Рішення

від 05.12.2022 по справі 904/2655/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2022м. ДніпроСправа № 904/2655/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф., розглянув спіпр

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Домінант", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія", м. Київ в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія", м. Вільногірськ, Дніпропетровська обл.

про стягнення заборгованості у сумі 445 970,36 грн.

Без участі представників сторін.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Домінант" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 444 309,36 грн., що складають заборгованість за договором поставки № 267-2 від 06.04.2022 та річних у сумі 1 661,00 грн.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 267-2 від 06.04.2022 щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

В письмових поясненнях відповідач просить суд врахувати погашення основного боргу за договором поставки № 267-2 від 06.04.2022, а в іншій частині заявлених до стягнення вимог відмовити у повному обсязі, з огляду на таке.

Посилаючись на пункт 3.5. договору відповідач вказує про те, що постачальник (позивач) разом з товаром зобов`язаний передати покупцеві (відповідачу) належним чином оформлені документи, а також передати приналежності та документи, що підтверджують якість та відповідність товару вимогам стандартів або інших технічних умов, визначених діючим законодавством України. Проте, позивач в порушення умов пункту 3.5. договору, ні в день поставки товару, ні станом на теперішній час таких приналежностей та документів разом з товаром відповідачу не передав.

Крім того, відповідач вказує про те, що листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме: військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Настання вищезазначених форс-мажорних обставин призвело до збоїв у виробництві готової продукції, її реалізації, транспортуванні при продовженні функціонування підприємств, а також, як наслідок, значного дефіциту грошових коштів, скорочення фінансових надходжень за виконання обов`язків за чинними контрактами, проте незалежно від вищезазначених обставин відповідачем прийнято всі заходи щодо погашення заборгованості за спірним договором.

Позивачем подано клопотання, в якому останній вказує про те, що відповідач розрахувався з позивачем у сумі основного боргу, у зв`язку з чим останній просить суд закрити провадження у справі у сумі основного боргу. В іншій частині позову щодо стягнення з відповідача річних у сумі 1 661,00 грн., витрат по сплаті судового збору у сумі 6 689,56 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., позивач підтримує вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2022 відкрито провадження у справі № 904/2655/22, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

З огляду на викладене та згідно з частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у справі матеріалами, а рішення підписано без його проголошення.

За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар за договором поставки.

Так, 06.04.2022 між Акціонерним товариством "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Домінант" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 267-2 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця Гофролист (код 22990000-6 відповідно до ДК 021:2015), а покупець зобов`язується його прийняти і сплатити за нього певну грошову суму, на умовах договору.

Згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з пунктом 1.2. договору номенклатура, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару, що буде поставлятись покупцю, зазначається у специфікаціях. Поставка кожної партії товару здійснюється за заявками покупця, в яких зазначається номенклатура, асортимент та кількість товару.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно з пунктом 3.1. договору постачальник зобов`язаний поставити покупцю партію товару у повному обсязі протягом 15-ти календарних днів з моменту отримання постачальником заявки від покупця.

За умовами пункту 3.2. договору поставка товару здійснюється постачальником на склад покупця, розміщений за адресою: вулиця Степова, 1, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область, 51700.

У пункті 3.3. договору вказано, що датою поставки товару є дата передачі товару постачальником покупцю, відповідно до накладної на відпуск товару (видаткової накладної).

Відповідно до умов пункту 3.4. договору перехід права власності на товар та перехід ризику випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару від постачальника до покупця відбувається в момент передачі товару.

Згідно з пунктом 6.2. договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем:

- за кількістю - на підставі накладної на відпуск товару (видаткової накладної);

- за якістю - відповідно до розділу 4 договору.

У пункті 7.1. договору визначено, що загальна сума договору складає 2 013 000,00, у тому числі ПДВ 355 500,00 грн., що відповідає загальній сумі всіх специфікацій.

Оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, що зазначений в цьому договорі (пункт 8.1 договору).

Оплата товару здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту отримання товару та підписання відповідної видаткової накладної (пункт 8.2 договору).

У пункті 14.1. договору сторони домовились, що договір набирає чинності з моменту підписання сторонами договору та діє до 31.05.2022.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

На виконання умов договору позивач поставив товар на загальну суму 444 309,36 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000015 від 31.05.2022 на суму 222 879,36 грн. та № РН-0000014 від 24.05.2022 на суму 221 430,00 грн.

Відповідач у визначений пунктом 8.2 договору термін, за отриманий товар не розрахувався, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 444 309,36 грн., що й стало причиною виникнення спору.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідач після звернення позивача до суду повністю сплатив вартість поставленого товару у розмірі 444 309,36 грн., про що свідчать платіжні доручення №№ 219971 від 14.09.2022 на суму 222 879,36 грн., 219972 від 14.09.2022 на суму 221 430, 00 грн., копії яких долучено до матеріалів справи.

З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, факт погашення відповідачем суми основного боргу після звернення позивача з позовом до суду, є підставою для закриття провадження у відповідній частині вимог, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 444 309,36 грн.

В той же час, судом встановлено, що відповідач оплатив поставлений йому товар із простроченням.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлені річних за загальний період прострочення з 04.07.2022 по 22.08.2022 в сумі 1 661,00 грн.

