Рішення

від 30.11.2022 по справі 420/10968/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/10968/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

09 серпня 2022 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 22.06.2022 року №155350012272;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.01.1995 року по 31.12.1999 року в СП «Контекст-інвест» та призначити пенсію за віком, починаючи з 24.04.2022 року.

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області понесені судові витрати.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/10968/22 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування вимог позову позивач зазначає, що він 15.06.2022 року після досягнення ним пенсійного віку, що надає право на призначення пенсії за віком, звернувся із відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, однак рішенням від 22.06.2022 року №155350012272 йому відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з неврахуванням до загального стажу роботи, згідно трудової книжки НОМЕР_2 , періоду роботи з 02.01.1995 по 31.12.1998 СП «Контекст-інвест» (період роботи за вказаному підприємстві з 02.01.1995 по 31.12.1999р.р.). Свою відмову відповідач обгрунтував тим, що порушено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме підставою неврахування до загального стажу періоду роботи з 02.01.1995 року по 31.12.1998 року в СП «Контекст - інвест» стало виправлення в номері наказу на титульній сторінці трудової книжки. Рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивач не може нести відповідальність за організацію та ведення трудових книжок; СП «Контекст - інвест» знаходиться на тимчасово окупованій території Автономної республіки Крим, тому позивач наразі не може витребувати уточнюючу або архівні довідки (первинні документи) для надання цих документів відповідачу.

30.08.2022 року ГУПФ України в Одеській області подало суду відзив на позов, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначило, що проаналізувавши надані позивачем документи, було встановлено що загальний страховий стаж становить 26 років 4 місяці 7 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. З урахуванням викладеного, рішенням Головного управління № 046750002736 від 27.08.2021 було відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При розгляді даної заяви до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 02.01.1995 року по 31.12.1998 року в СП «Контекст-інвест», оскільки відомості у трудову книжку щодо зазначеного періоду роботи внесені з порушенням чинного на момент внесення законодавства, а саме в записі про прийняття на роботу міститься виправлення в даті наказу. Враховуючи те, що виправлення відомостей у трудовій книжці здійснені не у спосіб, що визначений законодавством, Головне управління не має правових підстав для врахування таких відомостей та зарахування періоду роботи позивача з 02.01.1995 року по 31.12.1998 року до страхового стажу позивача. Враховуючи викладене, Головне управління, не зарахувавши до страхового стажу позивача спірні періоди, діяло виключно у спосіб та в межах повноважень, що визначені законодавством України.

Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 24.04.2022 року виповнилось 60 років (а.с.7).

15.06.2022 року ОСОБА_1 звернувся до ГУПФ України в Одеській області із заявою за призначенням пенсії.

За наслідками розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 22.06.2022 року було прийнято рішення №155350012272, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, оскільки його страховий стаж становить 26 років 4 місяці 7 днів, а відповідно до ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить 29 років (а.с.21).

У рішенні зазначено наступне:

Відмова у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНН заявника: НОМЕР_1

Адреса реєстрації заявника: АДРЕСА_2 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 15.06.2022.

Призначення пенсії за віком

Необхідний вік становить 60 років

Вік заявника 60 років

Необхідний страховий стаж становить не менше 29 років.

Страховий стаж заявника становить 26 років 4 місяці 7 днів, а страховий стаж для призначення пенсії за віком з урахуванням положень абз.3 п.1 ч.1 ст.3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 27 років 1 місяць 15 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

за доданими документами до загального страхового стажу не зарахований період роботи з 02.01.1995 року по 31.12.1998 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 15.08.1984 року, оскільки запис внесений з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, а саме: в номері наказу про прийом наявне виправлення, яке не завірено належним чином.

* для зарахування вищезазначеного періоду необхідно надати уточнюючу довідку.

* Додатковий коментар: у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року від 22 до 32 років.

Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заявник працює/не працює не працює

Дата з якої заявник матиме право на пенсійну виплату 25.04.2025

На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За правилами ч.1 ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регламентовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (надалі - Закон №1058).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 виповнилось 60 років, що підтверджується копією паспорта позивача (а.с.7).

