Постанова

від 28.11.2022 по справі 826/10253/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10253/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

при секретарі Дмитренко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бріг-Рітейл» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Бріг-Рітейл» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, задоволено адміністративний позов у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з касаційною скаргою.

Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року скасовано. Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бріг-Рітейл» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 17 квітня 2018 року №2072615147 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 57.3 статті 57, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ «Бріг-Рітейл» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 729 350,00 грн., у тому числі 1 152 900,00 грн. за основним платежем та 576 450,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 17 квітня 2018 року №2062615147 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 57.3 статті 57, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 44.6, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України ТОВ «Бріг-Рітейл» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1 297 012,50 грн., у тому числі 1 037 610,00 грн. за основним платежем та 259 402,50 грн штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 26 березня 2018 року №71/26-15-14-07-02-10/33935026 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Бріг-Рітейл», код 33935026 при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Намлок телекомунікейшин» за період з 01.01.2016 року по 30.11.2017 року» (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем: пунктів 44.6, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 037 610,00 грн., у тому числі по періодах: за 2016 рік на суму 877 284,00 грн., за 2017 рік на суму 160 326,00 грн.; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 152 900,00 грн., у тому числі: за листопад 2016 року на суму 109 099,00 грн., за грудень 2016 року на суму 826 170,00 грн., за січень 2017 року на суму 13 558,00 грн., за лютий 2017 року 90 523,00 грн., за квітень 2017 року на суму 113 550,00 грн.

Виявлені порушення мотивовані безпідставним завищенням витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Намлок телекомунікейшин», у зв`язку із таким: надана до перевірки документація не в повній мірі розкриває обсяг наданих послуг, спосіб розрахунку вартості послуг; банківський рахунок ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» відкритий у ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 16 серпня 2016 року, тоді як договір №9145/п про надання консалтингових послуг укладено 29 липня 2016 року; всі податкові накладні, виписані від імені ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» директором - ОСОБА_1, проте наявний протокол допиту свідка ОСОБА_1 , в якому зазначено, що жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» він не має; у період 2016-2017 роки на ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» працевлаштована одна особа, товариство не звітує і про наявність на підприємстві основних засобів (офісних приміщень, офісної техніки та меблів, комп`ютерної техніки), необхідних для виконання зобов`язань за договором.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» (виконавець) укладено договір від 29 липня 2016 року №9145/п про надання консалтингових послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується за плату надавати за завданням замовника консалтингові послуги з впровадження, розвитку та підтримки системи SAP-ERP у клієнтів замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку, в строки та на умовах, визначених цим договором.

Між сторонами укладено додаткові угоду від 29 липня 2016 року №1 до договору №9145/п про надання консалтингових послуг від 29 липня 2016 року, відповідно до якої виконавець зобов`язується за плату надавати за завданням замовника консалтингові послуги з супроводу системи SAP-ERP у клієнта замовника - ПАТ «Мотор Січ», а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку, в строки та на умовах, визначених відповідно до договору та цієї додаткової угоди.

29 липня 2016 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» (виконавець) укладено додаткову угоду №2 до договору №9145/п про надання консалтингових послуг, відповідно до якої виконавець зобов`язується за плату надавати за завданням замовника консалтингові послуги з супроводу системи SAP-ERP у клієнта Замовника - ПАТ «Укрсиббанк», а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку, в строки та на умовах, визначених відповідно до Договору та цієї додаткової угоди.

Також між сторонами укладено додаткову угоду від 29 липня 2016 року №3 до договору №9145/п про надання консалтингових послуг від 29 липня 2016 року, відповідно до якої виконавець зобов`язується за плату надавати за завданням замовника консалтингові послуги з супроводу системи SAP у клієнта замовника - ПАТ «Сбербанк», а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку, в строки та на умовах, визначених відповідно до договору та цієї додаткової угоди.

Згідно з додатковою угодою від 29 липня 2016 року №4 до договору №9145/п про надання консалтингових послуг від 29 липня 2016 року, виконавець зобов`язується за плату надавати за завданням замовника консалтингові послуги з супроводу системи SAP у клієнта замовника - НБУ у другому півріччі 2016 року, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку, в строки та на умовах, визначених відповідно до договору та цієї додаткової угоди.

Між сторонами укладено додаткову угоду від 11 жовтня 2016 року №5 до договору №9145/п про надання консалтингових послуг від 29 липня 2016 року, відповідно до якої виконавець зобов`язується за плату надавати за завданням замовника консалтингові послуги з супроводу системи SAP-ERP у клієнта замовника - ТОВ «Сапран Україна», а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку, в строки та на умовах, визначених відповідно до договору та цієї додаткової угоди.

