Постанова

від 22.11.2022 по справі 640/4801/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/4801/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Каракашьян С.К.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г.

при секретарі Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІШЕЛЬ «ЛТД» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МІШЕЛЬ «ЛТД» (далі по тексту - позивач, ТОВ «МІШЕЛЬ «ЛТД») звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.10.2021 року №00773140704, №00773160704, №00773120704, №00773170704.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Мішель «ЛТД», результати якої оформлені актом від 09.09.2021 року №68665/26-15-07-04-04/30401236 (далі по тексту - акт перевірки).

Відповідно до акту перевірки, контролюючим органом встановлено, що ТОВ «Мішель «ЛТД» порушено номи чинного законодавства, а саме:

1). п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевіряється, на загальну суму 463609 грн.. в тому числі:

- за 2018 рік в сумі 43 660 грн.,

- за 2019 рік в сумі 419 948 грн.;

2). п. 44.1 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1ст. 134, п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 622615 грн., в тому числі: за 2020 року в сумі 622 615 грн.;

3). п.44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, а результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 585371 грн., в тому числі:

- за квітень 2018 року в сумі 33487 грн.,

- за травень 2018 року в сумі 21827 грн.,

- за серпень 2018 року в сумі 146852 грн.,

- за вересень 2018 року в сумі 134923 грн.,

- за серпень 2019 року в сумі 172009 грн.,

- за жовтень 2019 року в сумі 76273 грн.

Також, податковий орган дійшов висновку, що позивачем завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, на суму 54273 грн., в тому числі: за вересень 2019 року в сумі 42667 грн., за грудень 2020 року в сумі 11606 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки від 09.09.2021 №68665/26-15-07-04-04/30401236, ГУ ДПС у м. Києві 23.10.2021 прийняті податкові повідомлення-рішення (далі по тексту - оскаржувані ППР):

- №00773140704, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 54273 грн., з яких вересень 2019 року - 42667 грн., грудень 2020 року - 11606 грн.;

- №00773160704, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2021 рік в розмірі 622615 грн.;

- №00773120704, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 731714,00 грн., з яких 585371,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 146343,00 грн. - за штрафними санкціями;

- №00773170704, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 579511,00 грн., з яких 463609,00 грн. - податкове зобов`язанням та 115902 грн. - штрафні санкції.

Вважаючи оскаржувані ППР необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Мішель «ЛТД» надано належним чином оформлені первинні та розрахункові документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення позивачем господарських операцій з контрагентами, натомість доводи контролюючого органу про нереальність таких господарських операцій не знайшли свого документального підтвердження під час розгляду справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин -, тобто станом на момент винесення оскаржуваних ППР) (далі по тексту - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 ПК України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У свою чергу, одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 вказаного положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Як вбачається з доводів апелянта, ТОВ «МІШЕЛЬ «ЛТД» здійснювало оптову торгівлю одягом, взуття, аксесуарами. Придбання вказаних товарів товариством документально оформлювалося у контрагентів-постачальників ТОВ «ТД «АГРОПРОМХОЛДИНГ» та ТОВ «Ю БІ АЙ «ЛОГІСТИК-УКР» за відсутності факту реального здійснення господарських операцій, за відсутності залучення відповідних сторонніх осіб (враховуючи зміст та обсяги вказаних операцій), а також при подальшому дослідженні ланцюга постачання встановлено підміну товарних позицій.

З урахуванням вищевказаних норм податкового законодавства, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено вказані висновки акту перевірки, суд апеляційної інстанції зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами з урахуванням умов спірних правовідносин.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2015 року між ТОВ «МІШЕЛЬ «ЛТД» (Покупець) та ТОВ «Ю БІ АЙ «ЛОГІСТИК- УКР» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №010415 (далі по тексту - Договір №010415).

В порядку та на умовах, визначених договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця непродовольчу продукцію (надалі - Товар), а покупець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язується прийняти та оплатити такий Товар (п.1.1 Договору №010415).