Відповідно до ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно із ч.1 ст.44 Закону №1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Згідно даних, які містяться у трудовій книжці ОСОБА_1 , позивач працював у наступні періоди: з 1984 по 1994 року, з 2001 по 2021 роки на різних посадах, а з 02.01.1995 року по 31.12.1999 року у Спільному українсько-російському підприємстві «Контекст-інвест» (а.с.11-20).

Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач не врахував період роботи позивача у СП «Контекст-інвест», посилаючись на заповнення трудової книжки позивача в цій частині з порушеннями Інструкції ведення про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, а саме в даті прийому на роботу у СП наявне виправлення, яке не завірено належним чином.

Згідно ст. 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

При цьому, положення приписів Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка ОСОБА_1 містить запис про його роботу в період з 02.01.1995 року по 31.12.1999 року у СП «Контекст-інвест» (а.с.12-13).

При цьому виправлення в трудовій книжці ОСОБА_1 стосуються виправлення § Наказу про призначення на посаду, а не дати прийняття чи звільнення з займаної посади.

Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

ГУПФ України в Одеській області в оскаржуваному рішенні зазначило, що для зарахування спірного періоду необхідно надати уточнюючу довідку.

З цього приводу суд зазначає наступне.

СП «Контекст-інвест», код ЄДРПОУ 20734649, зареєстроване за адресою: Україна, 99003, місто Севастополь, вул. Комуністична, буд.10-А.

Відповідно до ст.2 ЗУ «Про тимчасово окуповану Російською Федерацією території України» тимчасово окупована територія - це частина території України, яка внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України знаходиться під ефективним загальним контролем збройних сил Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації, і в межах якої представницький орган Автономної Республіки Крим, уряд Автономної Республіки Крим, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи і суди України позбавлені можливості здійснювати функції, визначені Конституцією України та Законами України.

Отже позивач, з незалежних від нього обставин, об`єктивно позбавлений можливості надати відповідачу уточнюючу довідку.

Згідно п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Верховний Суд в постанові від 08 квітня 2020 року по справі № 242/1568/17 (№ К/9901/17459/18) зазначив, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 31 березня 2021 року по справі № 0440/6809/18 (№К/9901/22227/19).

Таким чином, відсутність у позивача можливості надати відповідну довідку внаслідок знаходження архіву на тимчасово непідконтрольній українській владі території, не позбавляє позивача права на отримання пенсії.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23 січня 2018 року у справі № 583/392/17, від 30 жовтня 2018 року у справі №234/3038/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 360/1628/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 235/2773/17 та від 04 березня 2020 року у справі № 235/2008/17, від 08 квітня 2020 року у справі №242/1568/17.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 28 серпня 2018 року по справі № 175/4336/16-а(2/175/97/16) (№ К/9901/20538/18) вказав, що відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення. Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Тобто за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних(надуманих) підстав.

Вказані обставини свідчать про необґрунтованість та непропорційність рішення пенсійного органу при вирішенні питання про призначення пенсії, на підставі чого суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 22.06.2022 року №155350012272 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , яким порушене право позивача на пенсійне забезпечення.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст. 17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal V. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румуни (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З оскаржуваного рішення вбачається, що у ньому невірно зазначена дата звільнення позивача з роботи у СП «Контекст-інвест» (1998 рік), ця дата не відповідає запису у трудовій книжці ОСОБА_1 (1999 рік), тому суд за цих обставин не може прийняти рішення про зобов`язання призначити пенсію, оскільки ГУПФ України в Одеській області має перерахувати страховий стаж позивача та прийняти нове, обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони; на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи, що відповідачем не доведена правомірність рішення, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а доводи відповідача суд відхиляє з наведених вище підстав, зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву позивача від 15.06.2022 року, зарахувати до стажу роботи період роботи з 02.01.1995 року по 31.12.1999 року в СП «Контекст-інвест» та прийняти рішення за його заявою.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 992,40 грн. (а.с.22), ці витрати суд покладає на відповідача згідно ч.1 ст.139 КАС України.

Суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судових витрат зі сплати судового збору у сумі 992,40грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 260,262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії від 22.06.2022 року №155350012272 ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 15.06.2022 року, зарахувати до загального страхового стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 02.01.1995 року по 31.12.1999 року в СП «Контекст-інвест» та прийняти рішення за його заявою згідно законодавства з урахуванням правової позиції, викладеної у рішенні суду.В решті вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293,295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян