Рішення

від 30.11.2022 по справі 911/1123/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2022 р. м. Київ Справа № 911/1123/22

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

без виклику (повідомлення) сторін

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом Миронівського районного споживчого товариства

08800, Київська область, місто Миронівка, вулиця Паризької Комуни, будинок 7, код ЄДРПОУ 30349391

до Фізичної особи-підприємця Харченко Валентини Сагіївни

АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1

про стягнення заборгованості

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №982/22 від 18.07.2022) Миронівського районного споживчого товариства до Фізичної особи-підприємця Харченко Валентини Сагіївни про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобов`язань за договорами оренди об`єкта нерухомості від 01.08.2019 та від 01.08.2021 зі сплати орендної плати.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, а згідно з пунктом 1 частини 5 цієї статті малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що на 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2481,00 гривень.

За позовною заявою Миронівського районного споживчого товариства до Фізичної особи-підприємця Харченко Валентини Сагіївни заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 19077,00 грн., отже, дана справа є малозначною в розумінні пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься до категорій справ, що не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до частини 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Зважаючи на вказане, ухвалою Господарського суду Київської області від 28.07.2022 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам строки подання заяв по суті справи.

Відповідно до частини 6 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із відсутністю фінансування Господарського суду Київської області на здійснення поштових відправлень процесуальних документів, 28.07.2022 надіслано позивачу ухвалу Господарського суду Київської області від 28.07.2022 електронною поштою, а 29.07.2022 - відповідачу телефонограмою, яку прийнято Харченко Валентиною Сагіївною особисто, відтак, відповідач повідомлений про розгляд справи щодо нього у господарському суді і право на подання суду відзиву та доказів.

Відповідачем відзиву суду не подано, позов не заперечений.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписав рішення без його проголошення.

За результатами розгляду матеріалів справи, з урахуванням вимог чинного законодавства, суд

встановив:

01.08.2019 між Миронівським районним споживчим товариством як орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Харченко Валентиною Сагіївною як орендарем укладено договір оренди об`єкта нерухомості (далі - Договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування приміщення кафе «Шинок», загальною площею 108,4 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Соборності, буд. 125, м. Миронівка, Київська область (пункт 1.1 Договору). Об`єкт оренди передається орендарю у термін не пізніше 5 днів після укладення договору за актом приймання - передачі (пункт 2.1 Договору).

Згідно з пунктом 5.1 Договору, орендна плата за користування орендованим майном складає 5300,00 грн. Відповідно до пункту 5.2 Договору, орендна плата сплачується в національній валюті України та з урахування індексу інфляції за попередній місяць за даними Держкомстату України.

Згідно з пунктом 4.1 Договору, договір діє з 01.08.2019 до 01.08.2020.

Також між сторонами підписано ще один договір оренди від 01.08.2021, аналогічний за змістом до вищевказаного договору оренди, проте, укладений сторонами на строк з 01.08.2021 до 31.10.2021.

Позивачем надано суду копію акту приймання - передачі основних засобів, що підписаний сторонами 01.11.2021, після закінчення терміну дії договорів оренди, про повернення відповідачем позивачу майна.

Акту прийому - передачі майна в оренду або іншого документу, яким би засвідчувався факт передачі майна позивачем відповідачу, суду не надано.

Відповідно до аргументів позивача, згідно з договорами оренди об`єкта нерухомості від 01.08.2019 та від 01.08.2021, укладених між позивачем та відповідачем, відповідачу надавалась у тимчасове платне користування частина приміщення кафе «Шинок», загальною площею 108,4 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Соборності, буд. 125, Київська область.

Згідно з позицією позивача, відповідач, у порушення умов договорів, не сплачувала орендну плату, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 22577,00 грн., яку відповідач частково погасила. Станом на дату розгляду справи, заборгованість складає 19077,00 грн.

До матеріалів справи надано також копію претензії позивача до відповідача від 09.11.2021 № 51 з вимогою сплати вищевказаного боргу за договорами оренди у розмірі 22577,00 грн., з належними доказами її надіслання відповідачу засобами поштового зв`язку: копіями опису вкладення з відбитком календарного штемпелю поштового відділення та фіскального чеку, а також копію меморіального ордеру від 22.11.2021 на суму 3500,00 грн. на підтвердження останньої оплати відповідача, з якого судом враховано, що призначення платежу за ним визначено як орендна плата, крім того, позивачем надані відомості щодо розрахунків за спірними договорами за підписом головного бухгалтера позивача, які, з огляду на підписання уповноваженою, відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", на складання таких відомостей особою, суд прийняв як належний доказ вказаних у них відомостей.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.07.2022, серед іншого, відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву з моменту отримання ухвали.

29.07.2022, шляхом телефонограми, відповідачу передано ухвалу Господарського суду Київської області від 28.07.2022.

Станом на дату розгляду справи по суті, відзив відповідачем не надано, доводи позову не заперечені.

За результатами аналізу матеріалів справи, вимог чинного законодавства та зважаючи на відсутність заперечення доводів позову з боку відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з таких підстав.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно із статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до норм частин 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України, об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 766, 770, 776, 778, 779, 780 Цивільного кодексу України у разі непередання майна орендарю він вправі вимагати від орендодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою або відмовитися від договору оренди і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Аналіз вищевикладених у своїй сукупності правових норм свідчить, що зобов`язання орендаря сплатити відповідну, обумовлену договором суму, виникає у нього тільки після того, як орендодавець передасть йому майно, що, відповідно, повинно бути зафіксовано у письмовій формі (як правило, у формі акту прийому-передачі).