21 листопада 2016 року до договору №9145/п про надання консалтингових послуг від 29 липня 2016 року, відповідно до якої виконавець зобов`язується за плату надавати за завданням замовника консалтингові послуги з супроводу системи SAP у клієнта замовника - ПАТ «Сбербанк», а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку, в строки та на умовах, визначених відповідно до Договору та цієї додаткової угоди.

Вказаними додатковими угодами визначено вартість надання таких послуг.

Відповідно до актів прийому передачі виконаних робіт та надання послуг від 19 вересня 2016 року №6, №7, №8, №9, від 24 жовтня 2016 року №55, №53, №54, №52, від 21 листопада 2016 року №102, №101, №103, №104, від 07 грудня 2016 року №105, №106 №109, №107, №108, №110, від 19 грудня 2016 року №111, від 26 грудня 2016 року №117, №118, №119, від 01 лютого 2017 року №12, №11, №13, №14, від 06 березня 2017 року №27, №25, №28, №26, ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» надало позивачу послуги консалтингу для клієнтів замовника.

На підтвердження виконання умов вищевказаного договору, позивач також надав: картку взаєморозрахунків з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2017 року; виписки по рахунку з 10 жовтня 2016 року по 02 липня 2018 року, за 10 листопада 2016 року, за 15 грудня 2016 року, за 16 лютого 2017 року, за 13 лютого 2017 року, за 10 квітня 2017 року.

Отже, не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування та, відповідно, база оподаткування податком на прибуток, визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку.

Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З акту перевірки вбачається, що позивач відображав у складі витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, податком на прибуток приватних підприємств відповідні суми по господарським операціям із ТОВ «Намлок Телекомунікейшн».

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Водночас нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

В акті перевірки не встановлено відсутності первинних документів, у свою чергу судом встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних правовідносин, відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, первинні документи, складені у межах спірних правовідносин (акти наданих послуг (виконаних робіт)), відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, чинне законодавство не встановлює конкретного переліку документів, якими повинні підтверджуватись ті чи інші господарські операції.

Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2018 року у справі №10/4751/13-а констатував, що за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаним в договорі, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Разом з тим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду, не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Так, згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій позивач долучив до матеріалів справи копії таких документів: актів про приймання-передавання наданих послуг, складених із такими замовниками як НБУ, ПАТ «Мотор Січ», ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «Сбербанк», ТОВ «Сапран Україна»; рахунків-фактури, звітів про роботу.

Варто зазначити, що позивач є суб`єктом підприємництва та на власний розсуд визначає умови для провадження господарської діяльності умови, зокрема залучення сторонніх осіб для надання різного роду робіт та послуг у зв`язку із виробничою необхідністю.

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2019 року у справі №826/11026/15 зазначив, що здійснення господарської компетенції здійснюється позивачем, як суб`єктом господарювання на власний ризик, що означає його відповідальність за ефективність та доцільність прийнятих рішень, він самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності, та вправі самостійно обирати виконавців послуг. Здійснення господарської компетенції знаходиться за межами контролю податкового органу.

В рамках здійснення податкового контролю податковий орган лише перевіряє реальність операцій з придбання рекламних товарів та послуг, наявність у платника належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту понесення витрат за цими операціями, однак без оцінювання доцільності наданих послуг та її впливу на результат діяльності платника.

Відповідач, посилаючись на прінт-скрін із ІС «Податковий Блок», у відзиві на позовну заяву зазначав, що рахунок № НОМЕР_1 відкрито ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» у ПАТ «Банк Кредит Дніпро» лише 16 серпня 2016 року, тобто вже після укладення договору з позивачем.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд в постанові від 22 липня 2020 року №826/10253/18 зазначив таке:

«…судами попередніх інстанцій не наданої належної правової оцінки тій обставині, що банківський рахунок не може бути відкритий пізніше підписання договору, в якому він зазначений, однак судами не встановлено на підставі належних та допустимих доказів дати відкриття банківського рахунку ТОВ «Намлок Телекомунікейшн».

Вказана обставина може суттєво вплинути на реальність виконання умов договору від 29 липня 2016 року №9145/п між позивачем та контрагентом.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що факт допущення порушень контрагентом платника податків сам по собі не є доказом недобросовісності платника податків. Разом з тим, за умови доведеності податковим органом, що платник при укладенні правочину та виконанні господарських операцій діяв без належної обачності та, виходячи з обставин такого укладення та виконання, знав або повинен був знати про порушення, допущені контрагентом, податкова вигода за такими операціями має бути визнана необґрунтованою.

