає умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, у відповідності до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, здійснюється, зокрема, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на землю відповідно до закону.

Пунктами 4.4. та 7.4.1 договору передбачено, що орендар має право після закінчення строку, на який було укладено цей договір при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Вищенаведене положення договору узгоджується з приписами частини 1 статті 777 Цивільного кодексу України та статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Так, частиною 1 ст. 777 Цивільного кодексу України законодавчо закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Водночас колегія суддів враховує, що в контексті спору, що розглядається договір оренди землі від 18.03.2004 укладено під час дії Закону України "Про оренду землі" за № 161-XIV.

16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", яким статтю 33 Закону України "Про оренду землі", яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, було викладено у новій редакції.

Розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:

"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Отже, поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про ренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договру оренди від 18.03.2004) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Отже, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" визначався алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначалися певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

Як встановлено місцевим господарським судом, 18.03.2004 між КМР та ТОВ "Синевір" укладено договір оренди земельної ділянки на 15 (п`ятнадцять) років. Цей договір оренди був зареєстрований Головном управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 13.05.2004 у книзі записів державної реєстрації договорів

Таким чином, строк дії договору оренди землі закінчувався 13.05.2019.

З матеріалів справи вбачається, що позивач скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди, що підтверджується його зверненням 12.02.2019 до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору оренди, до якого було додано проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди.

У зв`язку із відсутністю відповіді орендодавця на лист-повідомлення про поновлення договору, 08.07.2019 позивач звернувся до Київської міської державної адміністрації із заявою щодо розгляду питання поновлення договору.

У відповідь на вказану заяву Департаментом земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було надано лист № 057-ОП-С-9843-2728 від 30.07.2019, з якого вбачається, що проект рішення Київської міської ради про поновлення вказаного договору оренди земельної ділянки в складі матеріалів кадастрової справи А-26691 розглянуто заступником голови Київської міської державної адміністрації та направлено для подальшого опрацювання Київською міською радою.

В подальшому, позивачем було направлено лист до Київської міської ради, у якому позивач повідомив про продовження користування земельною ділянкою на умовах договору оренди.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем рішення, яким би останній заперечував проти поновлення договору оренди.

Колегією суддів встановлено, що орендар земельної ділянки протягом строку дії договору оренди землі, а також, після закінчення строку дії договору оренди до дати подання даної позовної заяви, сплачував орендну плату за користування спірною земельною ділянкою у повному обсязі, та продовжує на даний час користуватись даною земельною ділянкою.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не втратив право на реалізацію свого переваженого права на поновлення договору оренди відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов`язків за договором, звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору з наданням проекту додаткової угоди орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

Стосовно доводів відповідача з посиланнями на приписи статті 416 ЦК України та статті 102-1 Земельного кодексу України, якими передбачено автоматичне припинення права землекористування у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі є безпідставними та необґрунтованими, оскільки нездійснення забудови земельної ділянки протягом 3 років є підставою для припинення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), а не права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/321/18 та від 13.09.2019 у справі №910/10643/18.

Право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) є одним з речових прав на чуже майно, мета цього інституту - власник передає землекористувачу право володіння та користування земельною ділянкою для забудови, зберігаючи за собою право розпорядження нею (продавати, дарувати тощо), тоді як право оренди земельної ділянки - це окремий вид права на землю, який виникає на підставі договору оренди та регулюються ст. 792 ЦК, ст. 93 ЗК та окремим законом.

Договір оренди земельної ділянки за своєю правовою природою є договором оренди, а не суперфіцію. Крім того, звертаємо увагу скаржника, що в умовах договору оренди взагалі не визначено обов`язку позивача зводити будівлі на земельній ділянці, яка передана в оренду, не визначено строк, в який будівництво мало б бути завершене, не зазначено і не визначено жодних технічних характеристик таких будівель.

З огляду на зазначене, невикористання земельної ділянки для забудови не є підставою для припинення орендних відносин в силу закону. Це може бути підставою для припинення договору оренди лише у випадках, коли це прямо передбачено самим договором оренди. Разом з тим, договір оренди від 18.03.2004 не містить такої підстави.

