Постанова

від 29.11.2022 по справі 120/953/22-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/953/22-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід О.С.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

29 листопада 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Москалюк Ю.П.,

представника позивача: Міщенко А.Г.,

представника відповідача: Кухрівського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДСТРОЙМОНТАЖ" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУДСТРОЙМОНТАЖ" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.08.2022 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області №0003420712 від 12.01.2022 року.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти доводів відповідача та просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі і за обставин, викладених в ній, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача заперечила проти доводів апелянта та просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач є юридичною особою, зареєстрований 08.11.2016 року за повною назвою Товариство з обмеженою відповідальністю « Мікс Лайт». У 2020 році засновниками було прийнято рішення щодо зміни найменування юридичної особи (протокол від 12.02.2020 року), державна реєстрація змін до установчих документів 13.02.2020 року.

У період з 16.11.2021 року по 24.11.2021 року відповідачем на підставі наказу «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» № 3925 к від 15.11.2021 року було проведено перевірку з питань дотримання податкового законодавства України з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість при декларуванні за листопад-грудень 2019 року по взаємовідносинах з ТОВ «Адор Ілюмінейшн» та ТОВ «Лед-енерджі». За результатами проведеної перевірки складено відповідний акт перевірки № 11467/02-32-07-12/40946026 від 01.12.2021 року.

Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту неправомірно включено суми ПДВ по взаємовідносинам ТОВ «Адор Ілюмінейшн», ТОВ «Лед-енерджі» за листопад, грудень 2019 року на загальну суму 4124357 грн. Згідно аналізу інформаційних баз встановлено відсутність частини товару по ланцюгу постачання позивачеві. ТОВ «Лед-енерджі», у свою чергу, придбавало товар у контрагентів і далі по ланцюгу постачання встановлено розбіжність в номенклатурі товарів під час здійснення придбання та продажу товарів, а саме обрив ланцюга постачання товарів, тобто походження товарів на адресу вказаного контрагента позивача невідомо. Крім цього, встановлено, що контрагенти контрагентів ТОВ «Лед-енерджі» відповідають критеріям ризиковості платника податку та встановлена наявність ризикових операцій. Аналогічна ситуація визначена і стосовно контрагента позивача ТОВ «Адор Ілюмінейшн». Відповідач вказує також на те, що позивачем до перевірки не надавались товарно-транспортні накладні, про що складено акт про ненадання документів № 1071 від 24.11.2021 року, та що свідчить про неможливість підтвердження фактичного перевезення товарно-матеріальних цінностей та ставить під сумнів факт перевезення. Відповідач зазначає, що необхідною умовою для віднесення до сум податкового кредиту є факт придбання товарів/послуг із метою їх використання в господарській діяльності; податковий кредит повинен бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій. Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій. Наявність у позивача зареєстрованих податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення, зазначених у них сум ПДВ, до складу податкового кредиту.

Згідно висновків вказаного акту перевірки виявлено порушення позивачем положень п. 198.1., 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.2., 200.3 ст. 200, п. 201.1., 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижене позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яке сплачується до державного бюджету в сумі 4124357 грн. за грудень 2019 року; завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (податкового) періоду за листопад 1523638 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 12.01.2022 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003420712, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 4124357 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25% на суму 2062179 грн.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Суд першої інстанії зазначив, що висновки податкового органу щодо вчинення позивачем податкових порушень, викладених в акті перевірки, не підтверджуються матеріалами справи, є неправомірними та необгрунтованими.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Спірні правовідносини регулюються ПК України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

П.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно п.198.1. ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

У відповідності до вимог п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

П.200.2 ст. 200 ПК України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

П. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Системний аналіз наведених норм доводить, що податковий кредит це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого періоду. При позитивному значенні суми, вона підлягає сплаті до бюджету у визначені строки. На дату виникнення податкових зобов`язань, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку платник податку (продавець) зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у визначеному порядку, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений термін та надати покупцю за його вимогою. Така податкова накладна є для покупця підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, згідно акта перевірки, обставинами, якими відповідач обґрунтовує свою позицію є те, що позивачем до складу податкового кредиту неправомірно включено суми ПДВ по взаємовідносинам ТОВ «Адор Ілюмінейшн», ТОВ «Лед-енерджі» за листопад, грудень 2019 року на загальну суму 4124357 грн. Згідно аналізу інформаційних баз встановлено відсутність частини товару по ланцюгу постачання позивачеві. ТОВ «Лед-енерджі», у свою чергу, придбавало товар у контрагентів і далі по ланцюгу постачання встановлено розбіжність в номенклатурі товарів під час здійснення придбання та продажу товарів, а саме обрив ланцюга постачання товарів, тобто походження товарів на адресу вказаного контрагента позивача невідомо. Крім цього, встановлено, що контрагенти контрагентів ТОВ «Лед-енерджі» відповідають критеріям ризиковості платника податку та встановлена наявність ризикових операцій. Аналогічна ситуація визначена і стосовно контрагента позивача ТОВ «Адор Ілюмінейшн». Відповідач вказує також на те, що позивачем до перевірки не надавались товарно-транспортні накладні, про що складено акт про ненадання документів № 1071 від 24.11.2021 року, та що свідчить про неможливість підтвердження фактичного перевезення товарно-матеріальних цінностей та ставить під сумнів факт перевезення. Відповідач зазначає, що необхідною умовою для віднесення до сум податкового кредиту є факт придбання товарів/послуг із метою їх використання в господарській діяльності; податковий кредит повинен бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій. Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій. Наявність у позивача зареєстрованих податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення, зазначених у них сум ПДВ, до складу податкового кредиту.

