Рішення

від 02.12.2022 по справі 911/3722/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2022 р. м. Київ Справа № 911/3722/21

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

без виклику (повідомлення) сторін

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали справи № 911/3722/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер»

03126, м. Київ, вул. Качалова, буд. 5-Д, код ЄДРПОУ 25634036

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська»

08034, Київська обл., Макарівський р-н, с. Маковище, вул. Жовтнева, буд. 1, код ЄДРПОУ 30641052

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Агро Торг"

09201, Київська обл., м. Кагарлик, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 9-А, код ЄДРПОУ 42936563

про стягнення збитків на суму 60399,91 грн.

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх.№ 3678/21 від 21.12.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» про стягнення збитків на суму 60399,91 грн.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.12.2021 судом прийнято позовну заяву (вх.№ 3678/21 від 21.12.2021) до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/3722/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами та встановлені сторонам строки на подання заяв по суті справи.

28.01.2022 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 2009/22 від 28.01.2022).

12.09.2022 через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Агро Торг" надійшло клопотання про залучення цього товариства до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (вх.№ 12199/22 від 12.09.2022).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.10.2022 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Агро Торг" про залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (вх.№ 12199/22 від 12.09.2022) задоволено, встановлено учасникам справи строки на подання заяв по суті справи, пов`язаних із залученням третьої особи та зобов`язано позивача надіслати третій особі копії позовної заяви і доданих до неї документів.

07.10.2022 судом надіслано ухвалу Господарського суду Київської області від 07.10.2022 усім учасникам справи на електронні адреси, що ними надані суду для листування, докази її отримання усіма учасниками справи наявні у матеріалах справи.

18.10.2022 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення доказів надіслання позивачем третій особі копій позовної заяви і доданих до неї документів (вх.№ 14580/22 від 18.10.2022) з відповідними доказами у додатку.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.10.2022, у зв`язку із залученням до участі у справі третьої особи, судом встановлені учасникам справи відповідні строки на подання заяв по суті справи, пов`язаних із залученням третьої особи, останній із яких - до 11.11.2022, зважаючи, що після закінчення цього строку учасниками справи вказані заяви не подані, суд розглянув справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписав рішення без його проголошення.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, з урахуванням письмових заяв обох сторін по суті спору та вимог чинного законодавства, суд -

встановив:

23.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг» укладено договір перевезення автомобільним транспортом № ТАТ-П-9-23/09/2021.

Згідно з пунктом 1 договору перевезення, сторони домовились про надання автотранспортних та експедиторських послуг з перевезення вантажів.

До зазначеного договору внесені зміни Додатковою угодою № 2 від 28.09.2021, а саме: пунктом 1 угоди передбачено доповнення до пункту 3.1. договору, яким регулювалось надання Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» послуг з перевезення вантажу (зерно просо) з пункту відправлення село Маковище, Макарівський район, Київська область. Пункт призначення с. Усатово (Одеська область). Загальна вага вантажу насипом 25 тонн.

28.09.2021 автомобіль SCANIA (державний реєстраційни номер НОМЕР_1 ) та напівпричіп (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ) прибув до місця завантаження. Вказаний автомобіль був завантажений просом у кількості двадцяти двох тонн вантажовідправником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська», проте, з дати прибуття до 02.10.2021 не зміг отримати товарно-транспортну накладну та був вимушений залишатись на території Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська».

02.10.2021 водій автомобіля (державний реєстраційни номер НОМЕР_1 ) розвантажив назад на території складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» завантажений 28.09.2021 товар, а саме: двадцять дві тонни проса та залишив територію складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» «Агрофірма «Київська».

Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер»

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер», посилаючись на положення статтей 526, 935, частини п`ятої статті 653 Цивільного кодексу України, статтей 224, 225 Господарського кодексу України, заявляє вимогу про відшкодування збитків, обгрунтоваючи свої вимоги порушенням з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» взятих на себе господарських зобов`язань, у частині відвантаження сільськогосподарської продукції.

Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» стверджує, що:

- автомобіль SCANIA (державний реєстраційни номер НОМЕР_1 ) з вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» простояв до 02.10.2021, не видавалась виписана товарно-транспортна накладна № РВ7835 від 28.09.2021, вантаж не випускався з території підриємства;

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» навмисно завантажило автомобіль SCANIA (державний реєстраційни номер НОМЕР_1 ) та використовувало його в якості складу;

- представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» звернувся до правоохоронних органів, після чого, 02.10.2021 товар був розвантажений на складі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська», Товариству з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» повернуто товарно-транспорту накладну та видано накладну № 1336 від 02.10.2021 про повернення товару;

- з вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» Товариство з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» було вимушене сплатити санкції за неподання транспорту під завантаження за іншою заявкою, поданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром».

Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» заперечує вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» на тій підставі, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» відсутні господарські правовідносини.

Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Київська» стверджує таке:

- господарські правовідносини щодо відвантаження сільськогосподарської продукції, а саме: проса у кількості двадцяти двох тонн, стосуються виключно Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Адонаро Агро», а Товариство з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» є виключно перевізником, який найнятий Товариством з обмеженою відповідальністю «Адонаро Агро» для виконання господарських зобов`язань за договором, що укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська»;

- фіктивність штрафних санкцій, оскільки кінцевим бенефіціаром Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром» є один і той самий громадянин України ОСОБА_1 ;

- Товариство з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» зловживає своїм процесуальним правом, оскільки вже попередньо подавало аналогічний позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг» заборгованості (справа № 911/3723/21, ухвала від 24.12.2021);

- відповідач заявляє про стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Норми права, що підлягають застосуванню

Згідно з статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у статті 16 Цивільного кодексу України, договором або іншим законом.

За змістом статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статті 15 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, можливість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності такої сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб`єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача та належність (адекватність характеру порушення та вимогам чинного законодавства) обраного способу судового захисту.

Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову.

Згідно з статтею 42 Господарського кодексу України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктом господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України визначено, серед іншого, що сторони погоджують умови договору на основі вільного волевиявлення на власний розсуд.

Відповдіно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`зазана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Положеннями частини третьої статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, серед іншого, на підставі укладених між сторонами господарських договорів.

Згідно з положеннями частини першої статті 175, частини першої статті 179, статті 181 Господарського кодексу України, частини першої та четвертої статті 202, частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України, цивільно-правові зобов`язання у формі майново господарських відносин, що мають місце між суб`єктами господарювання, створених у формі юридичних осіб, повинні бути зафіксовані у письмовій, а не усній формі (усна форма господарських договорів між юридичними особами не допускається).

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає такі фактори: 1) протиправна поведінка заподіювача збитків; 2) вина заподіювача збитків; 3) причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками; 4) наявність шкоди.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, збитки це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Зважаючи на правову природу правовідносин сторін, оцінка правомірності заявлених позивачем вимог має здійснюватись судом з урахуванням положень Закону України «Про автомобільний транспорт», положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 413 від 03.06.2019 (далі Правила перевезення вантажів).

Положеннями статті 48 Закону України «Про атомобільлний транспорт» визначено, що при оформленні товарно-транспорних накладних, вантажовідправник, серед інших, зазначає такі обов`язкові реквізити: вантажоодержувача, вантажовідправника, автомобільного перевізника, транспортний засіб.

Згідно з положеннями пункту 3.3. Правил перевезення вантажів, договір про перевезення вантажів може укладатися перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов`язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.

Згідно з положеннями пункту 11.1. Правил перевезення вантажів, товарно транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів.

Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

23.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» укладено договір перевезення автомобільним транспортом № ТАТ-П-9-23/09/2021 (далі Договір перевезення).

Згідно з пунктами 1 та 4 Договору перевезення Товариство з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» як перевізник зобов`язується надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг» як замовнику автотранспортні та експедиторські послуги з перевезення вантажів (товарів).

Відповідно до товарно-транспортної накладної № PB7835 від 28.09.2021, що надана суду позивачем, автомобіль перевізника марки SCANIA, реєстраційний номер НОМЕР_3 прибув до пункту завантаження за адресою: вул. Жовтнева, буд. 1, с. Маковище, Макарівський район, Київська область.

Згідно з відомостями товарно-транспортної накладної № РВ7835, замовником перевезення та вантажоодержувачем виступало Товариство з обмеженою відповідальністю «Адонара Агро», вантажовідправником Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська».

Згідно з наданими відповідачем доказами 23.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адонара Агро» укладено договір поставки № 23-09/21 (далі Договір поставки).

