Рішення

від 28.11.2022 по справі 640/10683/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2022 року м. Київ № 640/10683/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 № Ф 150895-52 У та від 19.02.2020 № Ф 150895-52.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки позивач дійсно був зареєстрований як фізична особа- підприємець, однак підприємницької діяльності не здійснював, будь-яких доходів як ФОП не отримував, жодної звітності з часу реєстрації та до припинення підприємницької діяльності не подавав. Водночас, позивач зазначив, що упродовж вказаного періоду, за який нарахований борг з єдиного внеску, перебував у трудових відносинах, був застрахованою особою та єдиний внесок сплачував за нього роботодавець.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його позиція.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що в інтегрованій картці платника податку обліковуються автоматичні нарахування з єдиного внеску за 2017-2019 рр. в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як фізичній особі-підприємцю, що перебувала на загальній системі оподаткування. У зв`язку з тим, що сплата єдиного внеску за період перебування на обліку платником не здійснювалась, в картці облікована недоїмка, відтак вимога винесена відповідачем на підставі і в межах повноважень відповідно до чинного законодавства.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 №Ф-150895-52, якою відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити суму боргу (недоїмку) у розмірі 26 539,26 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказаної вимоги, рішенням Державної податкової служби України від 21.02.2020 №6711/6/99-00-08-06-01-06 вирішено скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 №Ф-150895-52 та вважати відкликаною з дня прийняття даного рішення, а скаргу фізичної особи ОСОБА_1 від 24.01.2020 № б/н - задоволено частково, зобов`язано ГУ ДПС у Кіровоградській області сформувати та направити нову вимогу згідно вимог чинного законодавства.

Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області 19.02.2020 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-150895-52, якою відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити суму боргу (недоїмку) у розмірі 29 293,44 грн.

Позивач не погоджується із винесеними вимогами про сплату боргу, вважає їх безпідставними, на підставі яких у нього виникають необґрунтовані фінансові зобов`язання, з огляду на що позивач звернувся за захистом порушених, на його думку, прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

До вказаного Закону з 01.01.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до змісту абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно частини 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Пунктом 7 частини першої статті 13 Закону №2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

За правилами частин 1, 4 статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець 25.01.2001, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (номер запису: 24441750000023110).

Однак, 30.01.2020 внесено реєстраційний запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Згідно даних інтегрованої картки платника податків вбачається, що ФОП ОСОБА_1 в автоматичному режимі визначено до сплати:

щоквартально єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців в розмірі 2457,18 грн., загальна сума за 2017 рік становить 8448,00 грн. Мінімальна сума єдиного внеску на місяць для фізичних осіб-підприємців у 2017 році становила 704,00 грн. (3200,00 х 22 відсотки);

щоквартально єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців в розмірі 2457,18 грн., загальна сума за 2018 рік становить 9828,72 грн. Мінімальна сума єдиного внеску на місяць для фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819,06 грн. (3723,00 х 22 відсотки);

щоквартально єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців в розмірі 2754,18 грн., загальна сума за 2019 рік становить 11016,72 грн. Мінімальна сума єдиного внеску на місяць для фізичних осіб-підприємців у 2019 році становила 918,06 грн. (4173,00 х 22 відсотки);

Загальна сума боргу станом на 25.06.2021 становить 29293,44 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що з 10 вересня 2001 року позивач перебуває у трудових відносинах із ТОВ «Бюро інвестиційних проектів-проектний менеджмент» (код ЄДРПОУ 31059394) на посаді головного архітектора проекту (наказ №54 від 07.09.2001 року).

В підтвердження зазначеного позивачем долучено до матеріалів справи копію трудової книжки, довідку ТОВ «Бюро інвестиційних проектів-проектний менеджмент» від 09.04.2021 №8.

Таким чином, позивач є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник та саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак, господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо, особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом одночасно таких обставин: такою особою підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується, вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Вказана правова позиція в подальшому підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 04 листопада 2021 року у справі №140/3209/19, від 16 вересня 2022 року у справі № 500/92/19.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю належних і допустимих доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності, отримання він неї доходу, а також беручи до уваги нарахування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд приходить до висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску та відповідно, винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Разом з цим, суд зазначає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 №Ф-150895-52 оскаржувалась позивачем в адміністративному порядку.

Зі змісту рішення Державної податкової служби України від 21.02.2020 №6711/6/99-00-08-06-01-06 вбачається, що останньою встановлено, що оскаржувана вимога направлена з порушенням пунктів 3, 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, а тому вирішено скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 №Ф-150895-52 та вважати відкликаною з дня прийняття даного рішення.

Водночас, Державною податковою службою України зазначено, що дане порушення не скасовує суму недоїмки по суті, а тому зобов`язано ГУ ДПС у Кіровоградській області сформувати та направити нову вимогу згідно вимог чинного законодавства.

Таким чином, оскільки в даному випадку вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2019 №Ф-150895-52 контролюючим органом відкликана, відповідно, це рішення не створює для позивача обов`язку зі сплати збору та не породжує для нього негативних наслідків, а відтак і не порушує його прав, у зв`язку з чим, суд не вбачає підстав для її скасування.

В той час, беручи до уваги встановлені вище обставини, виходячи з аналізу викладених норм законодавства, суд дійшов висновку, що сформована Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області повторна вимога від 19.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-150895-52, якою відповідно до статті 25 Закону №2464-VІ та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов`язано сплатити суму боргу (недоїмку) у розмірі 29 293,44 грн., є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки зумовлює виникнення обов`язку у позивача з подвійної сплати єдиного внеску.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.

За приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача здійсненні ним судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 №Ф-150895-52.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Шулежко