Згідно п.1.2 Договору №010415 загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна за одиницю визначаються Сторонами у видаткових накладних, що є невід`ємними частинами Договору.

Продавець зобов`язується поставляти товар на умовах DDP Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року на адресу складу Покупця (п.2.1 Договору №010415).

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту фактичного передання товару та підписання Сторонами оформленої належним чином видаткової накладної на товар в пункті поставки (п.2.6 Договору №010415).

Так, на підставі вищевказаного Договору № 010415, у перевіряємий період, ТОВ «Ю БІ АЙ «ЛОГІСТИК-УКР» на адресу ТОВ «МІШЕЛЬ «ЛТД» був поставлений товар за видатковими накладними (копії видаткових накладних додаються), а саме:

1. №10 від 09 березня 2017 року на суму 801 984,00 грн., у тому числі ПДВ;

2. №55 від 01 листопада 2017 року на суму 821 436,00 грн., у тому числі ПДВ;

3. №15 від 28 березня 2018 року на суму 498 144,00 грн., у тому числі ПДВ;

4. №38 від 20 червня 2018 року на суму 40 032,00 грн., у тому числі ПДВ;

5. №73 від 25 жовтня 2018 року на суму 489 924,00 грн., у тому числі ПДВ;

6. №78 від 15 квітня 2019 року на суму 419 724,00 грн., у тому числі ПДВ;

7. №244 від 07 жовтня 2019 року на суму 201 633,60 грн., у тому числі ПДВ;

8. №42 від 26 лютого 2020 року на суму 66 636,00 грн., у тому числі п д в.

За вказаними видатковими накладними, ТОВ «Ю БІ АЙ «ЛОГІСТИК- УКР» були складені та зареєстровані податкові накладні.

02.01.2015 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АГРОПРОМХОЛДІНГ» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №020115 (далі - Договір №020115).

В порядку та на умовах, визначених вказаним договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця непродовольчу продукцію (надалі - Товар), а Покупець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язується прийняти та оплатити такий Товар (п. 1.1 Договору №020115).

Згідно п.1.2 Договору № 020115 загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру Товару визначаються Сторонами у видаткових накладних, що є невід`ємними частинами Договору.

Продавець зобов`язується поставляти товар на умовах DDP Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року (п.2.1 Договору №020115).

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту фактичного передання товару та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної на Товар в пункті поставки (п.2.6 Договору №020115).

За вище вказаним Договором у перевіряємий період ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АГРОПРОМХОЛДІНГ» на адресу ТОВ «МІШЕЛЬ «ЛТД» був поставлений товар за видатковими накладними (копії видаткових накладних додаються):

1. №1 від 23 березня 2017 року на суму 20 772,00 грн., у тому числі ПДВ;

2. №2 від 29 березня 2017 року на суму 21 120,00 грн., у тому числі п д в;

3. №3 від 29 березня 2017 року на суму 17 976,00 грн., у тому числі ПДВ;

4. №4 від 11 квітня 2017 року на суму 26 712,00 грн., у тому числі ПДВ;

5. №5 від 04 травня 2017 року на суму 12 684,00 грн., у тому числі ПДВ;

6. №6 від 04 травня 2017 року на суму 26 376,00 грн., у тому числі ПДВ;

7. №7 від 06 червня 2017 року на суму 10 344,00 грн., у тому числі ПДВ;

8. №8 від 19 червня 2017 року на суму 11 520,00 грн., у тому числі ПДВ;

9. №9 від 26 червня 2017 року на суму 21 504,00 грн., у тому числі ПДВ;

10. №10 від 04 липня 2017 року на суму 33 384,00 грн., у тому числі ПДВ;

11. №11 від 28 вересня 2017 року на суму 6 300,00 грн., у тому числі ПДВ;

12. №12 від 18 жовтня 2017 року на суму 13 860,00 грн., у тому числі ПДВ;

13. №13 від 25 жовтня 2017 року на суму 101 772,00 грн., у тому числі ПДВ;

14. №14 від 26 жовтня 2017 року на суму 169 764,00 грн., у тому числі ПДВ;

15. №1 від 21 березня 2018 року на суму 10 800,00 грн., у тому числі ПДВ;

16. №6 від 15 листопада 2018 року на суму 3 600,00 грн., у тому числі ПДВ;

17. №1 від 25 квітня 2019 року на суму 720,00 грн., у тому числі ПДВ;

18. №А-000018 від 18 серпня 2020 року на суму 3 000,00 грн., у тому числі ПДВ.

