Постанова

від 29.11.2022 по справі 910/3071/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2022 р. Справа№ 910/3071/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар судового засідання Місюк О.П.

за участю представників:

позивача - Саленко Я.Ю.;

відповідача - не з`явилися.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2022

у справі №910/3071/22 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України

до Державного підприємства МВС України «Аптека»

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Центральна поліклініка Міністерства внутрішніх справ України звернулася з позовом до Державного підприємства МВС України "Аптека" про стягнення 624684,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторонами було укладено договір №12 про відшкодування понесених витрат по безоплатному та пільговому відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань відповідно до Постанови КМУ від 17.08.1998 №1303 зі змінами від 28.01.2021, на виконання умов якого позивачем за період з 01.09.2021 до 31.12.2021 було сплачено відповідачу 875809,18 грн в якості відшкодування витрат останнього, пов`язаних з наданням послуг пільговим категоріям громадян по безоплатному та пільговому відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів Центральної поліклініки МВС України. Позивач вважає, що грошові кошти у сумі 624684,35 грн набуті відповідачем без належної правової підстави, оскільки на зазначену суму лікарями Центральної поліклініки МВС України не видавалися рецепти, в зв`язку з чим вказана сума грошових коштів підлягає поверненню позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 відкрито провадження у справі №910/3071/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2022 у справі №910/3071/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Центральна поліклініки Міністерства внутрішніх справ України звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого господарського суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та за неправильного застосування норм матеріального права, при неповному встановленні обставин, що мають значення для справи.

За твердженнями позивача, Державним підприємством МВС України «Аптека» не підтверджено документально (не надано відповідних рецептів) належності витрат при наданні послуг пільговим категоріям громадян по безоплатному та пільговому відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів Центральної поліклініки МВС України, у зв`язку з чим грошові кошти в розмірі 624684,35 грн, які були сплачені Центральною поліклінікою МВС України в якості відшкодування таких витрат за умовами договору №12 від 28.01.2021, набуті відповідачем без належної правової підстави та підлягають поверненню.

Разом з тим скаржник зауважує, що підписання сторонами звітів-реєстрів без будь-яких зауважень не спростовують позовних вимог, так як звіти-реєстри не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №910/15765/18.

На переконання скаржника відповідач не довів належності витрат при наданні послуг пільговим категоріям громадян по безоплатному та пільговому відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів позивача, тоді як суд першої інстанції надавши неправильну кваліфікацію спірним правовідносинам безпідставно переклав обов`язок доказування на позивача.

Крім того апелянт відмічає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, оскільки вартість правничої допомоги визначена в момент підписання договору, а тому не відображає реальності та співмірності таких послуг. Зазначені відповідачем витрати є неспівмірними із передбаченими господарським процесуальним законодавством критеріями, а відповідачем не було чітко визначено обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 апеляційну скаргу у справі №910/3071/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2022 у справі №910/3071/22, справу призначено до розгляду на 29.11.2022, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

До суду апеляційної інстанції 28.11.2022 відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого Державне підприємство МВС України «Аптека» просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому відповідач зазначає, що посилання позивача на те, що відповідач не надав документів, які б підтверджували належність витрат по безоплатному та пільговому відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів Центральної поліклініки МВС України є безпідставними, оскільки оплата послуг за спірним договором здійснювалася на підставі звітів-реєстрів та специфікацій, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.

Заперечуючи проти доводів скаржника щодо відсутності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу відповідач вказує, що порядок розрахунку наданих адвокатом послуг визначено умовами договору про надання правової допомоги, а факт понесених витрат підтверджується квитанцією про сплату адвокатові грошових коштів.

Крім того у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив стягнути з позивача витрати на правову допомогу понесені відповідачем у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000,00 грн.

Також 28.11.2022 відповідачем подано до суду клопотання про розгляд справи без участі представника Державного підприємства МВС України «Аптека», у зв`язку із зайнятістю останнього у іншій справі у Броварському міськрайонному суді Київської області (справа №361/597/20), в підтвердження чого надано роздруківку з сайту Судова влада України.