Пунктами 1. та 3.1. Договору поставки визначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» як продавець зобов`язується передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Адонаро Агро» як покупця сільськогосподарську продукцію просо, що розміщене на складі продавця за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Маковище, вул. Жовтнева, буд. 1.

Таким чином, судом, на підставі наданих сторонами доказів, встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Адонара Агро» уклало договір поставки сільськогосподарської продукції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська», після чого виступило через посередництво Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг» фактичним замовником послуг Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» з перевезення та експедирування.

Вказані висновки ґрунтуються на положеннях статті 48 Закону України «Про автомобільні первезення» та пунктів 3.3. та 11.1. Правил перевезення вантажів, якими чітко визначено, що в товарно-транспортній накладній, яка є основним документом, підтверджуючим факт перевезення товару, обов`язковими є відомості про вантажоодержувача, вантажовідправника, автомобільного перевізника, транспортний засіб.

Відповідно, судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» відсутні, у розумінні положень статті 173, частини 3 статті 174, частини першої статті 175, частини першої статті 179, статті 181 Господарського кодексу України, частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України господарські правовідносини, що виникли з господарських договорів.

Сторони справи не надали доказів, які б підтверджували факт укладення будь-яких господарських договорів між позивачем та відповідачем.

Згідно з пунктами 3.2., 3.4., 3.5. Договору поставки, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адонаро Агро», та положеннями пункту 6.2. Договору перевезення, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська», у разі відсутності 100% передоплати за товар, має право не відвантажувати його, а простій автотранспортного засобу перевізника оплачується Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг» у розмірі 600 грн. за кожну понаднормативну добу простою.

Таким чином, із наданих суду документів слідує, що у разі нездійснення 100% передоплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Адонаро Агро» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» за поставку сільськогосподарського товару, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» має право затримати відвантаження вказаного товару до моменту отримання відповідної передоплати.

Враховуючи, що сторонами не надано документів, які б підтверджували факт здійснення передоплати за поставку двадцяти двох тонн проса, затримка у відвантаженні вказаного товару з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» є законною, оскільки ґрунтується на попередньо досягнутих між сторонами законних домовленностях, що оформлені як умови договору.

Що ж стосується оплати простою автомобільного транспорту перевізника, вказаний обов`язок, виходячи із положень умов договору перевезення № ТАТ-П-9-23/09/2021, покладено саме на Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг» як замовника послуги з автомобільного перевезення та експедирування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17, від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. Під час розгляду справи за незмінного складу сторін (відсутності заявленого у встановленому процесуальним законодавством порядку клопотання позивача про заміну неналежного відповідача належним) за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача, оскільки суд за власною ініціативою не має права на вчинення процесуальної дії із заміни відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 23/9076/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18).

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17).

Враховуючи, що обов`язок зі сплати простою автомобільного транспорту перевізника покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг», що доведено відповідачем та не спростовано позивачем, та відсутністю у спірних відносинах сторін складу деліктних правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог, у частині компенсації простою автомобіля перевізника марки SCANIA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , що мав місце на території складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» у період з 28.09.2021 по 02.10.2021.

У частині аргументів позивача, що грунтуються на залученні правоохоронних органів та фіксацію ними фактів правопорушення, то суд вказує на недоведеність даного факту, оскільки позивачем не надано доказів, які б відповідали вимогам статей 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження факту залучення правоохоронних органів та належних висновків щодо встановлення вини відповідача у спірних відносинах сторін, зокрема, вироку суду, з огляду на оцінку позивачем спірних деліктних правовідносин як таких, що водій та автомобіль позивача стали заручниками відповідача і відповідач утримував автомобіль позивача проти його волі.

Суд, крім того, не погоджується із твердженням позивача, що саме з вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська», Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» недоотримано вигоду через неможливість надання послуги транспортування двадцяти двох тонн вантажу на умовах Додаткової угоди №2 від 28.09.20021.

Керуючись приписами статті 611, частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України, статтей 224, 225 Господарського кодексу України, суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Тобто, підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2018 у справі № 921/377/14-г/7).

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Згідно з статтею 42 та частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, сторони ведуть господарську діяльність, серед іншого, на власний ризик і можуть вільно обирати/визначати умови договірних відносин у які вступають із іншими суб`єктами господарської діяльності.

Враховуючи те, що у реалізації відвантаження товару за договором поставки №23-09/21, оплата та фактичне перевезення здійнюються різними суб`єктами господарювання, обов`язком перевізника було прорахувати варіанти можливих ситуацій в частині затримки оплати, і, як наслідок, затримки відправлення. Опосередковано, вказаний висновок підтверджується положеннями пункту 6.2. Договору перевезення автомобільним транспортом ТАТ-П-9-23/09/2021, в якому визначено умови оплати простою автомобіля перевізника за кожну понаднормову добу. Відповідно, ситуації можливого простою та затримки конкретного автомобіля перевізника були включені у договір як потенційно можливі. Враховуючи викладене та беручи до уваги, що виконання умов Додаткової угоди №2 напряму залежить від виконання взятих Товариством з обмеженою відповідальністю «Адонара Агро» на себе зобов`язань із оплати товару, позивачем не тільки не доведено протиправний характер поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська», в частині затримки товару, проте, і наведене позивачем обґрунтування понесених збитків і подані докази на підтвердження їх виникнення, не можуть беззастережно підтвердити реальну можливість отримання товариством вказаних грошових сум (оскільки сам факт затримки товару, як частина нормальної господарської практики, може мати місце і при інших обставинах, і, відповідно, використання єдиного автомобільного засобу у декількох господарських операціях в один часовий проміжок є ризиковою господарською операцією), а, отже, є юридично неспроможними.

До аналогічних висновків суд дійшов в частині вимоги позивача щодо сплати штрафних санкцій. Згідно з наданими суду документами, автомобіль перевізника SCANIA (держаний реєстраційни номер НОМЕР_1 ) прибув на склад Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» 28.09.2021, доказом чого є товарно-транспортна накладна № PB7835. Не зважаючи на те, що проблеми із завантаженням вказаного автомобілю почались у день прибуття і перевізник розумів, що ситуація із вивезенням проса може затягнутись, 29.09.2021, на свій ризик, Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» укладено Транспортний договір замовлення на перевезення сипучих вантажів самоскидами № 29/09 (далі договір № 29/09), в тексті якого вказано саме автомобіль SCANIA (державний реєстраційни номер НОМЕР_1 ). Фактично, перевізник мав змогу або відмовитись від вказаної господарської операції, або надати інший автомобільний транспорт.

Враховуючи даний факт, перевізник не міг не усвідомлювати реальну можливість порушення зі свого боку вимог договору № 29/09.

Відповідно, неподання 01.10.2021 перевізником автомобіля SCANIA (державний реєстраційни номер НОМЕР_1 ) за заявкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром», який був задіяний в господарській операції з транспортування зерна 28.09.2021 за заявкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Адонара Агро», є тим самим комерційним ризиком, про який вказано у статті 42 Господарського кодексу України і який сторони повинні враховувати при реалізації свого права на господарську діяльність, що можливе завдяки положенням частини 4 статті 179 Господарського кодексу України.

Відповідно, вимога позивача про відшкодування відповідачем сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» штрафних санкцій суперечить положенням статті 230 Господарського кодексу України (штрафні санкції покладаються саме на винну особу, чия вина доведена належними, допустимими та достовірнимим доказами).

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача про те, що оскільки кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» є громадянин України ОСОБА_1 , подані позивачем докази є недостовірними. До матеріалів справи не надо корпоративних структур вказаних юридичних осіб, як наслідок, не можливо визначити, в якій частині і як само громадянин України ОСОБА_1 впливає на господарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» і наскільки вказані юридичні особи є автономними та самостійними в своїй господарській діяльності.

Щодо твердження позивача про використання автомобіля перевізника у якості складу для зберігання зерна, суд зазначає, що умови відвантаження та завантаження сільськогосподарської продукції, а саме: проса, були визначені у договорі поставки № 23-09/21 та договорі перевезення автомобільним транспортом № ТАТ-П-9-23/09/2021.

Зокрема, згідно з пунктами 3.5., 3.6. Договору № 23-09/21, Товариство з обмеженою відповідальністю «Адонара Агро» зобов`язане було за день до фактичного завантаження надати всю необхідну для відправлення товару інформацію та здійснити 100% передоплату і, у разі неотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» вказаної у договорі інформації або передоплати, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» мала право затримати відвантаження товару.

Відповідно, враховуючи, що сторонами не укладався договір зберігання сільськогосподарської продукції та беручи до уваги вказані вище особливості правовідносин, простій автотранспортного засобу перевізника має розглядатись у межах господарських зобов`язань за договором поставки № 23-09/21, зокрема, пункту 3.4., на предмет наявності порушень взатих на себе зобов`язань з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Адонара Агро».

Крім того, оплату простою, якщо його розглядати не у деліктних, а у договірних правовідносинах, автотранспорту за спірним перевезенням у правовідносинах з позивачем за пунктом 6.2. Договору перевезення автомобільним транспортом від 23.09.2021 № ТАТ-П-9-23/09/2021 при завантаженні та розвантаженні взяло на себе Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг».

Сторонами не надано доказів, які б свідчили про помилковість висновків суду в цій частині.

Щодо тверджень відповідача про зловживання Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» своїми процесуальними правами, оскільки попередньо Товариство з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» подало до Господарського суду Київської області аналогічний позов про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг» (справа № 911/3723/21, ухвала від 24.12.2021), суд вказує таке.

Згідно з текстом ухвали Господарського суду Київської області від 24.01.2022 у справі № 911/3723/21, позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Агро Торг», а не до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська», відтак, позови не являються тотожними за складом сторін та, відповідно, спірними правовідносинами між ними. Крім того, власне, позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку із неусуненням недоліків позовної заяви.

Відповідно, керуючись положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України, подана Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер» позовна заява у справі № 911/3723/21 та подана до Господарського суду Київської області позовна заява в даній справі не можуть бути розцінені як зловживання процесуальними правами, оскільки вказані позовні заяви подані у відношенні різних суб`єктів господарської діяльності та, крім того, позовна заява у справі № 911/3723/21 вважається такою, що не подана у зв`язку з її поверненням позивачу через не усунення визначених судом недоліків.

У частині компенсації витрат відповідача на професійну правничу допомогу суд зазначає, що, подані представником відповідача - адвокатом Ганенком Р.А. докази понесених витрат відповідають вимогам статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, адвокатом надано:

- договір № 20/01 про надання правничої (правової) допомоги;

- акт № 01/22 приймання передачі наданої правової (правничої) допомоги згідно з договором від 20.01.2022 № 20/01 про надання правової (правничої) допомоги;

- виписка по рахунку про сплату коштів;

- ордер на надання правової допомоги;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадяських формувань про реєстрацію адвокатського об`єднання.

Витрати відповідача на професійну правничу допомогу, що заявлені ним у розмірі 4000,00 грн., видаються судом співмірними вимогам частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, крім того, зменшення таких витрат судом можливе за клопотанням іншої сторони, яке суду не подане.

Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для включення витрат відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. до складу судових витрат у справі та їх розподіл за результатами розгляду справи в порядку частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Результати розгляду справи

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені і в статтях 7 (рівність перед законом і судом) та 13 (змагальність сторін) Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Принцип змагальності закріплений, зокрема, у частині 3 статті 13, частині 1 статті 76, частині 1 статті 78, частині 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустими доказами не підтвердив наявності у позивача захищуваного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, за захистом якого він звернувся до суду та не довів наявності складу правопорушення у спірних відносинах з відповідачем, що є підставою для відшкодування збитків, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання позовної заяви та витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача у повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 11, 73, 74, 76-80, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

1. У задоволенні позову (вх. № 3678/21 від 21.12.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" (03126, м. Київ, вул. Качалова, буд. 5-Д, код ЄДРПОУ 25634036) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» (08034, вул. Жовтнева, буд. 1, с. Маковище, Макарівський район, Київська область, код ЄДРПОУ 30641052) про стягнення збитків - відмовити повністю.

2. Судові витрати позивача зі сплати судового збору залишити за позивачем.

3. Судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень) покласти на позивача.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 Лайнер" (03126, м. Київ, вул. Качалова, буд. 5-Д, код ЄДРПОУ 25634036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Київська» (08034, вул. Жовтнева, буд. 1, с. Маковище, Макарівський район, Київська область, код ЄДРПОУ 30641052) 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень) відшкодування судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

5. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.12.2022.

Суддя С.О. Саванчук