Рішення

від 02.12.2022 по справі 910/7220/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2022Справа № 910/7220/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скан Системс" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Сім`ї Прахових, буд. 50; ідентифікаційний код: 34980750)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НФА Машінері" (Україна, 03045, м. Київ, вул. Столичне шосе, буд. 100, корп. 2, оф. 216; ідентифікаційний код: 43204536)

про стягнення 172 000,00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Скан Системс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НФА Машінері" (далі - відповідач) про стягнення 172 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором позики, що укладений сторонами у спрощений спосіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

04.11.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що положеннями Цивільного кодексу України передбачено укладення договору позики між юридичними особами у письмові формі. З огляду на відсутність доказів укладення договору позики, а також доказів отримання ним, як позичальником, вимоги позикодавця про повернення позики, відповідач вказує на безпідставність позову.

28.11.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вказує на помилковість доводів відповідача, викладених у відзиві, посилаючись на приписи статті 218 Цивільного кодексу України, якими визначено, що якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. З огляду на те, що сторонами були вчинені обопільні конклюдентні дії, позивач доводить дійсність укладеного договору позики та наявність підстав для задоволення позову. Щодо заперечень відповідача про неотримання ним вимоги, позивач зазначив, що невручення поштової кореспонденції відповідачу знаходиться поза контролем позивача, а відтак не може ставитись йому у провину та бути підставою для невиконання позичальником обов`язку з повернення позики.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до платіжного доручення № 78 від 25.09.2020 з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Скан Системс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НФА Машінері" були перераховані грошові кошти в сумі 172 000,00 грн.

Як вбачається з призначення вказаного платежу, грошові кошти були перераховані в якості безпроцентної поворотної позики згідно з Договором № ПССНМ-01/2020 від 25.09.2020.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що ним з відповідачем у спрощений спосіб було укладено договір позики, відповідно до якого і були перераховані ці кошти.

В подальшому позивач, як позичальник, звернувся до відповідача із вимогою № 22 від 26.07.2021 про повернення запозичених коштів.

Докази вручення зазначеної претензії відповідачу, як і докази її розгляду останнім в матеріалах справи відсутні.

З огляду на те, що відповідач не повернув позику, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 172 000,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Відносини позики регулюються положеннями Цивільного кодексу України та іншими актами цивільного законодавства.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із аналізу зазначеної статті вбачається, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, строковим або безстроковим. А сам договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, обов`язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - позичальника. Так, отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визначені родовими ознаками, позичальник стає зобов`язаним повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Із частини першої статті 1047 Цивільного кодексу України вбачається те, що у разі, коли стороною, яка надає грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцем) є юридична особа, то договір позики повинен укладатись у письмовій формі.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Положення частини першої статті 207 Цивільного кодексу України не містить будь-якого вичерпного переліку документів, у яких може бути зафіксований зміст письмового правочину. Не наведено такого переліку і в частині другій статті 1047 цього Кодексу.

Поряд із цим, частина друга статті 1047 Цивільного кодексу України визначає, що факт укладення договору позики може підтверджуватись розпискою позичальника або іншим документом, яким посвідчується передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною другою статті 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 сформовано правовий висновок, відповідно до якого реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.

Верховний Суд України у постановах від 18 вересня 2013 року та 2 липня 2014 року виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від його найменування і з огляду на установлені результати - робити відповідні правові висновки.

Наведе дозволяє дійти висновку, що за своєю юридичною суттю договір позики є реальним договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що внаслідок передання грошей позикодавцем та отримання їх позичальником, чим зафіксовано волю сторін щодо настання певних правових наслідків, ними було укладено договір позики.

Наведене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 25.10.2018 у справі № 923/161/18, згідно з яким відсутність договору фінансової допомоги чи договору поворотної позики як єдиного документа, підписаного сторонами, не є підставою для висновку про відсутність договірних (зобов`язальних) відносин між сторонами.

При цьому висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, на які посилається відповідач, є не релевантними до цієї справи, з огляду на відмінність предметів судового розгляду. Так, предметом спору в справі № 145/2047/16-ц було визнання недійсним договору оренди землі, який хоча і укладається в письмовій формі, проте набирає чинності після його державної реєстрації, що не вимагається для укладення договору позики.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 71 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив, що позивачем пред`явлено вимогу відповідачеві № 22 від 26.07.2021 про повернення позики в розмірі 172 000,00 грн.

Оскільки дата повернення коштів сторонами не визначена, то відповідно до пункту 2 частини першої статті 1049 ЦК України позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це.

В даному випадку суд виходить з того, що пред`явлення вимоги (подання позову) свідчить про закінчення строку договору позики та настання строку для повернення коштів.

Враховуючи, що відповідач був обізнаний про пред`явлення позову щодо повернення грошових коштів, але ніяких дій стосовно їх повернення позивачу протягом усього часу розгляду справи не здійснив, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 172 000,00 грн.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 127/1853/17.

Варто також зазначити, що стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на судовий розгляд спору за виключенням випадків, у яких законом прямо встановлено обов`язковий порядок досудового врегулювання.

Такий порядок поширюється і на захист прав юридичних осіб.

У даному випадку відсутній закон, який би зобов`язував позивача пройти етап досудового врегулювання спору щодо повернення коштів за договором позики. Тобто відсутній закон, що встановлює обмеження на доступ до суду.

У справі "Ashingdane проти Сполученого Королівства" (№ 8225/78, рішення від 28 травня 1985 року) ЄСПЛ зазначив, що якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд повинен з`ясувати, чи не порушує встановлене обмеження саму суть цього права, зокрема, чи мало воно законну мету і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою.

Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду "Perez deRada Cavanilles проти Іспанії", № 2809095, рішення від 28 жовтня 1998 року).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Зважаючи на те, що момент виникнення у позикодавця права вимагати від позичальника повернення коштів пов`язаний виключно з його волевиявленням, такий намір ним може бути реалізований як в порядку звернення до останнього із вимогою (усною чи письмовою), так і шляхом подання позовної заяви до суду без попереднього звернення до позичальника.

В контексті викладеного суд відхиляє заперечення відповідача з приводу відсутності доказів отримання ним вимоги позивача.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в розмірі 172 000,00 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 580,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НФА Машінері" (Україна, 03045, м. Київ, вул. Столичне шосе, буд. 100, корп. 2, оф. 216; ідентифікаційний код: 43204536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скан Системс" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Сім`ї Прахових, буд. 50; ідентифікаційний код: 34980750) заборгованість в розмірі 172 000 (сто сімдесят дві тисячі) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 580 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 02.12.2022

Суддя О.В. Нечай