Принцип належної податкової обачності також безпосередньо випливає із рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії». У вказаному рішенні, з урахуванням якого, в силу положень частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права, зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Натомість судами попередніх інстанцій не встановлено, чи при укладанні договору позивач дотримався принципу належної обачності, а саме чи перед його укладанням вчинено дії на отримання інформації щодо належної правоздатності контрагента».

Так, в пункті 14 договору про надання консалтингових послуг від 29 липня 2016 року №9145/п та в додаткових угодах до нього зазначено адреси та реквізити сторін, зокрема, поточним рахунком ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» вказано № НОМЕР_1 ПАТ «Банк Кредит Дніпро».

Відповідно до пункту 1.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 (далі по тексту - Інструкція, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

Банк зобов`язаний у встановленому законодавством України порядку надіслати повідомлення до відповідного контролюючого органу про відкриття або закриття поточного/вкладного (депозитного) рахунку такого клієнта (пункт 1.13 Інструкції).

Пунктом 1.14. Інструкції встановлено, що днем відкриття поточного рахунку клієнта вважається дата, що зазначена на заяві про відкриття цього рахунку в розділі «Відмітки банку».

Згідно з пунктом 69.2 статті 69 Податкового кодексу України, банки та інші фінансові установи зобов`язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків - юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунка.

Як вбачається із роздруківки з картки платника податків ТОВ «Намлок Телекомунікейшн», розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 відкрито ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 16 серпня 2016 року, тобто пізніше підписання договору.

Позивач зазначив, що під час підписання договору допущено технічну описку.

Суд зазначає, що розбіжність дати договору та відкриття рахунку може вважатись доказом відсутності факту здійснення господарської операції, у разі якщо оплата на банківський рахунок здійснена до дати його відкриття.

Разом з тим, суд встановив, що позивач оплатив послуги ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» після фактичного надання таких послуг та після відкриття вказаного банківського рахунку, а тому на думку суду, така розбіжність не може суттєво вплинути на реальність виконання умов договору.

Крім того, договір фіксує домовленість сторін з приводу істотних умов господарської операції і може укладатись за усною домовленістю, та не є первинним документом, а тому наявність у ньому описки не може свідчити про нереальність здійснення господарської операції.

В частині дотримання принципу належної податкової обачності позивач зазначив, що до укладення правочину з ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» перевірив інформацію про вказаного контрагента через Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на сайті Міністерства юстиції України, та рубрика «Інформація з реєстрів» та «Дізнайся більше про свого бізнес партнера» на офіційному сайті Державної податкової служби України.

Враховуючи, що станом на момент здійснення спірних господарських операцій, контрагент позивача - ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем дотримано принцип належної податкової обачності.

Будь-яких доказів на спростування зазначеного матеріали справи не містять.

Разом з тим, відповідач, як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів, які б спростовували реальність (дійсність) спірних господарських операцій або підтверджували, що ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» фактично не надало обумовлених договором послуг.

Щодо посилань відповідача в письмових поясненнях на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року у справі №755/8715/19, якою ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, як на підтвердження фіктивності контрагента позивача, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно з приписами частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала, зокрема про звільнення особи від кримінальної відповідальності, яка набрала законної сили, є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проте, у межах спірних правовідносин суд не розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої прийнята ця ухвала суду, тобто ОСОБА_1 .

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що вказана ухвала не містить відомостей про спірні господарські операції між позивачем та його контрагентом.

Крім того, в матеріалах справи відсутня інформація щодо наявності відкритих кримінальних проваджень, в яких фігурує ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» станом на момент здійснення спірних господарських операцій.

В той же час, відповідач, на якого покладено обов`язок доказування, не надав жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві та акті перевірки обставин щодо непідтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та виконавцем послуг.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих документів, а також придбання послуг з метою провадження господарської діяльності, висновки акту перевірки про порушення позивачем Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов`язання з податку на прибуток - протиправним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

У свою чергу, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг, згідно положень пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи випливає висновок про те, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.

Як було зазначено вище, придбання позивачем у ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» товарів безпосередньо пов`язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Так, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Намлок Телекомунікейшн» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Крім того, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, колегія суддів також доходить висновку про те, що позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість за перевірений період, тому висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість та завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду є помилковими, а збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість - протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 17 квітня 2018 року №2072615147 та №2062615147 є протиправними та підлягають скасуванню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.

Повний текст виготовлено: 29 листопада 2022 року.