За вище вказаними видатковими накладними ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АГРОПРОМХОЛДІНГ» складені та зареєстровані податкові накладні.

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що вказані документи не мають дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій та засвідчують фактичний рух активів між задекларованими учасниками.

У свою чергу, відповідач зазначає, що у видаткових накладних наведено найменування товарів, розмір та артикул, без зазначення торгової марки (бренду, виробника).

Згідно з наданими до перевірки оборотно-сальдовими відомостями та картками по рахунку 281 «Товари на складі», за період з 01.01.2017 по 31.12.2020, встановлено оприбуткування товарів по контрагенту ТОВ «Ю БІ АЙ «ЛОГІСТИК-УКР» із зазначенням його найменування, артикулу та торгової марки (бренду, виробника).

Крім того, ТОВ «МІШЕЛЬ «ЛТД» здійснює імпорт одягу, білизни взуття та аксесуарів та в подальшому їх реалізацію за номенклатурою із зазначенням виду товару, розміру та торгової марки (бренду, кодів УКТ ЗЕД).

Під час аналізу умов договорів купівлі-продажу товарів, судом апеляційної інстанції встановлено, що поставки товарів здійснюються окремими партіями на підставі, прийнятих контрагентами до виконання замовлень покупця, та асортимент, номенклатура і кількість у кожній конкретній партії погоджується сторонами у замовленні.

З метою забезпечення організації процесу обліку та зберігання товарно-матеріальних цінностей, позивач наказом від 31 листопада 2015 року №13/1 затвердив ведення обліку товару на складі підприємства в електронному вигляді.

Також, позивач вище вказаним наказом затвердив при оприбуткуванні товару, що постачається постачальниками, присвоювати йому уніфіковані (власні) найменування та, у разі необхідності, застосовувати таблиці відповідності товарно-матеріальних цінностей.

Так, з матеріалів справи вбачається, що з метою дотримання підприємством єдиної методики відображення господарських операцій та забезпечення своєчасного надання достовірної інформації користувачам фінансової звітності, позивач видав наказ від 31 грудня 2015 року №15, яким затвердив Положення про облікову політику.

Так, у відповідності до розділу 4 Положення про облікову політику, з метою оптимізації та планування закупівельно-збутової логістики підприємства, належного обліку і контролю за використанням запасів, позивач веде облік за уніфікованими (власними) найменуваннями номенклатури, із застосуванням, за необхідності, таблиці відповідності кожного найменування запасів номенклатурі, яку застосовують постачальники. Також, при оформленні первинних документів, які фіксують здійснення господарських операцій, позивач застосовує уніфіковану (власну) номенклатуру. При цьому уніфікована (власна) номенклатура позивача не змінює зміст та сутність господарських операцій.

Таким чином, при оприбуткуванні товару від контрагентів - ТОВ «Ю БІ АИ «ЛОГІСТИК-УКР» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АГРОПРОМХОЛДІНГ», позивач керувався Положенням про облікову політику та, за необхідності, використовував таблиці відповідності номенклатур.

У даних таблицях відповідності номенклатур позивачем, при оприбуткуванні товару від контрагентів, зазначено, крім уніфікованої (власної) номенклатури товару, що оприбутковується, номер та дату видаткової накладної, за якою був поставлений товар, код товару згідно з УКТ ЗЕД та назву підприємства, яке поставило даний товар.

Також, при прийманні товару від ТОВ «Ю БІ АЙ «ЛОГІСТИК-УКР» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АГРОПРОМХОЛДІНГ» та його оприбуткуванні на складі ТОВ «МІШЕЛЬ «ЛТД», останнім складалися відповідні акти приймання товарно-матеріальних цінностей, в яких зазначено за якими власними найменуваннями останній оприбутковує отриманий товар від вище вказаних продавців.

