Ухвала

від 23.11.2022 по справі 201/7881/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/1925/22 Справа № 201/7881/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2022 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_5 Огли

прокурора ОСОБА_6

представника

ТОВ ПАКСТОН ОСОБА_7

директора

ТОВ ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ ОСОБА_8

представника

ТОВ ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою директора ТОВ ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2022 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022041650001425, -

В С Т А Н О В И В:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2022 року задоволено клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022041650001425.

Мотивуючи ухвалене рішення, слідчий суддя посилався на те, що з врахуванням матеріалів клопотання та наданих доказів, клопотання слідчого є обґрунтованим, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку про те, що з метою не допущення переховування, забезпечення схоронності спірного майна, чи уникнення пошкодження предмету злочинного посягання, накладення арешту в даному кримінальному провадженні є необхідним, оскільки метою накладення арешту є забезпечення його збереження на час досудового слідства та судового провадження у даному кримінальному провадженні та проведення судових експертиз.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі директор ТОВ ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

Вимоги апеляційної скарги, обґрунтовує тим, що слідчим суддею не враховано положення ч. 2 ст. 173 КПК України; арешт майна з забороною державним реєстраторам, нотаріусам та іншим особам вчиняти реєстраційній дії не відповідає вимогам ст. 131 КПК України і не може бути інструментом та заходом забезпечення кримінального провадження.

Позиції учасників судового провадження.

Директор ТОВ ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ та його представник підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор та представник ТОВ ПАКСТОН заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Мотиви апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

У частинах 2 та 3 статті 396 КПК встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів із дня її оголошення. Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи те, що ТОВ ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ не були належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, не були присутні під час розгляду, та те, що в матеріалах справи відсутні відомості про отримання ТОВ ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ копії оскаржуваної ухвали, апеляційний суд вважає строк на апеляційне оскарження не пропущеним, що в свою чергу також спростовує доводи викладені в запереченні на апеляційну скаргу, подану ТОВ ПАКСТОН.

Крім того, не заслуговують на увагу й доводи ТОВ ПАКСТОН про те, що ТОВ ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ не є суб`єктом, який має право на подання апеляційної скарги, оскільки матеріали провадження вказують на те, що арешт вказаного в клопотанні майна стосується також інтересів ПАТ ЗЕ ТЕХНЛОДОЖІ, а тому, у відповідності до п. 9-1 ч. 1 ст. 393 КПК України останні є суб`єктом, який має право на оскарження.

Що стосується розгляду клопотання по суті, апеляційний суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів, у провадженні ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження № 12022041650001425 від 15.10.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 Кк України.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2022 року задоволено клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022041650001425

Колегія суддів з таким рішенням слідчого судді погодитись не може з огляду на наступне.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні про арешт майна, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. Накладаючи арешт на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Однак, зазначених вимог закону слідчий та слідчий суддя не дотрималися.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.

Статтею 98 КПК України визначено що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення зберегли на собі його сліди або містять інші відомості які можуть бути використані як доказ факту чи обставин ще встановлюються під час кримінального провадження в тому числі предмети що були об`єктом кримінально протиправних дій гроші цінності та інші речі набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування у клопотанні про накладення арешту на нерухоме майно зазначено, що метою застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна є забезпечення повного, всебічного та своєчасного досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також заборона для особи, у володінні якої перебувало майно, розпоряджатися будь-яким чином та використовувати його, в іншому випадку його використання може призвести до зникнення, втрати або пошкодження вказаного майна, яке є знаряддям кримінального правопорушення та об`єктом злочинного посягання.

Колегія суддів вважає, що жодних об`єктивних даних, які б підтверджували, що вищезазначене майно є знаряддям кримінального правопорушення та об`єктом злочинного посягання з наданих матеріалів не вбачається.

Так, відповідно до матеріалів провадження до ЧЧ ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області 15.10.2022 року надійшла заява від ТОВ Пакстон про те, що невідомі особи на підставі завідомо підроблених документів заволоділи майном ТОВ Пакстон чим спричинили майнову шкоду у великих розмірах.

В свою чергу, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.10.2022 року право власності на вказане у клопотанні слідчого майно належить ТОВ Пакстон.

Жодних підтверджень того, що вказаним майном заволоділи невідомі особи матеріали справи не містять.

Крім того, під час апеляційного розгляду встановлено, що наразі в провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває господарська справа, предметом розгляду якого є вказане в клопотанні слідчого майно.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, слідчим в клопотанні та прокурором в судовому засіданні не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, про які вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що майно, на яке він просив накласти арешт, є предметом протиправної діяльності, об`єктом та знаряддям злочину та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, чи може підлягати спеціальній конфіскації. Винесена постанова слідчого від 15.10.2022 року про визнання зазначеного в клопотанні об`єкту нерухомого майна речовими доказами є формальною.

Отже, як вважає колегія суддів, у даному кримінальному провадженні відсутні визначені законом правові підстави для накладення арешту на майно, а також ризики відчуження майна, оскільки слідчим у клопотанні не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, а за наявних матеріалів дане твердження є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях.

За положеннями ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про неповноту та однобічність судового розгляду, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, як незаконна, а апеляційна скарга задоволенню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,

П ОС ТА НО ВИ В:

Апеляційну скаргудиректора ТОВЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ задовольнити.

Ухвалу слідчогосудді Жовтневогорайонного судум.Дніпропетровська від19жовтня 2022року проарешт майнау кримінальномупровадженні №12022041650001425 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого ВП № 5 ГУНП в Дніпропетровській області про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022041650001425 в повному обсязі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4