В свою чергу позивачем до матеріалів справи на підтвердження реальності господарських операцій із вказаними контрагентами надані наступні документи.

Так, між позивачем (покупець) та ТОВ «Лед-енерджі» 04.11.2019 року був укладений договір купівлі-продажу за № 06/11/2019, згідно якого продавець передає у власність товар, а покупець приймає та оплачує його на умовах цього договору. П. 4.2. вказаного договору, зокрема, передбачено, що поставка товару здійснюється за рахунок продавця.

На виконання умов договору позивачем були надані наступні первинні та інші документи: видаткові накладні, зареєстровані у встановленому порядку податкові накладні, банківська виписка, платіжні доручення, оборотно-сальдову відомість тощо.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Адор Ілюмінейшн» 04.11.2019 року був укладений договір купівлі-продажу № 05/11/2019, згідно якого продавець передає у власність товар, а покупець приймає та оплачує його на умовах цього договору. П. 4.2. вказаного договору, зокрема, передбачено, що поставка товару здійснюється за рахунок продавця. Також був укладений договір купівлі-продажу № 1/2207 від 22.07.2019 року аналогічного змісту.

На виконання умов договорів позивачем були надані наступні первинні та інші документи: видаткові накладні, зареєстровані у встановленому порядку податкові накладні, банківська виписка, платіжні доручення, оборотно-сальдову відомість тощо.

До матеріалів справи позивачем також надані документи на підтвердження наявності у нього складських приміщень для зберігання, отриманого від контрагентів товарів: договір №266 оренди індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що є об`єктом права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницької області від 18.10.2018, строк дії договору до 17.09.2021, із відповідним актом прийому передачі майна. Також надані договори оренди вантажних транспортних засобів із відповідними додатками, які використовувались для розвантаження товарно-матеріальних цінностей, їх переміщення у просторі позивача та розміщення отриманого товару.

Так, у апеляційній скарзі апелянт посилається на встановлення розбіжності в номенклатурі товарів під час здійснення придбання та продажу товарів, а саме обрив ланцюва постачання товарів (зміна номенклатури), тобто походження товару на адресу ТОВ "Лед-енерджі" та ТОВ "Альфорно Групп".

Водночас, суд звертає увагу на те, що за своєю суттю усе дослідження вищезазначених господарських операцій зводиться податковим органом до дослідження ланцюгів постачання товарів позивачеві, зокрема, ланцюг до фактичного постачання товарно-матеріальних цінностей позивачеві. Під час вказаного дослідження відповідачем встановлено обрив вказаних ланцюгів на контрагентах контрагентів позивача. Але з акту перевірки не вбачається неправомірних дій саме позивача під час виконання ним зазначених господарських операцій, а зазначається фактично про відсутність необхідних ресурсів контрагентів контрагентів позивача та ризиковість операцій.

Суд наголошує, що відповідно до постанови Верховного Суду від 06.02.2018 року по справі №816/166/15-а відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення відповідних необхідним ресурсів для виконання господарських операцій є можливим за договорами цивільно-правового характеру.

Крім того, необхідно враховувати, що законодавством України не передбачено обов`язку платника податку - позивача (одержувача товару) - вимагати від контрагента-постачальника будь-яких відомостей щодо повноти сплати ним податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ним законодавчих приписів, а також наявність у цього контрагента умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у разі підтвердження факту отримання товарно-матеріальних цінностей, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальниками, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у справах № 810/734/17, № 520/1536/19, №826/14489/16, № 826/5263/14, № 2а-12436/11/2670, № 817/481/17, № 819/2737/13, а також постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 200/5932/19-а.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 05 жовтня 2022 року (справа № 826/9671/18), від 02 листопада 2022 року (справа № 813/4565/15), від 08 листопада 2022 року (справа № П/811/374/16) та від 14 вересня 2022 року.