У подальшому, придбаний у продавців ТОВ «ТД «АГРОПРОМХОЛДІНГ» та ТОВ «Ю БІ АЙ «ЛОГІСТИК-УКР» товар, позивач реалізовував покупцю - ТОВ «ТОРГОВИЙ ЦЕНТР «МШІЕЛЬ» (код за ЄДР 36184380), у відповідності до умов договору купівлі-продажу від 01 лютого 2015 року №010215.

01 лютого 2015 року ТОВ «ТОРГОВИЙ ЦЕНТР «МІШЕЛЬ», який здійснює роздрібну торгівлю непродовольчими товарами безпосередньо кінцевому споживачу, звернулося до позивача із листом (вих. №1/1) з проханням зазначати у товаро-супровідних документах на товар, крім його найменування, назву торгової марки, розмір та, за можливості, інші відомості (інформацію) про товар.

Отже, ТОВ «МІШЕЛЬ «ЛТД», керуючись Положенням про облікову політику, затвердженим наказом від 31 грудня 2015 року №15, у видаткових накладних, за якими товар постачався на адресу ТОВ «ТОРГОВИЙ ЦЕНТР «МІШЕЛЬ», придбаний позивачем у контрагентв ТОВ «ТД «АГРОПРОМХОЛДІНГ» та ТОВ «Ю БІ АЙ «ЛОГІСТИК-УКР», зазначав ті уніфіковані (власні) найменування товару, під якими даний товар був оприбуткований позивачем від вище вказаних продавців.

При цьому, у податкових накладних, що були складені в електронній формі позивачем на користь ТОВ «ТОРГОВИЙ ЦЕНТР «МІШЕЛЬ», з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої позивачем особи, та які були зареєстровані в ЄРПН у встановлений ПК України термін, код товару, згідно з УКТ ЗЕД не змінювався.

Тобто, у даних податкових накладних позивачем зазначається саме той код товару згідно з УКТ ЗЕД, який зазначено у податкових накладних, що оформлені ТОВ «Ю БІ АЙ «ЛОГІСТИК-УКР» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «АГРОПРОМХОЛДІНГ» на користь позивача при поставці товарів.

Надання позивачем оригіналів запитуваних у запиті №3 від 27 серпня 2021 року документів підтверджується підписами перевіряючих на супровідних листах позивача від 16 серпня 2021 року вих. №10 та від 27 серпня 2021 року б/н.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 43 Господарського кодексу України визначено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Отже, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, основних засобів, виробничих запасів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

При цьому, вказані висновки контролюючим органом здійснено на підставі податкової інформації, що наявна в інформаційно - аналітичних базах, відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, проте така інформація також носить виключно інформативний характер та сформована фактично без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є достатнім доказом в розумінні процесуального Закону.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказана інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Також, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №816/809/17.

Суд апеляційної інстанції доходить висновку, що контролюючим органом, всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України, не було доведено та надано належних доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

У свою чергу, непідтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними та допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

При цьому, податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання не спростовує реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів" (правовий висновок викладено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 813/1497/17).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 640/16152/19 зазначив, що формування суб`єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов`язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

При цьому, можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких, сформовано позивачем податковий кредит. Інформаційні бази даних ОДПІ не мають статусу офіційних, не сертифіковані і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачено належність таких баз до засобів доказування.

Також, на момент розгляду даної справи відсутня інформація щодо закінчення досудового розслідування та наявності вироку суду у кримінальній справі за кримінальними провадженнями відносно ТОВ «МІШЕЛЬ «ЛТД», його контрагентів чи їх посадових осіб.

Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України .

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувані ППР від 23.10.2021 року №00773140704, №00773160704, №00773120704 та №00773170704 є протиправними та підлягають скасуванню.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Л.О. Костюк

А.Г. Степанюк

Повний текст виготовлено 28.11.2022 року