У призначене засідання суду 29.11.2022 з`явився представник позивача та надав пояснення по суті спору. Вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати. Заперечував проти заявленого до стягнення відповідачем розміру понесених судових витрат, у зв`язку з їх недоведеністю та неспівмірністю витраченого адвокатом часу з передбаченими процесуальним законодавством критеріями.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 28.01.2021 між Центральною поліклінікою МВС України (платник) та Державним підприємством МВС України «Аптека» (виконавець) укладено договір №12 про відшкодування понесених витрат по безоплатному та пільговому відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань відповідно до Постанови КМУ від 17.08.1998 р. №1303 зі змінами.

Пунктом 1 договору унормовано, що предметом договору є взаємовідносини між виконавцем та платником щодо відшкодування понесених витрат при наданні послуг пільговим категоріям громадян по безоплатному та пільговому відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів Центральної поліклініки МВС України в межах Переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.08.1998 №1303, з урахуванням змін, внесених наказами Міністерства охорони здоров`я України.

Відповідно до п. 2.3 договору оплата платником цього договору проводиться по факту відшкодування понесених витрат виконавцем відповідно до звіту-реєстру, який надається виконавцем в паперовому варіанті двічі на місяць після звірки та специфікації.

Ціна договору складає 1011638,00 грн (п. 2.4 договору в редакції додаткової угоди №3 від 10.12.2021).

Пунктом 3.1 договору визначено, що виконавець приймає на себе зобов`язання безоплатно та на пільгових умовах відпускати лікарські засоби громадянам, що користуються пільгами у разі амбулаторною лікування в Центральній поліклініці МВС України на підставі рецептів лікарів Центральної поліклініки МВС України, оформлених з дотриманням вимог наказу МОЗ України від 19.07.2005 №360 зі змінами (найменування виконавця, адреса, ідентифікаційний код з Єдиного державного реєстру/реєстраційний номер облікової картки платника податку, реквізити ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики або рішення органу ліцензування про видачу ліцензії на провадження діяльності з медичної практики), у яких повинно бути чітко вказано прізвище, ім`я, по-батькові лікаря, відбиток особистої печатки лікаря, відбиток печатки платника та візування посадовою особою Центральної поліклініки МВС України. За відсутності на рецепті хоча б одного з вказаних вище реквізитів такий рецепт не приймається виконавцем, на його підставі будь-які лікарські засоби не видаються і такий рецепт повертається виконавцем особі, яка його надала. Якщо виконавець здійснить відпуск лікарських засобів за рецептами, які не містять хоча б одного з вказаних вище реквізитів, платник має право відмовитись від оплати (відшкодування) вартості таких лікарських засобів.

Договір набирає чинності з 01.01.2021 та діє до 31.12.2021, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання (п. 7.1 договору).

Сторонами не оспорювалася правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої в ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) презумпції правомірності правочину, цей договір про відшкодування понесених витрат є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, на підтвердження виконання умов даного договору, відповідач надав позивачу за період з 01.09.2021 по 31.12.2021 наступні звітні документи:

- за період з 01.09.2021 по 13.09.2021: накладна №42 від 17.09.2021 на суму 24112,13 грн, специфікація на суму 24112,13 грн, звіт-реєстр про відпущені лікарські засоби за безкоштовними та пільговими рецептами в аптеці за рецептами лікувального закладу Центральна поліклініка МВС України (далі - звіт-реєстр) за період з 01.09.2021 по 13.09.2021 на суму 2412,13 грн;

- за період з 14.09.2021 по 21.09.2021: накладна №43 від 24.09.2021 на суму 21748,76 грн, специфікація на суму 21748,76 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 21748,76 грн;

- за період з 21.09.2021 по 24.09.2021: накладна №44 від 29.09.2021 на суму 24147,66 грн, специфікація на суму 24147,66 грн, звіт-реєстр за вказаний період з на суму 24147,66 грн;

- за період з 23.09.2021 по 28.09.2021: накладна №45 від 29.09.2021 на суму 19710,00 грн, специфікація на суму 19710,00 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 19710,00 грн;

- за період з 28.09.2021 по 01.10.2021: накладна №46 від 04.10.2021 на суму 49463,36 грн, специфікація на суму 18307,86 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 18307,86 грн, специфікація на суму 31155,50 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 31155,50 грн;

- за період з 01.10.2021 по 04.10.2021: накладна №47 від 05.10.2021 на суму 35213,48 грн, специфікація на суму 35213,48 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 35213,48 грн;