Відтак, суд звертає увагу на те, що позивач не надав доказів того, що обумовлене у договорах майно було передано позивачем відповідачу у користування.

Зокрема, позивач не надав суду копію акту прийому - передачі або копію іншого документу, які засвідчували б факт передачі майна, обумовленого договорами, позивачем в оренду відповідачу.

З урахуванням аналізу матеріалів справи, вимог чинного законодавства та усталеної судової практики Верховного Суду, суд дійшов таких висновків.

27.08.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 906/565/18 виклав правову позицію щодо беззаперечності (належності, допустимості) доказів відносно факту користування об`єктом оренди.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

19.03.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 809/1718/15, адміністративне провадження № К/9901/19199/18 підтвердив, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку.

Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 статті 653 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За правилами статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо його укладено строком на три і більше років.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто, законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Відтак, фактом початку та, відповідно, припинення орендних правовідносин є підписання акту приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак, цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2019 у справі № 640/12616/17, провадження № 61-48975св18.

Положеннями пунктів 2.1 спірних договорів оренди у справі сторони погодили, що об`єкт оренди передається орендарю у термін не пізніше 5 днів після укладення цього договору за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору (додаток).

Відтак, належним доказом, який підтверджує факт початку та, відповідно, припинення орендних відносин є підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна або, принаймні, письмовий документ такого змісту.

Як вказано судом вище, до матеріалів справи наданий акт повернення майна з оренди за договором від 01.08.2021, отже, наявний належний доказ реального існування орендних правовідносин між сторонами за цим договором та момент їх припинення, отже, суд не може однозначно констатувати, за відсутності актів приймання-передачі майна в оренду, про відсутність договірних правовідносин з оренди, натомість, за відсутності таких актів, спірним залишається момент їх початку та, відповідно - період, у зв`язку з чим, судом враховано судову практику Верховного Суду і те, що кожна із сторін повинна навести відповідні аргументи та надати суду належні та допустимі докази.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 20.02.2018 у справі № 925/1596/16 "Щодо підтвердження прийняття майна в оренду", пункт 11: при вирішенні питання щодо визначення початку користування орендованим майном (момент виникнення орендних правовідносин та відповідних прав та обов`язків), щодо обрахування початку перебігу строку оренди та щодо підтвердження продовження користування орендованим майном має значення наявність будь-якого належного доказу, що підтверджує відповідні обставини, а не виключно назва документу - акт приймання-передачі, прямо передбачена законодавством (частина 1 статті 795 Цивільного кодексу України), що підтверджує прийняття майна в оренду.

Аналогічні висновки наведені і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.04.2018 у справі № 910/29775/15, від 10.04.2018 у справі № 910/5440/17 та Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 927/1215/13 та від 20.11.2012 у справі № 12/75-2167-33/75-4/180.

Судом враховано, що у разі припинення договору орендар наділений обов`язком повернути орендоване майно, а орендодавець зобов`язаний вчинити дії щодо прийняття такого майна; наведені дії сторін оформляються відповідним документом (актом), обставини вчинення дій з приймання-передачі об`єкта з оренди від відповідача позивачем, як вказано судом вище, підтверджується належним доказом - актом приймання-передачі та не заперечений відповідачем, відтак, у суду відсутні підставини ставити ці обставини під сумнів і такий акт свідчить про припинення між сторонами орендних відносин та, відповідно, про їх існування.

Підтвердженням наявності таких правовідносин є платіжний документ, відповідно до якого відповідачем здійснено платіж із визначенням призначення платежу - орендна плата: меморіальний ордер від 22.11.2021 на суму 3500,00 грн., також судом враховані дані бухгалтерського обліку позивача, де встановлений період орендних правовідносин та суми, що підлягали сплати та фактично сплачені, які, хоч і складені в односторонньому порядку позивачем, проте, підписані уповноваженою на складання таких відомостей, відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" особою - головним бухгалтером, при цьому, період спірних правовідносин зазначений у претензії, належні докази надсилання якої відповідачу надані суду, вказана претензія відповідачем не заперечена суду.

З урахуванням оцінки доказів у даній справі в їх сукумності, за відстутності заперечень відповідачем доводів позивача про початок періоду орендних правовідносин, з огляду на підтвердження належними доказами кінця періоду спірних орендних правовідносин, враховуючи усталену практику Верховного Суду про те, що акт приймання-передачі об`єкту оренди від орендодавця орендарю за договором не є єдиним доказом, який може підтвердити початок перебігу строку оренди та користування відповідачем орендованим майном, судом взята до уваги наявність обов`язку орендаря сплачувати орендну плату за договором до моменту фактичного повернення орендованого майна, підтвердженого належним чином - актом приймання-передачі, що відповідає вимогам частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України.

Результати розгляду справи

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності конкретизовано у частині 3 статті 13, частині 1 статті 76, частині 1 статті 78, частині 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін у процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Як визначено Верховним Судом, справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Европейський суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, у свою чергу, звертає увагу на те, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання позовної заяви, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача у повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 11, 73, 74, 76-80, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

1. Позов Миронівського районного споживчого товариства (08800, Київська область, місто Миронівка, вулиця Паризької Комуни, будинок 7, код ЄДРПОУ 30349391) до Фізичної особи-підприємця Харченко Валентини Сагіївни ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Харченко Валентини Сагіївни ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миронівського районного споживчого товариства (08800, Київська область, місто Миронівка, вулиця Паризької Комуни, будинок 7, код ЄДРПОУ 30349391) 19077,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч сімдесят сім гривень) боргу, 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня) витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.11.2022.

Суддя С.О. Саванчук