Крім того, суд зважає й на те, що інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів платника податків по ланцюгах постачання, а також інформація надана іншими контролюючими органами не є належним доказом у розумінні КАС України, адже вона не ґрунтується на безпосередньому досліджені первинних документів. Більш того, такі дії не відповідають критерію юридичної значимості.

Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання апелянта на те, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних (далі ТТН) свідчить про відсутність факту перевезення товарів взагалі, з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, згідно п. 4.2. вказаних договорів купівлі-продажу передбачено, що поставка товару здійснюється за рахунок продавця. Суд також наголошує на тому, що згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 можлива наявність у позивача ТТН лише у разі визначення його у вказаних документах у якості одного з учасників у здійсненні перевезення певних товарів.

Суд також наголошує на тому, що сертифікат якості це документ для підтвердження заявлених властивостей товару. Чинні нормативно-правові акти України не визначають сертифікат якості (декларацію виробника / посвідчення якості) як обов`язковий документ. Обов`язкова наявність такого сертифікату передбачена лише певної категорії товарів, зокрема, для лікарських засобів (при ввезенні їх на територію України або реалізації на ній), для злитків та порошків банківських металів, для сплавів та злитків кольорових металів (при експорті останніх). У інших випадках його можна отримувати (оформлювати) у добровільному, необов`язковому порядку, оскільки цей документ служить для продавця або виробника товару додатковою перевагою для демонстрації покупцеві відповідності товару, що продається, державним стандартам його виробництва. Обов`язок виробника видавати покупцеві сертифікат якості та нести відповідальність за невидачу такого не передбачені в жодному нормативному акті. Виробники або постачальники продукції, що не входять до в законодавчо - регульованих сферу, які готові продемонструвати безпечні та якісні властивості продукції, оформлюють підтверджуючий документ, яким може бути сертифікат відповідності, сертифікації відповідності системи управління якості, декларація відповідності, висновок санітарно-епідеміологічної експертизи, протоколи випробувань, свідоцтво про визнання та ін. Сертифікат відповідності та протоколи випробувань можуть бути видані на відповідність вимогам міжнародних, національних стандартів або технічних умов, розроблених підприємством-виробником.

До того ж сертифікати якості були надані позивачем під час проведення перевірки, що підтверджується матеріалами справи.

Матеріалами справи підтверджується, що отриманий від вказаних постачальників товар був використаний позивачем під час виконання робіт по об`єктам експлуатаційне утримання автомобільних доріг державного значення, на виконання державної програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні щодо надання послуг з капітального ремонту, поточного середнього ремонту тощо.

Наведене повністю спростовує посилання апелянта щодо фактичної відсутності отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від спірних контрагентів. Зазначені документи свідчать про наявність товару та фактичний рух активів позивача платника податків, які, у свою чергу, були реалізовані ним та використані на підставі відповідних договорів.

Крім того, суд зауважує, що висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів або про узгодженість дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах.

Натомість, будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Надаючи правову оцінку висновкам відповідача щодо нереальності господарської операції, апеляційний суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 320/7061/19, згідно якої, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, не встановлення фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Окрім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, правил ведення господарської діяльності на які посилається контролюючий орган не можуть бути покладені в основу висновку про те, що господарські операції з цим контрагентом-постачальником є нереальними з огляду на те, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, а тому на платника податків не можуть бути покладені негативні наслідки у зв`язку із недобросовісними діями його контрагента.

Таким чином, колегія суддів оцінюючи спірні фінансово-господарські операції, передусім виходить з того, що юридична відповідальність згідно норм чинного законодавства України є персоніфікованою.

Підприємство яке є сумлінним платником податків не повинно нести відповідальність за своїх контрагентів.

При цьому, з аналізу наведених обставин, документів, інформації вбачається наявність фактичної передачі товару позивачеві, фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складених податкових накладних; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарських операцій, відповідно підтвердження реального здійснення (виконання) спірних господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки контролюючого органу про допущені позивачем порушення вимог податкового законодавства, які були виявлені під час проведення перевірки стосовно безпідставності формування даних податкового обліку за господарськими операціями з контрагентами позивача ТОВ "Лед-енерджі" та ТОВ "Адор Ілюмінейшн", й дійшов висновку про достовірність задекларованих позивачем даних, а відповідно і про правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за такими господарськими операціями.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що висновки податкового органу щодо вчинення позивачем податкових правопорушень, викладених у акті перевірки, не підтверджуються матеріалами справи, є неправомірними та необґрунтованими. Відтак, спірні рішення прийняте за відсутності на те правових підстав, а отже, є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 02 грудня 2022 року.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.