- за період з 04.10.2021 по 06.10.2021: накладна №48 від 08.10.2021 на суму 47866,00 грн, специфікація на суму 47866,00 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 47866,00 грн;

- за період з 06.10.2021 по 11.10.2021: накладна №49 від 12.10.2021 на суму 89331,03 грн, специфікація на суму 89331,03 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 89331,03 грн;

- за період з 13.10.2021 по 18.10.2021: накладна №50 від 20.10.2021 на суму 103590,80 грн, специфікація на суму 103590,80 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 103590,80 грн;

- за період з 18.10.2021 по 20.10.2021: накладна №51 від 21.10.2021 на суму 141623,29 грн, специфікація на суму 141623,29 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 141623,29 грн;

- за період з 21.10.2021 по 26.10.2021: накладна №52 від 28.10.2021 на суму 87955,10 грн, специфікація на суму 87955,10 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 87955,10 грн;

- за період з 26.10.2021 по 29.10.2021: накладна №53 від 15.11.2021 на суму 66483,90 грн, специфікація на суму 66483,90 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 66483,90 грн;

- за період з 01.11.2021 по 22.11.2021: накладна №59 від 29.11.2021 на суму 51136,51 грн, специфікація на суму 51136,51 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 51136,51 грн;

- за період з 01.12.2021 по 15.12.2021: накладна №60 від 17.12.2021 на суму 60596,40 грн, специфікація на суму 60596,40 грн, звіт-реєстр за вказаний період на суму 60596,40 грн;

- за період з 15.12.2021 по 20.12.2021: накладна №61 від 22.12.2021 на суму до сплати 52830,76 грн, специфікація на суму 52830,76 грн; звіт-реєстр за вказаний період на суму 52830,76 грн.

Загалом за період з 01.09.2021 по 31.12.2021 відповідачем було надано Центральній поліклініці МВС України документи, які визначили обов`язок позивача сплатити в межах договору на користь Державного підприємства МВС України «Аптека» грошові кошти у розмірі 875809,18 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору платник зобов`язується за рахунок коштів бюджету та згідно з встановленим законодавством порядком відшкодувати витрати виконавця, пов`язані з наданням послуг, зазначених в п.3.1 договору.

На виконання п. 3.2 договору позивач сплатив відповідачу 875809,18 грн за період з 01.09.2021 по 31.12.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Разом з цим позивач стверджує, що в ході проведення аудиту Центральної поліклініки МВС України зведеною групою Департаменту внутрішнього аудиту МВС України та за результатами вибіркової перевірки первинної документації щодо взаємовідносин між Центральною поліклінікою МВС України та Державним підприємством МВС України «Аптека» було виявлено, що відомості, визначені у звітах-реєстрах виконавця за період з 01.09.2021 по 31.12.2021 не підтверджуються первинною документацією Центральної поліклініки МВС України, зокрема відомостями щодо рецептів, виданих лікарями Центральної поліклініки МВС України та відомостями з амбулаторних карток пацієнтів Центрально поліклініки МВС України. Так, за доводами позивача, внутрішньою первинною документацією позивача не підтверджено понесення відповідачем витрат за договором на загальну суму 624684,35 грн, які були відшкодовані позивачем. Враховуючи наведене, позивач вважає, що грошові кошти у розмірі 624684,35 грн набуті відповідачем без належної правової підстави, а відтак підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

В свою чергу, відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказує на повне виконання своїх зобов`язань за договором, про що свідчать підписані сторонами звіти-реєстри та специфікації, а тому грошові кошти у розмірі 624684,35 грн сплачені позивачем на виконання умов договору.

Таким чином предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України про стягнення з Державного підприємства МВС України «Аптека» 624684,35 грн безпідставно набутих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Встановивши, що грошові кошти у сумі 624684,35 грн були сплачені позивачем на користь відповідача на виконання зобов`язань щодо відшкодування витрат пов`язаних з наданням передбачених договором послуг, враховуючи підписання позивачем звітів-реєстрів та специфікацій без жодних зауважень, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З такими висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом положень ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зобов`язання, в силу вимог ст. ст. 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

За умовами договору №12 від 28.12.2021, відшкодування понесених витрат при наданні послуг пільговим категоріям громадян по безоплатному та пільговому відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів здійснювалося позивачем в період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Пунктом 2.3 договору сторони визначили, що оплата проводиться платником по факту відшкодування понесених витрат виконавцем відповідно до звіту-реєстру, який надається виконавцем в паперовому варіанті двічі на місяць після звірки та специфікації.