Таким чином, нездійснення позивачем забудови земельної ділянки у будь-якому випадку не тягне за собою втрату переважного права позивача на поновлення договору оренди, оскільки нездійснення забудови земельної ділянки не є порушенням договору оренди і не тягне за собою припинення орендних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Більше того, відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав від 09.06.2011 та свідоцтва про право власності від 04.05.2011 №232-В позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля загальною площею 468,30 кв.м, в тому числі: шиномонтаж 86,00 кв.м, мийка площею 57,80 кв.м, кафе площею 69,90 кв.м, технічні приміщення загального призначення площею 254,60 кв.м., що розташовані в м. Києві по вул. Електротехнічна, 28 (літ. А), а тому такі доводи Київської міської ради суперечать фактичним обставинам справи.

Крім того, згідно висновку Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 у подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися з вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк.

Орендодавець зі свого боку в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися з вимогою про звільнення земельної ділянки.

В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту звернення відповідача із відповідним позовом до суду з вимогами до позивача звільнити займану земельну ділянку.

До того ж, в матеріалах справи відсутні листи, претензії відповідача до позивача щодо випадків неналежного виконання умов договору оренди земельної ділянки.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції було порушено права апелянта на користування паркувальним майданчиком за адресою: м. Київ, вул. Електротехнічна, 28 та є перешкодою для отримання відповідного збору до бюджету міста Києва, оскільки відповідно до пункту 47 таблиці № 1 додатка № 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення Київської міської ради від 31.08.2021 № 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві") визначено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс", в тому числі, за адресою: вул. Електротехнічна, 28.

Наведені вище доводи відхиляються колегією суддів, оскільки строк дії укладеного сторонами договору оренди земельної ділянки від 18.03.2004 закінчувався 13.05.2019, а включення спірної земельної ділянки до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс" відбулося 31.08.2021 на підставі рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" в редакції рішення Київської міської ради від 31.08.2021 № 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві".

Водночас, як встановлено судом вище та вбачається з матеріалів справи, після закінчення строку оренди за договором ТОВ "Синевір" продовжило користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату відповідно до умов та у розмірі, передбаченому договором, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тому, що у встановлені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» ним направлялись позивачеві лист-повідомлення із запереченнями у поновлені договору оренди землі, тобто на момент закінчення строку дії договору та отримання листа позивача про намір пролонгувати дію договору, претензії у відповідача були відсутні.

Також КМР не повідомила ТОВ "Синевір" про включення паркувального майданчика за адресою: вул. Електротехнічна, 28, м. Київ до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс". Ні у відзиві, ні у письмових поясненнях, поданих до суду першої інстанції КМР не повідомила суд про наявність рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення Київської міської ради від 31.08.2021 № 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві").

До того ж, колегія суддів зазначає, що відповідачем не вчинялись дії щодо вилучення у позивача земельної ділянки за адресою: вул. Електротехнічна, 28, м. Київ.

Фактично, на момент прийняття КМР рішення від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" в редакції рішення КМР від 31.08.2021 № 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" зазначена земельна ділянка перебувала у розпорядженні позивача, який користувався нею та належно виконував обов`язки за договором оренди земельної ділянки від 18.03.2004.

Більше того, згідно Витягу про державну реєстрацію прав від 09.06.2011 та свідоцтва про право власності від 04.05.2011 № 232-В позивачу на праві приватної власності належать об?єкти нерухомого майна, розташовані в м. Києві по вул. Електротехнічна, 28 (літ. А).

Отже, з огляду на вищевикладене, посилання апелянта на порушення його прав відхиляються колегією суддів.

При цьому, розглянувши заявлене позивачем клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 640/16170/22 за позовом ТОВ "Синевір" до КМР про визнання протиправним та скасування пункту № 47 таблиці № 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 р. № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків та зборів у м. Києві» (в редакції рішення Київської міської ради від 31.08.2021 р. № 2185/2226 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 р. № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків та зборів у м. Києві»), колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на те, що розгляд наведеної справи не є перешкодою для встановлення усіх істотних обставин у даній господарській справі та не перешкоджає її розгляду, оскільки зібрані докази дозволяють суду самостійно встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом розгляду справи, що переглядається.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/15058/21 прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга КП "Київтранспарксервіс" має бути залишена без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/15058/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/15058/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/15058/21.

4. Матеріали справи № 910/15058/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.11.2022.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова