Рішення

від 24.11.2022 по справі 910/8048/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.11.2022Справа № 910/8048/22Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрошина"

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 457839,66 грн.

за участі представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Драчова М.С., за довіреністю,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпрошина" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення за договором поставки від 18.08.2021 № 1495/24/16-21 основного боргу в розмірі 444386 грн., 5543,86 грн. пені, 850,71 грн. трьох процентів річних та 7059,09 грн. інфляційних втрат. Також на підставі частини 10 статті 238 ГПК України позивач просив зазначити в рішенні про нарахування відсотків та пені до моменту виконання рішення. Розгляд справи позивач просив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

05.09.2022 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 провадження у справі закрито в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 444386 грн.

У відзиві на позов відповідач наголосив, що за наявності фінансової можливості виконує зобов`язання за договором. Водночас, унаслідок дії карантину та воєнного стану на території України відповідач не має можливості реалізувати свої права, як кредитор, по відношенню до споживачів-боржників. Крім того, відповідач навів заперечення проти попереднього розрахунку позивача щодо витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що належне виконання відповідачем умов договору не може ставитися в залежність від виконання іншими контрагентами своїх зобов`язань перед відповідачем. При цьому, позивачем пеня, три проценти річних та інфляційні втрати нараховані лише до 23.02.2022, тобто до введення воєнного стану на території України. Утім, саме лише посилання на лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом неможливості виконання відповідачем зобов`язань за договором. Також позивач зауважив, що докази понесених судових витрат на правничу допомогу будуть надані протягом п`яти днів після винесення рішення у справі.

У заяві від 22.11.2022 позивач просив здійснити розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.08.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 1495/24/16-21, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності за найменуваннями, в асортименті та за цінами, що вказуються в специфікації, що є невід`ємною частиною даного договору, згідно заявок покупця в письмовому або електронному вигляді, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість на нижчезазначених умовах договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору (у редакції додаткової угоди від 02.11.2021 № 1) загальна сума договору складає 2349450 грн., в т.ч. ПДВ 391575 грн.

У пункті 5.1 договору передбачено, що розрахунки за товар здійснюються на підставі рахунку-фактури постачальника, який виписується у відповідності до заявки покупця до специфікації. Покупець здійснює оплату товару протягом 60 календарних днів з моменту отримання товару від постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до пункту 11.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що залишилися невиконаними.

До вказаного договору сторонами підписано специфікацію № 1 на суму 2349450 грн.

Із матеріалів справи слідує, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1375398 грн. згідно з підписаними обома сторонами видатковими накладними: від 08.09.2021 № 403 на суму 135114 грн., від 21.09.2021 № 461 на суму 90450 грн., від 11.10.2021 № 560 на суму 65862 грн., від 21.10.2021 № 579 на суму 19644 грн., від 22.10.2021 № 585 на суму 615942 грн., від 10.11.2021 № 640 на суму 133392 грн., від 12.11.2021 № 650 на суму 16755 грн., від 25.11.2021 № 678 на суму 33510 грн., від 01.12.2021 № 691 на суму 46914 грн., від 08.12.2021 № 719 на суму 13404 грн., від 08.12.2021 № 720 на суму 13404 грн., від 16.12.2021 № 750 на суму 69120 грн., від 30.12.2021 № 784 на суму 87816 грн., від 30.12.2021 № 785 на суму 30720 грн., від 25.01.2022 № 14 на суму 3351 грн.

21.05.2022 позивач звернувся до відповідача з вимогою від 17.05.2022 № 137 про сплату заборгованості та підписання акту звірки взаємних розрахунків.

Водночас, відповідач оплату товару здійснив несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на момент подачі позову до суду борг відповідача за договором складав 444386 грн.

Оскільки під час розгляду справи в суді відповідач погасив заборгованість перед позивачем, суд відповідною ухвалою закрив провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 444386 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що покупець за даним договором у випадку порушення виконання умов пункту 5.1 договору сплачує пеню постачальнику в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний прострочений день встановленого строку.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

За арифметичним перерахунком суду нарахована позивачем пеня в розмірі 5543,86 грн., три проценти річних у розмірі 850,71 грн. та 7059,09 грн. інфляційних втрат підлягають стягненню в повному обсязі.

У той же час, відповідач заявив клопотання про зменшення розмірі нарахованої пені до 1000 грн. На обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що за наявності фінансової можливості виконує зобов`язання за договором. Разом із цим, на відповідача покладено, як на об`єкт критичної інфраструктури, обов`язок із забезпечення населення питною водою, що ускладняється поширенням коронавірусу та військовою агресією проти України.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Приймаючи до уваги наведені відповідачем обставини для зменшення розміру пені та сплату ним основної суми боргу, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності суд дійшов висновку зменшити розмір заявленої до стягнення з відповідача пені до 1000 грн.

Відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

З огляду на те, що в частині стягнення основного боргу провадження у справі закрито, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування відповідних відсотків та пені на підставі частини 10 статті 238 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статі 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрошина" задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а; ідентифікаційний код 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрошина" (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100А; ідентифікаційний код 41676522) 1000 (одну тисячу) грн. пені, 850 (вісімсот п`ятдесят) грн. 71 коп. трьох процентів річних, 7059 (сім тисяч п`ятдесят дев`ять) грн. 09 коп. інфляційних втрат, а також 6867 (шість тисяч вісімсот шістдесят сім) грн. 60 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 29.11.2022 року.

Суддя К.В. Полякова