Згідно положень п. 2.3 договору, підставою для здійснення оплати позивачем понесених відповідачем витрат є звіт-реєстр, який пройшов перевірку та специфікація.

Як встановлено судом, на виконання умов даного договору між сторонами підписані звіти-реєстри та специфікації. Вказані документи не містять дефекту форми, підписані уповноваженими особами сторін та скріплені печатками, що в свою чергу свідчить про те, що звіти-реєстри пройшли перевірку зі сторони позивача. А тому, безпідставними є твердження скаржника щодо ненадання відповідачем документів, які б підтверджували належність витрат, які були відшкодовані відповідачу на підставі договору.

З урахуванням положень ст. 530 ЦК України та змісту п. 2.3 договору, з моменту підписання звітів-реєстрів та специфікацій настав строк виконання позивачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг (відшкодування понесених витрат) за договором. Надані відповідачем послуги були оплачені позивачем у повному обсязі про що свідчать платіжні доручення, копії яких містяться в матеріалах справи.

Отже, враховуючи, що позивач прийняв за звітами-реєстрами та специфікаціями, які підписано та скріплено печатками сторін без будь-яких зауважень і застережень, надані відповідачем послуги, слід дійти висновку, що позивач погодився як з обсягом наданих послуг, так і з їх вартістю, яка погоджена сторонами умовами укладеного договору.

Таким чином, виходячи з наведених вище норм законодавства, приписів ст. ст. 13, 73, 74, 76-79 ГПК України та п. п. 2.3, 3.1 договору, суд апеляційної інстанції вважає підписані звіти-реєстри та специфікації доказом належного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо надання послуг, а тому грошові кошти у сумі 624684,35 грн були сплачені позивачем на користь Державного підприємства МВС України «Аптека» на виконання зобов`язань щодо відшкодування витрат відповідача, пов`язаних з наданням передбачених договором послуг.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 624684,35 грн, які складають різницю між фактично сплаченою позивачем сумою коштів (875809,18 грн) та документально підтвердженими відповідачем витратами при наданні послуг (251124,83), як безпідставно набутих.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Системний аналіз положень ст. ст. 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14.

Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

З урахуванням встановлених обставин справи щодо загальної ціни укладеного між сторонами договору, розміру відшкодованих відповідачу витрат, пов`язаних з наданням передбачених договором послуг та прядку їх відшкодування (підписання звітів-реєстрів та специфікацій), колегія суддів вважає, що кошти у розмірі 624684,35 грн перераховані позивачем на виконання своїх зобов`язань з оплати наданих послуг відповідно до умов укладеного з відповідачем договору, тобто отримані відповідачем на законній правовій підставі.

Доводи скаржника стосовно того, що підписання сторонами звітів-реєстрів без будь-яких зауважень не спростовують позовних вимог, так як звіти-реєстри не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки, по-перше, підписання звітів-реєстрів погоджено умовами договору, а по-друге, разом зі звітами-реєстрами сторонами підписано специфікації, що в сукупності свідчить про виконання сторонами зобов`язань за спірним договором.

Відносно посилань скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №910/15765/18, колегія суддів враховуючи правову позицію, наведену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц щодо подібності правовідносин (про яку йдеться в ст. 287 ГПК України), зазначає, що правовідносини у наведеній справах та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки у згаданій постанові розглядалися правовідносини щодо виконання договору підряду. При цьому у наведеній справі саме підрядник позивається до замовника про стягнення грошових коштів за виконану роботу, а за результатами розгляду спору судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази передачі підрядником замовнику будь-якої виконавчої документації (акти на приховані роботи та конструкції, паспорти, сертифікати, акти на випробування обладнання, журнали виконаних робіт тощо), тоді як у спорі, що розглядається наявні докази надання відповідачем та прийняття позивачем послуг за договором.

Щодо тверджень скаржника про те, що відповідач не довів належності витрат при наданні послуг пільговим категоріям громадян по безоплатному та пільговому відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів позивача, тоді як суд першої інстанції надавши неправильну кваліфікацію спірним правовідносинам безпідставно переклав обов`язок доказування на позивача, суд відмічає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів зауважує, що позивач ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надав належні та достовірні докази (висновку аудитора, первинної документації тощо) в підтвердження факту наявності розбіжностей між відомостями, які містяться у звітах-реєстрах та первинною документацією позивача. Тоді як наявні в матеріалах справи докази щодо належності виконання відповідачем зобов`язань за договором є більш вірогідними, тому вказане твердження відповідача є безпідставним.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд повно та всебічно дослідивши обставини справи дійшов правильного висновку, що грошові кошти у розмірі 624684,35 сплачені позивачем на користь відповідача в прядку виконання зобов`язань за договором, а тому відсутні підстави для їх повернення в силу положень ст. 1212 ЦК України.

Стосовно оскарження позивачем рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2022 у даній справі в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, суд відмічає наступне.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Положеннями ст. 126 ГПК України унормовано, щовитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Отже, право сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, відшкодувати понесені нею судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу адвоката, передбачене зазначеними нормами закону.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відшкодувати понесені ним витрати на професійну правничу допомогу та витрати, які він має понести у звязку з розглядом справи у розмірі 15000,00 грн.

У підтвердження обставин надання йому професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції та розміру витрат на таку правничу допомогу відповідач надав суду належним чином завірені копії:

- договору про надання правової допомоги №07072022 від 07.07.2022, укладеного між адвокатом Чубаровим Д.В. та Державним підприємством МВС України «Аптека»;

- додаток №1 від 07.07.2022 до договору про надання правової допомоги №07072022 від 07.07.2022;

- рахунок на оплату №01 від 07.07.2022;

- платіжне доручення №991 від 08.07.2022 про сплату 15000,00 грн;

- детальний опис робіт (наданих послуг);

- ордер на надання правової допомоги №1219659 від 07.07.2022.

Позивач не погоджуючись з розміром заявлених відповідачем витрат подав до місцевого господарського суду клопотання про зменшення витрат, в обґрунтування якого відмітив, що заявлена позивачем сума є необґрунтованою, вартість правничої допомоги визначена в момент підписання договору, а тому не відображає реальності та співмірності таких послуг.

За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За змістом ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 ЦК України.

Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні.

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.09.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

Відповідно до пункту 1.1. договору про надання правової допомоги від 07.07.2022, укладеного між адвокатом Чубаровим Д.В. та Державним підприємством МВС України «Аптека», адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язаний оплатити роботу адвоката у порядку та строки встановлені договором.

За змістом п. 4.2. цього договору гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені додатку №1 до цього договору.

Як вбачається, 07.07.2022 між адвокатом Чубаровим Д.В. та Державним підприємством МВС України «Аптека» був укладений додаток №1 до договору про надання правової допомоги, згідно якого сторони визначили, що за послуги адвоката у даній справі (в суді першої інстанції) клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 15000,00 грн. Послуги адвоката включають в себе ознайомлення з матеріалами справи, вивчення матеріалів справи, розробка правової позиції, написання відзиву на позовну заяву, написання інших процесуальних документів, необхідних для вирішення цієї справи.

Проаналізувавши наведені положення укладеного між адвокатом Чубаровим Д.В. та Державним підприємством МВС України «Аптека» договору про надання правової допомоги та додатку №1 до нього, колегія суддів зазначає про те, що сторони у зазначених договорі та додатку №1 до нього визначили саме фіксований розмір адвокатського гонорару, тобто без прив`язки до обсягу витраченого адвокатом часу на надання послуг з правничої допомоги.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи скаржника про те, що вартість правничої допомоги, яка визначена в момент підписання договору не відображає реальності та співмірності таких послуг.

Також відповідач в обґрунтування надання йому послуг з правничої допомоги у зв`язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції надав детальний опис робіт від 13.07.2022. Згідно з цим описом адвокат надав відповідачу послуги з правової допомоги за переліком (ознайомлення з матеріалами справи, вивчення матеріалів справи, правовий аналіз справи, складання (написання відзиву до позовної зави).