Відповідно до здійсненого господарським судом перерахунку, встановлено, що розрахунок здійснений без урахування вимог статті 253 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу строку для виконання зобов`язання, а отже, до стягнення підлягають річні в сумі 1 624,66 грн.

Під час розгляду справи судом, відповідач зазначив як причину не оплати - не настання строку оплату, у зв`язку з ненаданням позивачем товаросупровідних документів, передбачених пунктом 3.5. договору.

Господарський суд зазначає, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, господарським судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, з огляду на таке.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження того, що останній звертався до позивача з вимогою надати документи, визначені пунктом 3.5 Договору, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання, як і не надано доказів відмови останнього від прийняття товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов`язань за договором у повному обсязі.

Таким чином, відповідачем не доведено того, що під час приймання товару, останньому позивачем не передавалися документи визначені в пункті 3.5 Договору.

З приводу обставин, наведених відповідачем у письмових поясненнях на позовну заяву щодо наявності форс-мажорних обставин та наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов`язання перед позивачем, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан, що пов`язаний із запровадженням воєнного стану.

Слід також враховувати, що сторони укладаючи договір договором поставки № 267-2 від 06.04.2022 погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строки поставки. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Необхідно врахувати, що Акціонерне товариство "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, приймаючи 24.05.2022 та 31.05.2022 поставлений позивачем товар, усвідомлювало необхідність його оплати у передбачені законом строки, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Окремо суд звертає увагу, що як укладення спірного договору, так і безпосередньо спірна поставка товару відбулась вже після введення воєнного стану в країні - 24.05.2022 та 31.05.2022, таким чином відповідач був зобов`язаний та мав можливість оцінити всі обставини, за яких між сторонами виникли господарські правовідносини, отже, обставини, які вже існували на час виникнення спірних правовідносин, не можуть бути визнані форс-мажорними в подальшому.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки № 267-2 від 06.04.2022, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором, з огляду на таке, що такі зобов`язання виникли у відповідача через декілька місяців після виникнення вказаних обставин.

Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, сам факт укладення договору поставки від 06.04.2022, а також здійснення поставки товару 24.05.2022 та 31.05.2022, свідчить про фактичне ведення господарської діяльності відповідача. Слід також відзначити що держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивачем заявлено витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Разом з позовною заявою позивачем подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Докази на підтвердження понесених позивачем на професійну правничу допомогу витрат долучені до позовної заяви.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Домінант" в межах справи №904/2655/22 здійснювалось адвокатом Стрюк Н.О. (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1975 від 16.02.2009) на підставі договору про надання юридичних послуг № 20/05/22-2 від 20.05.2022 та довіреності № 21/05 від 23.05.2022.

Пунктами 4.1, 4.2 договору визначено, що за роботу, виконану юридичною фірмою, замовник перераховує на розрахунковий рахунок юридичної фірми 5 000,00 грн.

Розрахунки за виконану роботу здійснюються замовником не пізніше 10-днів з моменту виставлення.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До матеріалів справи було долучено звіт (акт виконаних робіт) № 2/22 від 22.08.2022, з якого вбачається, що адвокатом було надано, а клієнтом було прийнято наступні юридичні послуги:

- зустріч з клієнтом з метою з`ясування обставин справи 1 год. 500,00 грн.;

- складання претензії, направлення відповідачу 3 год. 1 500,00 грн.;

- правовий аналіз наданих клієнтом документів 2 год. 1 000,00 грн.;

- складання позовної заяви, складання попереднього (орієнтованого) розрахунку судових витрат, підготовка додатків до позовної заяви 4 год. 2 000,00 грн.

Із наведеного акту та умов договору про надання юридичних послуг № 20/05/22-2 від 20.05.2022 вбачається, що адвокатом та клієнтом було погоджено фіксовані ціну (гонорар) за надання правової допомоги як на стадії підготовки до подання позовної заяви до суду, так і після звернення із позовом до суду.

Згідно з підпунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3 та 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Через недотримання норм частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за змістом частини 5 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту пункту 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Таких доказів або обґрунтувань, в тому числі розрахунків, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав. Між тим, суд дослідив додані до заяви про стягнення фактичних витрат на професійну правничу допомогу докази та не встановив недотримання позивачем (його представником) вимог частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, аналіз наведених норм частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також норм статті 129 цього кодексу, дає підстави для висновку що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Судом здійснено детальний та ретельний аналіз кожної складової наданих адвокатом послуг, що наведений в акті наданих послуг, а також встановлено, що обсяг наданих адвокатом послуг підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вартість кожної складової послуг адвоката є адекватною, доказів на їх завищення суду не надано.

Враховуючи, що у даній справі відповідачем не доведено неспівмірність заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу, суд, в силу приписів частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оцінив витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., яка заявлена до стягнення позивачем.

Згідно із частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 444 309,36грн. виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу.

В решті відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, Соломянський район, вулиця Сурікова, будинок 3; ідентифікаційний код 36716128) в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вулиця Степова, будинок 1; ідентифікаційний код 39389830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Домінант" (49098, м. Дніпро, провулок Білостоцького, будинок 4А, квартира 3; ідентифікаційний код 30325585) - 1 624,66 грн. річних, 6 689,02 - судового збору, 4 999,60 грн. витрат на правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 444 309,36 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 05.12.2022.

Суддя І.Ф. Мельниченко