Рішення

від 01.12.2022 по справі 677/953/21

КРАСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 677/953/21

Провадження № 2/677/186/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01грудня 2022року м.Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого судді Гладій Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Владюк Н.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Служба в справа дітей Красилівської міської ради Хмельницької області, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посилаючись на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Крім нього у будинку зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але з 2011 року вони не проживають у ньому. Місце їх перебування по теперішній час йому не відоме, комунальних послуг та інших витрат по утриманню житла відповідачі не сплачують, а тому, на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України просив визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , такими, що втратили право на користування вказаним будинком. Добровільно виселитись та знятись з реєстрації відповідачі не бажають, у зв`язку з чим здійснюють перешкоди в користуванні та розпорядженні будинком.

Відповідачі відзив на позов до суду не подали.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не був присутнім, просив суд розглядати справу без його участі, на позовних вимогах наполягає, проти заочного розгляду не заперечує.

Відповідачі, в судове засідання не з`явилися, про час та місце його проведення були повідомлені у встановленому порядку. Від відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшли заяви в їхніх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання позову та розгляд справи у їх відсутності.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просить справу слухати у її відсутності, щодо задоволення позову в частині визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 втратившими право користування житловим приміщенням вважає за недоцільне.

Розгляд заяв здійснювався за відсутності учасників справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно до копії договору дарування від 17 серпня 2009 року № 2538 ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями під АДРЕСА_1 .

Із довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб та землекористування № 230 від 07 червня 2021 року, виданої Яворовецьким старостинським округом вбачається, що в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані крім нього, його син ОСОБА_2 , невістка ОСОБА_3 , внуки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Як вбачається з акту обстеження проживання зареєстрованих осіб від 25 травня 2021 року, при обстеженні житлового будинку АДРЕСА_1 встановлено, що в даному будинку зареєстровані крім власника будинку ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які фактично там не проживають та їхні особисті речі в будинку відсутні. Зі слів свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не проживають у будинку більше десяти років, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з дня народження.

З письмових пояснень свідка ОСОБА_8 слідує, що в житловому будинку АДРЕСА_2 проживає ОСОБА_1 , а його син, невістка та онуку в зазначеному будинку не проживають.

Відповідно достатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною 4 статті 10 ЦПК і статтею 17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 25 Загальної декларації прав людини, прийнятою та проголошеною в резолюції 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 10 грудня 1948 року визначено, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров`я й добробуту її самої та її родини.

Невід`ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (стаття 10).

Пунктом 1 статті 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року наголошено, що право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Повага до права людини на житло закріплена також устатті 8 Європейської Конвенції з прав людиниі основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення ЄСПЛ у справіPowell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Частиною 3 статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.317ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої ст.319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою ст.321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.391 ЦК Українивласник майнамає право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР, які передбачають, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Згідно зіст. 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 роз`яснено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина першастатті 405 ЦК України). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бутиЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбаченіглавою 32 ЦК України. З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положеннястатті 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей71, 72 ЖК Українизастосуванню не підлягають.

Оскільки відповідачі, в тому числі і неповнолітні діти, за вказаною адресою не проживають та, на даний час не вжили дій щодо зняття з реєстрації свого місця проживання у будинку права позивача, як власника приміщення, де зареєстровані відповідачі, порушуються, з врахуванням письмових заяв відповідачів про визнання позову та прохання його задовільнити як в частині визнання втратившими правом користування житловим приміщенням як їх, так і їхніх неповнолітніх дітей, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На стягненні судових витрат позивач не наполягає. Користуючись принципом диспозитивності, визначеним ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд не виходить за межі заявлених позовних вимог, а тому підстав для стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 264-265 ЦПК України, ст. 319, 321, 391, 395, 405 ЦК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати такими, що втратили право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідачі:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа служба у справах дітей Красилівської міської ради, місце знаходження: 31000, Хмельницька область, м. Красилів, площа Незалежності, 2, ЄДРПОУ 43925627.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Красилівського районного суду Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги позивачем заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду через Красилівський районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.М. Гладій