Північний апеляційний господарський суд зазначає про те, що відображена у зазначеному описі інформація щодо наданих адвокатом Чубаровим Д.В. послуг та обставини надання відповідачу його адвокатом таких послуг підтверджується матеріалами справи, а саме: адвокатом відповідача до Господарського суду міста Києва був поданий відзив на позовну заяву, клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, заперечення на відповідь на відзив позивача. Ці документи були подані з дотриманням встановлених місцевим господарським судом строків, прийняті до розгляду та містяться в матеріалах справи. Зміст відзиву та заперечень на відповідь на відзив позивача викладені на 8 (вісьми) аркушах, містять посилання на норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, на висновки Верховного Суду, що стосуються спірних правовідносин сторін у справі, доводи відзиву стосуються правильності висновків суду першої інстанцій та безпідставності доводів позовної заяви. З огляду на викладене колегія суддів вважає доведеними обставини надання відповідачу його адвокатом послуг з вивченням матеріалів справи, аналізу судової практики в аналогічних спорах, складання та подання відзиву на позовну заяву.

Отже, беручи до уваги юридичну кваліфікацію правовідносин у даній справі, ціну позову, поведінку сторін під час розгляду справи, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обгрунтованість заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, оскільки заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідає критерію розумності та реальності.

Разом з цим, апеляційний суд зазначає, що належних доказів або обґрунтувань, які свідчили б про неналежність послуг адвоката у справі, позивачем не надано, тоді як самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19.

Зважаючи на доведеність відповідачем розміру понесених витрат, доводи скаржника про наявність підстав для відмови у їх стягненні колегія суддів сприймає критично та звертає увагу скаржника, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання сторін від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів юридичних осіб.

Згідно із ч. 2 ст. 19 ГПК України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Відтак, питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2022 у справі №910/3071/22 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України не підлягають задоволенню.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Відносно стягнення витрат на послуги адвоката заявлені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було зазначено, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що розмір судових витрат, які відповідач поніс та має понести, у звязку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 15000,00 грн

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано:

- додаток №1 від 02.11.2022 до договору про надання правової допомоги №07072022 від 07.07.2022;

- рахунок на оплату №02 від 04.11.2022;

- меморіальний ордер №@2PL605811 від 07.11.2022 про сплату 15000,00 грн;

- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат;

- детальний опис робіт (наданих послуг).

Також в матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги №07072022 від 07.07.2022, укладений між адвокатом Чубаровим Д.В. та Державним підприємством МВС України «Аптека», ордер на надання правової допомоги №1246209 від 07.07.2022.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Так, на підставі долучених до матеріалів справи документів, Північним апеляційним господарським судом встановлено, що 02.11.2022 між адвокатом Чубаровим Д.В. та Державним підприємством МВС України «Аптека» був укладений додаток №1 до договору про надання правової допомоги, згідно якого сторони визначили, що за послуги адвоката у даній справі (в суді апеляційної інстанції) клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 15000,00 грн. Послуги адвоката включають в себе ознайомлення з апеляційною скаргою, розробка правової позиції, написання відзиву на апеляційну скаргу, написання інших процесуальних документів, необхідних для вирішення цієї справи.

Отже, адвокат та відповідач визначили саме фіксований розмір адвокатського гонорару, тобто без прив`язки до обсягу витраченого адвокатом часу на надання послуг з правничої допомоги.

При цьому Північний апеляційний господарський суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Заперечуючи проти розподілу витрат на правову допомогу понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи в апеляційному порядку позивачем (апелянтом) не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу критерію реальності адвокатських витрат, не наведено належних обґрунтувань неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу адвоката із складністю справи та виконаною адвокатом роботою, необхідності та підстав їх зменшення, тощо.

Таким чином, оскільки ціна наданих адвокатом послуг (гонорар) була узгоджена ним з відповдіачем у визначеному сторонами розмірі, а надані Державним підприємством МВС України «Аптека» документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат, а також з огляду на безпідставність заперечень позивача щодо зменшення розміру судових витрат, наявні підстави вважати, що заявлений відповдіачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи, належним чином доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів, на підставі перевірки відповідності заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також приймаючи до уваги обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для спору, дійшла висновку про дотримання вимог стосовно співмірності витрат із виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). А тому, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності судових витрат, враховуючи всі аспекти даної справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з апеляційним розглядом справи у розмірі 15000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2022 у справі №910/3071/22 залишити без змін.

3. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Центральну поліклініку Міністерства внутрішніх справ України.

4. Стягнути з Центральної поліклініки Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, буд. 12, код ЄДРПОУ 08735095) на користь Державного підприємства МВС України «Аптека» (01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, буд. 18, код ЄДРПОУ 25573033) 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 05.12.2022.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко